ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 640/20466/19
адміністративне провадження № К/9901/28852/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №640/20466/19
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
про зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року
(прийняту у складі: головуючого судді Вовка П.В.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.).
ВСТАНОВИВ:
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив:
- зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень нарахувати та виплатити звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 премію за період з 1 до 13 квітня 2017 року, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях), компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки та додаткові відпустки як учаснику бойових дій у сумі: 333 123, 30 грн;
- зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень здійснити пересилку особової справи звільненого з військової служби у запас військовослужбовця ОСОБА_1 до військового комісаріату, згідно з наказом Міністра оборони України від 13 квітня 2017 року № 250 (по особовому складу), з урахуванням змін, внесених наказом Міністра оборони України від 4 жовтня 2017 року № 703;
- зобов`язати Генеральну прокуратуру України провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби (премії за відпрацьований період з 1 до 13 квітня 2017 року; одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсації за невикористану відпустку) за період з 14 квітня 2017 року до 16 жовтня 2019 року (день звернення до суду) включно, в сумі: 1 147 424, 70 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в результаті неправомірної бездіяльності та службової недбалості відповідача не було підготовлено розрахунку його грошового забезпечення, а особова справа не була направлена до відповідного районного військового комісаріату, визначеного наказом Міністра оборони України від 13 квітня 2017 року №250, у встановлений строк.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Міністра оборони України від 2 вересня 2014 року №512 з позивачем було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років, прийнято на військову службу за контрактом та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.
Наказом Генеральної прокуратури України від 3 вересня 2014 року №5 позивача призначено слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Генеральної прокуратури України від 13 грудня 2014 року № 34-вк позивача призначено начальником управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Наказом Генеральної прокуратури України від 17 серпня 2015 року №325-вк позивача призначено військовим прокурором сил антитерористичної операції строком на п`ять років, увільнивши його з посади начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Згідно з пунктом 4 наказу Міністра оборони України від 13 квітня 2017 року № 250 відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, нижчепойменованих осіб офіцерського складу звільнено з військової служби у запас за пунктом "г" (у зв`язку з проведенням організаційних заходів): полковника юстиції ОСОБА_1, військового прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції, який підлягає направленню на військовий облік до Печерського районного у місті Києві військового комісаріату.
Наказом Генерального прокурора України від 13 квітня 2017 року № 420-ц, керуючись статтею 9 Закону України "Про прокуратуру", позивача звільнено з посади військового прокурора сил антитерористичної операції та виключено його зі списків особового складу цієї прокуратури, усіх видів забезпечення з 13 квітня 2017 року. Призначено позивача на посаду заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 14 квітня 2017 року.
Відповідно до наказу Першого заступника керівника антитерористичного центру при Службі безпеки України від 24 квітня 2017 року № 36дск відкликано з району проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях до місця постійної дислокації та виведено з підпорядкування керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 13 квітня 2017 року полковника юстиції ОСОБА_1, військового прокурора сил антитерористичної операції.
Листом заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 від 4 травня 2017 року №14-509вих17 направлено відділу роботи з кадрами управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України заяви, зокрема, позивача, щодо передачі до Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України довідок про невикористану ними відпустку та витяги з їх послужних списків, для долучення до особових справ.
Зі змісту рапорту заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України від 13 червня 2017 року на ім`я керівника Генеральної інспекції Уварова В.Г. встановлено, що ОСОБА_1 7 червня 2017 року подано рапорт на ім`я Генерального прокурора щодо проведення службового розслідування за фактом бездіяльності начальника відділу роботи з кадрами управління забезпечення діяльності військових прокуратур Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, яким не направлено до відповідних військових комісаріатів особові справи звільнених з військової служби у запас військових прокурорів, зокрема, позивача. З огляду на викладене, просить повідомити про результати службового розслідування.
У відповідь на рапорт заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України Кулика Костянтина Геннадійовича від 13 червня 2017 року керівником Генеральної інспекції листом від 3 липня 2017 року № 25/2-1823вн-17 повідомлено, що в наказі Міністра оборони України від 13 квітня 2017 року № 250 міститься ряд неточностей, при цьому, відділом роботи з кадрами Головної військової прокуратури не ініціювалося перед керівництвом Міністерства оборони України питання про усунення вказаних у наказі неточностей. Водночас, зазначено, що Генеральним прокурором, за наслідками доповіді, вказано керівництву Головної військової прокуратури на необхідність негайної організації пересилки документів персонального обліку (особових справ) до відповідних військових комісаріатів, а також, нарахування компенсації за невикористані дні відпустки за 2017 рік.
Відповідно до листа Генерального прокурора від 3 липня 2017 року № 25/2-1822вн-17, підписаного Генеральним прокурором України 30 червня 2017 року, останній, з метою усунення штучних перешкод для постановлення працівників Генеральної прокуратури України, зокрема, позивача, просив ОСОБА_3 негайно організувати виконання дій щодо оформлення документів зі звільнення вказаних працівників з військової служби, зокрема, пересилку документів персонального обліку (особових справ) до відповідних військових комісаріатів та надання до управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності, внутрішнього контролю та аудиту Генеральної прокуратури України інформації про залишок невикористаної відпустки за 2017 рік. Крім того, просив ініціювати перед Міністерством оборони України необхідність уточнення наказу від 13 квітня 2017 року № 250.
