ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 902/51/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,
за участю помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання - Мірошниченка К. Є.,
за участю представників сторін:
прокурора - Красножон О. М.,
позивача - не з`явилися,
відповідача-1 - Тунік Ю. М. (адвокат),
відповідача-2 - не з`явилися,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 (колегія суддів: Філіпова Т. Л. - головуючий, Бучинська Г. Б., Василишин А. Р.) і рішення Господарського суду Вінницької області від 20.05.2021 (суддя Матвійчук В. В.) у справі
за позовом заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до 1) Фізичної особи - підприємця Григоренка Олександра Сергійовича, 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Вищого професійного училища №11 м. Вінниці,
про визнання договору оренди недійсним та повернення орендованого майна,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Заступник керівника Вінницької місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Григоренка Олександра Сергійовича (далі - ФОП Григоренко О. С.) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (далі - ФДМ), в якій просив визнати недійсним договір оренди № 2056-НМ нерухомого майна, що належить до державної власності, та перебуває на балансі Вищого професійного училища № 11 м. Вінниці (далі - ВПУ № 11), укладений 26.09.2019 між ФДМ та ФОП Григоренком О. С. (далі - спірний договір оренди); зобов`язати ФОП Григоренка О. С. повернути ВПУ № 11 згідно з актом приймання-передавання нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення (част. № 5 (4,6 м2), № 6 (33,6 м2) за даними БТІ), загальною площею 38,2 м2, одноповерхової будівлі магазину (літ. А), за адресою: 21034, м. Вінниця, Немирівське шосе, 78 (далі - спірні об`єкти).
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що спірний договір оренди укладений з порушенням положень Закону України "Про освіту", оскільки спірне майно за договором не може бути об`єктом оренди для використання його у підприємницькій діяльності. Тому на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України просив визнати його недійсним та зобов`язати відповідача-1 повернути спірні об`єкти ВПУ № 11.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.05.2021, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021, в задоволені позову прокурора відмовлено.
2.2. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний об`єкт в експлуатацію не введений та не зареєстрований в установленому законом порядку, а отже не набув статусу нерухомого майна, як об`єкта цивільного права. Крім того, суд зазначив, що відповідно до свідоцтва про право власності № 48 від 09.04.2003 власником будівель за адресою м. Вінниця, вул. Немирівське шосе, 78, що перебувають у повному господарському віданні ВПУ № 11, є Верховна Рада України. Тому суд дійшов висновку, що право Міністерства як позивача у цій справі не є порушеним.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 20.05.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора про визнання договору оренди недійсним та повернення майна задовольнити; стягнути з відповідачів витрати зі сплати судового збору.
3.2. Прокурор, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, вважає, що суди невірно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Скаржник вважає, що суди неналежно дослідили всі наявні в матеріалах справи докази, зокрема, інвентаризаційну справу на приміщення магазину, акт вартості будівель, довідку ВПУ № 11 від 16.12.2002 № 299, листи ВПУ № 11 від 28.03.2019 № 04/154, ФДМ від 03.04.2019 № 11-06/1073, Міністерства від 03.04.2019 № 11-06/1073, звіт про незалежну оцінку, договір оренди, згідно з якими спірні об`єкти перебувають на балансі ВПУ №11 та спочатку використовувалися як їдальня закладу з торговим залом. Прокурор зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статей 34, 49 Закону України "Про власність", частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту", статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (1992 року), статей 6, 7, 8, 49 Закону України "Про професійну (професійну-технічну) освіту", частину 1 статті 2, частину 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 1, 3, 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" у правовідносинах, де відбулася передача за договором оренди для здійснення підприємницької діяльності приміщення освітнього закладу (державного майна), побудованого до 1992 року, відомості про яке не внесено до Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно.
