ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 826/17616/14
адміністративне провадження № К/9901/24617/21; К/9901/27336/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні, як суд касаційної інстанції
касаційні скарги ОСОБА_1, Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року (головуючий суддя - Аблов Є.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року (головуючий суддя - Федотов І.В., судді: Єгорова Н.М. та Чаку Є.В.)
у справі № 826/17616/14
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України (відповідно до наказу Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №358 "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року змінено найменування/назву відповідача Генеральна прокуратура України (код ЄДРПОУ 00034051) на Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051)) (далі - відповідач), у якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України № 2511-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на протиправність оскаржуваного наказу Генеральної прокуратури України про звільнення позивача з огляду на порушення гарантованого Конституцією України права на працю, статей 58 та 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може відповідати за діяння, які станом на час їх вчинення не визнавалися як правопорушення, а юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Також позивачем вказано на те, що звільнення відбулося з порушенням низки норм міжнародного права та міжнародних принципів проведення люстрації, без урахування практики Європейського суду з прав людини, відповідно до яких люстрація повинна бути обмежена тільки тими посадами, стосовно яких існують підстави вважати, що особа, яка їх обіймає, може їх використати з метою створення суттєвих загроз правам людини або демократії і тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані; якщо держава застосовує люстраційні заходи, вона повинна забезпечити дотримання всіх процесуальних гарантій у відповідності до Конвенції в тій частині, яка стосується проведення таких заходів.
Також ОСОБА_1 стверджує, що не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади" лише на підставі факту зайняття ним посади начальника Головного управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України у період з 12 червня 2007 року по 03 березня 2014 року, що таке не містить складу жодного правопорушення, а відповідач, звільняючи його із займаної посади всупереч Конституції України, застосував міру колективної відповідальності, автоматично визначивши його винуватим в узурпації влади Президентом України ОСОБА_2, при цьому такої винуватості жодним чином не довівши.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2511-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 04 лютого 2021 року у розмірі 2 150 004, 28 грн (два мільйони сто п`ятдесят тисяч чотири гривні двадцять вісім копійок);
- зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача у даній справі здійснено лише на підставі того, що він працював на певній посаді у відповідний період, встановлення конкретних функцій, які він виконував, та їх зв`язку з антидемократичними тенденціями та подіями, що відбулися в зазначений період не встановлено, до позивача застосована міра колективної відповідальності, а тому оскаржуваний наказ Генеральної прокуратури України є протиправним і підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді, з якої його було звільнено.
Відповідачем не надано доказів, які б у встановленому порядку підтверджували факт того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність застосування до позивача процедур, передбачених Законом України "Про очищення влади", а, відповідно, й про протиправність оскаржуваного наказу про його звільнення.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 04 лютого 2021 року становить 2 150 004, 28 грн.
Стягуючи зазначену суму з відповідача суд першої інстанції виходив з того, що в період з 01 грудня 2015 року до 05 вересня 2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09 грудня 2015 року № 1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року № 505) відбулося підвищення розміру посадового окладу позивача 1,32.
Також постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505" внесено зміни, в тому числі і до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 "посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур", яка вступила в силу 06 вересня 2017 року.
Відповідно до внесених змін до схеми посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур (додаток № 2) (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505), відбулось підвищення розміру посадового окладу позивача 2,24.
З огляду на викладене сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 2 150 004, 28 грн:
1) з 24 жовтня 2014 року до 30 листопада 2015 року - 213 795, 12 грн (276 робочих днів х 774, 62 грн);
2) з 01 грудня 2015 року до 05 вересня 2017 року, з урахуванням коефіцієнту підвищення, - 450 921, 79 грн (441 робочий день х 774, 62 грн х 1,32 %);
3) 06 вересня 2017 року по 04 лютого 2021 року, з урахуванням коефіцієнту підвищення, - 1 485 287, 37 грн (856 робочих днів х 774, 62 грн х 2,24 %).
