ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 160/16405/20
адміністративне провадження № К/9901/36796/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 160/16405/20
за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Тураєва Ольга Миколаївна,
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, постановлену суддею Врона О.В.
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Прокопчук Т.С., суддів: Кругового О.О., Шлай А.В.,
УСТАНОВИВ:
Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" (далі - відповідач, ДУ "ДУВП (№4)"), де просив:
1.1. визнати неправомірним втручання ДУ "ДУВП (№4)" в особисте життя позивача шляхом втручання у листування позивача з Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), яке мало місце шляхом розкриття закритого пакета та цензурному контролі листування позивача з ЄСПЛ, що завдало позивачу душевних страждань та спричинило моральну шкоду;
1.2. заборонити адміністрації ДУ "ДУВП (№4)" будь-яке втручання у листування позивача з ЄСПЛ;
1.3. стягнути з відповідача компенсацію за порушення права на особисте життя та права на таємницю спілкування з ЄСПЛ, завдану моральну шкоду, яка була спричинена неправомірними діями, а саме стягнути з ДУ "ДУВП (№4)" заподіяну моральну шкоду у вигляді компенсації у розмірі: 100000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 відмовлено та роз`яснено йому право на звернення до суду з цими позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.
2.1. Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що права та інтереси, які просить захистити позивач, носять приватно-правовий характер, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися місцевим судом за правилами цивільного судочинства.
2.2. Так, на думку судів попередніх інстанцій, у цих правовідносинах ДУ "ДУВП (№4)" не здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, що у свою чергу не породжує публічно-правового спору.
2.3. Судами також відхилено посилання позивача на частину дев`яту статті 539 КПК України відповідно до якої розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
2.4. Зокрема, судами зазначено, що стаття 537 КПК України стосується регулювання підсудності питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, а у випадку спірних правовідносин ДУ "ДУВП (№4)" не вчинено дій, безпосередньо пов`язаних з питанням виконання вироку.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
3. 08 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Тураєва О.М., на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі №160/16405/20.
3.1. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права. Зокрема скаржник указує, що позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до суб`єкта владних повноважень шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утримуватися від вчинення певних дій, а отже є безпідставними посилання суду щодо неналежності цього спору до адміністративної юрисдикції.
3.2. Наголошує, що ДУ "ДУВП (№4)" порушено його право на таємницю кореспонденції із ЄСПЛ, оскільки виправна колонія вчинила умисні дії щодо перегляду кореспонденції позивача. Такі дії посадових осіб виправної колонії позивач уважає незаконними та такими, що завдали йому моральної шкоди, оскільки він втратив спокій, сон і працездатність, порушився його нормальний хід життя та посилились душевні страждання.
4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційної скаргою.
5. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 25 січня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
6. Від ДУ "ДУВП (№4)" 05 січня 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
6.1. В обґрунтування своєї позиції відповідач указує, що у цьому випадку ДУ "ДУВП (№4)" не вчинено дій, безпосередньо пов`язаних з питанням виконання вироку, а порушені, на думку позивача, його особисті немайнові права як людини і громадянина підлягають захисту за нормами цивільного судочинства, що спростовує доводи касаційної скарги позивача та свідчить про правомірність та законність оскаржуваних судових рішень.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
7. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
8. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 01 грудня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України.
9. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
10. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
11. Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
12. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
13. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
14. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
15. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
16. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
17. Натомість, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 у справі № 815/7008/15 (провадження №11-1149апп18), до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
18. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
19. Так, у межах цієї справи спірним питанням є визначення юрисдикції спору про оскарження дій посадових осіб виправної колонії щодо розкриття та перегляду адресовану засудженому кореспонденцію.
20. Мотивуючи наявність підстав для відмови у відкритті провадження суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в цих правовідносинах ДУ "ДУВП (№4)" не здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, що у свою чергу не породжує публічно-правового спору.
21. На думку судів попередніх інстанцій спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України, зокрема, частиною першою статті 306 ЦК України, якою визначено, що фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції.
22. Вказані права закріплені в главі 22 ЦК України "Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи".
23. Враховуючи викладене, та те, що права та інтереси, які просить захистити позивач, носять приватно-правовий характер, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися місцевим судом за правилами цивільного судочинства.
24. Щодо посилання позивача на частину дев`яту статті 539 КПК України відповідно до якої розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 КПК України, здійснюється в порядку адміністративного судочинства, судами зазначено, що стаття 537 КПК України стосується регулювання підсудності питань, які вирішуються судом під час виконання вироків.
25. Так, згідно з пунктом 13-1 частини 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
26. У цьому випадку, на думку судів попередніх інстанцій, ДУ "ДУВП (№4)" не вчинено дій, безпосередньо пов`язаних з питанням виконання вироку, а порушені особисті немайнові права позивача як людини і громадянина підлягають захисту за нормами цивільного судочинства.
27. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням та доводам касаційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
28. Згідно з частиною першою статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.
