Постанова
Іменем України
09 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 761/46733/19
провадження № 61-16684св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Голова Київської міської державної адміністрації, Київський міський голова,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Голови Київської міської державної адміністрації, Київського міського голови про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною бездіяльністю органів влади і місцевого самоврядування, посилаючись на те, що 29 квітня 2004 року він придбав індивідуальний цегляний гараж, розташований на АДРЕСА_1, та відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) набув право власності на земельну ділянку, на якій розміщений гараж, однак державний акт на землю йому не вдалося отримати у зв`язку з незаконною бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, а саме структурних підрозділів Київської міської державної адміністрації. Правова оцінка бездіяльності вказаних суб`єктів владних повноважень надана постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2009 року, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2010 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2012 року та постановою Верховного Суду України від 02 жовтня 2012 року у справі № 2/335 за його позовом до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації, Головного управління охоронної культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, третя особа - Голова Київської міської державної адміністрації, про визнання бездіяльності неправомірною, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди. З квітня 2007 року належний йому гараж перебував в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітком" (далі - ТОВ "Елітком"), яке погоджувалося купити цей гараж тільки разом із земельною ділянкою (після оформлення державного акта на землю). 28 травня 2009 року між ним та ТОВ "Елітком" було укладено попередній договір купівлі-продажу, яким передбачалося відчуження гаража (після отримання державного акта на землю) за суму, еквівалентну 120 000 доларів США. Однак він не отримав дохід від відчуження гаража на користь ТОВ "Елітком", так як тривала незаконна бездіяльність суб`єктів владних повноважень та він не міг отримати державний акт на землю з незалежних від нього причин. В подальшому за договором купівлі-продажу від 12 червня 2009 року він продав зазначений гараж ОСОБА_2 за суму, еквівалентну 55 000 доларів США. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Голови Київської міської державної адміністрації та Київського міського голови на свою користь 1 709 982,04 грн на відшкодування шкоди, заподіяної незаконною бездіяльністю органів влади і місцевого самоврядування.
01 червня 2020 року представник Київського міського голови - Філімончук І. М. подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що Голова Київської міської державної адміністрації та Київський міський голова є однією посадовою особою та не може бути відповідачем в цій справі, так як рішення про передачу земельних ділянок у власність або користування приймається колегіальним органом - Київською міською радою, а Київська міська державна адміністрація не уповноважена приймати рішення щодо реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва. Із заявою щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності, позивач звертався саме до органу місцевого самоврядування - Київської міської ради, а не до посадової особи. Судовими рішеннями, на які послався позивач в позовній заяві, не зобов`язано Київську міську раду та виконавчі органи Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а тим паче Київського міського голову до вчинення будь-яких дій та прийняття рішень щодо передачі позивачу земельної ділянки у власність та/або користування, що спростовує доводи позивача про наявність у нього будь-якого права на земельну ділянку. Визнання протиправними дій виконавчих органів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не позбавляло позивача права на повторне звернення щодо оформлення земельної ділянки у власність та/або користування відповідно до чинного законодавства.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відсутність у позивача державного акта на земельну ділянку унеможливило здійснення ним продажу гаража за ціною, визначеною в попередньому договорі, укладеному 28 травня 2009 року між ним та ТОВ "Елітком". Крім того, укладення договору купівлі-продажу від 12 червня 2009 року та продаж гаража за ціною 55 000 доларів США відбулося з волевиявлення позивача. Рішення про передачу земельних ділянок у власність або користування приймається не одноособово Київським міським головою, а колегіальним органом - Київською міською радою, і позивач звертався із заявою про надання йому у приватну власність земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, саме до органу місцевого самоврядування - Київської міської ради. Крім того, кошти, які позивач просить відшкодувати, не є збитками в розумінні положень частини другої статті 22 ЦК України, та не підлягають стягненню з відповідачів.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ОСОБА_1 вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 320/666/19, про те, що негативні наслідки тривалого та умисного нерозгляду законної заяви особи та неможливості нею протягом декількох років реалізувати право на отримання земельної ділянки (майнове право) внаслідок протиправної бездіяльності органів місцевого самоврядування перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з діями (бездіяльністю) цих суб`єктів владних повноважень, а отже, завдають такій особі моральну шкоду. Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази, не врахували, що незаконна бездіяльність суб`єктів владних повноважень, а саме структурних підрозділів Київської міської державної адміністрації, підтверджена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2009 року, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2010 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 2/335 та постановою Верховного Суду України від 02 жовтня 2012 року у справі № 2/335. При цьому суди не звернули увагу на умови пунктів 2.1.2.а, 4.1, 5.3, 6.1 та 7.1 попереднього договору купівлі-продажу гаража від 28 травня 2009 року, укладеного між ним та ТОВ "Елітком", внаслідок чого дійшли помилкового висновку про недоведеність тих обставин, що відсутність державного акта на земельну ділянку унеможливило здійснення ним продажу гаража на ціною, визначеною в цьому договорі. Також ОСОБА_1 зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 55 Конституції України, статей 1174, 1190 ЦК України у подібних правовідносинах.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.від 02 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.
18 листопада 2021 року справа № 761/46733/19 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 18 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаної з вагітністю і пологами, призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року матеріали справи № 761/46733/19 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 29 квітня 2004 року ОСОБА_1 придбав індивідуальний цегляний гараж, розташований на АДРЕСА_1 .