3.3. У відзивах на касаційну скаргу ФОП Григоренко О. С. та ВПУ № 11 просять відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін. ФОП Григоренко О. С. зазначає, що власником будівель, що перебувають у повному господарському віданні ВПУ № 11, є Верховна Рада України, а тому права Міністерства як позивача у цій справі не порушені. ФОП Григоренко О. С. та ВПУ №11 зазначають, що спірний об`єкт не був введений в експлуатацію та не зареєстрований у встановленому законом порядку, тому не набув статусу нерухомого майна. Тому ФОП Григоренко О. С. та ВПУ № 11 вважають, що висновки судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. Крім того, ВПУ № 11 посилається на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що ФОП Григоренко О. С. звернувся з заявою від 06.03.2019 до ВПУ №11 про надання в оренду нерухомого майна - магазину-павільйону, одноповерхової будівлі, загальною площею 38,2 м2, за адресою: Немирівське шосе, 78, м. Вінниця, з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу автотоварів.
4.2. За результатами розгляду заяви ФОП Григоренка О.С. керівництво ВПУ № 11 звернулося до Департаменту освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації з листом № 01/125 від 12.03.2019, в якому просило Департамент направити клопотання Міністерству щодо надання згоди на оренду нерухомого майна, частини магазину-павільйону, одноповерхової будівлі, загальною площею 38,2 м2, на Немирівському шосе, 78 у м. Вінниця, балансоутримувачем якого є ВПУ № 11, з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу автотоварів ФОП Григоренком О. С.
4.3. ВПУ № 11 в зазначеному листі не заперечувало проти того, щоб орендодавцем був ФДМ, і наголосило на тому, що спірні об`єкти не використовуються в навчальному та виробничому процесі.
Крім того, ВПУ № 11 звернулося з листом № 04/154 від 28.03.2019 до ФДМ, в якому зазначило, що не заперечує проти передачі в оренду ФОП Григоренку О. С. спірних об`єктів з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу автотоварів.
4.4. ФОП Григоренко О. С. звернувся із заявою від 01.04.2019 до ФДМ із проханням укласти договір оренди спірних об`єктів строком на 2 роки 11 місяців.
4.5. 02.04.2019 ФДМ отримано лист Департаменту освіти і науки облдержадміністрації № 01-21/664 від 19.03.2019, в якому Департамент зазначив, що не заперечує щодо надання дозволу на передачу спірних об`єктів в оренду ФОП Григоренку О. С.
4.6. ФДМ звернувся до Міністерства із запитом № 11-06/1073 від 03.04.2019 щодо надання згоди на укладення договору оренди спірних об`єктів з ФОП Григоренком О. С.
4.7. Міністерство надало відповідь № 1/1 1-5360 від 07.06.2019 про надання дозволу на передачу в оренду державного нерухомого майна - спірних об`єктів з метою розміщення торгівельного об`єкта з продажу непродовольчих товарів терміном до 3-х років.
4.8. 26.09.2019 між ФДМ (Орендодавець) та ФОП Григоренком О. С. (Орендар) укладено спірний договір оренди, що належить до державної власності та перебуває на балансі ВПУ № 11.
4.9. Відповідно до пункту 1.1 договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові вбудовані приміщення (част. № 5 (4,6 м2), № 6 (33,6 м2) за даними БТІ), загальною площею 38,2 м2, одноповерхової будівлі магазину (літ. А), за адресою: 21034, м. Вінниця, Немирівське шосе, 78, що перебуває на балансі ВПУ № 11 і є державною власністю.
4.10. Вартість орендованого майна визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, станом на 31.07.2019, і становить 219 917,00 грн.
4.11. Відповідно до пункту 1.2 договору оренди майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкту з продажу автотоварів.
4.12. За змістом пункту 2.1 договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування орендованим майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання акту приймання-передавання, погодженого з Орендодавцем.
4.13. Передача орендованого майна відповідно до пункту 2.3 договору оренди здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінки об`єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629.
4.14. Відповідно до пункту 10.1 договору оренди цей Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 26 вересня 2019 року до 24 вересня 2022 року включно.
4.15. 26.09.2019 згідно з актом приймання-передачі державного нерухомого майна, складеним між ФДМ (Орендодавець), з однієї сторони, ФОП Григоренком О. С. (Орендар), з другої сторони, та ВПУ № 11 (Балансоутримувач), з третьої сторони, Балансоутримувач передав, Орендар прийняв, а Орендодавець погодив передачу на термін оренди нерухомого майна - спірних об`єктів, що перебувають на балансі Балансоутримувача.