29. Відповідно до статті 23 КВК України за діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
30. У свою чергу, в силу пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.
31. Згідно з пунктом 3 вказаного Положення основними завданнями Мін`юсту, серед іншого, є: забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації; забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту; контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту.
32. Здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань покладається на Державну кримінально-виконавчу службу України.
33. Відповідно до статті 6 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу" (далі - Закон № 2713-IV) Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
34. Згідно зі статтею 11 Закону № 2713-IV установи виконання покарань та слідчі ізолятори утворюються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та виконують функції, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами.
35. Отже, вказаними нормами встановлено, що установи виконання покарань входять до структури Державної кримінально-виконавчої служби України. Оскільки Державна кримінально-виконавча служба України входить до системи центральних органів виконавчої влади, то посадові особи виправних колоній є суб`єктами владних повноважень і виконують управлінські функції шляхом прийняття відповідних рішень.
36. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій, що в цих правовідносинах ДУ "ДУВП (№4)" не здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, є помилковими.
37. Вирішуючи питання щодо підсудності спірних правовідносин адміністративному суду, суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, визначених статтями 537 та 539 КПК України.
38. Зокрема, судами зазначено, що стаття 537 КПК України стосується регулювання підсудності питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, а у випадку спірних правовідносин ДУ "ДУВП (№4)" не вчинено дій, безпосередньо пов`язаних з питанням виконання вироку.
39. Верховний Суд вважає помилковим такий висновок судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
40. Законом України від 07 вересня 2016 року № 1491-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення доступу до правосуддя осіб, які утримуються в установах попереднього ув`язнення та виконання покарань" (далі - Закон № 1491-VIII) (набув чинності з 08 жовтня 2016 року) доповнено перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироку, визначеним частиною першою статті 537 КПК України, зокрема пунктами 13-1, 13-2, 13-3.
41. Так, у відповідності до цих змін під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, зокрема про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань (пункт 13-1 частини першої статті 537 КПК України).
42. Відповідно до частини дев`ятої статті 539 КПК України (у редакції Закону № 1491-VIII) розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 КПК, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
43. При цьому наведені законодавчі зміни надають можливість усунути законодавчі прогалини, що призвели до порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, які констатовані у кількох рішеннях Європейського суду з прав людини проти України, зокрема, у пункті 113 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 2014 року у справі "Вінтман проти України", в якому цей міжнародний судовий орган встановив порушення статті 8 у поєднанні зі статтею 13 Конвенції через відсутність засобів ефективного юридичного захисту заявника.
44. Таким чином, вирішення питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань належить здійснювати у порядку адміністративного судочинства, що забезпечує на законодавчому рівні визначення ефективного засобу юридичного захисту засудженого в аспекті вирішення питань, пов`язаних із правовим режимом відбуванням покарання в установах виконання покарань, що не підлягають розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством.
45. Ураховуючи положення пункту 13-1 частини першої статті 537 та частини дев`ятої статті 539 КПК України питання, пов`язані з оскарженням інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань можуть стосуватися розгляду справ про оскарження дій посадових осіб виправної колонії, які розкривають та переглядають адресовану засудженому кореспонденцію; переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої, тощо.
46. В аспекті спірних правовідносин колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на постанову Пленуму ВАСУ від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", де ВАСУ, узагальнюючи судову практику з питань визначення юрисдикції спорів щодо розгляду справ про оскарження дій посадових осіб виправної колонії, які розкривають та переглядають адресовану засудженому кореспонденцію, за висновком якого спори з приводу законності дій посадових осіб установи виконання покарань (виправної колонії) щодо розкриття та перегляду адресованої засудженому кореспонденції, орієнтував адміністративні суди, що спори цієї категорії є публічно-правовими, оскільки виникають за участю суб`єкта владних повноважень під час реалізації наданих йому законодавством владних управлінських функцій стосовно забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, засуджених до позбавлення волі, з питань, пов`язаних із виконанням вироку.
47. Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач є особою, яку засуджено до довічного позбавлення волі, відбуває покарання у ДУ "ДУВП (№4)", в ході якого здійснює листування з ЄСПЛ через адміністрацію вказаної установи, дії якої і оскаржує у цьому позові.
48. Наведене дає підстави для висновку, що питання, пов`язані з прийняттям посадовою особою установи виконання покарань рішення щодо розкриття та перегляду кореспонденції, адресованої засудженому, під час здійснення нею управлінських функцій, стосуються публічно-правових відносин, а тому правомірність дій такої посадової особи повинна перевірятися в порядку адміністративного судочинства за правилами чинного законодавства та з урахуванням положень КВК України.
49. Окрім того, судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що позивачем у цій справі оскаржується саме протиправність дій суб`єкта владних повноважень щодо перегляду кореспонденції позивача шляхом розкриття та зобов`язання утримуватися від вчинення таких дій у подальшому.
50. Резюмуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.