Також суд першої інстанції з посиланням на п. 9 розділу І, п. 5 розділу ІІ Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року змінено, викладено абзац 4 резолютивної частини в наступній редакції:
"Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 04 лютого 2021 року у розмірі 2566151,14 грн. (два мільйони п`ятсот шістдесят шість тисяч сто п`ятдесят одна гривня чотирнадцять копійок)."
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у вказаній частині, проте допустився арифметичної помилки у розрахунках та обрахував розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 грудня 2020 року по 04 лютого 2021 року, застосувавши коефіцієнт підвищення посадового окладу, передбачений пунктом 10 Порядку №100, який Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 було виключено, що свідчить про наявність підстав для зміни рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року у відповідній частині.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач та відповідач подали касаційні скарги (№К/9901/24617/21, №К/9901/27336/21).
ОСОБА_1 не погоджуючись з судовими рішеннями в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування поданої касаційної скарги вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо меж і порядку застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, після його скасування Постановою №1213 від 09 грудня 2020 року, яка набрала чинності з 12 грудня 2020 року, а також порядку застосування частини 2 статті 235 КЗпП України при розрахунку суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі підвищення посадових окладів в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, до правовідносин, які виникли після 12 грудня 2020 року (після набрання чинності Постановою №1213).
Також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо рівності правового статусу працівників Генеральної прокуратури України та Офісу Генерального прокурора, у тому числі з питань оплати праці, відповідно до приписів абзацу третього пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №113-ІХ.
Крім того, позивач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування при розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу Постанови Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці прокурорів" від 11 грудня 2019 року №1155, а також статті 81 Закону №1697-VІІ.
Позивач зазначає, що суд першої інстанції, при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 04 лютого 2021 повністю виходив з наданих Офісом Генерального прокурора розрахунків і аргументів.
Водночас, при визначенні суми середнього заробітку за період з 06 вересня 2017 року по 04 лютого 2021 року суд допустився помилки, застосувавши коефіцієнт підвищення 2,24 (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №657) до середньоденної зарплати станом на момент звільнення (774,62 грн), незважаючи на дані із вказаної довідки Офісу Генерального прокурора і власні розрахунки про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1013 середньоденна зарплата становила вже 1022,50 грн (774,62 х 1,32).
Поряд з цим, на думку позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про право позивача на застосування коефіцієнту підвищення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, у тому числі після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213, проте допустився арифметичної помилки у розрахунках.
Натомість, суд апеляційної інстанції, виправляючи вказану помилку, допустив неправильне тлумачення Порядку №100 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №1213, а саме щодо меж застосування пункту 10 вказаного Порядку до правовідносин, які виникли до 12 грудня 2020 року, тобто неправильно застосував норми матеріального права.
За розрахунками позивача сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу має становити 4868193,32 грн, в тому числі:
- за період з 24 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року - 213795,12 грн (774,62 грн Х 276 днів);
- за період з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року - 450 922, 50 грн (774,62 Х 1,32 = 1022,50 Х 441 день);
- з 06 вересня 2017 року по 15 січня 2020 року - 1 353 626,40 (1022,50 Х 2,24 = 2290,40 Х 591 день);
- з 16 січня 2020 року по 25 березня 2020 року - 452 258,19 грн (2290,40 Х 4,03 = 9230, 31 Х 49 днів);
- з 26 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року - 2137739,41 грн (9230,31 Х 1,2 = 11076,37 Х 193 дні);
- з 01 січня 2021 року по 04 лютого 2021 року - 259851,70 грн (11076, 37 Х 1,02 = 11297,90 Х 23 дні).
Позивач просить змінити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4868193,32 грн.
Відповідач, отримавши 26 липня 2021 року ухвалу про відкриття касаційного провадження, подав відзив на касаційну скаргу, в якому, не погоджуючись з касаційною скаргою позивача, просить відмовити у її задоволенні.
