Постанова
Іменем України
24 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 199/4321/21
провадження № 61-1758св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі з роз`ясненням позивачу права повторного звернення з позовними вимогами до суду в порядку адміністративного судочинства.
Відмовляючи на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів, суд першої інстанції посилався на те, що заявлені позивачем вимоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції та вказав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ОСОБА_1 просить стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кошти в розмірі 500 000 грн, комісію та моральну шкоду, а правовими підставами для стягнення цих сум зазначає несвоєчасну виплату їй Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантованого відшкодування за договорами вкладу і договором банківського рахунку, укладеними з неплатоспроможним Публічним акціонерним банком "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум"). Вказані майнові вимоги заявлені позивачем не до банку-боржника, а до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються правомірності дій останнього, пов`язаних із своєчасністю виплати позивачу гарантованого відшкодування. Отже, на думку апеляційного суду, такий спір пов`язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування матеріальної та моральної шкоди є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська. Разом із касаційною скаргою заявник подала також підтвердження, що нею не поданий будь-який інший позов до цього відповідача з тим самим позовом та з тих самих підстав.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач не була клієнтом банку ПАТ "Банк Форум", не мала в ньому рахунку, не мала з ним жодних договорів, не була вкладником банку, тому суди помилково дійшли висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки підставою позовних вимог є відшкодування неповернутих коштів за сплату автомобіля в триденний термін.
Також позивач вказує, що до звернення із цим позовом до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська вона зверталася з аналогічними вимогами до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 26 травня 2021 року у справі № 160/8132/21 відмовив у відкритті провадження у справі та роз`яснив позивачу, що її позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими ЦПК України. У свою чергу, після прийняття оскаржуваних судових рішень, згідно з якими її спрямували знову до адміністративного суду для розгляду спору, позивач опинилась у ситуації, коли всі суди відмовляють у відкритті провадження і мають різні трактування щодо розгляду позовної заяви ОСОБА_1 про повернення від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб її особистих коштів.
У травні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги (щодо її платіжних реквізитів).
Станом на час розгляду справи відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська матеріали справи № 199/4321/21 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2022 року матеріали справи № 199/4321/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
У своїй позовній заяві у цій справі (з урахуванням уточнень) ОСОБА_1 просила суд стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб грошові кошти у сумі 500 000,00 грн (з урахуванням знецінення грошей за період з 14 березня 2014 року); грошові кошти за банківську комісію в сумі 300,00 грн (з урахуванням знецінення грошей за період з 14 березня 2014 року); 500 000,00 грн за нанесену моральну шкоду; 233,50 грн витрат на оплату поштових послуг.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, і позивач має право повторно звернутися з такими позовними вимогами до суду адміністративної юрисдикції.
Із такими висновками судів попередніх інстанцій колегія судів Верховного Суду не погоджується, враховуючи таке.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України)
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.
Помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є державний орган чи юридична особа публічного права, що здійснює функції суб`єкта владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин, оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.