УХВАЛА
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 1-32/00
провадження № 13-36зво22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаОСОБА_4.,
суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12., ОСОБА_13., ОСОБА_14., ОСОБА_15., ОСОБА_16., ОСОБА_17., ОСОБА_18
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень щодо нього і
ВСТАНОВИЛА:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою та наявних у Верховному Суді даних, вироком Дніпропетровського обласного суду від 16 травня 2000 року з урахуванням змін, унесених ухвалою Верховного Суду України від 30 січня 2001 року, ОСОБА_1 було засуджено за: пунктами "а", "г", "е", "ж", "з", "і" ст. 93; ст. 17, 19 і пунктами "а", "ж", "з", "і" ст. 93; ст. 69; ч. 3 ст. 142; ч. 2 ст. 86, ч. 1 ст. 222 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Оспорюючи законність обраного заходу примусу, ОСОБА_1 звертався до місцевого суду з клопотанням про заміну довічного увʼязнення на покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. Засуджений твердив, що саме таке покарання було максимальним за КК 1960 року на момент розгляду справи судом першої інстанції. Вінницький міський суд Вінницької області 13 січня 2022 року відмовив ОСОБА_2 в задоволенні поданого клопотання, цю ухвалу Вінницький апеляційний суд 17 березня 2022 року залишив без змін (справа № 127/33597/21).
Крім того, ОСОБА_1, оскаржуючи судові рішення у провадженні за заявою про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, порушував перед Касаційним кримінальним судом Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд) питання про передачу провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з метою розв?язання виключної правової проблеми, повʼязаної із застосуванням кримінального закону в часі. Касаційний кримінальний суд 21 квітня 2020 року, повернувши касаційну скаргу у звʼязку з неусуненням її недоліків, відхилив прохання засудженого з огляду на те, що передача кримінального провадження на розгляд Великої Палати можлива лише після відкриття касаційного провадження (справа № 212/6751/16-к).
У подальшому ОСОБА_1, посилаючись на виключні обставини, котрими він вважає неправильне, усупереч рішенню Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11-рп/1999 застосування кримінального закону в його справі, звернувся до Касаційного кримінального суду із заявою про виправлення судової помилки, допущеної при обранні йому заходу примусу. Заявник вважає, що справа містить виключну правову проблему.
Також засуджений просить поновити строк звернення до суду, мотивуючи клопотання екстраординарністю обраного ним способу захисту своїх прав.
Касаційний кримінальний суд, керуючись п. 10, ст. 31, ч. 5 ст. 33, статтями 463, 441 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), 19 вересня 2022 року передав заяву ОСОБА_1 на розгляд Великої Палати.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити на таких підставах.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК установлення неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення є виключною обставиною за умови застосування судом відповідних норм при вирішенні конкретної справи.
Заявник посилається на рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11-рп/1999, яким положення ст. 24 Загальної частини та санкцій статей Особливої частини КК 1960 року, котрі передбачають смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Основному Закону.
Законом України від 22 лютого 2000 року № 1483-ІІІ "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" (далі - Закон № 1483-ІІІ) в Україні запроваджено довічне позбавлення волі як найсуворіше кримінальне покарання.
На думку заявника, при обранні йому виду покарання суд мав застосувати кримінальний закон у редакції, що діяла з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України № 11-рп/1999 до дня набрання чинності Законом № 1483-ІІІ. Вважає, що перегляд його справи Верховним Судом є необхідним також для забезпечення сталості та єдності судової практики.
Як убачається з рішення Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі), Верховний Суд України, звертаючись із конституційним поданням про офіційне тлумачення положень КК 1960 року зі змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, зазначав про неоднакову судову практику застосування відповідних приписів. В одних справах особам, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності Законом № 1483-ІІІ, суди призначали покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 15 років, а в інших справах - покарання у виді довічного позбавлення волі.
Даючи відповіді на питання, порушені в конституційному поданні Верховного Суду України (та конституційному зверненні громадянина ОСОБА_3 ), Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 січня 2011 року дійшов висновку, що наявність проміжку часу між днем ухвалення рішення цього суду № 11-рп/1999 та набранням чинності Законом № 1483-ІІІ не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей КК 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк 15 років. Таке порушувало би принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало би принципу справедливості в кримінальному праві. До того ж після рішення Конституційного Суду України № 11-рп/1999 КК 1960 року не став новим законом, що пом`якшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів. А оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, то положення КК 1960 року зі змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, є такими, що пом`якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим Законом. Тому на підставі ч. 1 ст. 58 Конституції України, ч. 2 ст. 6 КК 1960 року, ч. 1 ст. 5 Кримінального кодексу України 2001 року положення КК 1960 року зі змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, мають зворотну дію в часі.