ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 640/24461/19
адміністративне провадження № К/9901/9413/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року (суддя Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (суддя-доповідач - Глущенко Я.Б., судді: Пилипенко О.Є., Черпіцька Л.Т.) у справі № 640/24461/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ МОУ (по особовому складу) від 01 листопада 2019 року № 608 у частині звільнення полковника ОСОБА_1, заступника директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ з військової служби у запас за підпунктом "г" (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів ) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу";
- скасувати наказ директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ від 08 листопада 2019 року № 80 про виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ;
- поновити полковника ОСОБА_1 на військовій службі на посаді заступника директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ МОУ від 01 листопада 2019 року № 608 містить ознаки прямої дискримінації, адже проведення в апараті МОУ організаційних заходів обумовлене бажанням звільнити його з лав Збройних Сил України, як особи, яка не належить до команди нового міністра. Також позивач зауважив, що відповідач порушив норми трудового законодавства щодо своєчасного повідомлення про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці). При цьому позивач наголосив, що подання ним рапорта про звільнення зумовлене погрозами пониження в посаді.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Наведена в указаних судових рішеннях позиція полягає у тому, що дії відповідача були правомірними, а відносно позивача прийнято законні та обґрунтовані рішення уповноваженими посадовими особами (Міністром оборони України, директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України) у межах наданих прав (компетенції), у спосіб та в порядку, визначеному законодавством.
У постанові від 17 лютого 2021 року суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини врегульовані положеннями спеціальних нормативно-правових актів, а тому приписи Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) застосуванню не підлягають.
Окрім того, суд апеляційної інстанції визнав помилковими твердження позивача про необхідність дотримання відповідачем двомісячного строку для прийняття рішення про звільнення, оскільки таке прийнято на підставі відповідного рапорта. Посилання позивача на проведення організаційних заходів з метою звільнення певної категорії осіб, зокрема тих, що не належать до "команди нового міністра" колегія суддів апеляційного суду також не прийняла до уваги, оскільки такі не підтверджені жодними доказами.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій ставить питання про їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.
Підставами касаційного оскарження визначено пункт 1 частини четвертої та підпункт "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: чи поширюється на військовослужбовців гарантія про належне попередження за два місяці про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, як це передбачено частиною першою статті 49-2 КЗпП України. Скаржник уважає, що незастосування до військовослужбовців вказаної норми Кодексу ставить їх у гірше становище порівняно з іншими працівниками, які не мають такого статусу, що суперечить статті 1 Протоколу 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 та постанову Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 823/2249/18, скаржник зазначає, що його звільнення мало відбуватись з дотриманням процедури та порядку вивільнення працівників, визначеної статтею 49-2 КЗпП України. На його думку, нормами спеціального законодавства не врегульовано спірне питання.
Стосовно другої підстави касаційного оскарження ОСОБА_1 вказує, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/11367/16 та від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17. Зокрема, скаржник посилається на те, що обов`язкові умови звільнення з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, про які йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/11367/16, відповідачем дотримані не були: 1) скорочення посади у зв`язку з проведенням організаційних заходів; 2) належне попередження військовослужбовця про звільнення; 3) неможливість використання військовослужбовця на службі з вирішенням питання щодо його подальшого службового використання.
Однак, як зазначає скаржник у касаційній скарзі, зазначені обставини не були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, як і не було надано оцінку "добровільності" написання позивачем рапорта про звільнення. Крім того, суди не перевірили рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність критерію пропорційності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2021 року визначено склад колегії суддів: Бевзенко В.М. (суддя-доповідач), Стародуб О.П., Чиркін С.М.
05 квітня 2021 року суддями заявлено самовідводи від участі у розгляді касаційної скарги, які обґрунтовано порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року задоволено заяви про самовідвід колегії суддів у складі Бевзенка В.М. (судді-доповідача), суддів Стародуба О.П., Чиркіна С.М., у зв`язку з порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи, встановленого статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме, без урахування спеціалізації.
За результатами повторного автоматизованого розподілу, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Соколова В.М.(судді-доповідача), суддів Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., про що складено протокол від 06 квітня 2021 року.
Ухвалою від 19 квітня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої та підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Представник МОУ подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Позиція відповідача базується на тому, що оскільки на час звільнення позивач мав статус військовослужбовця, а питання щодо прийняття, проходження та звільнення з військової служби регулюються нормами спеціального законодавства, то на спірні правовідносини не поширюються норми КЗпП України, які визначають права та обов`язки працівників і роботодавця. Доводи позивача у касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у вищеназваних постановах Верховного Суду, на думку представника відповідача, є необґрунтованими, оскільки правовідносини у цих справах і в даній справі не є подібними.
Ухвалою від 27 січня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
31 січня 2022 року касаційний розгляд справи не відбувся, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Соколова В.М.
Ухвалою від 07 лютого 2022 року справу призначено до розгляду на 08 лютого 2022 року.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач з 15 вересня 2016 року проходив військову службу на посаді заступника директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ.
