Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 127/30571/21-ц
провадження № 61-9979св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "ОТП Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 в особі законних представників ОСОБА_1 та ОСОБА_3,
треті особи: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Тимощук Володимир Вікторович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2022 року у складі судді Волошина С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У листопаді 2021 року Акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 в особі законних представників ОСОБА_1 та ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Тимощук В. В., про виселення, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації місця проживання.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 05 вересня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1, укладений кредитний договір № МL-B01/007/2007 про надання кредиту у розмірі 62 000,00 доларів США з цільовим використанням цих коштів - на купівлю нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . 04 жовтня 2007 року між тими ж сторонами укладений договір іпотеки № РСL-B01/007/2007, за положеннями якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку вказане житло.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2017 року у цивільній справі № 127/26561/16-ц за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача кредитну заборгованість у сумі 25 940,70 доларів США.
30 серпня 2021 року у порядку виконання рішення суду від 14 лютого 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В. В. проведений опис та накладений арешт на квартиру боржника ОСОБА_1 на АДРЕСА_2, тобто розпочато процес звернення стягнення на вказане нерухоме майно з метою подальшої передачі його для реалізації. У квартирі зареєстровані ОСОБА_1 та його неповнолітня донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . На звернення приватного виконавця у Службу у справах дітей Вінницької міської ради з проханням надати дозвіл на реалізацію описаної та арештованої квартири, Виконавчий комітет Вінницької міської ради рішенням від 30 вересня 2021 року № 2336 відмовив у наданні такого дозволу. За ситуації, що має місце, продовжити процес звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, й виконувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2017 року у справі № 127/26561/16-ц неможливо. На предмет іпотеки розпочато звернення стягнення у межах відкритого виконавчого провадження № 62901403, а кредитні кошти були отримані ОСОБА_1 безпосередньо для придбання квартири, яка є предметом іпотеки.
Враховуючи викладене, позивач, із урахуванням уточнених вимог, просив виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою; зняти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2022 року у задоволенні позову АТ "ОТП Банк" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача про виселення (визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання) відповідачів, як спосіб захисту порушеного права позивача, не відповідають вимогам закону та є передчасними, оскільки у суду відсутні підстави для констатації початку визначеної законом процедури звернення стягнення на іпотечне майно на підставі рішення суду, а так само на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки такі суду не надані. Суд не встановив порушення права позивача на задоволення своїх вимог, визначених рішенням суду про стягнення кредитної заборгованості, вимог за рахунок предмета іпотеки, оскільки позивач не розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вимоги банку спрямовані на позбавлення відповідачів права на житло та власне самого житла поза визначеною договором іпотеки підставою та з порушенням порядку звернення стягнення на предмет іпотеки як встановленого законом так і положеннями укладеного між банком та ОСОБА_1 договору іпотеки.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у позивача відсутні рішення суду чи виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач як іпотекодержатель не реалізовував своє право захисту порушених майнових інтересів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації через прилюдні торги або у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі - покупцеві. Фактично позивачем не дотримана визначена частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" процедура повідомлення боржника про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, яка є обов`язковою у разі, якщо іпотекодержатель має намір здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2022 року АТ "ОТП Банк" подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19 (провадження № 12-21гс21).
Крім того, в уточненій редакції касаційної скарги як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Зокрема, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: частини третьої статті 109 ЖК України, частини першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", частини третьої статті 33 та частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку", у випадку, коли стягувач, який є іпотекодержателем у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про стягнення коштів з іпотекодавця на його користь, звернувся до суду з вимогою про виселення всіх осіб з описаного та арештованого предмета іпотеки - житлового приміщення.
У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що аналіз вимог чинного законодавства вказує на те, що виселення осіб з іпотечного майна можливе лише в разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку з ініціативи іпотекодержателя.
Жодного порушення, невизнання або оспорення відповідачами прав AT "ОТП Банк" немає, оскільки, як вже зазначалось, процедуру звернення стягнення розпочав приватний виконавець, а не банк.
Виселення відповідачів повинно оцінюватися на предмет пропорційності втручання у право на житло.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
Обставини, встановлені судами
05 вересня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-B01/007/2007, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 62 000,00 дол. США на купівлю нерухомого майна зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами за плаваючою процентною ставкою (фіксований відсоток 4,99 % річних + FIDR ), за умови остаточного погашення кредиту 04 вересня 2029 року.
04 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки № PCL-B01/007/2007, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2017 року у справі № 127/26561/16-ц із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно стягнуто заборгованість у розмірі 25 940,70 дол. США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становило 704 697,12 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В. В. від 27 серпня 2020 року відкрито виконавче провадження № 62901403 із виконання виконавчого листа, виданого 21 березня 2017 року Вінницьким міським судом Вінницької області.
У межах цього виконавчого провадження приватним виконавцем Тимощуком В. В. 30 серпня 2021 року винесена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_1, результатом чого став опис та арешт квартири АДРЕСА_1 .
Оскільки іпотечним помешканням користується та зареєстрована у ньому неповнолітня донька боржника ОСОБА_2, на запит приватного виконавця у Службу у справах дітей про надання дозволу на реалізацію квартири, Виконавчим комітетом Вінницької міської ради 30 вересня 2021 року прийняте рішення № 2336 про відмову у наданні такого дозволу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вимоги позивача про виселення (визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання) відповідачів, як спосіб захисту порушеного права позивача, не відповідають вимогам закону та є передчасними. За відсутності рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач як іпотекодержатель не може ставити питання про виселення відповідачів. Позивачем не дотримана визначена частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" процедура повідомлення боржника про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, яка є обов`язковою у разі, якщо іпотекодержатель має намір здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Верховний Суд не в повній мірі погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.
Правове обґрунтування
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку"іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-103цс16 Верховний Суд України зазначив, що "норми Закону України "Про виконавче провадження"дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки під час примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем."
Відповідно до статті 54 цього Законупримусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Отже, норми Закону України "Про виконавче провадження"допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18).
Аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що як звернення стягнення на предмет іпотеки в процедурі виконавчого провадження при виконанні рішення суду про стягнення заборгованості, так і звернення стягнення у процедурі виконавчого провадження при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається відповідно до статті 51 Закону України "Про виконавче провадження".
В оцінці доводів касаційної скарги банку, Верховний Суд дійшов переконання, що висновки судів попередніх інстанції у цій справі про відсутність підстав для виселення відповідачів із спірного житла у зв`язку з тим, що відсутнє рішення суду чи виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, є помилковими.
Суди не звернули уваги на те, що норми Закону України "Про виконавче провадження"допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в процедурі виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з позичальника, який також є іпотекодавцем, на користь кредитора - іпотекодержателя.
Висновки судів про те, що реалізація предмета іпотеки при примусовому виконанні можлива лише за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є необґрунтованими, оскільки суперечать положенням статті 51 Закону України "Про виконавче провадження".
Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом України у постанові від 10 грудня 2015 року у справі № 6-28цс15. Надалі така позиція була підтримана цим судом у постановах від 30 березня 2016 року у справі № 6-3004цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-103цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1680цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-890цс16.
У касаційній скарзі АТ "ОТП Банк" вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у пунктах 7.1.10 та 7.1.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19 (провадження № 12-21гс21). У цій постанові сформульовано висновки про те, що норми Закону України "Про виконавче провадження"допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. (Також див. висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18). Будь-яке арештоване у виконавчому провадженні майно реалізується відповідно до процедури, визначеної частинами першою, п`ятою, шостою статті 61 Закону № 1404-VIII, з урахуванням порядку проведення електронних торгів, визначеного відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за № 2831/5 "Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна".
Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки судів про відсутність підстав для виселення відповідачів тільки у зв`язку із відсутністю рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованими, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки в процедурі виконавчого провадження може відбуватись як при виконанні судового рішення чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в межах процедури виконання рішення про стягнення коштів з позичальника, який також є іпотекодавцем, на користь кредитора - іпотекодержателя.