4.16. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Інформаційної довідки №243839838 від 10.02.2021, до комплексу нежитлових будівель за адресою: м. Вінниця, Немирівське шосе, 78, які належать на праві господарського відання ВПУ № 11, належать: учбовий корпус літ. А, загальною площею 2 875,7 м2, побутовий корпус літ. Б, загальною площею 2 099,1 м2, майстерня літ. В, загальною площею 2 001,6 м2.
На одноповерхову будівлю магазину-павільйону, загальною площею 136,2 м2, частина якої є предметом оспорюваного договору, не зареєстровано право господарського відання за ВПУ № 11.
4.17. Відповідно до свідоцтва про право власності № 48 від 09.04.2003 власником будівель за адресою м. Вінниця, вул. Немирівське шосе, 78, що перебувають у повному господарському віданні ВПУ № 11 є Верховна Рада України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з довідкою ВПУ № 11 № 04/156 від 28.03.2019 та експлікацією внутрішніх площ до плану житлового будинку літ. А на Немирівському шосе, 78, у м. Вінниця, передані в оренду нежитлові вбудовані приміщення є частиною одноповерхової будівлі павільйону-магазину, загальною площею 136,2 м2, яка безпосередньо призначена для здійснення торгівельної діяльності, використовувати цю будівлю іншим чином, зокрема, з навчальною та виробничою метою, не є можливим. Відсутні будь-які відомості щодо введення спірного об`єкту в експлуатацію та його реєстрацію у встановленому законом порядку.
4.18. Спір виник у зв`язку з наявністю/відсутністю підстав для визнання спірного договору оренди недійсним та повернення спірних приміщень, що належать до державної власності.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу прокурора належить задовольнити частково з огляду на таке.
5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди нерухомого майна навчального закладу та повернення орендованого майна.
5.3. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 )
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі № 905/1227/17).
5.4. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, виходив із того, що:
- відповідачами було дотримано процедуру погодження укладення спірного договору оренди, встановлену Законом України "Про оренду державного і комунального майна", оскільки Міністерство як орган, уповноважений управляти державним майном, надало дозвіл ФДМУ як орендодавцю державного нерухомого майна на укладення спірного договору оренди;
- спірні приміщення, які є предметом договору оренди, не належать на праві господарського відання ВПУ №11. У той же час, суд апеляційної інстанції констатував, що згідно зі свідоцтвом про право власності № 48 від 09.04.2003 власником будівель за адресою м. Вінниця, Немирівське шосе, 78, що перебувають у повному господарському віданні ВПУ № 11, є Верховна Рада України, тому право Міністерства як позивача у цій справі не є порушеним;
- посилаючись на довідку ВПУ № 11 від 28.03.2019 № 04/156 та експлікацію внутрішніх площ до плану житлового будинку літ А на Немирівському шосе 78 у м. Вінниця, суд дійшов висновку, що передані в оренду спірні приміщення є частиною будівлі павільйону-магазину площею 136,2 м2, яка безпосередньо призначена для здійснення торгівельної діяльності. Проте суд констатував відсутність відомостей щодо введення спірних приміщень в експлуатацію та реєстрацію у встановленому порядку. Тому дійшов висновку, що предмет оренди не набув статусу об`єкта нерухомого майна.
5.5. Відповідно до пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
5.7. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.8. Прокурор зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статей 34, 49 Закону України "Про власність", частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту", статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (1992 року), статей 6, 7, 8, 49 Закону України "Про професійну (професійну-технічну) освіту", частину 1 статті 2, частину 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 1, 3, 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" у правовідносинах, де відбулася передача за договором оренди для здійснення підприємницької діяльності приміщення освітнього закладу (державного майна) побудованого до 1992 року, відомості про яке не внесено до Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно.
Крім того, скаржник вважає, що суди неналежно дослідили всі наявні в матеріалах справи докази, зокрема, інвентаризаційну справу на приміщення магазину, акт вартості будівель, довідку ВПУ № 11 від 16.12.2002 № 299, листи ВПУ № 11 від 28.03.2019 № 04/154, ФДМ від 03.04.2019 № 11-06/1073, Міністерства від 03.04.2019 № 11-06/1073, звіт про незалежну оцінку, договір оренди, згідно з якими спірні об`єкти перебувають на балансі ВПУ №11, та спочатку використовувалися як їдальня закладу з торговим залом.