Директивою МОУ від 21 жовтня 2019 року № Д-226/15 "Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2019 році" затверджено відповідний План, яким передбачено проведення у 2019 році низки організаційних заходів шляхом внесення змін до штату МОУ (центрального апарату Міністерства оборони України) (місто Київ), що утримується за штатом чисельністю 121 військовослужбовець та 529 працівників згідно з переліком змін до штату.
Зокрема, передбачено внесення змін до штату Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ чисельністю 6 військовослужбовців та 65 працівників щодо виключення та включення окремих підрозділів та заміни окремих посад, у тому числі посад 2 військовослужбовців категорії "полковник" шляхом заміни цих посад цивільними працівниками.
21 жовтня 2019 року директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ у зв`язку із проведенням організаційних заходів з позивачем проведено співбесіду, під час якої останньому запропоновано 3 вакантні посади, від призначення на які позивач відмовився.
Також 21 жовтня 2019 року позивача направлено для проходження медичного огляду, за результатами якого 30 жовтня 2019 року складено відповідну довідку.
31 жовтня 2019 року позивачем подано рапорт про звільнення у зв`язку з проведенням організаційних заходів.
За наслідком отримання зазначеного рапорта директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ 31 жовтня 2019 року складено подання на звільнення позивача.
01 листопада 2019 року Міністр оборони України наказом по особовому складу № 608 звільнив позивача з військової служби у запас за пунктом "г" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".
На виконання зазначеного наказу 08 листопада 2019 року директор Департаменту МОУ видав наказ № 80, яким виключив позивача зі списків особового складу.
Уважаючи такі накази протиправними, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (зокрема, рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Верховний Суд наголошує, що в силу вимог статті 341 КАС України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Особливості проходження військової служби в Україні визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII; тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Так, за наведеним у частині першій статті 2 вказаного Закону визначенням, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2).
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина сьома статті 26).
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (призначення на посади, звільнення з посад), звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).
Окремі норми проходження громадянами військової служби деталізовані в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція).
Підпунктом 1 пункту 226 Положення передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформовуванні), реорганізації військових частин (…) у разі неможливості використання цього військовослужбовця на військовій службі.
Військовослужбовців, які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів і які не набули права на пенсію за вислугу років, командир (начальник) попереджує про звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за два місяці до проведення таких заходів. У такий самий строк про скорочення штатів або проведення організаційних заходів у військовій частині в установленому порядку письмово повідомляється державна служба зайнятості (пункт 239 Положення).
За правилами пункту 118 Положення під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, до кадрового органу номенклатури призначення не пізніше ніж за два місяці до встановлених строків проведення таких заходів подається список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо їх подальшого службового використання.
У свою чергу, відповідно до вимог п. 12.2 Інструкції звільнення військовослужбовців з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, а також у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі здійснюється у разі неможливості їх використання на службі.
Неможливість використання військовослужбовців на військовій службі визначається відсутністю вакантних рівнозначних посад за основною або спорідненою військовими спеціальностями, що підтверджується відповідними кадровими органами, у межах Збройних Сил України - для осіб офіцерського складу.
Аналіз наведених правових норм Закону № 2232-XII, Положення та Інструкції дає підстави для висновку, що звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII повинно відбуватись за обов`язкової і одночасної наявності певних умов, зокрема, скорочення посади у зв`язку з проведенням організаційних заходів, належного попередження такого військовослужбовця про звільнення та неможливості використання військовослужбовця на службі з вирішенням питання щодо його подальшого службового використання.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/11367/16.
Отже, на підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що порядок звільнення позивача з військової служби врегульовано норми спеціального законодавства, підстави застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України відсутні.
При цьому такий підхід не суперечить судовим актам, на які посилається скаржник (Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 та постанова Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 823/2249/18), адже у них зазначено про можливість застосування під час розгляду спорів щодо проходження та звільнення з публічної служби норм трудового законодавства у разі, якщо спеціальне законодавство не регулює спірні правовідносини.
Також є необґрунтованими твердження заявника касаційної інстанції про те, що незастосування до військовослужбовців положень статті 49-2 КЗпП України ставить їх у гірше становище порівняно з іншими працівниками, які не мають такого статусу, що суперечить статті 1 Протоколу 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд звертає увагу на те, що пункт 239 Положення (яке є спеціальним нормативно-правовим актом) і стаття 49-2 КЗпП України визначають однаковий строк попередження військовослужбовця/працівника про наступне звільнення у разі скорочення штату або проведення організаційних заходів - не пізніше ніж за два місяці.
Водночас позивач наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин саме вказаної норми КЗпП України.
На думку колегії суддів, це пов`язане із тим, що у випадку з позивачем у відповідача був відсутній обов`язок, власне, і щодо застосування пункту 239 Положення, оскільки, по-перше, на час звільнення ОСОБА_1 набув право на пенсію за вислугу років; по-друге, 31 жовтня 2019 року він подав рапорт про звільнення у зв`язку з проведенням організаційних заходів.
Так, суд першої інстанції установив, що 31 жовтня 2019 року директор Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ підготував і подав до Департаменту кадрової політики для подальшого опрацювання:
- подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із проведенням організаційних заходів, у якому зазначено, що офіцер звернувся з проханням та подав особистий рапорт про звільнення з військової служби в запас. З розрахунком років полковник ОСОБА_1 ознайомлений та згоден. Претензій до МОУ не має. З полковником ОСОБА_1 проведена бесіда з питання його майбутнього звільнення в запас та направлення на облік до Голосіївського районного військового комісаріату міста Києва. Порядок звільнення роз`яснено під час бесіди, скарг та заяв не поступало.
- рапорт позивача від 31 жовтня 2019 року про звільнення з військової служби;
- аркуш бесіди від 21 жовтня 2019 року, який містить інформацію про те, що позивачу було запропоновано 3 вакантні посади: начальника управління планування розвитку Головного управління оборонного планування Генерального штабу Збройних Сил України (шпк "полковник", 54 т.р.), начальника управління експлуатації, ремонту та технічної підготовки - заступника начальника Центрального ракетно-артилерійського управління Збройних Сил України Озброєння Збройних Сил України (шпк "полковник", 53 т.р.), начальника Центрального управління забезпечення засобами ураження Озброєння Збройних Сил України (шпк "полковник", 54 т.р.), однак позивач від призначення на зазначені посади відмовився. При цьому, як підтверджується аркушем бесіди, позивач висловив своє позитивне ставлення до звільнення з військової служби у зв`язку із проведенням організаційних заходів та повідомив, що проходити військову службу на інших посадах не бажає. Позивач також повідомив, що претензій до порядку та терміну подання про звільнення не має;
- розрахунок вислуги років військовослужбовця на пенсію, виданий 30 жовтня 2019 року;
- довідку військово-лікарської комісії від 30 жовтня 2019 року № 4438, у якій зазначено про придатність до військової служби.
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби (пункт 234).
Військовослужбовці протягом 12 місяців до досягнення граничного віку перебування їх на військовій службі направляються для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров`я на обстеження до військово-лікарської комісії, висновки якої враховуються під час визначення підстав звільнення з військової служби (пункт 235).
З військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення (пункт 236).
Зважаючи на нормативне регулювання спірних правовідносин та враховуючи наявність рапорта позивача про звільнення, а також його відмову від переведення на одну із запропонованих посад, колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність дій МОУ щодо видання наказу від 01 листопада 2019 року № 608 про звільнення ОСОБА_1, який у подальшому реалізований наказом директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ від 08 листопада 2019 року № 80 про виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ.
Таким чином, у вимірі встановлених судами обставин порушення законодавства у діях МОУ при звільненні позивача відсутні, у тому числі й будь-який прояв дискримінації.
У підсумку колегія суддів констатує, що оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню з підстави, передбаченої підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій у контексті наявності підстав для їх скасування з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зауважує, що в основу доводів касаційної скарги в цій частині покладено аргументи щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/11367/16 та від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17.
Водночас, проаналізувавши зміст указаних постанов суду касаційної інстанції, колегія суддів установила наступне.
31 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 825/598/17 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А2622 про визнання бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, правовідносини у вказаній справі пов`язані з несвоєчасним розрахунком при звільненні військовослужбовця. Натомість, у справі, що розглядається, предметом судового контролю є рішення про звільнення військовослужбовця у зв`язку із проведення організаційних заходів.
З огляду на це висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17 не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, адже за позицією Великої Палати Верховного Суду подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
20 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 826/11367/16 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної гвардії України, Іміджево-видавничого центру Національної гвардії України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
З аналізу постанови Великої Палати Верховного Суду слідує, що ОСОБА_3, так як і ОСОБА_1, було звільнено з військової служби відповідно до пункту "г" частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції станом на квітень 2016 року), у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Водночас, підстави позову та встановлені судом фактичні обставини у справі № 826/11367/16 є відмінними від даної справи.
Зокрема, у справі № 826/11367/16 позивачка вказувала, що її звільнення відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, а саме: без попередження про наступне звільнення, без пропозицій інших посад, на яких вона могла б продовжити службу, та у період її перебування на лікарняному. При цьому, на відміну від ОСОБА_1, позивачка в цій справі не подавала рапорт про звільнення та не вказувала на притаманність ознак дискримінації оскаржуваному рішенню суб`єкта владних повноважень.
За результатами касаційного перегляду судових рішень у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду направила справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки матеріли справи не містили даних про особисте отримання ОСОБА_3 повідомлення про наступне звільнення, і ці доводи позивачки судом першої інстанції було проігноровано, їм не надано належної оцінки, у зв`язку з чим не вирішено питання про наявність чи відсутність підстав для прийняття таких аргументів позивачки чи їх спростування.
При цьому, у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду керувалась нормами спеціального законодавства, а саме Законом № 2232-XII, Положенням та Інструкцією, а не положеннями КЗпП України. Жодних висновків про необхідність застосування до спірних правовідносин положень трудового законодавства зазначена постанова не містить.
За таких обставин колегія суддів не вбачає неузгодженості у позиції, висловленої судами попередніх інстанцій у даній справі, з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 826/11367/16.
Натомість, судова колегія убачає суперечливість в аргументах скаржника, адже, вказуючи на необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції у справі № 826/11367/16, він залишив поза увагою те, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи керувалася виключно нормами спеціального законодавства.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.