Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича - суддя-доповідач,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 46-47, ст. 403).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне звернення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування судами України положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Заслухавши суддю-доповідача Скомороху В.Є. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області (далі - Управління Фонду) - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон), зокрема словосполучення "шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності", і роз'яснити, чи повинна відшкодовуватися Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральна (немайнова) шкода у разі стійкої втрати потерпілим професійної працездатності.

Частиною третьою статті 34 Закону передбачено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Управління Фонду вважає, що виплата грошової суми за моральну шкоду провадиться лише за умов, визначених частиною третьою статті 34 Закону, і не поширюється на випадки стійкої втрати професійної працездатності та смерті потерпілого. На думку суб'єкта права на конституційне звернення, Закон не містить приписів, відповідно до яких на Фонд соціального страхування від нещасних випадків покладався б обов'язок відшкодовувати моральну шкоду, яка призвела до стійкої втрати потерпілим професійної працездатності, а також у разі смерті застрахованої особи. Моральна шкода, що зумовила стійку втрату професійної працездатності або смерть потерпілого, підлягає відшкодуванню на підставах, передбачених статтею 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - Цивільний кодекс). Аналогічна за змістом норма міститься у статті 1167 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

2. Президент України в листі до Конституційного Суду України зазначив, що частина третя статті 34 Закону з урахуванням положення другого речення частини першої статті 440-1 Цивільного кодексу покладає на Фонд соціального страхування від нещасних випадків обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду всім потерпілим, у тому числі тим, які втратили професійну працездатність, і виплатити їм грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди.

Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці стверджує, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, відшкодовується роботодавцем відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Міністерство праці та соціальної політики України вважає, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди відповідно до статті 237-1 КЗпП України забезпечує справедливе навантаження на Фонд соціального страхування від нещасних випадків та на роботодавця, який повинен відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, якщо визнано вину роботодавця в ушкодженні здоров'я і зниженні працездатності працівника.

Генеральна прокуратура України зазначає, що відшкодування потерпілому моральної шкоди повинно здійснюватися з урахуванням положення частини першої статті 24, статей 32, 56, 62 Конституції України, а також статті 1, частини третьої статті 28 Закону. Моральна (немайнова) шкода повинна стягуватися з Фонду соціального страхування від нещасних випадків і в разі стійкої втрати потерпілим професійної працездатності.

Верховний Суд України в листі до Конституційного Суду України додержується позиції, ухваленої Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" на рішення апеляційного суду Луганської області від 20 травня 2002 р., згідно з якою в разі заподіяння моральної шкоди потерпілому її відшкодування повинно проводитися Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі статей 1, 28, 34 Закону незалежно від втрати потерпілим професійної працездатності.

Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України вважає, що норми підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону підлягають застосуванню лише в тому разі, коли потерпілому не встановлено стійкої втрати професійної працездатності. Моральна шкода, заподіяна в разі стійкої втрати професійної працездатності, підлягає відшкодуванню потерпілому від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на загальних засадах цивільного права за рахунок особи, з вини якої таку шкоду заподіяно (стаття 440-1 Цивільного кодексу.

У листі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого зазначається, що поряд з іншими соціальними послугами стаття 21 Закону встановлює обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків виплачувати грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому навіть у випадку втрати потерпілим професійної працездатності.

У надісланому на запит Конституційного Суду України листі Київського національного університету імені Тараса Шевченка стверджується, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, повинна бути відшкодована працівникові Фондом соціального страхування від нещасних випадків незалежно від наявності чи відсутності факту тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати потерпілим професійної працездатності.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушене у конституційному зверненні, виходить з такого.

3.1. Відповідно до статей 1, 3, 21, 43 (частина четверта), 46 (частина перша) Конституції України, Україна як соціальна держава, зміст і спрямованість діяльності якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосила право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення (частина друга статті 46 Конституції України.

3.2. Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи), є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Основами передбачено відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків (пункт 4 частини першої статті 25).

