У Х В А Л А
26 січня 2022 року
м. Київ
Справа № 916/1748/21
Провадження № 12-85гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної організації Політичної партії "Партія Шарія", голови Політичної партії "Партія Шарія" Бондаренко Ольги Олексіївни, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування розпоряджень, протоколів позачергової конференції та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 29 липня 2021 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2021 року і
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом, у якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати розпорядження голови Політичної партії "Партія Шарія" (надалі - Партія) Бондаренко О. О. № 83/2021 від 11 січня 2021 року, № 84/2021 від 26 січня 2021 року, № 83/2020 від 1 грудня 2020 року, № 84/2020 від 8 грудня 2020 року, № 84/2020 від 7 грудня 2020 року, якими було звільнено позивача від виконання обов`язків голови Одеської обласної організації політичної партії "Партія Шарія" (надалі - Організація Партії) та припинено його членство в партії;
- визнати протиправними та скасувати протоколи позачергової конференції Організації Партії № 01/01 від 26 січня 2021 року, № 07/12 від 7 грудня 2020 року, № 08/12 від 8 грудня 2020 року, якими було звільнено позивача від виконання обов`язків голови Організації Партії та припинено його членство;
- зобов`язати Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Відділ державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Управління державної реєстрації) внести відповідні зміни до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, громадських формувань щодо керівника Організації Партії та зазначити керівником позивача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29 липня 2021 року провадження у справі № 916/1748/21 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 № 6-рп/2001, щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 522/1389/21, вказав про те, що вирішення питань щодо звільнення з посади голови Організації Партії належить до внутрішньо-організаційної діяльності партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, законність рішення якого не може бути перевірена в судовому порядку.
Крім того, вимога про зобов`язання внести відповідні зміни до реєстру щодо керівника Організації Партії та зазначення керівником позивача не пов`язана з реєстрацією майна чи майнових прав, а фактично направлена на перевірку законності дій Управління державної реєстрації, тому така вимога підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2021 року ухвалу Господарського суду Одеської області від 29 липня 2021 року про закриття провадження у справі залишено без змін.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що суди неправильно застосували Рішення Конституційного Суду України, що стосується тлумачення норм цивільно-процесуального законодавства у попередній редакції, а також ухвалу Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 522/1389/21.
ОСОБА_1 вважає, що оскаржувані рішення зачіпають як права позивача щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою як членом та керівником такої юридичної особи, так і процедуру скликання та прийняття таких рішень, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю товариства. При цьому загальні збори хоча й реалізували свої повноваження, але грубо порушили порядок, установлений статутом.
На думку позивача, у такому разі слід застосовувати висновок, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), зокрема, про те, що спір пов`язаний з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків стали положення статуту товариства, тому такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Позивач, посилаючись на порушення положень статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), зазначив, що він не має доступу до суду для оскарження рішень, якими його було звільнено від виконання обов`язків голови Організації Партії та виключено з Партії, членом якої він був, з підстав порядку скликання, проведення та правомочностей загальних зборів членів організації.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 15 грудня 2021 року справу разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України.
Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 березня 2021 року у справі № 761/3640/20 за позовом громадської організації (члени якої одночасно є й делегатами поетапного з`їзду партії) до політичної партії про визнання протиправними дій та рішень політичної партії зробила висновки про те, що
- питання щодо створення політичної партії, затвердження її найменування, символіки, програми та статуту, членства в партії, скликання і проведення з`їздів, програми з`їздів відносяться до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії;
- вирішення питань, які є предметом цього спору, належить до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу;
- суди не належать до органів, які відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні" можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, у тому числі й стосовно дотримання ними вимог їх статуту, а отже, позовні вимоги не можуть бути предметом судового розгляду;
- поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується як спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду враховує наведені висновки, проте вважає, що виключення з партії може складати порушення свободи об`єднання за статтею 11 Конвенції, тому у цьому випадку необхідно окремо розглянути питання, чи має позивач оскаржувати законність рішення політичної партії щодо позивача як члена партії та як керівника Організації Партії у розумінні статті 6 Конвенції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 дійшла висновку, що спір пов`язаний з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків були положення статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Зважаючи на те, що відповідно до частини першої статті 314 Цивільного кодексу України право на об`єднання як у політичні партії, так і громадські організації є особистим немайновим правом на свободу об`єднання, а стаття 11 Конвенції захищає право об`єднуватися у політичні партії як складову загальної свободи зборів та об`єднань, виключення з партії може складати порушення свободи об`єднань відповідного члена, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що у вирішенні цього питання має застосовуватися однаковий підхід щодо можливості доступу до суду, якщо інше прямо не визначено законом, і таке відповідає критерію "необхідно у демократичному суспільстві".
