ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2022 року
м. Київ
справа № 640/17684/19
адміністративне провадження № К/9901/24074/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Тацій Л.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., -
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2020 року (прийняте судом у складі судді Огурцова О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Безименної Н.В., суддів: Кучми А.Ю., Бєлової Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта в частині, -
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_2 (якого в подальшому замінено належним позивачем ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та нечинним положення речення другого пункту 5 Методології встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем, затвердженої постановою НКРЕКП від 24 грудня 2015 року № 3054 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 березня 2016 року за № 396/28526 (далі - Методологія).
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що оскаржуване положення Методології порушує принцип недискримінації та економічної конкуренції, оскільки встановлює, що у разі замовлення послуг розробки проекту зовнішнього газопостачання та/або будівельних робіт газових мереж у іншого суб`єкта, крім оператора газотранспортної системи, то приєднання є нестандартним. У свою чергу, плата за нестандартне приєднання визначається оператором самостійно, в той час як плата за стандартне приєднання регулюється державою. Таким чином, позивач вбачає, що відмінність у оплаті послуг приєднання не є необхідною та достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу та створює антиконкурентні умови, оскільки плата за нестандартне приєднання перевищує вартість стандартного приєднання.
Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 04 березня 2020 року відмовив у задоволенні позову.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що постанова НКРЕКП від 24 грудня 2015 року № 3054 "Про затвердження Методології встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем", зокрема, в частині речення 2 пункту 5 розділу І Методології, прийнята в межах повноважень, визначених Законом України "Про ринок природного газу", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та у спосіб, визначений законодавством України, з дотриманням правової процедури її затвердження, жодним чином не порушує прав позивача, на захист яких подано даний адміністративний позов, що свідчить про відсутність підстав для захисту прав позивача шляхом скасування оскаржуваного речення пункту Методології.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить судові рішення, постановлені у цій справі, скасувати і ухвалите нове - про задоволення позову, з підстави передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
У скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції зробив невірний висновок щодо неможливості оскарження речення 2 пункту 5 Розділу І Методології на підставі того, що позивач є учасником правовідносин, не на підставі порушення її прав відповідачем, чим порушив положення частини другої статті 264 КАС.
У своїй заяві про заміну первісного позивача належним позивачем позивач вказувала, що має право на оскарження відповідного положення Методології не на підставі статті 5 КАС, а на підставі частини другої статті 264 КАС - позивач є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права щодо принципу недискримінації замовників.
Розподіл на стандартне приєднання, яке здійснюється оператором ГТС/ГРМ та іншим суб`єктом господарювання суперечить принципу недискримінації, який визначено абзацом 4 частини третьої статті 2 Закону України "Про ринок природного газу", а саме: рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних поводжень не можуть призводити до юридичного або фактичного обсягу прав та обов`язків особи, який є відмінним від обсягу прав та обов`язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо тільки така відмінність не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу.
Суди неправильно тлумачили закон в частині невизнання дискримінацією різницю у вартості послуг з приєднання технічно однакових (стандартних) приєднань.
Так, якщо замовник визначить виконавцем розробки проекту зовнішнього газопостачання та/або будівельних робіт газових мереж до його земельної ділянки іншого суб`єкта (крім оператора газотранспортної/газорозподільної системи), то він платить до 10 % більше за ідентичні послуги Оператора ГРМ.
У зв`язку з тим, що за стандартне приєднання, яке здійснюється Оператором ГТС/ГРМ, останні не отримують прибутку, на думку позивача, різниця у вартості технічно ідентичних приєднань і є дискримінацією замовників, які обрали виконавцем розробки проекту зовнішнього газопостачання та/або будівельних робіт газових мереж до його земельної ділянки іншого суб`єкта господарювання (крім оператора ГТС/ГРМ).