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про охорону праці" в редакції від 21 листопада 2002 року державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з частиною першою статті 9 цього Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачено, що він визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Зазначені закони України, по-перше, спрямовані на соціальний захист працівників, які внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання отримали ушкодження, що призвели до втрати професійної працездатності, і по-друге, передбачають відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків шкоди шляхом надання потерпілим соціальних послуг та виплат, у тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З урахуванням конституційної значущості здоров'я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, законодавець урегулював обсяг та характер відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я нещасним випадком чи професійним захворюванням, і передбачив комплекс заходів, спрямованих на відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей (абзац четвертий статті 1 Закону, своєчасне та повне відшкодування потерпілому або особам, які перебували на його утриманні, матеріальної шкоди (абзац третій статті 5, пункт 1 частини першої статті 21 Закону. Відшкодуванню підлягають: втрачений заробіток (або відповідна його частина) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; страхова виплата в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); страхова виплата пенсії по інвалідності потерпілому тощо (стаття 28 Закону. Також відшкодовуються додатково понесені витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками медико-соціальної експертної комісії (частина четверта статті 34 Закону.

Враховуючи особливості захисту здоров'я потерпілого, поряд із відшкодуванням матеріальної шкоди компенсується і моральна шкода за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28 Закону).

4. За змістом статті 6 Закону об'єктом страхування є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та на інших осіб, зазначених у статті 8, що підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку. Всі ці особи вважаються застрахованими з моменту набрання чинності Законом незалежно від фактичного виконання страхувальником своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків (частина перша статті 10). Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застраховуватися особи, зазначені у статті 11 цього Закону.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам незалежно від відшкодування майнової шкоди передбачено статтею 1 Закону і є одним із способів захисту особистих немайнових прав працівника.

Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку відповідно до абзацу третього статті 5 Закону є своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону всі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок його коштів.

Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування від нещасного випадку, страховик (Фонд соціального страхування від нещасних випадків) тим самим бере на себе зобов'язання надати застрахованим особам передбачені Законом (стаття 21) соціальні послуги та виплати. Надаючи соціальні послуги застрахованим та здійснюючи страхові виплати грошових сум, Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює забезпечення соціального захисту громадян у разі тимчасової, стійкої часткової або повної втрати працездатності.

До страхових виплат належить, зокрема, грошова сума, яка виплачується застрахованому за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28 Закону).

4.1. Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.

Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відмова потерпілому у праві на отримання грошової суми за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.

Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (стаття 3).

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою (частина четверта статті 14 Закону. До набрання чинності Законом відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасного випадку і професійного захворювання передбачалося статтею 12 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року і було можливим без втрати потерпілим працездатності.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 розділу XI "Прикінцеві положення" Закону, зокрема, на Фонд соціального страхування від нещасних випадків покладено виплату заборгованості потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, ліквідовані без правонаступника підприємства, установи та організації.

Відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, лише потерпілим, які не втратили професійної працездатності, означало б звуження сфери соціального захисту за станом здоров'я.

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що правова норма, викладена у частині третій статті 34 Закону, яка передбачає обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати працівникам моральну (немайнову) шкоду, заподіяну умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, за своїм характером є спеціальною і стосується окремого випадку.

Зазначене положення частини третьої статті 34 Закону не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності (статті 1, 5, частина п'ята статті 6, частина друга статті 13, підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28).

4.2. Передбачене статтею 237-1 КЗпП України і статтею 1167 Цивільного кодексу України відшкодування моральної шкоди як один зі способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, не застосовується до осіб, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону. Зазначені норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб'єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), а на інших підставах.

5. Щодо клопотання Управління Фонду про офіційне тлумачення словосполучення "шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності", то Конституційний Суд України виходить з такого.

Втрата потерпілим професійної працездатності завжди пов'язана з неможливістю виконувати роботу за своєю професією (фахом), про що зазначається у висновку медичного органу, який видається потерпілому відповідно до вимог частини третьої статті 34 Закону.

У нормативно-правових актах дається визначення понять "працездатність", "загальна працездатність", "професійна працездатність", "повна загальна працездатність", "часткова працездатність". Ці поняття відтворюються, зокрема, у Додатку до "Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи", затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року N 6.

Відповідно до пункту 3 названого Додатка професійна працездатність - здатність даного працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом).