Постанова
Іменем України
06 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 496/2083/19
провадження № 61-6901св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2022 року в складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з січня 2007 року вона з відповідачем проживали однією сім`єю без шлюбу, а 10 квітня 2010 року уклали шлюб, який рішенням Біляївського районного суду від 06 лютого 2019 року було розірвано. Від шлюбу у них народилися: ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 .
За час проживання однією сім`єю без шлюбу та за час перебування в шлюбі сторони набули у власність рухоме та нерухоме майно, зокрема, житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 148,50 кв. м, житловою площею 70,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, легковий автомобіль марки "Toyota Land Cruiser", 2001 року випуску VIN-код тз НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 та напівпричіп марки ОДАЗ модель 9385, рік випуску - 1991, номер шасі - НОМЕР_3 .
Відповідач відмовляється поділити вказане майно в добровільному порядку. При цьому, як їй стало відомо, відповідач без її згоди продав належний їм на праві спільної сумісної власності автомобіль марки "Toyota Land Cruiser", 2001 року випуску VIN-код тз НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 (після продажу реєстраційний номер НОМЕР_4 ).
Враховуючи наведене, з урахуванням заяви про зміну предмету позову ОСОБА_1 просила:
- встановити факт проживання однією сім`єю її та ОСОБА_2, які не перебувають у шлюбі між собою, у період із січня 2007 року по 10 квітня 2010 року;
- визнати спільною сумісною власністю її та відповідача житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 148,50 кв. м, житловою площею 70,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та легковий автомобіль марки "Toyota Land Cruiser", 2001 року випуску VIN-код тз НОМЕР_1 ;
- в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право особистої приватної власності на Ѕ частину наступного майна: житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 148,50 кв. м, житловою площею 70,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та напівпричіп марки ОДАЗ модель 9385, рік випуску - 1991, номер шасі - НОМЕР_3 ;
- в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за відповідачем право особистої приватної власності на Ѕ частину наступного майна: житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 148,50 кв. м, житловою площею 70,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та напівпричіп марки ОДАЗ модель 9385, рік випуску - 1991, номер шасі - НОМЕР_3 ;
- стягнути з відповідача на її користь компенсацію за належну їй частку у майні, що є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без її згоди, а саме автомобіль марки "TOYOTA" модель "LAND CRUISER", рік випуску - 2001, сірого кольору, VIN-код тз НОМЕР_1, в сумі 178 850,00 грн (том 1, а. с. 94-95).
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 18 червня
2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_7 та ОСОБА_2 без шлюбу з 14 травня 2009 року до 10 квітня 2010 року.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано арешт, застосований ухвалою Біляївського районного суду
від 29 липня 2019 року, на житловий будинок з надвірними спорудами
АДРЕСА_1, загальною площею 148,50 кв. м, житловою площею 70,30 кв. м, який зареєстрований за ОСОБА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 26713215.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка у період із січня 2007 року до 13 травня 2009 року знаходилася в офіційному шлюбі з іншим чоловіком, а тому факт її спільного проживання однією сім`єю без шлюбу з відповідачем у зазначений період не може бути встановлений. У зв`язку з тим, що спірне майно набуте відповідачем не в період його спільного проживання з позивачкою, то воно є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу.
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2022 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 червня 2021 року змінено в частині періоду встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_7 та ОСОБА_2 без шлюбу з 14 серпня 2007 року до 10 квітня 2010 року.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18 червня 2021 року в частині позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя скасовано.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 148,50 кв. м, житловою площею 70,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та легковий автомобіль марки "Toyota Land Cruiser", 2001 року випуску VIN-код тз НОМЕР_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 148,50 кв. м, житловою площею 70,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 148,50 кв. м, житловою площею 70,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за належну їй частку у майні, що є спільною сумісною власністю подружжя, та відчужене без її згоди, а саме автомобіль марки "TOYOTA LAND CRUISER", рік випуску 2001, сірого кольору, VIN-код тз НОМЕР_1, в сумі 178 850,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що встановлення факту спільного проживання сторін без шлюбу можливе лише після реєстрації в органах РАЦС розірвання попереднього шлюбу позивача - 13 травня 2009 року є неправильними та не відповідають нормам матеріального права, оскільки хоча розірвання шлюбу здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, проте моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання, тобто 14 серпня 2007 року.
Встановивши, що житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 148,50 кв. м, житловою площею 70,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та легковий автомобіль марки "Toyota Land Cruiser", 2001 року випуску VIN-код тз НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_5 набуте під час спільного проживання сторін однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою, та врахувавши, що доказів наявності будь-яких письмових угод щодо особистої чи спільної власності на спірне майно, яке було набуто в період з 14 серпня 2007 року та до розірвання шлюбу, сторонами надано не було, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги про визнання права власності на спільне сумісне майно подружжя підлягають задоволенню, а майно - поділу.
Що стосується напівпричепу марки ОДАЗ модель 9385, рік випуску - 1991, номер шасі - НОМЕР_3, то колегія суддів апеляційного суду встановила, що вказане майно було зареєстровано за відповідачем 24 квітня 2007 року, тобто до початку спільного проживання однією сім`єю з позивачем, а тому воно не є спільним майном подружжя та не підлягає поділу між сторонами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
22 липня 2022 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2022 року в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статей 3, 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, від 08 червня 2022 року у справі № 1303/1459/12 та
від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц.
Зауважив, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку помилкового висновку про факт спільного проживання однієї сім`єю з позивачкою лише на підставі пояснень свідків, які є її родичами.
Матеріали справи не містять доказів придбання будь-якого спірного майна або його частки за спільні кошти, а позивачкою не доведено, що вона проживала з відповідачем до жовтня 2009 року, як не підтверджено ведення спільного господарства та реального підтримання сімейних відносин.
Кримі того, на думку заявника, за приписами статті 116 СК України після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб, тому право на повторний шлюб у позивачки виникло лише 14 травня 2009 року.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Халдай І. В., подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 10 квітня 2010 року сторони уклали шлюб, який рішенням Біляївського районного суду від 06 лютого 2019 року було розірвано (том 1, а. с. 24-25).
Під час перебування сторін у шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6 (том 1, а. с. 26-28).
Як встановлено судами з травня 2007 року (до моменту укладення шлюбу) сторони фактично проживали разом як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
Проте, згідно з актовим записом про одруження від 14 травня 2003 року № 26 ОСОБА_7 перебувала у шлюбі з ОСОБА_8 (том 1, а. с. 130).
Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області у справі № 2-1485 від 03 серпня 2007 року, яке набрало законної сили 14 серпня 2007 року, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було розірвано.
Розірвання шлюбу зареєстровано в органах РАЦС 13 травня 2009 року (том 1, а. с. 130).
Відповідно до свідоцтва про право власності від 25 лютого 2009 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 148,50 кв. м, житловою площею 70,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 37).
Згідно з технічним паспортом від 06 листопада 2008 року, актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, будинок АДРЕСА_1 був прийнятий в експлуатацію 30 грудня 2008 року (том 1, а. с. 38, 68).
Відповідно до довідки регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Одеській області від 12 серпня 2019 року, копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, за ОСОБА_2 27 січня 2009 року було зареєстровано легковий автомобіль марки "Toyota Land Cruiser", 2001 року випуску VIN-код тз НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_5, проте останній на підставі договору комісії 7466/19/009452 та договору купівлі-продажу 7466/19/009452 від 07 травня 2019 року було перереєстровано на ім`я ОСОБА_9 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що предметом позовних вимог в цій справі є матеріально-правові вимоги позивачки про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, визнання права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя.
Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.
Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (61-3071св21).
У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 587/302/16 (провадження
№ 61-18522св18) Верховний Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.