УХВАЛА
11 січня 2023 року
м. Київ
Справа № 760/1125/20-ц
Провадження № 14-110цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів: Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа - Кабінет Міністрів України, про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати,за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 у січні 2020 року звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", товариство), третя особа - Кабінет Міністрів України, про стягнення заборгованості із заробітної плати у виді квартальних премій за період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року у загальному розмірі 3 652 000 грн та у виді річної премії за 2017 рік у розмірі 7 885 000 грн.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2016 року № 349 його введено до складу правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця"), правонаступником якої є АТ "Укрзалізниця", а 02 вересня 2016 року він з ПАТ "Укрзалізниця" уклав контракт строком до 02 вересня 2017 року, за умовами якого відповідач зобов`язався забезпечити йому умови оплати праці, норми робочого часу і часу відпочинку.
Рішенням від 26 грудня 2016 року Наглядова рада товариства затвердила Карти оцінки результатів праці голови та членів правління відповідача, що є складовою частиною контракту.
Контрактом від 02 вересня 2016 року безпосередньо не передбачено його автоматичної пролонгації, проте після спливу строку дії контракту, а саме після 02 вересня 2017 року, сторони до 14 вересня 2019 року продовжили трудові відносини і ОСОБА_1 до зазначеного часу продовжив здійснювати повноваження члена правління АТ "Укрзалізниця" та отримував заробітну плату, що, на його думку, підтверджує продовження дії контракту на невизначений строк.
Відповідно до підпункту 5.1.6 трудового контракту рішення про ненарахування та невиплату квартальної чи річної премії, а також про зменшення розміру цих премій ухвалюється Вищим органом товариства або Наглядовою радою товариства.
Будь-яких рішень про ненарахування та невиплату квартальної чи річної премії або про зменшення розміру цих премій за увесь час існування трудових відносин між АТ "Укрзалізниця" та ОСОБА_1 повноважний орган товариства не ухвалював. Проте квартальних премій за 2017 рік та річної премії 2017 рік ОСОБА_1 не отримав.
Позивач стверджував, що через протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у тривалому ухиленні від виконання взятих на себе обов`язків згідно з чинним законодавством, Статутом товариства та трудовим договором, ОСОБА_1 станом на час звернення до суду не отримав заробітну плату у виді премій та матеріальних винагород за 2017 рік.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що встановлення розміру винагороди члену правління акціонерного товариства - суб`єкта державного сектору економіки, належить до виключних дискреційних повноважень наглядової ради, виходячи зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 "Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств" (зі змінами), а також згідно із рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25 вересня 2018 року № 659 (що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2018 року за № 1367/32819) "Про затвердження Вимог до положення про винагороду та звіту про винагороду членів наглядової ради та виконавчого органу акціонерного товариства". Тож премія, її розмір повинні визначатися компетентним органом управління AT "Укрзалізниця", а саме наглядовою радою, відповідно до компетенції, визначеної у пункті 9 частини другої статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства" та інших нормативно-правових актах.
Суд першої інстанції зазначив, що встановлений умовами контракту розмір винагороди позивача є непропорційно завищеним у порівнянні із середньою заробітною платою у відповідній галузі і перевищує її в десятки разів. Винагорода ОСОБА_1 як нерезидента України у визначеному ним розмірі не може вважатися справедливою та обґрунтованою, оскільки порушує рівність прав громадян України на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Також система оплати праці позивача у AT "Укрзалізниця" не може мати характеру соціальної справедливості та справедливої винагороди за працю, оскільки створює істотний дисбаланс між вкладом працівника у досягнення результатів діяльності підприємства та розміром винагороди за виконану роботу.
Виходячи зі змісту підпунктів 5.1.2, 5.1.3 та 5.1.6 контракту, інші види винагороди у формі квартальних та річних премій, матеріальної винагороди за ефективне управління майном не є фіксованими та встановлюються за певних обставин за рішенням наглядової ради AT "Укрзалізниця".
Позивач не довів, що з часу його призначення на посаду члена правління AT "Укрзалізниця" вчиняло дії щодо зміни порядку нарахувань премій згідно із умовами контракту, як то звернення до суду про вирішення корпоративного спору, ініціювання внесення змін до контракту, припинення повноважень члена правління з підстав невиконання компетентними органами управління AT "Укрзалізниця" своїх повноважень тощо. Позивач не довів будь-яких особистих досягнень під час виконання ним повноважень члена правління AT "Укрзалізниця" з 2016 року до 2019 року.
Апеляційний суд додатково зазначив, що член правління є посадовою особою акціонерного товариства та в розумінні рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25 вересня 2018 року № 659 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2018 року за № 367/32819) "Про затвердження Вимог до положення про винагороду та звіту про винагороду членів наглядової ради та виконавчого органу акціонерного товариства" визначено, зокрема, дискреційні (на власний розсуд) повноваження наглядової ради товариства щодо встановлення, нарахування та виплати члену виконавчого органу винагороди за виконувану ним роботу.
23 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі № 174/780/16-ц (провадження № 61-34732св18). Відповідно до зазначеного висновку у структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідництво i за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні i компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань i функцій. При вирішені спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок i доплат, потрібно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках i за умов, передбачених цими актами. З мотивів браку коштів у здійсненні зазначених виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
ОСОБА_1 зазначає, що за увесь час існування трудових відносин між ним та товариством жодних рішень про ненарахування та невиплату квартальної, річної премій, матеріальної винагороди або про зменшення розміру згаданих премій не ухвалювалося, що підтверджує ненастання підстав, передбачених підпунктами 5.1.4, 5.1.5 контракту.
