ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 640/21771/20
провадження № К/9901/30739/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білак М. В., Соколова В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, ухвалене 29 квітня 2021 року у складі судді - Кузьменка В. А., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду, прийняту 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: головуючого суді - Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І. О., Мельничука В. П.,
І. Суть спору
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, прокуратура), в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати звільненому з військової служби у запас позивачу компенсації за всі невикористані за період проходження військової служби в органах прокуратури України дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити звільненому з військової служби у запас позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження військової служби в органах прокуратури України, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у сумі 92 773,44 гривень.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що нарахування та виплата компенсації за не використані відпустки у разі звільнення з військової служби здійснюється на підставі наказів Генерального прокурора, упродовж 2020 року до Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності відповідні накази Генерального прокурора на виплату компенсації за не використану відпустку йому не надходили, тому відповідні виплати не здійснені, позивачу надано довідку про залишок основної щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
3. Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив що позивач не має права на отримання додаткової відпустки із заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій, так як в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям такі відпустки не надаються.
Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1, виданого Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України 30 жовтня 2015 року, відповідно до якого позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
5. Згідно витягу із наказу Міністра оборони України від 13 квітня 2017 року №250 позивач звільнений з військової служби у запас за пунктом "г" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку з проведенням організаційних заходів).
6. Наказом Генерального прокурора України від 13 квітня 2017 року №418-ц позивач звільнений з посади заступника військового прокурора сил антитерористичної операції та виключений зі списків особового складу цієї прокуратури, усіх видів забезпечення з 13 квітня 2017 року та призначений на посаду заступника начальника управління особливо важливих справ - начальника відділу пріоритетних доручень Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 14 квітня 2017 року.
7. У подальшому, Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 24 квітня 2017 року №36дск позивач з 13 квітня 2017 року відкликаний з району проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях до місця постійної дислокації та виведено з підпорядкування керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
8. Згідно довідки, наданої прокурором відділу роботи з кадрами управління роботи з кадрами Департаменту кадрової роботи та державної служби ОСОБА_1 за період військової служби з 2014 по 2017 роки має залишок невикористаної основної щорічної відпустки у 2015 році - 11 днів; у 2016 році - 9 днів, у 2017 році - 20 днів (додаток до листа Офісу Генерального прокурора від 17 березня 2020 року №27/3-1247вих-20) .
8.1. Отже, за період з 2015 року по 2017 рік включно, позивачем не використано 40 днів щорічної основної відпустки, а саме: 11 днів (у 2015 році) + 9 днів (у 2016 році) + 20 днів (у 2017 році) = 40 днів.
8.2. Крім того, згідно довідки, наданої прокурором відділу роботи з кадрами управління роботи з кадрами Департаменту кадрової роботи та державної служби про залишок основної щорічної відпустки, яка передбачена Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 за період військової служби з 2014 по 2017 роки зазначений залишок невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2015 році - 14 днів; у 2016 році - 14 днів.
9. Отже, за період з 2015 року по 2017 рік включно, позивачем не використано 42 дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме: 14 днів (у 2015 році) + 14 днів (у 2016 році) + 14 днів (у 2017 році) = 42 дні.
10. Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо невиплати йому компенсації за основну щорічну відпустку та додаткову відпустку як учаснику бойових дій, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 29 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, позов задовольнив частково.
11.1. Визнав протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та не виплати звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 компенсації за невикористані у період проходження військової служби в органах прокуратури України дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у 2015-2017 роках.
11.2. Зобов`язав Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у 2015 - 2017 роках під час проходження ОСОБА_1 військової служби в органах прокуратури України, виходячи з суми (розміру) грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 13 квітня 2017 року.
11.3. Зобов`язав Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 13 квітня 2017 року.
11.4. В іншій частині позовних вимог відмовив.
12. Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу компенсацію за 21 день невикористаної позивачем основної відпустки, а саме: 11 днів у 2015 році; 9 днів у 2016 році; 1 день у 2017 році, тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
12.1. Крім того, оскільки грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, на яку позивач мав право як учасник бойових дій, за період з 2015 по 2017 роки також не нарахована та не виплачена відповідачем, відтак слід зобов`язати відповідача виплатити таку грошову компенсацію.
12.2. Разом з тим, враховуючи, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій має бути розрахована відповідачем, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день його звільнення з військової служби, а саме, станом на 13 квітня 2017 року, тому позовні вимоги про нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій саме в сумі 92 773,44 гривень задоволенню не підлягають.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
13. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій представник відповідача подав касаційну скаргу, в якій посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 для розрахунку компенсації за невикористані у період проходження військової служби в органах прокуратури України дні щорічної основної та додаткової відпусток, передбачених статтю 16 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у 2015-2017 роках", звільненим у запас військовослужбовцям до 2018 року.
13.1. При цьому, скаржник указує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове для нього значення.
13.2. Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
14. Позивач подав відзив на касаційну скаргу і якій посилаючись на необґрунтованість та безпідставність останньої просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
15. Згідно зі статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
16. Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
19. Згідно із пунктом 12 статті 12 Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
20. Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
21. Отже, військовослужбовцям можуть бути надані, зокрема, такі відпустки: щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення (частина перша статті 10-1 зазначеного Закону) та додаткові відпустки, передбачені Законом України "Про відпустки" та відповідними законами України.
22. Так, у силу вимог абзацу першого частини другої статті 10-1 Закону № 3551-ХІІ в особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
23. Отже, законом не виключаються випадки, коли військовослужбовцем відпустка не буде використана протягом календарного року та не передбачено позбавлення права на відпустку, яке військовослужбовець отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право використати право на відпустку за попередній рік.
24. Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров`я, додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строк не більше 15 календарних днів.
25. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
26. Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
27. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
28. У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки (абзац 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
29. Аналогічна правова норма міститься у частині першої статті 24 Закону України "Про відпустки", якою встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація, зокрема, за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
30. З огляду на вказане, військовослужбовцям можуть надаватись додаткові відпустки, та у разі невикористання ними додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки.
30.1. При цьому, у наступному календарному році, в тому числі, і за умови, що він є роком звільнення, військовослужбовці мають право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, незалежно від часу набуття права на такі відпустку, оскільки відпустки за попередні роки, також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з військовослужбовцями, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
31. Судами встановлено, що право на додаткову відпустку виникло у позивача в особливий період, під час якого додаткові відпустки як учасникам бойових дій не надаються.
32. Так, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
33. Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
34. У силу вимог пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
35. У той же час, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
36. Згідно статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
37. Крім того, стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
38. Також, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
39. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
40. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
41. У той же час, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
42. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
43. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
43.1. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
44. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
45. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), за наслідками перегляду зразкової справи.