28 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Елітком" було укладено попередній договір купівлі-продажу гаража, за умовами якого ОСОБА_1 погодився продати, а ТОВ "Елітком" - купити вищевказаний гараж за ціною, що еквівалентна 120 000 доларів США (пункт 2.1.2.а).
Відповідно до пункту 6.1 зазначеного попереднього договору укладання та нотаріальне посвідчення основного договору має здійснитися не пізніше одного місяця з моменту реєстрації державного акта про право власності на земельну ділянку під гаражем.
Враховуючи викладене, суди виходили з того, що предметом попереднього договору купівлі-продажу гаража від 28 травня 2009 року є саме гараж, а не земельна ділянка, а пунктом 6.1 цього договору сторони обумовити, що отримання державного акта на земельну ділянку є певним моментом у часі, з якого розпочинається термін для укладення основного договору. При цьому з попереднього договору не вбачається, що відсутність державного акта про право власності на земельну ділянку під гаражем є підставою для відмови в укладанні основного договору чи зміни ціни гаража, встановленої попереднім договором.
За договором купівлі-продажу від 12 червня 2009 року ОСОБА_1 продав належний йому на праві власності гараж, розташований на АДРЕСА_1, ОСОБА_2 за суму, еквівалентну 55 000 доларів США.
Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. За приписами статті 120 ЗК України в редакції, яка була чинною з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року (до набрання чинності Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України", далі - Закон № 997-V), при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При цьому, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Чинні редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року № 1702-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю", передбачають автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоч і не закріплений безпосередньо в загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою.
З огляду на викладене у зв`язку з набуттям права власності на гараж, розташований на АДРЕСА_1, в ОСОБА_1 виникло також право користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розміщений цей гараж.
Згідно зі статтею 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на гараж, розташований на АДРЕСА_1, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Згідно з частиною першою статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на гараж, розташований на АДРЕСА_1 ).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на гараж, розташований на АДРЕСА_1, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на земельну ділянку - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.
Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеним в постановах від 26 вересня 2012 року у справі № 6-103цс12, від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-93цс13, від 04 червня 2014 року у справі № 6-46цс14.
У справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що у зв`язку з протиправними діями Голови Київської міської державної адміністрації та Київського міського голови він не зміг отримати державний акт на земельну ділянку, на якій знаходиться гараж, та продав його за меншу суму коштів, ніж було обумовлено в попередньому договорі.
Судами також встановлено, що за зверненням ОСОБА_1 . Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було направлено запити до міських служб щодо можливості передачі у приватну власність земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаража за вищезазначеною адресою.
Головне управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації не надало висновок на запит Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації.
Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації надало висновок щодо можливості передачі земельної ділянки в короткострокову оренду, при цьому питання щодо передачі земельної ділянки у власність воно не вирішувало.
У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації, Головного управління охоронної культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, третя особа - Голова Київської міської державної адміністрації, про визнання бездіяльності неправомірною, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, в якому просив: зобов`язати Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації не узагальнювати та не готувати запити щодо можливості передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам (надання в оренду) до органів влади, не передбачених статтею 118 ЗК України; визнати протиправною бездіяльність Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації, що полягала в ненаданні висновку про можливість передачі йому в приватну власність земельної ділянки; визнати протиправною бездіяльність Головного управління охоронної культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, що полягла в ненаданні висновку про можливість передачі йому в приватну власність земельної ділянки; визнати відсутність компетенції Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надавати висновки щодо можливості передачі земельних ділянок у приватну власність (надання в оренду) громадянам; визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради, що полягала в неприйнятті рішення про приватизацію земельної ділянки за його заявою; визнати протиправною бездіяльність Київської міської державної адміністрації, що полягала в неприйнятті заходів для усунення причин та умов, що сприяли бездіяльності з боку її структурних підрозділів; зобов`язати Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації та Київську міську раду вчинити всі необхідні дії з виготовлення, державної реєстрації та видачі йому державного акта про право власності на земельну ділянку площею 61,14 кв. м, кадастровий номер 8000000000:82:067:039, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування індивідуального гаражного будівництва на АДРЕСА_1 згідно з Технічним звітом по встановленню зовнішніх меж землекористування; стягнути з Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації, Головного управління охоронної культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, Київської міської державної адміністрації солідарно на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2009 року у справі № 2/335 вищевказаний адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації, Головного управління охоронної культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, що полягала в ненаданні висновків щодо можливості передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки. Визнано протиправною бездіяльність Київської міської ради, що полягла в неприйнятті рішення щодо приватизації земельної ділянки за заявою позивача. Зобов`язано Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації та Київську міську раду вчинити всі необхідні дії з виготовлення, державної реєстрації та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку площею 61,14 кв. м, кадастровий номер 8000000000:82:067:039, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування індивідуального гаражного будівництва на АДРЕСА_1, ОСОБА_1 згідно з Технічним звітом по встановленню зовнішніх меж землекористування. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2010 року апеляційні скарги Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2009 року у справі № 2/335 - без змін.
Вищевказані судові рішення у справі № 2/335 мотивовані тим, що відповідно до положень частини першої статті 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Оскільки позивач набув права на вказану земельну ділянку як особа, яка набула право власності на споруду на підставі договору купівлі-продажу гаража, то наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності Київської міської ради, що полягла в неприйнятті рішення про приватизацію земельної ділянки, та зобов`язання Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації вчинити всі необхідні дії з виготовлення, реєстрації та видачі державного акта на право власності на землю.