Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича- головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича - доповідача,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Винокурова Сергія Маркіяновича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Верховного Суду України та за конституційним зверненням громадянина Савчука Миколи Миколайовича про офіційне тлумачення положень Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 року № 1483-III (Голос України, 2000 р., 29 березня) (далі - Закон № 1483), якими смертну кару як вид покарання замінено довічним позбавленням волі, щодо їх дії в часі у взаємозв'язку із положеннями статті 8, частини першої статті 58, пункту 22 частини першої статті 92, частини другої статті 152, пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, статті 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 49, ст. 272) із наступними змінами, частини другої статті 4, частин першої, третьої, четвертої статті 5, частини третьої статті 74 Кримінального кодексу України 2001 року (Офіційний вісник України, 2001 р., № 21, ст. 920) з наступними змінами (далі - Кодекс 2001 року).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 41, 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стали конституційне подання Верховного Суду України та конституційне звернення громадянина Савчука Миколи Миколайовича.

Підставою для розгляду справи згідно зі статями 93, 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є практична необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень Кримінального кодексу України 1960 року із змінами (далі - Кодекс 1960 року) у зв'язку з їх неоднозначним застосуванням судами загальної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача Бауліна Ю.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Верховний Суд України - та суб'єкт права на конституційне звернення - громадянин Савчук М.М. - звернулися до Конституційного Суду України з клопотаннями дати офіційне тлумачення положень Кодексу 1960 року із змінами, внесеними Законом № 1483, яким смертну кару замінено довічним позбавленням волі, щодо їх дії в часі у взаємозв'язку з положеннями статті 8, частини першої статті 58, пункту 22 частини першої статті 92, частини другої статті 152, пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, статті 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", частини другої статті 4, частин першої, третьої, четвертої статті 5, частини третьої статті 74 Кодексу 2001 року .

Практичну необхідність в офіційній інтерпретації, роз'ясненні Конституційним Судом України зазначених положень Кодексу 1960 року щодо їх дії в часі Верховний Суд України обґрунтовує численними клопотаннями осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, вчинені ними до набрання чинності Законом № 1483, яким покарання у виді смертної кари судами було замінено на довічне позбавлення волі. Автори клопотань вказують, що Кодекс 1960 року після прийняття Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99 у справі про смертну кару став новим кримінальним законом, який пом'якшив кримінальну відповідальність за особливо тяжкі злочини і тому мав зворотну дію в часі, тобто поширювався на осіб, які вчинили відповідні особливо тяжкі злочини до набрання чинності Законом № 1483.

Як зазначає Верховний Суд України, з цього питання склалася неоднакова судова практика. В одних судових рішеннях вказується, що пом'якшення кримінального покарання Рішенням Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року рівнозначне зміні положень Кодексу 1960 року законом, прийнятим Верховною Радою України. У зв'язку з цим особам, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності Законом № 1483, суди призначали покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'ятнадцяти років, оскільки положення Кодексу 1960 року щодо смертної кари як виду покарання визнані неконституційними. Інші судові рішення базуються на протилежній позиції, яка зводиться до того, що положення статті 58, пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, статті 5 Кодексу 2001 року , а також зміст правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 у справі про зворотну дію кримінального закону в часі, унеможливлюють скасування чи пом'якшення кримінальної відповідальності іншим державним органом, ніж Верховна Рада України, яка здійснює це шляхом прийняття відповідного закону. Суди, які приймали такі рішення, виходили з того, що пом'якшення кримінальної відповідальності осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, відбулося згідно із Законом № 1483, положення якого мали зворотну дію в часі, а не з Рішенням Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року. На підставі цього вони призначали покарання у виді довічного позбавлення волі особам, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності Законом № 1483.

Аргументуючи конституційне звернення, громадянин Савчук М.М., крім того, наводить статтю 8, пункт 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України та зазначає, що положення Кодексу 1960 року стосовно визначення смертної кари як виду покарання суперечили Конституції України з моменту її прийняття, тому вони повинні були визнаватися нечинними без додаткової законодавчої регламентації і, отже, не могли застосовуватися судами при призначенні покарання.

Посилаючись на практику Верховного Суду України, автор клопотання, якому суд замінив смертну кару довічним позбавленням волі, наголошує, що за аналогічних обставин іншим особам, які до набрання чинності Законом № 1483 вчинили умисні вбивства за обтяжуючих обставин, суди призначали покарання у виді позбавлення волі строком на п'ятнадцять років. Неоднозначністю судової практики із вказаного питання громадянин Савчук М.М. і обґрунтовує необхідність в офіційному тлумаченні наведених у конституційному зверненні положень Кодексу 1960 року.

2. Свої позиції стосовно предмета провадження у справі висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністр юстиції України, Генеральна прокуратура України, науковці Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", Національного університету "Одеська юридична академія", Національної академії внутрішніх справ, Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені у конституційному поданні та конституційному зверненні питання, виходить з такого.

3.1. У Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; норми Конституції України є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй (стаття 8 Основного Закону України).

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є злочинами, та відповідальність за них (пункт 22 частини першої статті 92 Основного Закону України).

Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом (частини перша, третя статті 3 Кодексу 2001 року ).

3.2 Кодекс 1960 року містив положення про смертну кару як виняткову міру покарання у Загальній частині (статті 24, 25, 48, 49, 52-1) та в санкціях статей Особливої частини, що передбачали відповідальність за умисні вбивства, вчинені за обтяжуючих обставин (статті 58, 59, 60, 93, 190-1), а також у санкціях статей, що встановлювали покарання за деякі військові злочини, які були вчинені у бойовий час або у бойовій обстановці (статті 232, 234, 236, 241, 242, 243, 245, 249, 251, 254, 254-2, 254-3, 255, 256, 257, 258, 260, 261). При цьому зазначені санкції статей Особливої частини Кодексу 1960 року мали альтернативний характер: поряд із смертною карою як видом покарання вони передбачали і позбавлення волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років. Такі санкції, встановлені Верховною Радою України, були співмірними з особливою тяжкістю вказаних злочинів та підвищеною суспільною небезпекою осіб, які їх вчиняли.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29 грудня 1999 року визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кодексу 1960 року , які передбачали смертну кару як вид покарання. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України положення Кодексу 1960 року, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення про їх неконституційність. Резолютивна частина зазначеного рішення містить вимогу, адресовану Верховній Раді України, привести Кодекс 1960 року у відповідність з рішенням Конституційного Суду України. Крім того, Конституційний Суд України зауважив, що "стосовно положення статті 25 Кримінального кодексу України щодо заміни смертної кари іншим видом покарання, то це питання підлягає вирішенню у законодавчому порядку (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України)" (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини вказаного рішення ).

Згідно з правовими позиціями Конституційного Суду України частина друга статті 152 Основного Закону України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність і не підлягають застосуванню. За цим же принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю (абзац третій пункту 4 Рішення від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій; абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України). Виходячи з цього положення Кодексу 1960 року щодо смертної кари як виду покарання з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29 грудня 1999 року не підлягали застосуванню судами, а органи виконавчої влади не повноважні виконувати вироки стосовно осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких не були виконані на день ухвалення зазначеного рішення. Проте до дня ухвалення цього рішення положення Кодексу 1960 року щодо смертної кари мали юридичну силу і підлягали застосуванню судами при призначенні покарання особам, які вчинили відповідні злочини.

Верховна Рада України шляхом прийняття Закону № 1483 привела Кодекс 1960 року у відповідність з Рішенням Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року. У Законі № 1483 комплексно вирішені питання, що стосувалися заміни смертної кари як виду кримінального покарання таким видом покарання, як довічне позбавлення волі. Цей висновок ґрунтується на аналізі структури та змісту Закону № 1483. Згідно з пунктом 1 розділу I Закону № 1483 із Кодексу 1960 року виключено статтю 24, що передбачала смертну кару як виняткову міру покарання; Кодекс 1960 року доповнено новою статтею 25-2, яка визначила новий вид кримінального покарання - довічне позбавлення волі, що "встановлюється за вчинення особливо тяжкого злочину і застосовується у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк"; слова "смертна кара" в усіх випадках їх застосування у тексті Кодексу 1960 року замінено на слова "довічне позбавлення волі" у відповідних відмінках. Положеннями пунктів 2, 3 розділу I Закону № 1483 внесено зміни до Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України, якими врегульовано питання, що випливали із зазначених змін у Кодексі 1960 року. У розділі II Закону № 1483 передбачено, що "перегляд вироків у справах щодо осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим Законом не було виконано, здійснюється судом, який постановив вирок". У розділі III Закону № 1483 встановлено, що "цей Закон набирає чинності з дня його опублікування". Закон № 1483 був опублікований у газеті "Голос України" 29 березня 2000 року.