Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
місто Київ
справа № 205/7751/16-ц
провадження № 61-2671св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Демченко Е. Л., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК"), у жовтні 2016 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором від 06 березня 2006 року № DNU0GK00000685 у розмірі 21 298, 28 дол. США.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 06 березня 2006 року № DNU0GK00000685 банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 39 655, 86 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 09 березня 2021 року.
Усупереч умовам кредитного договору відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, допустив порушення своїх зобов`язань, у зв`язку із чим станом на 30 вересня 2016 року має перед банком заборгованість у розмірі 29 370, 49 дол. США, з якої: 21 298, 28 дол. США - заборгованість за сумою кредиту; 4 503, 10 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 323, 00 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 2 246, 11 дол. США - пеня.
Звертаючи увагу суду на те, що кредитор на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку суму заборгованості за кредитом, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь загальну суму заборгованості за кредитом у розмірі 21 298, 28 дол. США та судові витрати у справі.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив, що за відсутності доказів видачі готівкових коштів вимоги з погашення заборгованості за сумою кредиту є передчасними. ОСОБА_1 зауважив, що до позову не додано доказів видачі готівки через касу банку, відсутній розрахунково-касовий ордер на отримання коштів, що відповідало б умовам видачі кредиту відповідно до договору. Також відповідач зазначив, що є невідповідність між сумою, яку просить стягнути банк, та сумою, наведеною позивачем у розрахунку заборгованості.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновків, що позивач не довів направлення відповідачу повідомлення про дострокове повернення кредиту згідно з вимогами підпункту "а" підпункту 2.2.7 кредитного договору. Крім того, відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу, проте підтверджень та доказів цього банк не надав.
Аналізуючи у сукупності наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги банку є безпідставними, необґрунтованими, не доведеними позивачем, а тому не підлягають задоволенню.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Направляючи справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що банк звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції із пропуском строку, встановленого частиною першою статті 354 ЦПК України, однак ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено, що апеляційна скарга відповідає вимогам статті 356 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції не розглянув три клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та клопотання про застосування наслідків пропуску такого строку, що свідчить про порушення норм процесуального права.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року скасовано, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 298, 28 дол. США, що еквівалентно 551 838, 43 грн.
Здійснено розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підпунктом 2.3.7 кредитного договору передбачено, що банк має право стягнути кредит до настання зазначеної у пункті 1.1 дати договору, якщо настали умови за підпунктом 2.3.3 та пунктами 3.1, 3.2, у тому числі, порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором, а тому, на переконання апеляційного суду, помилковими є висновки суду першої інстанції про відмову у позові банку з підстав ненаправлення відповідачу вимоги про погашення заборгованості.
Апеляційний суд зазначив, що наявність факту заборгованості ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору підтверджується розрахунком, наданим банком, та не спростовано відповідачем.
В оцінці доводів відповідача у запереченнях на позовну заяву на те, що банк не надав доказів отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором, то вони, за висновками суду апеляційної інстанції, спростовані копією платіжного доручення від 06 березня 2006 року № 45, наявною у матеріалах справи.
Посилання відповідача на те, що відповідно до розрахунку банку розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором на 30 вересня 2016 року становить 17 734, 83 дол. США, а не 21 298, 28 дол. США, як зазначив банк, спростовуються тим, що ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" просило стягнути з відповідача загальну суму заборгованості, до складу якої входить поточна заборгованість у сумі 17 734, 83 дол. США та прострочена заборгованість у сумі 3 563, 45 дол. США, що разом становить 21 298, 28 дол. США.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 18 лютого 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив, що:
- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), щодо належності доказів, поданих банком на підтвердження заборгованості за кредитним договором, зокрема необхідність подання первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність";
- суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не застосував Інструкцію про ведення касових операцій в банках України, затверджену постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на момент виникнення правовідносин - укладення кредитного договору;
- апеляційний суд усупереч частині дев`ятій статті 83 та пункту 6 частини другої статті 356 ЦПК України прийняв письмовий доказ (платіжне доручення) без подання позивачем доказів та пояснень на підтвердження неможливості подання зазначеного документа до суду першої інстанції;
- суд апеляційної інстанції безпідставно та усупереч правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/33054/15, поновив АТ КБ "ПРИВАТБАНК" строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції;
- відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження
№ 61-14230сво18), апеляційний суд мав мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження. Натомість висновок апеляційного суду не є належно обґрунтованим для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
АТ КБ "ПРИВАТБАНК" у квітні 2021 року направило до Верховного Суду додаткові пояснення на касаційну скаргу, у яких просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.