Отже, загальний висновок про те, що питання членства в партії відносяться до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії, має бути конкретизований: що це не стосується питання припинення членства (виключення), яке може бути оскаржено до суду з підстав порушення положень статуту партії.
Із урахуванням викладеного, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, позивач повинен мати доступ до суду з окреслених питань, що зумовлює необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 березня 2021 року у справі № 761/3540/20 (провадження № 14-17цс21), шляхом її конкретизації (щодо питання виключення з членів партії).
Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
Отже, зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
У рішенні від 27 вересня 1990 року в справі "Коссі проти Сполученого Королівства" (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
Також у нормі закону йдеться про можливість відступу від висновку про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
Аналізуючи критерії визначення подібності правовідносин для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин, Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24-26, 31-32 постанови) звертала увагу на те, що:
"…слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного кодексу України (далі - КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності, вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.
Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини)".
Позивачем у справі № 761/3540/20, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, була Громадська організація "Ошукані українці" (зареєстрована як юридична особа), членами якої, зокрема, є члени Політичної партії "Слуга народу" та делегати поетапного з`їзду Політичної партії "Слуга народу".
До Громадської організації "Ошукані українці" звернулися її члени та громадяни України - виборці, які мали підстави вважати, що їх права, свободи та інтереси порушено незаконними діями та рішеннями Політичної партії "Слуга народу" - відповідача у справі.
Просили визнати протиправним та скасувати рішення поетапного з`їзду, якими було затверджено передвиборчу програму партії, список кандидатів у народні депутати України по загальнодержавному виборчому округу та одномандатних виборчих округах на виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року.
Предметом спору були дії та рішення Політичної партії "Слуга народу" з мотивів недотримання відповідачем процедур, визначених статутом цієї партії та Законом України "Про політичні партії в Україні"; зпосиланням на значну кількість звернень громадян позивач вважав, що справа має загальнодержавне значення, а протиправність проведення поетапного з`їзду Політичної партії "Слуга народу" порушує права всіх громадян України, оскільки свідчить про незаконне формування законодавчого органу влади - Верховної Ради України IX скликання.
Тож Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 березня 2021 року у справі № 761/3540/20, від висновку у якій хоче відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, визначала юрисдикцію спору між громадською організацією та політичною партією про визнання протиправними дій та рішень політичної партії як таких, що порушують права всіх громадян України. Відповідно Велика Палата Верховного Суду вказала, що цей спір пов`язаний із відносинами, які відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні", статуту політичної партії віднесені до її внутрішньої діяльності та виключної компетенції партії,а втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється законом, за винятком передбачених Законом України "Про політичні партії в Україні" випадків, і суди не належать до органів, які відповідно до цього Закону можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, у тому числі й стосовно дотримання ними вимог їх статуту, тому заявлені позовні вимоги не можуть бути предметом судового розгляду.
Водночас у справі № 916/1748/21, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, позивач - фізична особа у спорі з головою Партії ( Бондаренко Ольгою Олексіївною ), Організацією Партії та Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) оскаржує своє звільнення від виконання обов`язків голови Організації Партії, а також припинення членства в партії, посилаючись на те, що спірні розпорядження та дії порушують його права щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою як члена та керівника такої юридичної особи і вчинені всупереч встановленій статутними документами процедурі прийняття таких рішень Організацією Партії, головою Партії.
Таким чином, правовідносини, що виникли у справах № 916/1748/21 та № 761/3540/20, не є подібними.
Ураховуючи, що правовідносини у справах № 916/1748/21 та № 761/3540/20 не є подібними, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Згідно із частиною шостою статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.
Керуючись статтею 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду