ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2022 року № 640/21230/21 (провадження № 11-507зва21)
в адміністративній справі за позовомВерховного Суду України до Міністерства юстиції України про визнання незаконним указу.
У липні 2021 року Верховний Суд України звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, у якому просив:
- визнати незаконним наказ відповідача від 23 лютого 2021 року № 608/7 про відмову в задоволенні скарги Верховного Суду України про скасування рішення про державну реєстрацію прав на об`єкти нерухомого майна;
- зобов`язати відповідача розглянути скаргу Верховного Суду України про скасування рішення про державну реєстрацію прав на об`єкти нерухомого майна відповідно до вимог закону.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 3 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, позовну заяву Верховного Суду України повернув позивачеві.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 листопада 2021 року відмовив у відкритті касаційного провадження у цій справі відповідно до частини третьої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС).
До Великої Палати Верховного Суду надійшла заява Верховного Суду України про перегляд за виключними обставинами вказаних судових рішень на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС, а саме: встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
Скаржник як на підставу перегляду судових рішень за виключними обставинами посилався на рішення Європейського суду з прав людини від 22 липня 2021 року у справі "Гуменюк та інші проти України" за заявами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (набуло статусу остаточного 22 листопада 2021 року) (далі - ЄСПЛ, рішення ЄСПЛ відповідно).
Скаржник стверджує, що ЄСПЛ у вказаному рішенні встановив порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
У заяві Верховний Суд України зазначив, зокрема, про те, що ЄСПЛ у своєму рішенні дійшов таких висновків: не було припинення діяльності чи ліквідації Верховного Суду України; дії влади щодо нескасування реєстрації перебування Верховного Суду України в процесі ліквідації чи припинення є неправильними; значення має закон, а не сама по собі формальна реєстрація.
За таких обставин Верховний Суд України вважає, що висновок судів у справі № 640/21230/21 про те, що встановлено факт перебування юридичної особи в процесі ліквідації, а тому позовна заява не може бути підписана виконувачем обов`язків керівника (Голови Верховного Суду України), суперечить рішенню ЄСПЛ.
Верховний Суд України зазначив, що статус Голови Верховного Суду України (виконувача його обов`язків) встановлений Конституцією України (частина третя статті 128), тобто він має конституційний статус і не може бути змінений звичайним законом або діями державного реєстратора. Отже, до Верховного Суду України як юридичної особи публічного права з конституційним статусом не можуть бути застосовані положення частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), якою передбачено, що голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 січня 2022 року закрила провадження за заявою Верховного Суду України про перегляд за виключними обставинами ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 серпня 2021 року, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року та ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 640/21230/21 за позовом Верховного Суду України до Міністерства юстиції України про визнання незаконним наказу.
Закриваючи провадження за заявою Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду вказала, що заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами може бути подано за сукупності таких обставин:
1) заява подається особою, на користь якої постановлене рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, або особою, щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;
2) таким рішенням міжнародної судової установи встановлені порушення при розгляді справи, у якій ухвалені рішення, про перегляд яких просить особа-заявник.
На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, зі змісту рішення ЄСПЛ вбачається, що Верховного Суду України серед заявників немає, а судові рішення у справі № 640/21230/21, про перегляд яких просить заявник, не були предметом розгляду в ЄСПЛ.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основою якого є ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними (рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рівність усіх перед законом відповідно до статті 24 Конституції України позначається на регулюванні всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема й заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії (заборону відмінного поводження з особами, які перебувають в однакових чи споріднених ситуаціях).
В абзацах другому і третьому пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 цей суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Відповідно до статті 361 КАС судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Пунктом 6 частини першої статті 363 КАС визначено, що заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, - особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.
Постановляючи ухвалу про повернення заяви позивачеві, Окружний адміністративний суд міста Києва, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив з того, що позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати, оскільки Верховний Суд України на день звернення до суду з цим позовом перебуває у стані припинення (шляхом ліквідації), а тому й повноваження щодо представництва інтересів цієї юридичної особи в судах, з огляду на приписи статті 105 ЦК належать виключно голові ліквідаційної комісії або ліквідатору, якою згідно з наявною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформацією є Соловйова Л.В.
Закриваючи провадження за заявою Верховного Суду України про перегляд за виключними обставинами рішень у справі № 640/21230/21, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про те, що Верховного Суду України серед заявників немає, а судові рішення у справі № 640/21230/21, про перегляд яких просить заявник, не були предметом розгляду в ЄСПЛ, дійшли висновку про те, що Верховний Суд України не є особою, на користь якої постановлено рішення ЄСПЛ.
22 листопада 2021 року набуло статусу остаточного рішення ЄСПЛ. Як зазначено у заяві Верховного Суду України, ЄСПЛ у цьому рішенні дійшов висновку про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо права заявників на доступ до суду та стаття 8 Конвенції - на повагу до приватного життя.
ЄСПЛ констатував, зокрема, про те, що припинення діяльності чи ліквідації Верховного Суду України не було; що дії влади щодо нескасування реєстрації перебування Верховного Суду України в процесі ліквідації чи припинення неправильні, що значення має закон, а не сама по собі формальна реєстрація.
Верховний Суд України у заяві зазначив, що міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Звертаємо увагу на те, що відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) ЄСПЛ може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов`язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.
Не всі з проголошених у Конвенції прав і свобод можуть бути реалізовані юридичними особами.
Отже, Верховний Суд України не міг звернутися з відповідною скаргою до ЄСПЛ.
Як убачається із копії рішення ЄСПЛ, до цього суду звернулися судді Верховного Суду України, які представляли інтереси Верховного Суду України.
ЄСПЛ у своєму рішенні послався на висновки Конституційного Суду України, викладені у його Рішенні № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року, ухваленому за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Цей суд процитував пункт 7 Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року, а саме зазначив:
"Системний аналіз положень Конституції України "найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції" та "найвищий суд у системі судоустрою України" у взаємозв`язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства дає Конституційному Суду України підстави стверджувати, що вилучення слова "України" - власної назви держави - із словесної конструкції "Верховний Суд України" не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади.
Системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова "України" - власної назви держави - із словесної конструкції "Верховний Суд України".
Конституційний Суд України вважає, що Закон № 1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом № 1401 продовжує діяти під назвою "Верховний Суд".
Крім того, відповідно до пункту 35 рішення ЄСПЛ Венеційська комісія та Генеральний директорат з прав людини та верховенства права (ДПЛ) Ради Європи у спільному висновку щодо проекту змін до Закону "Про судоустрій і статус суддів" і деяких законів України про діяльність Верховного Суду та судових органів (законопроект № 3711), прийнятому Венеційською комісією на її 124-му пленарному засіданні, проведеному онлайн (8-9 жовтня 2020 року), зазначили у пунктах 58, 59 щодо включення суддів до складу Верховного Суду таке:
"Пунктом 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" проекту Закону № 3711 передбачено зарахування восьми суддів "старого" Верховного Суду України до складу Верховного Суду.
3 метою виконання Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року існує нагальна потреба у вирішенні питання щодо складу Верховного Суду. Конституційний Суд України вирішив, що в процесі реформи 2016 року "Верховний Суд України" попереднього складу був перейменований у "Верховний Суд", а жодного нового суду створено не було. Це є логічним аргументом, який дозволяє уникнути існування двох паралельних судів. Дійсно повинна існувати спадкоємність між "старим" і "новим" судом хоча б для того, щоб забезпечити можливість Верховному Суду посилатися на практику Верховного Суду України. Відсутність скасування реєстрації Верховного Суду України не можна вважати корисним кроком. Рішення Конституційного Суду України виправляє цю помилку. У цілому має значення ситуація, яка передбачена законом, а не формальна реєстрація юридичної особи, яка, тим не менш, повинна бути виправлена. Органам влади України належить знайти вирішення в межах Конституції України, згідно з яким існує єдиний Верховний Суд".
Таким чином, ЄСПЛ, розглядаючи скарги суддів Верховного Суду України, врахував висновки Конституційного Суду України, зроблені у Рішенні № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року щодо порушення прав суддів Верховного Суду України у результаті прийняття змін до Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
У заяві Верховного Суду України про перегляд за виключними обставинами судових рішень на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС заявник акцентував увагу на листі Верховного Суду до Окружного адміністративного суду міста Києва, за змістом якого виконувач обов`язків Голови Верховного Суду України Гуменюк В. І. не має адміністративної процесуальної дієздатності як керівник юридичної особи публічного права для представництва Верховного Суду України в судах згідно з вимогами частини третьої статті 43 КАС та подання будь-яких процесуальних документів. А тому, як зазначено у листі Верховного Суду, всі звернення, подані до суду ОСОБА_1 або його представником від імені Верховного Суду України, не мають юридичної сили та не підлягають розгляду. Право представляти інтереси Верховного Суду України має лише ліквідаційна комісія. З такою позицією погодилися суди при ухваленні рішень у справі № 640/21230/21.
Як убачається зі змісту заяви, Верховний Суд України не погоджується із такими висновками й ці питання також підлягали б перевірці при розгляді заяви по суті.
Крім того, Верховний Суд України вказував на констатовані ЄСПЛ порушення Конституції України, зокрема, про те, що зміни до Конституції України не були спрямовані на припинення діяльності та на ліквідацію Верховного Суду України і що цей суд продовжує діяти під назвою "Верховний Суд". Ці питання також підлягали б обов`язковому вирішенню при розгляді справи по суті.
З огляду на викладене не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про закриття провадження за виключними обставинами через те, що судові рішення у справі № 640/21230/21, про перегляд яких просить Верховний Суд України, не були предметом розгляду в ЄСПЛ.