Крім того, на думку заявника, існують підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), який застосовано судом апеляційної інстанції, оскільки застосування загальних засад цивільного судочинства під час регулювання трудових відносин не може превалювати над спеціальними нормами трудового права.
ОСОБА_1 також наголосив, що суд апеляційної інстанції належно не перевірив доводи і заперечення сторін, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, зокрема, не дослідив умови контракт від 02 вересня 2016 року та додаткову угоду до нього від 27 грудня 2016 року № 1 щодо нарахування та виплати члену правління квартальної та/або річної премії.
Доводами касаційної скарги крім іншого є й те, що: суди порушили норми процесуального права, зокрема, усупереч правилам частини четвертої статті 274 ЦПК України розглянули справу за правилами спрощеного позовного провадження, хоча у цій справі ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; безпідставно не розглянули його клопотання про витребування доказів та виклик свідків.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
За нормами трудового права премії виплачуються працівникові як заохочувальна, а також як обов`язкова складова частини заробітної плати.
У тому разі, якщо премія виплачується як заохочення за плідну працю або інші досягнення працівника в роботі, тоді її нарахування і виплата повністю залежить від оцінки праці та волі роботодавця.
У тому ж випадку, якщо премія є фактично додатковою заробітною платою, тобто складовою оплати праці, розмір якої визначається роботодавцем на підставі певних критеріїв, визначених законом або трудовим договором (контрактом), тоді виплата такої премії не залежить виключно від волі роботодавця, оскільки він є пов`язаним умовами трудового договору або нормативно-правовим актом, який регулює питання оплати праці працівника на підприємстві (в організації).
Тож право виконувати чи не виконувати трудовий контракт за жодних умов не є дискреційним повноваженням роботодавця, оскільки у такий спосіб заперечується сама суть трудового контракту як регулятора трудових відносин.
Відповідно до пункту 10.1 Положення про правління ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 29 липня 2016 року № 259, структура та розмір винагороди голови та членів правління встановлюються Наглядовою радою та регулярно переглядаються нею. Система винагород повинна відповідати структурі і рівню, встановленим на ринку, та повинна враховувати не лише персональні показники, але й фінансовий стан та перспективи товариства.
Сторони погодили особливі умови та порядок оплати праці, врегулювавши ці питання в контракті, укладеному із ОСОБА_1 . Роботодавець зобов`язався виплачувати заробітну плату працівникові у розмірі та на умовах, визначених у цьому контракті. За умовами трудового контракту заробітна плата (трудова винагорода) ОСОБА_1 складається з посадового окладу та щоквартальних і річної премій (пункт 5.1 трудового контракту).
Виплата обох частин трудової винагороди є обов`язковою для роботодавця з тією лише різницею, що розмір першої (посадовий оклад) є незмінним (підпункт 5.1.1 трудового контракту), а розмір другої частини оплати праці (щоквартальні та річна премії) є змінюваним (підпункти 5.1.2-5.1.5 трудового контракту).
Аналіз змісту пункту 5.2 контракту дає підстави для висновку, що виплата премій за трудовим контрактом є обов`язковою, крім випадків, коли товариство (його повноважні органи) не встановить існування підстав, передбачених цим контрактом, для ненарахування та невиплати таких премій. Для нарахування та виплати працівникові щоквартальних та річних премій потрібним є ухвалення відповідного рішення правлінням товариства на підставі рішення Наглядової ради товариства про схвалення виконання показників карти оцінювання результатів праці члена правління.
Відповідно до встановлених фактичних обставин справи Наглядова рада товариства не ухвалювала рішення про схвалення виконання показників Карти оцінювання результатів праці члена Правління за 2017 рік, а Правління товариства не ухвалювало рішення про нарахування та виплату члену Правління щоквартальних та/або річної премій. Так само повноважні органи товариства не ухвалювали рішення про ненарахування та невиплату квартальної чи річної премії, а також про зменшення розміру цих премій.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновки, що питання нарахування та виплати премій члену виконавчого органу відноситься до дискреційних повноважень компетентного органу управління АТ "Укрзалізниця", а тому суд не має повноважень здійснювати нарахування таких премій позивачеві та стягнення їх з товариства.
Касаційний цивільний суд у своїй ухвалі від 30 листопада 2022 року вказав, що загальним підходом Верховного Суду до вирішення спорів у разі встановлення протиправного невиконання приватноправових договорів є постановлення судових рішень про стягнення, зокрема шляхом задоволення позовних вимог про стягнення неправомірно невиплачених грошових коштів.
Водночас Верховний Суд встановив, що у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 623/3181/16-а (адміністративне провадження № К/9901/35580/18) колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що вимоги про стягнення з Управління молоді, спорту та іміджевих проектів Ізюмської міської ради Харківської області невиплаченої премії у розумінні КАС України не є належним способом захисту (відновлення) порушеного права у спірних відносинах, у зв`язку з тим, що нарахування розміру премії є виключним повноваженням Ізюмського міського голови, а суд не може перебирати на себе функцію призначення та нарахування премії замість органу, на який покладено такі повноваження.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виснувала, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов`язання Ізюмського міського голови вирішити питання про призначення премії чи відмову в її призначенні.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду не погодилась із наведеними висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та вважає за необхідне відступити від них з огляду на таке.