Вважає, шо дискримінація замовників полягає і у неучасті відповідача під час визначення вартості для послуг, які монопольно закріплені відповідачем за оператором ГТС/ГРМ в рамках стандартного приєднання, яке здійснюється іншим суб`єктом господарювання, хоча для стандартного приєднання, яке здійснюється оператором ГТС/ГРМ саме відповідач затверджує вартість послуг, що не було враховано судами попередніх інстанцій.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували положення абзацу 4 частини третьої статті 2 Закону України "Про ринок природного газу" (про недискримінацію) до пункту 5 розділу І Методології та не визнали ці положення такими, що дискримінують замовників стандартного приєднання, яке здійснюється іншим суб`єктом господарювання, адже існує: значна відмінність (до 10 %) між визначенням плати для замовників, які обрали Стандартне приєднання, яке здійснюється іншим суб`єктом господарювання та замовників, які обрали Стандартне приєднання, яке здійснюється оператором ГТС/ГРМ; відповідач не бере безпосередньої участі (не затверджує розмір плати за послуги, які монопольно закріплені за Оператором ГТС/ГРМ) для Стандартного приєднання, яке здійснюється іншим суб`єктом господарювання, хоча для Стандартного приєднання, яке здійснюється Оператором ГТС/ГРМ саме відповідач затверджує розмір плати.
У відзиві на касаційну скаргу НКРЕКП просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Позивачем надано пояснення на відзив на касаційну скаргу.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2020 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г., скаргу передано судді-доповідачу.
Верховний Суд ухвалою від 24 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Постановою НКРЕКП від 24 грудня 2015 року № 3054, що зареєстрована у Міністерстві юстиції України 16 березня 2016 року за № 396/28526, затверджено Методологію встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем.
Зазначена постанова прийнята відповідно до Законів України "Про ринок природного газу", "Про природні монополії", Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715.
Так, пунктом 5 вказаної Методології визначено, що типи приєднань об`єктів замовників до газотранспортної/газорозподільної системи поділяються на приєднання, що є стандартними, та приєднання, що є нестандартними (нестандартне приєднання). При цьому у всіх випадках, коли замовник визначає виконавцем розробки проекту зовнішнього газопостачання та/або будівельних робіт газових мереж до його земельної ділянки іншого суб`єкта (крім оператора газотранспортної/газорозподільної системи), приєднання є нестандартним та забезпечується з урахуванням вимог Кодексу газотранспортної системи або Кодексу газорозподільних систем.
Позивач, не погоджуюсь з другим реченням пункту 5 Методології, вважаючи його дискримінаційним та антиконкурентним, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу визначені Законом України від 9 квітня 2015 року № 329-VIII "Про ринок природного газу" (далі - Закон № 329-VIII).
Відповідно до положень статті 4 Закону № 329-VIII державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 32 частини першої статті 1 Закону № 329-VIII Регулятором Ринку природного газу є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Частиною дев`ятою статті 19 Закону № 329-VIII встановлено, що технічні та комерційні умови приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи визначаються в кодексі газотранспортної системи або кодексі газорозподільних систем.
Плата за приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи визначається згідно з договором між замовником і оператором газотранспортної або газорозподільної системи на підставі методології, затвердженої Регулятором.
Методологія визначення плати за приєднання до газотранспортних та газорозподільних систем має визначати типи приєднання з урахуванням особливостей приєднання у різних випадках та встановлювати граничний рівень плати за приєднання для кожного типу приєднання.
Як встановили суди, НКРЕКП з урахуванням частини третьої статті 4 та статті 19 Закону № 329-VIII, пункту 66 Плану діяльності НКРЕКП з підготовки проектів регуляторних актів на 2015 рік, затвердженого постановою НКРЕКП від 11 грудня 2014 року № 762 (зі змінами), НКРЕКП розроблено проект та затверджено постановою НКРЕКП від 24 грудня 2015 року № 3054 Методологію встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем.
Позивач в позові звертає увагу на те, що абзацом 59 пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем (затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494) визначено, що стандартне приєднання - це приєднання до газорозподільної системи Оператора ГРМ об`єкта замовника потужністю до 16 метрів кубічних на годину включно на відстань, що не перевищує 25 метрів для сільської та 10 метрів для міської місцевості по прямій лінії від місця забезпечення потужності до межі земельної ділянки замовника.
