Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 464/6696/20
провадження № 61-13755св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Львівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 січня 2021 року у складі судді Шашуріної Г. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просила встановити факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 це одна й та сама особа, а саме ОСОБА_1 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, у свідоцтві про народження від 17 квітня 1970 року № НОМЕР_2 її вказано як ОСОБА_2 . Натомість у всіх інших її документах її ім`я записано як ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).
Посилаючись на наведене, просила задовольнити заяву.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 20 січня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що суди не встановлюють тотожність осіб, а також заявник не вказала мету встановлення такого факту.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 липня 2021 року рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 січня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, вважав судове рішення таким, шо ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, та зазначив, що юридичний факт про встановлення тотожності особи за законом не підлягає судовому розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий судовий розгляд.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні заяви.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Сихівського районного суду міста Львова цивільну справу № 464/6696/20 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Львівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів).
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року справу № 464/6696/20 призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Обставини справи
Обґрунтовуючи підстави заяви, заявник посилалась на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є однією й тією самою особою. Проте в актовому записі про народження її ім`я записано ОСОБА_2, а в інших документах - ОСОБА_1 . Оскільки її ім`я у документах зазначено по-різному, просила встановити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 це одна й та сама особа, а саме ОСОБА_1 .
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що 02 грудня 2003 року Сихівським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області видано паспорт серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 .
Сихівський районний у місті Львові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Львів) 12 серпня 2020 року на звернення ОСОБА_1 щодо видачі повторного свідоцтва про народження повідомив пронеможливість виконання заяви у зв`язку з розбіжностями, а саме: в актовому записі про народження від 17 квітня 1970 року № НОМЕР_2 вказано ОСОБА_2 ; згідно наданого паспорта ОСОБА_1 - ім`я заявниці ОСОБА_1 ; в актовому записі про шлюб від 23 січня 1993 року № 64, складеному Львівським міським відділом ДРАЦС ЗМУ МЮ (м. Львів) на ОСОБА_1, ім`я нареченої зазначено ОСОБА_1 .
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження у цій справі рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 січня 2021 та постанови Львівського апеляційного суду від 19 липня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Тлумачення частини першої статті 293 ЦПК України свідчить, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: -факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; -встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішення спору про право.
Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження. Даний перелік не є вичерпним, і у судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Порядок внесення змін в записи актів громадянського стану передбачений Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01 липня 2010 року та Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання. Вказані норми передбачають, що внесення змін у записи актів громадянського стану при наявності достатніх підстав і при відсутності спору між заінтересованими особами провадяться органами реєстрації актів громадянського стану. Відмова органів реєстрації актів громадянського стану виправити або змінити запис може бути оскаржена до суду.
Відповідно до статей 4, 26 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01 липня 2010 року (в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 191-VІІІ) органи державної реєстрації актів цивільного стану (центральний орган, відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головних управлінь юстиції в областях, районних у містах, міськрайонних управлінь юстиції належать до органів виконавчої влади. Дії або бездіяльність працівника органу державної реєстрації актів цивільного стану можуть бути оскаржені до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, Міністерства закордонних справ України та/або до суду.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Наведене свідчить про те, що у разі коли установи, які видали правовстановлюючі документи, не можуть виправити допущені в них помилки, особи мають право звернутись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа відповідно положень вищезазначеної норми. При розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Аналіз змісту заяви свідчить про те, що заявник просить встановити факт тотожності особи, а саме, що " ОСОБА_1" та " ОСОБА_2" є однією і тією ж особою, що суперечить вимогам статті 315 ЦПК України.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви з огляду на те, що юридичний факт про встановлення тотожності особи за законом не підлягає судовому розгляду.
При цьому, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме тотожність особи, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні.
Наведене виключає можливість розгляду заяви про встановлення факту тотожності осіб, а також імені, по батькові та прізвища осіб, по-різному записаних у документа, зокрема, факт що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є однією і тією ж особою, в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 592/7612/17 зробив висновок про те, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в сукупності з положеннями частини третьої статті 124 Конституції України та в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в судах.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи наведене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Оскільки зазначені вимоги не підлягають судовому розгляду, тому суд не зазначає, до юрисдикції якого суду віднесено їх вирішення.