ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/15737/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021р.
у складі колегії суддів: С. В. Владимиренко- головуючий, І. П. Ходаківська, А. М. Демидова
за позовом ОСОБА_1
до
1. Міністерства фінансів України;
2. Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб";
3. Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк";
4. Кабінету Міністрів України;
5. Національного банку України;
6. Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
7. Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Приватбанк" Шевченка Андрія Миколайовича;
8. Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Приватбанк" Славкіної Марини Анатоліївни;
9. Товариства з обмеженою відповідальністю "Солід Дніпро";
10. Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України";
11. Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк";
12. Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни;
13. Державного реєстратора комунального підприємства "Будинок Юстиції" Дніпропетровської обласної ради" Лукашової Ірини Семенівни;
14. Держаного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Іванюхи Олега Володимировича;
15. Держаного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Панкової Олександри Євгеніївни;
16. Держаного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко Ірини Миколаївни;
17. Держаного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Орел Лариси Вікторівни;
18. Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України"
про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій в частині, визнання недійсними рішень, договору, свідоцтв, пунктів наказів, пунктів статуту, визнання акту недійсним, визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, визнання дійсним та відновлення дії свідоцтва, визначення розміру статутного капіталу, визначення розміру частки, витребування з володіння та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
1. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваної постанови
ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Міністерства фінансів України, Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк", Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" Шевченка Андрія Миколайовича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" Славкіної Марини Анатоліївни, ТОВ "Солід Дніпро", АТ "Державний експортно-імпортний банк України", АТ Комерційний банк "Приватбанк", приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни, державного реєстратора комунального підприємства "Будинок Юстиції" Дніпропетровської обласної ради" Лукашової Ірини Семенівни, держаного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Іванюхи Олега Володимировича, держаного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Панкової Олександри Євгеніївни, держаного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко Ірини Миколаївни, держаного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Орел Лариси Вікторівни, ПАТ "Національний депозитарій України" про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій в частині, визнання недійсними рішень, договору, свідоцтв, пунктів наказів, пунктів статуту, визнання акту недійсним, визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, визнання дійсним та відновлення дії свідоцтва, визначення розміру статутного капіталу, визначення розміру частки, витребування з володіння та зобов`язання вчинити дії.
Позивачем подано заяву про забезпечення доказів в порядку ст. 111 ГПК України, за якою позивач просив суд першої інстанції здійснити забезпечення доказів шляхом їх витребування у Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" та Державної організації (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", а саме витребувати банківські документи, відомості, звітність, таблиці, накази, усі та будь-які інші документи, що містять інформацію та які підтверджують проведення у грудні 2016 року усіх дій щодо формування резервів та обміну зобов`язань на акції емісії АТ "Комерційний банк "Приватбанк" в порядку виконання вимог абзацу 3 ч. 6 ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у результаті яких капітал АТ "Комерційний банк "Приватбанк" став від`ємним або нульовим в грудні 2016 року під час виведення АТ КБ "Приватбанк" з ринку.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.08.2021 у справі №910/15737/20 заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів повернуто заявнику.
Ухвала мотивована тим, що позивач в порушення приписів ч. 3 ст. 11 ГПК не додав до клопотання про забезпечення доказів докази сплати судового збору.
2. Короткий зміст постанови апеляційного господарського суду і мотиви її прийняття
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021р. у справі №910/15737/20 ухвалу місцевого господарського суду від 25.08.2021 скасовано, справу №910/15737/20 передано для розгляду до господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
ОСОБА_1, не погоджуючись частково зі змістом постанови апеляційного господарського суду в її мотивувальній частині, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі №910/15737/20 шляхом доповнення її мотивувальної частини викладеними в касаційній скарзі абзацами.
На думку скаржника, Північний апеляційний господарський суд не зазначив у мотивувальній частині постанови відповідні рішення Конституційного Суду України щодо правової визначеності. Скаржник вказує, що з тексту постанови вбачається, що Північний апеляційний господарський суд зазначив наступне: "У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд." Водночас, як зазначає скаржник, Північний апеляційний господарський суд в мотивувальній частині постанови від 12.10.2021 у справі №910/15737/20, не зазначив повністю щодо правової позиції Конституційного Суду України з приводу правової визначеності:
- абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005: "Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі";
- абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 №17рп/2010: "Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки";
- абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 20.12.2017 № 2-р/2017: "Як зазначено в пункті 44 Доповіді "Верховенство права", схваленої Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; для досягнення цієї довіри держава повинна складати тексти законів так, щоб вони були доступними; держава також зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; прогнозованість означає, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосується його наслідків: він має бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку".
Таким чином, скаржник вважає, що постанова апеляційного господарського суду підлягає зміні в частині її мотивувальної частини шляхом доповнення правовими позиціями Конституційного Суду України щодо правової визначеності, які наведені вище.
4. Позиції інших учасників справи
Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
5. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови
Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви про забезпечення доказів у зв`язку з несплатою судового збору.
Відповідно до ст. 110 ЦК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
Згідно з ч. 3 ст. 111 ГПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.
Відповідно до ч. 4 ст. 111 ГПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.
Законом України "Про судовий збір" визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції (пп. 4 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір") та до адміністративного суду (пп. 6 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Проте вказаною нормою не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.
Тобто, у Господарському процесуальному кодексі України закріплена норма, що при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а спеціальним Законом України "Про судовий збір", який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, не передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.
Отже, як правильно зауважив суд апеляційної інстанції, в даному випадку має місце юридична колізія, яка випливає з розбіжностей у застосуванні нормативно-правових актів.
Суд апеляційної інстанції посилався на те, що принцип правової визначеності (певності) - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.
Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року (див., mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Bellet v. France", заява №23805/94, 4 December 1995, § 36).
Зокрема, у справі "Новік проти України" (заява №48068/06, рішення від 18.12.2008) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №903/834/20, від 03.07.2019 у справі №911/1521/18, від 09.11.2020 у справі №904/2404/18.
Як зазначалося вище, спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, є Закон України "Про судовий збір".
Наведеним законом не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, а ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними, і навіть для суду загальної юрисдикції вони розмежовуються за ставками в залежності від суб`єкта подання відповідної заяви - для юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб.
Враховуючи те, що ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо повернення заяви позивача про забезпечення доказів у зв`язку із неподанням доказів сплати судового збору.
Відповідно до ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі;
2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі;
3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів;
4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі;
5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;
6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;
7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням:
а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;
б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;
в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;
ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Переглянувши оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку, що постанова є законна і обґрунтована та прийнята у відповідності до наведених вище норм, а тому підстав для зміни та доповнення її мотивувальної частини Суд не вбачає.
Скаржник не наводить підстав, які б свідчили про необхідність доповнити мотивувальну частину постанови цитатами з рішень Конституційного Суду України від 22.12.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 №17рп/2010, від 20.12.2017 № 2-р/2017.
Мотивування постанови апеляційного суду є достатнім, а законодавство не встановлює обов`язку суду викладати зміст рішень Конституційного Суду України у судових рішеннях.
Таким чином, доводи касаційної скарги визнаються Судом необґрунтованими.