На думку позивача, враховуючи, що визначення "нестандартне приєднання" відсутнє у Кодексі газорозподільних систем, то аналізуючи положення про приєднання, що є стандартним, можна дійти висновку що приєднання, що не є стандартним, (нестандартне приєднання) - приєднання до газорозподільної системи Оператора ГРМ об`єкта замовника потужністю, що перевищує 16 метрів кубічних на годину включно на відстань, що перевищує 25 метрів для сільської та 10 метрів для міської місцевості по прямій лінії від місця забезпечення потужності до межі земельної ділянки замовника.
Так, пунктом 5 розділу І Методології визначено, що "Типи приєднань об`єктів замовників до газотранспортної/газорозподільної системи поділяються на приєднання, що є стандартними, та приєднання, що є нестандартними (нестандартне приєднання). При цьому, у всіх випадках, коли замовник визначає виконавцем розробки проекту зовнішнього газопостачання та/або будівельних робіт газових мереж до його земельної ділянки іншого суб`єкта (крім оператора газотранспортної/газорозподільної системи), приєднання є нестандартним та забезпечується з урахуванням вимог Кодексу газотранспортної системи або Кодексу газорозподільних систем".
Позивач підкреслює, що пункт 5 розділу І Методології є таким, що суперечить принципу недискримінації, а саме рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень не можуть призводити до юридичного або фактичного обсягу прав та обов`язків особи, який є відмінним від обсягу прав та обов`язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо тільки така відмінність не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу.
Позивач вважає, що відповідні положення пункту 5 розділу І Методології не мають жодного технічного обґрунтування - не є необхідними та мінімально достатніми для задоволення загальносуспільного інтересу, а відповідачем вчинено антиконкурентні дії, визначені абзацом 8 частини другої статті 16 Закону України "Про захист економічної конкуренції", внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
При цьому, як зазначив суд апеляційної інстанції, позиція позивача в суді першої інстанції зводилась до того, що відповідачем не взято до уваги принцип недискримінації та порушено положення статті 42 Конституції України, не забезпечено захист економічної конкуренції, що призвело до того, що вартість послуг приватних компаній більша, що дає таким компаніям, як AT "Київоблгаз" та іншим операторам газорозподільної системи невиправдані переваги перед іншими постачальниками відповідних послуг. Враховуючи різницю у вартості послуг приєднання, інші суб`єкти господарювання (крім Операторів ГРМ) змушені зменшувати (економити) витрати на оплату праці, що негативно відбивається на заробітній платі позивача та порушує надане йому статтею 43 Конституції України право на працю - "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується".
У той же час, як встановлено судами, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що належний позивач - ОСОБА_1 є працівником суб`єкта господарювання, відмінного від Операторів ГРМ, який надає (здійснює) розробки проекту зовнішнього газопостачання та/або будівельних робіт газових мереж з використання нестандартного типу приєднань об`єктів замовників до газотранспортної/газорозподільної системи, у зв`язку з чим наведені вище доводи позивача про наявність порушення її прав, свобод чи інтересів є безпідставним.
Так, частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, нормативно-правові акти чи індивідуальні акти, прийняті суб`єктом владних повноважень з порушенням закону, підлягають визнанню нечинними чи скасуванню лише у разі порушення прав, свобод чи інтересів фізичної особи і необхідності судового захисту з метою поновлення порушеного права.
Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Також, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
На підставі викладеного та з урахуванням приписів статей 2, 5 КАС України колегія суддів доходить висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Однак, порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 504/4148/16-а та від 12 червня 2020 року у справі № 804/3214/18.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що доводи позивача про те, що відповідачем вчинено антиконкурентні дії, визначені абзацом 8 частини другої статті 16 Закону України "Про захист економічної конкуренції", внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами та негативно відбивається на заробітній платі позивача, порушуючи надане йому статтею 43 Конституції України право на працю, є необґрунтованими, оскільки оскаржуваним реченням 2 пункту 5 розділу І Методології не регулюється питання оплати праці позивача.
Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що НКРЕКП не несе відповідальності за суб`єктів господарювання та формування ними витрат на оплату праці інженерам-проектувальникам, оскільки такі повноваження відсутні у Законі України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", та більше того, вказані правовідносини не є приватно-правовими.
Верховний Суд також погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що твердження позивача про те, що вона є замовником послуг з приєднання до газорозподільної систем АТ "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз", тобто обрала іншого (крім Оператора ГРМ) суб`єкта господарювання виконавцем будівельних робіт газових мереж до її земельної ділянки також жодним чином не свідчить про наявність її порушеного права.
Також суди встановили, що крім ксерокопії заяви про надання послуг з приєднання до ГРМ (не завіреної належним чином) жодних належних доказів щодо наявності у володінні/користуванні ОСОБА_1 земельної ділянки, дачного будинку позивачем надано не було.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що проект Методології оприлюднено шляхом розміщення на офіційному веб-сайті НКРЕКП http://www.nerc.gov,ua/?news=4779 в мережі Інтернет.
Листами Державної регуляторної служби України від 16 грудня 2015 року № 9512/0/20-15 та від 22 лютого 2019 року № 1005/0/20-16 відповідача повідомлено, що за результатами проведеної експертизи проект постанови НКРЕКП відповідає принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Листами Антимонопольного комітету України від 01 грудня 2015 року №128-06/02-11994 та від 12 лютого 2016 року № 128-06/06-1413, в межах компетенції, повідомлено про погодження проекту постанови НКРЕКП "Про затвердження Методології встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем".
Листом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 лютого 2016 року № 01/31-1541 повідомлено НКРЕКП про відсутність зауважень до проекту постанови НКРЕКП "Про затвердження Методології встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем".
Листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 04 березня 2016 року № 2478/1249-0-26-16/12.0.1 повідомлено відповідача, що постанова НКРЕКП від 24 грудня 2015 року № 3054 "Про затвердження Методології встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем" відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень пункту 4.2 розділу IV Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661, під час проходження державної реєстрації нормативно-правових актів здійснюється їх правова експертиза, а саме: перевіряється їх відповідність Конституції та чинному законодавству України, а також правилам норм проектувальної техніки.
Експертиза нормативно-правового акта провадиться з метою встановлення повноважень суб`єкта нормотворення на прийняття цього нормативно-правового акта, забезпечення його відповідності законодавству, якості й обґрунтованості, своєчасності прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії.
Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2016 року № 2748-0-26-16/10.1 повідомлено, що згідно з наказом Міністерства юстиції України від 16 березня 2016 року № 742/5 повернуто після державної реєстрації постанову НКРЕКП від 24.12.2015 № 3054 "Про затвердження Методології встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем".
Крім того, суд першої інстанції, проаналізував норми Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу газорозподільчих систем, Методології та дійшов обґрунтованого висновку про те, що послуга зі стандартного приєднання передбачає виконання Оператором ГРМ всього комплексу робіт з приєднання об`єкта замовника за встановленими НКРЕКП граничними рівнями плати за приєднання, що є стандартним, розраховується згідно з розділом ІІ Методології і є обов`язковими та незмінними при виконанні їх Оператором ГРМ у договорі на приєднання до газорозподільної системи, а вартість за виконані окремі послуги (роботи), що пов`язані з приєднанням, визначається згідно з розділом ІУ Методології та базується на відшкодуванні економічно обґрунтованих витрат Оператора ГРМ з виконання додаткових послуг (робіт).
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином проаналізували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ретельно дослідили докази у справі, надали їм належну оцінку та дійшли обґрунтованого висновку про те, що постанова НКРЕКП від 24 грудня 2015 року № 3054 "Про затвердження Методології встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем", зокрема, в частині речення 2 пункту 5 розділу І Методології, прийнята в межах повноважень, визначених Законом України "Про ринок природного газу", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та у спосіб, визначений законодавством України, з дотриманням правової процедури її затвердження, та жодним чином не порушує прав позивача, на захист яких подано даний адміністративний позов, що свідчить про відсутність підстав для захисту прав позивача шляхом скасування оскаржуваного пункту Методології.
В аспекті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній скарзі не наведено доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -