ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 160/3472/20
адміністративне провадження № К/9901/35834/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 160/3472/20
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду (головуючий суддя: С. О. Конєва) від 17 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: А. В. Шлай, Т. С. Прокопчук, О. О. Круговий) від 03 листопада 2020 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" звернулося до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДПС, в якому просило визнати протиправною та скасувати податкову вимоги форми Ю від 12 березня 2020 року № 191-50 винесену відповідачем.
2. В обґрунтування позову зазначено, що грошове зобов`язання з ПДВ у розмірі 1007957 грн. було сплачено у граничні строки, встановлені абз. 4 пункту 56.18 статті 56 та пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, тобто протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження (з 26 листопада 2019 року), що підтверджується платіжними дорученнями, а тому вважає, що оскільки позивачем сплачено грошове зобов`язання до спливу 10-денного строку, то і відсутнє порушення податкового законодавства з боку позивача. Також вказує, що пеня при нарахуванні грошового зобов`язання контролюючим органом зазначається саме в податковому повідомленні-рішенні (де сума пені за статтею 129 Податкового кодексу України зазначена 0,00 грн.), а не у податковій вимозі та вважає, що пеня у даному випадку не може нараховуватися у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження згідно підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України без урахування вимог щодо узгодження грошового зобов`язання, встановлених пунктом 56.18 статті 56 та пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України. Звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 820/6468/17 з яких випливає, що за підпунктом 129.1.1 пунктом 129.1 статті 129 Податкового кодексу України не передбачено нарахування пені за весь період заниження податкового зобов`язання. Позивач вважає, що податковий борг у нього не виник, тому відсутня підстава для складання податкової вимоги. Також, позивач посилається і на те, що з метою запобігання поширенню на майно позивача податкової застави позивач сплатив пеню у розмірі 662918,60 грн. за оспорюваною вимогою за платіжним дорученням № 135122943 від 13 березня 2020 року.
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року, у задоволені позову відмовлено.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 24 грудня 2020 року до Верховного Суду від позивача надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
5. Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.
6. 01 лютого 2021 року на адресу Суду надійшли пояснення, у якому позивач просить врахувати обставини, які викладені у ньому, при розгляді цієї справи.
7. 03 березня 2021 року до Верховного Суду надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
8. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі акта № 130/28-10-46-17/21947206 від 18 жовтня 2017 року було встановлено порушення ТОВ "Вента. ЛТД" пункту 189.1, пункту 189.9 статті 189, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 з урахуванням норм пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України за наслідками якого контролюючим органом було збільшено позивачеві суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт/послуг) на загальну суму 4282282 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 2854855 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1427427 грн. згідно до податкового повідомлення-рішення №0010404617 від 06 листопада 2017 року, що підтверджується змістом копії наведеного податкового повідомлення-рішення (а.с.11).
10. У подальшому, ТОВ "Вента. ЛТД" здійснило судове оскарження вищезгаданого податкового повідомлення-рішення та за результатами такого оскарження за постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року та ухвалою цього ж суду від 06 грудня 2019 року про виправлення арифметичної помилки у справі № 804/486/18 податкове повідомлення-рішення № 0010404617 від 06 листопада 2017 року в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 2182884,00 грн. та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1091441,00 грн. визнано неправомірним та скасовано про що свідчить зміст наведених судових рішень (а.с.32-44).
11. З урахуванням того, що за наведеними судовими рішеннями було зменшено суму грошового зобов`язання позивача за вищенаведеним податковим повідомленням-рішенням від 06 листопада 2017 року, на зменшену суму грошового зобов`язання контролюючим органом 06 грудня 2019 року було прийнято окреме податкове повідомлення-рішення № 0004824617 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 1007957,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 671971 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 335986 грн., що підтверджується змістом наведеного рішення (а.с.12).
12. Наведена сума грошового зобов`язання з ПДВ у загальному розмірі 1007957,00 грн. була сплачена позивачем за двома платіжними дорученнями № 16079 від 26 листопада 2019 року на суму 989957,00 грн. та № 14464019 від 06 грудня 2019 року на суму 18000 грн., що підтверджується копіями наведених платіжних доручень наявних у справі (а.с.13-14).
13. Надалі, 05 березня 2020 року контролюючим органом у відповідності до вимог підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 було здійснено нарахування пені по ПДВ за податковим повідомленням-рішенням від 06 листопада 2017 року на зменшену суму грошового зобов`язання з урахуванням судових рішень, у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження в автоматичному режимі у сумі 662918,60 грн., що підтверджується наданим відповідним розрахунком та витягом з ІКП (а.с.66-69).
14. У зв`язку з виникненням у позивача податкового боргу по нарахованій пені у сумі 662918,60 грн. (з урахуванням погашення частини суми вказаної пені за рахунок переплати у розмірі 40821,75 грн.) контролюючим органом у відповідності до вимог статті 59 Податкового кодексу України 12 березня 2020 року була сформована та направлена на адресу позивача податкова вимога за № 191-50, у якій зазначено про наявність станом на 11 березня 2020 року у позивача податкового боргу по пені у сумі 622096,85 грн., що підтверджується змістом наведеної податкової вимоги (а.с. 9).
15. На виконання вищенаведеної податкової вимоги позивачем 13 березня 2020 року була сплачена вищенаведена сума податкового боргу згідно платіжного доручення № 135122943 на суму 662918,60 грн., що підтверджується копією змісту наведеного платіжного документа (а.с.10).
16. Позивач не погоджується із вищенаведеною податковою вимогою, просить її визнати протиправною та скасувати посилаючись на те, що загальна сума грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 1007957,00 стала узгодженою з моменту набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції 26 листопада 2019 року і саме з цього моменту позивач протягом 10 календарних днів повинен був його сплатити та оскільки позивачем було здійснено сплату вказаного грошового зобов`язання до спливу 10-денного строку (26 листопада 2019 року, 06 грудня 2019 року), то відсутнє порушення податкового законодавства з боку позивача, а, відповідно, у відповідача були відсутні і підстави для складання оспорюваної податкової вимоги.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач, сплативши самостійно суму нарахованої пені згідно платіжного доручення у такий спосіб погодився із нарахуванням пені за оспорюваною вимогою, внаслідок чого оспорювана податкова вимога є відкликаною з 13 березня 2020 року в силу закону, а відтак, станом на момент розгляду даної справи (17 червня 2020 року) оспорювана вимога відсутня, тому не порушує права позивача виходячи з вимог підпункту 60.1.1 пункту 60.1, пункту 60.2 статті 60 Податкового кодексу України.
18. Також, судами зазначено, що не підлягає застосуванню у даних правовідносинах правова позиція Верховного Суду, викладена у його постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 820/6468/17 в частині нарахування пені за правилами, встановленими підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, яку просить застосувати позивач, виходячи з того, що у даній справі не встановлювалися обставини щодо відкликання податкової вимоги через самостійну сплату суми пені з урахуванням приписів підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, а, отже, вона була прийнята не у подібних відносинах, що виключає підстави для її застосування судом за приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
19. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
20. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
21. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не були враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 820/6468/17 (щодо не нарахування пені на несплачену до бюджету суму коштів за період заниження податкового зобов`язання під час судового оскарження контролюючого органу), від 08 жовтня 2020 року у справі № 815/5632/17, від 29 березня 2018 року у справі № 804/2719/17 (стосовно того, що сплата податкового боргу не свідчить про законність дій контролюючого органу з нарахування пені, та стосовно можливості оскарження платником податків незаконних рішень контролюючого органу у разі їх виконання платником податків).
22. Окрім того, суд апеляційної інстанції застосовуючи статтю 129 Податкового кодексу України, у якій йдеться про пеню та період її нарахування, по суті не навів свої висновки щодо визначення періоду, за яким має бути нарахована пеня, обмежившись описом обставин справи і своєю згодою з висновками суду першої інстанції.
23. Позивач також зазначає, що за підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України строк для нарахування пені до спірних правовідносин не почався: він розпочався б якщо позивачем порушено 10-денний строк з моменту набрання рішення суду апеляційної інстанції законної сили, однак такого прострочення не було, а тому відсутні підстави для нарахування пені і винесення податкової вимоги.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.
25. З огляду на позицію позивача, суд касаційної інстанції має перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права з таких питань:
1) наявність предмета спору (податкова вимога) з огляду на сплату платником податків сум, визначених у ній;
2) яка норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, як така, що врегульовує спір: стаття 59 Податкового кодексу України чи стаття 129 Податкового кодексу України;
3) яка редакція статті 129 Податкового кодексу України підлягає застосуванню при нарахуванні пені: в редакції, чинній на час допущеного порушення згідно з висновками акта перевірки чи в редакції, чинній на час сплати грошового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням за наслідками проведеної перевірки.
26. Так, з огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, контролюючий орган доводить факт наявності у позивача податкового боргу, який виник внаслідок нарахування пені відповідно до статті 129 Податкового кодексу України, та сплачений позивачем у добровільному порядку. Відповідно, вважає, що підстави для скасування сформованої вимоги - відсутні, оскільки оспорювана вимога є відкликаною.
27. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
29. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
30. Суд касаційної інстанції вважає, що сплата податкового боргу не свідчить про законність дій відповідача з нарахування пені, що призвело до виникнення податкового боргу, на який сформовано і направлено податкову вимогу. Отже, доводи відповідача, які підтримані судами попередніх інстанцій, про відсутність предмета спору з огляду на сплату позивачем суми податкового боргу, є безпідставними.
31. Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
32. Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
33. Пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки (відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
34. За приписами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
35. Пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:
54.3.1 платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об`єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;
54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;
54.3.3. згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;
54.3.5. дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;
54.3.6. результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
36. У разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження (пункт 57.3 статті 57 Податкового кодексу України).
37. Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).
38. Підпунктом 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 Податкового кодексу також передбачено, що нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань;
39. Отже, нарахування пені за правилами підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки (податкове повідомлення-рішення)), розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати, визначеного пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, податкового зобов`язання, включаючи період адміністративного та судового оскарження та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, отже необхідно правильно встановити дату початку нарахування пені з огляду на приписи статті 57 Податкового кодексу України, у якій встановлено строки сплати податкових зобов`язань.
40. Окрім того, Суд звертає увагу, що підпункт 129.1.1 пункт 129.1 статті 129 не передбачено нарахування пені за весь період заниження податкового зобов`язання.
41. Аналогічна позиція щодо редакції статті 129 ПК України, яка підлягає застосуванню, викладена у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 820/6468/17, від 14 травня 2020 року у справі № 822/3190/17, від 08 жовтня 2020 року у справі № 815/5632/17.
42. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства не надаючи оцінки спірної вимоги щодо її законності, яке є предметом оскарження у цій справі.
43. Посилання ж суддів попередніх інстанцій на відкликання податкової вимоги в силу підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України та відсутність підстав для його оскарження й скасування також не узгоджуються із приписами податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких право на судовий захист пов`язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення і не ставиться в залежність від наслідків виконання (реалізації) такого рішення.
44. Суд визнає, що судами попередніх інстанцій склад податкового правопорушення не встановлений. В порушення частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій не вжито визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі.
45. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
46. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
47. Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
48. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.
49. За приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
50. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
51. У зв`язку з вищенаведеним Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд