ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 810/1953/16
адміністративне провадження № К/9901/40088/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року (головуючий суддя Горобцова Я.В., судді: Панова Г.В., Панченко Н.Д.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (головуючий суддя Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язати вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), Головного управління ДФС у Київській області (далі - Управління), Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - Інспекція) про визнання незаконними та скасування: рішення (листа) Інспекції від 11 листопада 2015 року вих. №12843/10/10-13-11-02-10, рішення Управління від 15 січня 2016 року вих. №90/10/10-36-11-01-10 і рішення ДФС від 06 квітня 2016 року №7544/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарг; зобов`язання Інспекції включити відомості з поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за податковий період - жовтень 2015 року, доповнень та додатків до неї до облікових даних щодо цього Товариства у інформаційних базах ДФС.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство зазначало, що відмова Інспекції в прийнятті податкової декларації з ПДВ за жовтень 2015 року, поданої в паперовій формі, є протиправною, не відповідає законодавству та порушує права та інтереси позивача, оскільки статтею 48 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено вичерпний перелік підстав, за яких податкова декларація не вважається податковою звітністю; крім того, стаття 49 ПК України передбачає право подання податкової звітності з ПДВ як в електронній, так і в паперовій формах, а тому вказані Інспекцією в оспорюваному рішенні (листі) порушення є формальними та не відносяться до вичерпного переліку підстав, за яких може бути відмовлено у прийнятті такої податкової декларації; водночас, позивач зауважував, що Управління та ДФС не мали повноважень на розгляд його скарг, адже не є, в даному випадку, контролюючими органами вищого рівня.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, прийшли до висновку, що оскільки податкова декларація з ПДВ за жовтень 2015 року була Товариством подана з порушенням вимог пункту 49.4 статті 49 ПК України, то Інспекція правомірно відмовила у її прийнятті; що ж до позовних вимог про визнання протиправними і скасування рішень Управління та ДФС за результатами розгляду скарг позивача, а також про зобов`язання Інспекції включити відомості з поданої Товариством податкової декларації з ПДВ за жовтень 2015 року, доповнень та додатків до неї до облікових даних щодо цього Товариства у інформаційних базах ДФС, то вони є похідними від первісної вимоги, а відтак також не підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм (зокрема, щодо ненадання оцінки кожному окремому викладеному у позові, апеляційній скарзі та письмових поясненнях доводу Товариства, а також розгляд справи неповноважним складом суду), просило їх скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
Відповідачі своїм правом на подання письмових відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не скористались.
В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Суди встановили, що Товариство зареєстроване як юридична особа з 25 травня 2006 року, знаходиться за адресою: 08152, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Боярка, територія Технікуму, будинок 16.
09 листопада 2015 року позивачем подано до Інспекції податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2015 року з додатками №2, №3, №4, №5 та доповненнями до неї відповідно до абзацу 2 пункту 46.4 статті 46 ПК України у виді листа від 09 листопада 2015 року за вих. №138/15.
Інспекція листом від 11 листопада 2015 року №12843/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" повідомила позивача про те, що податкова декларація з ПДВ за жовтень 2015 року не визнається як податкова звітність у зв`язку з тим, що вона подана з порушенням вимог пункту 49.4 статті 49 ПК України. Також, у зазначеному листі податковим органом запропоновано позивачу подати податкову декларацію з ПДВ за відповідний період у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Не погоджуючись з такими висновками Інспекції, Товариство подало до Управління скаргу за вих. №172/15 від 21 грудня 2015 року, за результатами розгляду якої рішенням від 15 січня 2016 року №90/10/10-36-11-01-10 рішення Інспекції від 11 листопада 2015 року №12843/10/10-13-11-02-10 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Надалі, Товариством подано до ДФС скаргу за вих. №68 від 29 лютого 2016 року.
Крім того, 29 лютого 2016 року позивачем подана скарга вих. №71 до Центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, - Міністерства фінансів України на рішення Інспекції від 11 листопада 2015 року №12843/10/10-13-11-02-10 та рішення Управління від 15 січня 2016 року №90/10/10-36-11-01-10.
21 березня 2016 року Міністерство фінансів України листом №31-11120-09-10/8060 "Про розгляд листа" повідомило позивача про направлення його скарги за належністю до ДФС для розгляду та надання відповіді.
Рішенням ДФС України від 06 квітня 2016 року №7544/6/99-99-11-02-02-15 (з врахуванням рішення від 12 березня 2016 року №5266/6/99-99-11-02-02-15 про продовження строку розгляду скарги) лист (рішення) Інспекції від 11 листопада 2015 року №12843/10/10-13-11-02-10 про відмову у прийнятті податкової декларації з ПДВ за жовтень 2015 року з додатками та рішення Управління від 15 січня 2016 року №90/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги залишено без змін, а скаргу Товариства - без задоволення.
Не погодившись із вказаними рішеннями Інспекції, Управління та ДФС, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Положеннями пункту 49.1 статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.2 статті 49 ПК України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
За змістом абзацу 1 пункту 49.4 статті 49 ПК України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ (набрав чинності з 01 січня 2015 року) до ПК України внесено зміни й, зокрема, пункт 49.4 доповнено абзацом 2 такого змісту: "Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством".
У пункті 1 розділу ІІ Інструкції з підготовки подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої наказом державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233 (яка була чинною на час спірних правовідносин) визначено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу криптографічного захисту інформації, керуючись цією Інструкцією та договором.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, для реалізації обов`язку, передбаченого абзацом 2 пункту 49.4 статті 49 ПК України, платник податків повинен мати засіб криптографічного захисту інформації (ключ) та чинний договір, укладений з конкретним податковим органом, який здійснює адміністрування ПДВ.