Постанова
Іменем України
14 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 308/8850/15
провадження № 61-9160св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2020 року в складі судді: Данко В. Й. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору,
ВСТАНОВИЛА:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк, банк) про визнання недійсним кредитного договору.
Позов обґрунтувала тим, що 23 червня 2005 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладеного кредитний договір № MKZ7GF00000070 про надання споживчого кредиту в розмірі 28 500,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 20 червня 2025 року.
Під час укладення споживчого кредитного договору позивача не було ознайомлено з усіма умовами кредитування, які пропонувалися банком, в обсязі і в порядку, що передбачені Законом України "Про захист прав споживачів", а саме: 1) є відсутнім детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартість усіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору; 2) даний договір і графік платежів не містять відомостей (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, вартості сплати всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних; 3) не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено їх у процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.
Оскільки вказані обов`язкові відомості не зазначені в кредитному договорі та є відсутніми докази про те, що вони були офіційно оприлюднені, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що даний кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну підстав позову.
Заява мотивована тим, що відповідно до вимог статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції чинній на час укладення спірного договору) споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація про товари (роботи, послуги) повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги), а також містити, зокрема, дані про основні їх властивості, про ціну (тарифи), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг). В умовах спірного договору не передбачено ані відомостей про основні властивості товару, ані відомостей про ціну товару. Цими умовами договору передбачено тільки суму кредиту і розмір відсотків та не вказано при цьому ціни послуги.
Зазначала, що у діях банку мало місце навмисне замовчування і перекручування реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договору заниженої ціни у вигляді зазначення абсолютного здороження кредиту. Доказом приховування від неї істотної інформації, що необхідна була для здійснення свідомого вибору, є не проведення відповідачем визначеної Законом України "Про захист прав споживачів" переддоговірної роботи. Як наслідок, це вплинуло на прийняття нею рішення щодо умов кредитування і призвело до укладення даного договору за найбільш вигідною для банку схемою, а відтак укладення спірного договору відбувалося під впливом інформації, що не відповідала дійсності та створювала помилкове її уявлення про ціну фінансової послуги.
Посилаючись на наведені обставини, а також на укладення кредитного договору від 23 червня 2005 року № MKZ7GF00000070 під впливом обману з боку банку й умисного введення її в оману щодо умов кредитування, позивач просила суд визнати його недійсним із моменту укладення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що перед укладенням договору кредиту банк надав позивачу у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами 2, 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", попередивши, що валютні ризики під час виконання зобов`язань покладені на позичальника; сторони узгодили всі їх істотні умови, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, відсоткову ставку, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, комісії, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; виконання банком зазначених умов підтверджено позивачкою, яка особисто підписала кредитний договір; на момент укладення кредитного договору позивачка не навела жодних зауважень щодо змісту правочину, протягом тривалого часу виконувала свої обов`язки за договором із повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, що свідчить про вільне волевиявлення позивача, що відповідало її внутрішній волі. Позивач не зазначено в обґрунтування позовних вимог та не доведено під час розгляду справи, підстави для визнання недійсним правочину за частиною першою статті 230 ЦК України, жодних обґрунтувань щодо введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту не наведено, таких доказів не надано.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що спірний кредитний договір укладений в письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений печаткою банку. ОСОБА_1 протягом тривалого часу (майже 9 років) з дня укладання споживчого кредиту, не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору, не відмовлялася від виконання умов кредитного договору, не інформувала банк про неможливість виконання своїх зобов`язань за кредитним договором та частково виконувала його умови. Позивачка не надала суду належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману, а тому відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
27 травня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи.
Підставою касаційного оскарження зазначає, що судами не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у: Постановах Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (пункт 12) та від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику визнання правочинів недійсними" (пункт 20); у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 175/1543/16-ц, від 14 березня 2018 року у справі № 562/592/16-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17; у постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року № 6-2071цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також зазначає, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог і безпідставно встановив наявну заборгованість позивачки перед банком у розмірі 27 784,78 дол. США. Таким чином, суд першої інстанції знівелював процесуальне право позивача самостійно визначати предмет і підставу позову, оскільки позивач подав позов про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на обставини укладення даного кредитного договору, а суд першої інстанції встановив обставини виконання/невиконання кредитного договору, які предметом позову взагалі не були.
Також посилається на те, що суди неправильно врахували законодавство у сфері захисту прав споживачів і судову практику з цього приводу, оскільки фактично мало місце введення банком в оману споживачку ОСОБА_1, якій не було надано під час укладення спірного договору всієї необхідної інформації для прийняття свідомого рішення щодо умов кредитування.
Зазначає, що умисел в діях відповідача має місце в замовчуванні та перекрученні реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту. Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є непроведення відповідачем визначеної Законом України "Про захист прав споживачів" переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення споживачем кредитного договору за найбільш невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку, схемою. Мотивом введення споживача в оману є отримання максимально можливого прибутку, в тому числі й прихованого. За таких умов, формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги.
Банк не повідомив позичальника про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а висновки суду в цій частині є виключно припущенням.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області матеріали цивільної справи.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" в особі представника Наконечної А. В. направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують.
У вересні 2021 року ОСОБА_1 направила до Верховного Суду відповідь на відзив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є AT КБ "ПриватБанк" було укладеного кредитний договір № MKZ7GF00000070.
Згідно пункту 1.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу, на строк до 20 червня 2025 року у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 36 505,00 дол. США. Кредит надається на придбання 3-х кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 - в сумі 28 500,00 дол. США і на оплату страхових платежів в сумі 8 005,00 дол. США. зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 0,92 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту та комісії в розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати (за винятком суми кредиту, що надається для оплати страхових платежів) із сплатою комісії одноразово в момент надання кредиту в розмірі 3 % від суми кредиту, винагороди в розмірі згідно пункту 1.3 договору. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати, за яких приймається період з "18" по "23" число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 349,23 дол. СІІІА для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за відсотками, кредитом та комісією. У випадку виконання банком доручення позичальника по сплаті страхових платежів згідно пункту 2.1.3 цього договору, перерахована в рамках виконання цього доручення сума повинна бути погашена позичальником у перший з періодів сплати, наступний за датою перерахування коштів, якщо інше не передбачено відповідною додатковою угодою до даного договору.
Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору забезпечення виконання позичальником зобов`язань за даним договором є застава (3-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,8 кв. м), а також всі інші види застави, поруки тощо, надані банку з метою забезпечення зобов`язань з даним договором.
Пунктом 3.3 кредитного договору визначено наступний порядок виконання позичальником своїх зобов`язань, а саме кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості за кредитом, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків згідно пункту 2.2.11 даного договору, далі - простроченої комісії по кредиту, далі - комісії по кредиту, далі - прострочених відсотків по кредиту, далі - відсотків по кредиту, далі - простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася направляється на погашення заборгованості за кредитом. Остаточне погашення заборгованості за кредитом виконується не пізніше дати, зазначеної в пункті 1.1. Сума остаточного погашення заборгованості може відрізнятися від суми щомісячного платежу.
Згідно з пунктом 3.8 кредитного договору при непогашеній кредиту у строки, установлені пунктом 1.1 та 2.3.2 даного договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту розрахунок відсотків здійснюється згідно пункту 3.2 даного договору з дати виникнення простроченої заборгованості.
Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору сторони домовилися вважати, що даний договір набирає сили з моменту підписання даного договору обома сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.
Суди встановили, що ОСОБА_1 виконувала умови договору, а саме здійснювала часткову виплату кредиту за період із 01 серпня 2005 року до 04 липня 2014 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Звертаючись до суду з позовом позивач, відповідно до заяви про зміну підстав позову, посилалась на те, що при укладенні спірного договору було порушено вимоги статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (чинної на час укладення кредитного договору), оскільки вона не ознайомлена належним чином з усіма умовами кредитування, а відтак була банком введена в оману.
Згідно статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Інформація про товари (роботи, послуги) повинна містити: назву товару; зазначення нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари (роботи, послуги); дані про основні властивості товарів (робіт, послуг), а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об`єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров`я речовин порівняно з вимогами нормативно-правових актів та нормативних документів і протипоказання щодо застосування; позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг); дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов`язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання товарів (робіт, послуг); термін придатності (служби) товарів (робіт, послуг), відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та адресу виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.