Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 501/2645/17
провадження № 61-5089св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ",
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року в складі колегії суддів Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом.
Позов мотивував тим, що з 25 жовтня 1979 року перебував у трудових відносинах з ДП "Іллічівський морський торговельний порт", правонаступником якого є відповідач у справі. З листопада 1979 року його переведено на посаду докера-механізатора. Вказував, що при виконанні своїх трудових обов`язків відповідно до установлених правил безпеки та технології закріплення вантажів у нічну зміну з 09 на 10 травня 1985 року біля сьомої години ранку він впав з вагону на залізничну колію та отримав травму голови. Зазначена обставина була встановлена рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2013 року, на підставі якого відповідачем складено акт по формі Н-1 а МСЕК у квітні 2016 року складено висновок, яким позивача визнано інвалідом 3-ої групи з втратою 50% працездатності.
Позивач зазначав, що внаслідок отриманої 1985 року травми на виробництві у нього розвинулися хвороби, зокрема: посттравматична енцефалопатія ІІ ступеню та посттравматична епілепсія. З моменту отримання травми він зазнав та продовжує зазнавати глибоких душевних переживань, оскільки порушились його життєві сталі зв`язки, він отримав інвалідність у молодому віці, його трудові та життєві функції обмежені станом здоров`я, його дружина та діти з періодичністю загострення хвороби змушені його доглядати, його молоді роки загублено психічною хворобою та він не вважає себе повноцінною людиною, яка в повній мірі здатна вести активний образ життя, оскільки його життєві функції суттєво порушено втратою здоров`я, яке є найвищою немайновою втратою.
Позивач уважав, що в зв`язку із незабезпеченням роботодавцем належних та безпечних умов праці, що призвело до отримання ним травми і як наслідок втрати здоров`я, відповідач повинен нести відповідальність та відшкодувати позивачу моральну шкоду, яку той оцінив у 1 600 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 березня 2021 року в складі судді Петрюченко М. І. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів наявність причинного зв`язку між заподіяною йому шкодою, яка полягає в отриманні ним травми голови 10 травня 1985 року, захворюванні на епілепсію та встановленні третьої групи інвалідності, й протиправними діяннями її заподіювача ДП "МТП "Чорноморськ", а також вину відповідача в заподіянні такої шкоди. Суд прийняв до уваги, що у складених комісією, утвореною на підприємстві, актах за формою Н-5 та Н-1 не встановлено обставин та причин, які би пов`язували нещасний випадок, що стався з відповідачем, з виробництвом.
Суд зазначив, що судові рішення у справах №2-225/10 та №1511/5964/2012, на які посилається позивач у позові, не доводять вину відповідача у заподіянні шкоди ОСОБА_1, оскільки в них не вказано, які дії не вчинив відповідач аби забезпечити належні та безпечні умови праці позивачу 10 травня 1985 року, або навпаки: які дії вчинив відповідач, внаслідок яких цей нещасний випадок стався. За висновком суду довідки до акта огляду МСЕК серії ААА №260338 від 12 квітня 2016 року та довідки серії 10 ААВ №796373 від 12 квітня 2016, згідно з якими позивачу встановлено третю групу інвалідності із зазначенням причини "трудове каліцтво", не доводять наявності вини відповідача у заподіянні моральної шкоди позивачу. Суд звернув увагу на те, що у вказаних медичних документах не вказано про існування у позивача діагнозу "епілепсія", який ОСОБА_1 поклав в основу доказування наявності в нього моральних страждань.
Іншу медичну документацію, яка містить посилання на діагноз "епілепіся" у позивача, зокрема, довідку з поліклініки №1 від 01 лютого 2017 року, суд оцінив критично, пославшись на те, що вона не підтверджує наявність причинного зв`язку між отриманою позивачем травмою у 1985 році та подальшим захворюванням на епілепсію й установленням йому інвалідності, внаслідок чого він зазнав та продовжує зазнавати немайнових втрат.
Суд дослідив висновок судової психологічної експертизи № 16-6442 від 06 листопада 2020 року, в якому зазначено, що: "у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості й виникли внаслідок захворювання, яке викликає напади з втратою свідомості та судомами, яку підекспертний вважає наслідком отриманої ним у 1985 році травми на виробництві. Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 може відповідати заявленим вимогам та становити 1 500 000 грн у разі встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю заподіювача шкоди та моральними стражданнями ОСОБА_1".
Суд зазначив, що встановлення факту наявності причинного зв`язку між медичним діагнозом, встановленим відповідно до довідки МСЕК, із нападами, на які скаржиться позивач та які є основою його моральних страждань, знаходиться поза компетенцією суду та потребує спеціальних знань у галузі медицини, однак в матеріалах справи відсутні висновки експертів, якими б було установлено відповідні обставини, а з клопотанням про проведення судово-медичної експертизи позивач до суду не звертався.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на користь ОСОБА_1 700 000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом.