5.9. Дослідивши підстави касаційного оскарження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про їх часткове підтвердження з огляду на таке.
5.10. Особливістю виникнення права власності на нерухоме майно є обов`язкова державна реєстрація такого права, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно є ознакою відсутності самого права на це майно.
Згідно зі статтею 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Отже, право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації такого права.
5.11. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
За змістом частини 1 статті 34 Закону України "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.
Статтею 49 Закону України "Про власність" передбачено, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.
Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону від 01.07.2004) право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого
майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
5.12. Суди попередніх інстанцій зазначили, що спірні приміщення як майно середніх спеціальних навчальних закладів, відповідно до Закону України "Про власність" на підставі свідоцтва від 09.04.2003 № 48 були оформлені за державою в особі Верховної Ради України, проте у зв`язку із невведенням їх в експлуатацію не набули статусу об`єкта нерухомого майна. При цьому суди не взяли до уваги наведені положення законодавства, зокрема положення Закону України "Про власність", чинного на момент видачі свідоцтва про право власності, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та дійшли передчасних висновків про ненабуття спірними приміщеннями режиму об`єкта нерухомого майна лише на тій підставі, що воно не було введено в експлуатацію, проте не встановили на підставі наявних у справі доказах, зокрема, інвентарної справи, дату зведення спірних приміщень та підстави отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
5.13. 20.06.2007 вступив в дію Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України", відповідно до якого втратив чинність Закон України "Про власність".
Статтею 75 Конституції України встановлено, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституційний суд України в рішенні від 17.10.2002 у справі № 17/рп/2002 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначив, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п`ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 01.07.1998 № 9-рп зазначив, що аналіз положень Конституції і законів України, інших нормативних актів свідчить, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, визначених Основним Законом України, а Кабінет Міністрів України конституційно визнаний тим органом, на який покладено управління державним майном відповідно до закону.
5.14. Правові засади управління об`єктами державної власності в Україні було встановлено Законом України "Про управління об`єктами державної власності".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
5.15. Таким чином, з дати вступу в силу Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України" управління об`єктами державної власності здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, проте суди, зважаючи лише на запис у свідоцтві про право власності на спірні приміщення за Верховною Радою України, не врахували положень наведеного законодавства та не визначили орган, уповноважений управляти спірними приміщеннями. У зв`язку із цим дійшли передчасних висновків про відсутність порушення прав позивача у справі.
5.17. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
5.18. Згідно з частиною 1 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору оренди від 26.09.2019) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Відповідно до імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
5.19. Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, аніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.
5.20. У цій справі, рішення в якій переглядаються, суди не надали правової оцінки доводам прокурора про укладення оспорюваного договору оренди стосовно спірних приміщень державного закладу освіти з визначенням цільового призначення його використання - здійснення господарської (підприємницької) діяльності (торгівлі автотоварами), тобто не за освітнім (навчально-виховним чи науковим) призначенням, що свідчить про неправильне застосування судами положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".
5.21. Таким чином, внаслідок ненадання оцінки наявним у справі доказам, зокрема таким як інвентаризаційна справа на приміщення магазину, акт вартості будівель, довідка ВПУ № 11 від 16.12.2002 № 299, листи ВПУ № 11 від 28.03.2019 № 04/154, ФДМ від 03.04.2019 № 11-06/1073, Міністерства від 03.04.2019 № 11-06/1073, звіт про незалежну оцінку, а також доводам прокурора, суди допустили порушення норм процесуального права, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема таких як дата зведення спірних приміщень, підстава видання свідоцтва про право власності, цільове призначення спірних приміщень, орган, уповноважений державою на управління спірними приміщеннями, та відповідно належність/неналежність позивача, визначеного прокурором у цій справі.
5.22. Отже, під час касаційного перегляду оскаржуваних рішення та постанови частково підтвердилися доводи щодо неправильного застосування відповідних положень процесуального законодавства. Водночас Верховний Суд вважає, що формування висновку щодо застосування інших положень законодавства, про які зазначає скаржник у касаційній скарзі, є передчасним, оскільки ця справа не вирішена по суті заявлених позовних вимог.
5.23. З урахуванням викладеного касаційну скаргу прокурора належить задовольнити частково, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.