На переконання банку, заявник дійшов помилкового висновку щодо законності рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку з ненаправленням досудової вимоги боржнику.
Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що банк не надав доказів отримання позичальником грошових коштів за кредитним договором до суду першої інстанції, то АТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначило, що відповідач не заперечував факт отримання ним суми кредиту, а тому заперечення заявником факту отримання ним грошових коштів свідчить про зловживання представником відповідача процесуальними правами, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц (провадження № 61-16362св18).
Також позивач стверджує, що апеляційний суд правомірно поновив банку строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, з`ясувавши обставини, що мають значення для справи, а саме, що повторне звернення із апеляційного скаргою відбулося у межах тридцятиденного строку з моменту отримання ухвали про повернення апеляційної скарги.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 23 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 06 березня 2006 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № DNU0GK00000685, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк до 09 березня 2021 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 35 000, 00 дол. США, на купівлю квартири, а також 4 655, 86 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим у підпунктах 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 12, 00 % річних.
Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 30 вересня 2016 року у нього виникла заборгованість у розмірі 29 370, 49 дол. США, що у еквіваленті складає 760 989, 40 грн, з якої: сума кредиту - 21 298, 28 дол. США; заборгованість за відсотками - 4 503, 10 дол. США; заборгованість за комісією - 1 323, 00 дол. США; пеня - 2 246, 11 дол. США.
Відповідно до пункту "а" підпункту 2.2.7 кредитного договору банк на власний розсуд має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за користування ним, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом спрямування відповідного повідомлення. При цьому згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, комісію й відсотки за фактичний строк користування кредитом, у повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором.
Згідно з підпунктом 2.3.7 кредитного договору банк має право стягнути кредит до настання зазначеної у пункті 1.1 дати, якщо настали умови за підпунктом 2.3.3 та пунктами 3.1, 3.2, у тому числі порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором.
Щодо висновків суду першої інстанції, що банк не надав доказів отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором, то апеляційний суд вважав, що вони спростовуються копією платіжного доручення від 06 березня 2006 року.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі:
1. Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження
Заперечуючи проти оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, заявник зазначав, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував своє процесуальне рішення про поновлення банку строку на апеляційне оскарження.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд в ухвалі від 11 вересня 2020 року зазначив, що ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження у зв`язку з поважністю причин пропуску строку.
Перевіривши матеріали справи та зважаючи на встановлені обставини, апеляційний суд вважав, що строк на апеляційне оскарження рішення суду пропущено з поважних причин та його потрібно поновити.
Верховний Суд врахував, що банк двічі звертався до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.
Вперше апеляційну скаргу банк подав 19 березня 2018 року.
Ухвалою від 14 червня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області повернув апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у зв`язку з неусуненням недоліків в апеляційній скарзі (до апеляційної скарги банк не додав документ, що посвідчує повноваження представника (адвоката)).
Копію зазначеної ухвали, за твердженнями банку, ця сторона отримала 27 червня 2018 року, проте із апеляційною скаргою повторно ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося лише 26 липня 2018 року.
Верховний Суд враховує, що клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються до апеляційного суду на загальних підставах). При цьому своєчасне (у межах встановленого строку) подання первісної апеляційної скарги і невідкладне (одразу після одержання відповідної ухвали) усунення скаржником недоліків, які стали причиною повернення останньої, враховуються апеляційним судом у вирішенні питання про відновлення строку подання апеляційної скарги разом з іншими обставинами, на які посилається скаржник у зазначеному клопотанні (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/33054/15).
Апеляційний суд при вирішенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама лише вказівка на те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Описане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження
№ 61-14230сво18)).
Зміст ухвали Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2020 року свідчить, що суд апеляційної інстанції не навів обґрунтування постановленого рішення про поновлення банку строку на апеляційне оскарження, обмежившись лише посиланням на те, що строк на апеляційне оскарження ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" пропустило з поважних причин.
Суд апеляційної інстанції, поновлюючи строк на апеляційне оскарження та відкриваючи провадження у справі, не врахував наведених правових висновків Верховного Суду, допустив істотне порушення норм процесуального права, які є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження. Ухвала апеляційного суду не містить оцінки клопотання банку про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд належно не обґрунтував своє процесуальне рішення, а тому висновки апеляційного суду про наявність підстав для поновлення банку строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є передчасними.