Постанова мотивована тим, що аналіз статті 237-1 КЗпП України, згідно якої обов`язок відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань тощо покладено на власника або уповноважений ним орган, дає підстави для висновку, що закон не вимагає обов`язкового доведення причинно-наслідкового зв`язку між отриманою працівником моральної шкодою при виконанні ним своїх трудових обов`язків та протиправними діями або бездіяльністю роботодавця, а головним аспектом є доведення того факту, що порушення законних прав працівника призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Колегія суддів зазначила, що оскільки згідно рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2013 року нещасний випадок, який стався з ОСОБА_1 10 травня 1985 року на території ДП "Іллічівський морський торговельний порт", визнаний пов`язаним з виробництвом, а медико-соціальною експертною комісією (довідка від 12 квітня 2016 року Серія ААВ №796373) ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з причини трудового каліцтва, то моральну шкоду позивачу заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, на підставі апеляційний суд зробив висновок про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.
Суд апеляційної інстанції врахував, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що до отримання травми 10 травня 1985 року у ОСОБА_1 спостерігались прояви епілепсії. Натомість позивачем доведено існування причинного зв`язку між травмою, яку згідно з рішенням суду позивач отримав 10 травня 1985 року, та його захворюванням на епілепсію, внаслідок чого він зазнав та продовжує зазнавати глибинних переживань (моральної шкоди) протягом тривалого часу.
Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності довічного лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Апеляційний суд зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом; будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Колегія суддів також прийняла до уваги, що право на компенсацію за моральну шкоду виникає у особи з дня встановлення стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги, що внаслідок трудового каліцтва позивач втратив 50 % професійної працездатності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також те, що хвороба позивача, яка викликає напади зі втратою свідомості й судомами та є наслідком отриманої ОСОБА_1 10 травня 1985 року травми на виробництві, призвела до кардинальної негативної зміни його життя, порушила його психологічний стан та соціальне функціонування, змінила його особистість, що призвело до обмеження позивача у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, порушила його нормальні життєві зв`язки, змушує його витрачати значні грошові кошти на лікування, яке є довічним, а також враховуючи характер немайнових витрат, виходячи із засад розумності та справедливості, вважала необхідним визначити розмір компенсації моральної шкоди на рівні 700 000 грн.
Аргументи учасників справи
08 червня 2022 року ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просило її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
подання ОСОБА_1 позовної заяви про відшкодування шкоди більш ніж через 32 роки після отримання травми є зловживанням процесуальними правами та спробою отримати майнові блага в більшому розмірі;
апеляційний суд допустив довільне тлумачення рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року, яке не містить у собі вказівок про відсутність необхідності встановлювати вину роботодавця в заподіянні моральної шкоди працівнику та причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльності роботодавця та негативними наслідками, яких зазнав працівник;
колегія суддів не встановила наявність усіх елементів юридичного складу цивільного правопорушення, зокрема, причинно-наслідкового зв`язку між отриманою позивачем у 1985 році травмою та негативними наслідками, зазначеними в позовній заяві (зокрема, приступами епілепсії), а також вину роботодавця в заподіянні моральної шкоди;
позивач не довів наявність у нього вимушених змін у житті після отриманої травми в 1985 році, у тому числі тяжкість та істотність таких змін;
право на відшкодування моральної шкоди в подібній категорії справи виникає з моменту встановлення МСЕК факту стійкої втрати працездатності, що мало місце лише в 2016 році, у зв`язку з чим позивач не обґрунтував розмір моральної шкоди, який є значно завищеним;
колегія суддів проігнорувала висновок судової експертизи, в якому зазначено, що компенсація моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі можлива лише в разі доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю заподіювача шкоди та негативними наслідками для потерпілого;
як у справі про визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, так і в цій справі не встановлено, що нещасний випадок трапився з позивачем у зв`язку з незабезпеченням роботодавцем належних та безпечних умов праці;
апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу без участі представника відповідача, не врахувавши рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану;
У вересні 2022 від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
У відзиві позивач акцентує увагу на тому, що судовими рішеннями в інших справах преюдиційно встановлено факт отримання ним травми на виробництві, що в подальшому стало підставою для встановлення інвалідності внаслідок утрати працездатності, що, в свою чергу, є підставою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності. Вказує, що положення статті 237-1 КЗпП України застосовуються незалежно від вини роботодавця. При цьому вина працівника в настанні нещасного випадку також не була встановлена. Наполягає на тому, що до отримання травми на виробництві у 1985 році будь-яких проблем зі здоров`ям не мав, у зв`язку з чим негативні наслідки, зокрема, приступи епілепсії викликані саме нещасним випадком на виробництві. Не погоджується з доводами касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки сторона відповідача не була позбавлена права приймати участь у судовому засіданні, у тому числі з використанням власних засобів зв`язку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Вказано, що до клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не додано докази на підтвердження дати отримання копії повного тексту оскаржуваної постанови, а також не сплачено судовий збір за подання касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року продовжено державному підприємству "Морський торговельний порт "Чорноморськ" строк для усунення недоліків касаційної скарги, оскільки відповідач сплатив судовий збір за подання касаційної скарги, проте не надав належних доказів на підтвердження дати отримання копії повного тексту оскаржуваної постанови.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року відмовлено.
У жовтні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 30 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-54цс11, від 11 травня 2016 року в справі № 6-3149цс15 та постанові Верховного Суду від 19 січня 2019 року в справі № 905/2065/16, а також розглянув справу за відсутності відповідача та його представника.
Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині стягнення з відповідача на користь позивача 700 000 грн у відшкодування моральної шкоди. В частині відмови в стягненні 900 000 грн у відшкодування моральної шкоди постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 07 листопада 1979 року працював в ДП "Іллічівський морський торговельний порт" (нині ДП "МТП "Чорноморськ") на посаді докера-механізатора.
Працюючи в нічну зміну з 09 на 10 травня 1985 року відповідно до установлених на той час правил безпеки та технології закріплення вантажів при виконанні своїх трудових обов`язків, ОСОБА_1 впав з вагону на залізничну колію та отримав травму голови.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26 листопада 2010 року в справі №2-225/10 відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 до ДП "Іллічівський морський торговельний порт" та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Іллічівську Одеської області про визнання отримання ОСОБА_1 каліцтва у формі травми голови в ДП "Іллічівський морський торговельний порт", котре трапилось з ним 10 травня 1985 при виконанні трудових обов`язків.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області в справі №1511/5964/2012 від 30 вересня 2013 року, яке набрало законної сили 05 лютого 2014 року, нещасний випадок, який стався з ОСОБА_1 10 травня 1985 року на території ДП "ІМТП", визнано пов`язаним з виробництвом; зобов`язано ДП "ІМТП" переглянути затверджений акт додаткового розслідування від 04 квітня 2011 року та скласти акт по формі Н-1 і поставити на облік нещасний випадок, який мав місце з ОСОБА_1 10 травня 1985 року.
Комісією з розслідування нещасного випадку 10 листопада 2014 року затверджено акт за формою Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, та акт за формою Н-5 проведення розслідування нещасного випадку.
В акті за формою Н-5 наведені обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме:
згідно заяви та пояснень ОСОБА_1 о 07 год. 10 травня 1985 року позивач, знаходячись з боку залізничного піввагона, під час кріплення катанкою труб занурених в залізничний піввагон знаходився на висоті 1,2 метра обличчям до борту залізничного піввагону. Під час виконання робіт "укручування" вискочило і ударило позивача по касці й він впав потилицею під цей піввагон і ударився об колію залізничного шляху;
згідно з пояснювальною запискою змінний заступник начальника складу №8 ОСОБА_2 пояснив, що ОСОБА_1 впав на покриття між причалами №15 і №16 та його почало трясти, кидати, а також він бився головою об покриття причалу. На місце події прибула швидка допомога і позивачу був поставлений діагноз: "Напад епілепсії";
12 лютого 2004 року на адресу начальника порту вперше надійшла заява позивача з проханням про розслідування нещасного випадку, який стався 10 травня 1985 року. Наказом начальника порту створено комісію, за наслідками роботи якої складено акт від 12 лютого 2004 року, в якому міститься посилання на висновок заступника головного лікаря поліклініки ОСОБА_7 про те, що лікарняний лист від 11 травня 1985 року з діагнозом посттравматична енцефалопатія з епілептіформним синдромом на протязі 14 днів розцінюється як захворювання, пов`язане з травмою, яка мала місце до 10 травня 1985 року, та на підставі пункту 5 "Положення про розслідування і облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій на виробництві" випадок, що стався з позивачем 10 травня 1985 року, обліку не підлягає і відповідно акт за формою Н-1 не складався;
31 січня 2011 року позивач вдруге звернувся з аналогічною заявою до керівництва порту з проханням провести додаткове розслідування випадку, який стався з ним 10 травня 1985 року. В подальшому створено комісію для додаткового розслідування, за наслідками роботи якої 04 квітня 2011 року складено акт, згідно з яким факт падіння позивача 10 травня 1985 року на території ДП "ІМТП" не є причиною втрати його працездатності або переводу його на іншу більш легку роботу і висновки комісії, викладені в акті від 12 квітня 2004 року, є обґрунтованими.