Офіс Генерального прокурора, не погоджуючи з судовими рішеннями в частині, в обґрунтування своєї касаційної скарги, вказує про те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання проінформувати про відкликання відомостей про застосування заборон, передбачених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 809/3968/14, де суд вказав про передчасність відкликання відомостей про застосування до особи заборони, передбачених частиною З статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Також відповідач зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах після внесення змін до п. 5 розділу II Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", наказом Міністерства юстиції від 17 липня 2020 року № 2454/5.
Відповідач зауважує, що п. 5 розділу II Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057, виключено можливість вилучення з Реєстру відомостей на підставі інших випадків, визначених законом. Натомість, передбачено три різні підстави для вилучення відомостей з реєстру, які не залежать одна від одної.
При цьому, не передбачено повноважень Офісу Генерального прокурора на підставі судового рішення самостійно скасовувати результати перевірок відносно осіб, стосовно яких застосовувалася заборона.
Оскільки судовими рішеннями не скасовано результати перевірки та не зобов`язано Офіс Генерального прокурора скасувати таку перевірку відносно ОСОБА_1, проведеної відповідно до положень Закону України "Про очищення влади", то підстави для вилучення відомостей з реєстру відсутні.
Ураховуючи наведене, відповідач просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року в частині задоволених вимог про зобов`язання Офісу Генерального прокурора вчинити дії щодо інформування Міністерства юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" скасувати, та ухвалити нове, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.
Позивач, отримавши 24 вересня 2021 року ухвалу про відкриття касаційного провадження, відзив на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року з підстав, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року призначено розгляд даної справи у попередньому судовому засіданні на 29 листопада 2022 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, відповідно до наказу Генерального прокурора України від 03 липня 2014 року №1252ц ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України.
16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади".
17 жовтня 2014 року позивачем подано на ім`я Генерального прокурора України заяву, в якій викладено обґрунтування відсутності підстав для застосування відносно позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону.
Наказом Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року № 2511-ц державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_1, керуючись ст.15 Закону України "Про прокуратуру" та п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади", звільнено з посади заступника начальника управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.
Підставою прийняття вказаного наказу зазначена довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1, відповідно до якої встановлено, що позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 11 місяців) посаду, яка віднесена до категорії "керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України", а саме перебував на посаді: з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - начальника Головного управління організаційного та правового забезпечення Генеральної прокуратури України.
Не погоджуючись з наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2511-ц, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора №21-1190 зп від 12 жовтня 2020 року середня заробітна плата ОСОБА_1, яка обчислена, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню 23 жовтня 2014 року, складає 16267,02 грн (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 774, 62 грн).
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
5. Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 №1682-VII (далі - Закон №1682-VII)
Частинами першою, третьою статті 7 Закону № 1682-VII визначено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили.
Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:
1) прізвище, ім`я, по батькові;
2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;
3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;
4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.
Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
6. Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16 жовтня 2014 року № 1704/5 (далі - Положення № 1704/5)
За приписами пунктів 2,4,5,8,9 розділу І Положення № 1704/5, установлено, що реєстр - це електронна база даних, яка містить відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".
Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).
Держатель розробляє нормативно-правову базу для функціонування Реєстру, затверджує методичні рекомендації щодо його ведення, здійснює безпосередній контроль за її створенням та за дотриманням вимог цього Положення.
Реєстраторами Реєстру (далі - Реєстратор) є:
працівники самостійного структурного підрозділу Міністерства юстиції України, до основних завдань якого відноситься забезпечення формування та ведення Реєстру, уповноважені на внесення до Реєстру та вилучення з нього відомостей про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", а також формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням;
працівники головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, уповноважені на формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.
Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Пунктом 5 розд. ІІ Положення № 1704/5 передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: - обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку;
- відповідного судового рішення, яке набрало законної сили;
- відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру;
- інші випадки, визначені законом.
7. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України)