Відповідно до листа заступника Генерального прокурора України від 26 вересня 2017 року № 14-35вих-17, адресованому Міністру оборони України генералу армії ОСОБА_4, останньому повідомлено, що наказ від 13 квітня 2017 року № 250 містить описку в частині найменування посад окремих військовослужбовців, найменувань військових комісаріатів до яких направлено останніх, а також строків проходження служби. Враховуючи викладене, просив внести відповідні зміни до вказаного наказу.
Відповідно до пункту 12 параграфу 12 наказу Міністра оборони України від 4 жовтня 2017 року № 703 (по особовому складу) пункт 4 наказу Міністерства оборони України (по особовому складу) від 13 квітня 2017 року № 250 про звільнення з військової служби у запас за пунктом "г" (у зв`язку із проведенням організаційних заходів) нижчепойменованих осіб офіцерського складу, викладено в такій редакції: " 4. Полковника юстиції ОСОБА_1 військового прокурора сил антитерористичної операції. Народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . У ЗС із 03.09.2014. Підлягає направленню на військовий облік до Голосіївського районного у м. Києві військового комісаріату. 2843102995".
Листом Державного секретаря Міністерства оборони України листом від 7 жовтня 2017 року № 220/7289 надіслано Генеральній прокуратурі України витяг із наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 4 жовтня 2017 року № 703 щодо внесення змін до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 13 квітня 2017 року № 250.
Також повідомлено, що обчислення вислуги років для призначення пенсії військовослужбовцям, яких звільнено зазначеним наказом не проводилось у зв`язку з поданими рапортами військовослужбовців про відмову у проведенні підрахунку (лист Генерального прокурора від 14 квітня 2017 року № 14-13вих-17). Особові справи зазначених військовослужбовців для підрахунку вислуги років до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони (далі - "Департамент") не надавались. Крім того, у зв`язку з тим, що облік особових справ військовослужбовців, яких відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, ведеться за місцем проходження служби, надання Департаментом довідки про проходженні військової служби не має можливості. При надходженні особових справ військовослужбовців, Департаментом буде проведено відповідний підрахунок вислуги років та сформовано довідки про проходження військової служби.
IIІ. РІШЕННЯ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 11 грудня 2019 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, позов задовольнив:
- визнав протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неоформлення та ненадсилання особової справи ОСОБА_1 до військового комісаріату, визначеного пунктом 4 наказу Міністра оборони України від 13 квітня 2017 року №250 (з урахуванням змін, внесених пунктом 12 параграфу 12 наказу Міністра оборони України від 4 жовтня 2017 року №703);
- зобов`язав Генеральну прокуратуру України оформити та надіслати особову справу ОСОБА_1 до військового комісаріату, визначеного пунктом 4 наказу Міністра оборони України від 13 квітня 2017 року №250 (з урахуванням змін, внесених пунктом 12 параграфу 12 наказу Міністра оборони України від 4 жовтня 2017 року №703);
- визнав протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: премії за відпрацьований період з 1 квітня до 13 квітня 2017 року на посаді військового прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції; одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки та додаткові відпустки як учаснику бойових дій;
- зобов`язав Генеральну прокуратуру України нарахувати та виплатити звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 : премію за період з 1 до 13 квітня 2017 року; компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки та додаткові відпустки як учаснику бойових дій; одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях) у сумі: 468 217,80 грн (чотириста шістдесят вісім тисяч двісті сімнадцять гривень вісімдесят копійок);
- зобов`язав Генеральну прокуратуру України провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14 квітня 2014 року до 9 грудня 2019 року включно, а саме: премії за відпрацьований період з 1 до 13 квітня 2017 року; компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки та додаткові відпустки як учаснику бойових дій; одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях) у сумі: 1 149 734, 82 грн (один мільйон сто сорок дев`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні вісімдесят дві копійки).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що персональному обліку позивач підлягав у Генеральній прокуратурі України, його особову справу під час проходження військової служби на посадах у військовій прокуратурі мав вести відділ роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, який у семиденний строк після отримання наказу про звільнення військовослужбовця мав би підготувати та направити до військового комісаріату один примірник його особової справи з метою взяття на військовий облік, проте таких дій не було вчинено.
Розрахунок грошового забезпечення має бути підготовлений відповідним відділом кадрів перед звільненням військовослужбовця з військової служби, з яким той має бути ознайомлений під підпис, після чого розрахунок має бути направлений до відповідного фінансового органу. Посилання на рапорт позивача про відмову у проведенні підрахунку є неправильним, оскільки такий рапорт було подано про відмову у проведенні обчислення вислуги років для призначення пенсії, а не грошового забезпечення.
Законодавством України не передбачено можливості відмови військовослужбовця від розрахунку пенсії та вислуги років, оскільки проведення відповідного розрахунку є обов`язковим перед звільненням військовослужбовця з військової служби, а відтак наявна протиправна бездіяльність, допущена в частині ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення.
Оскільки з 1 до 13 квітня 2017 року позивач працював на посаді військового прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції, то відповідно до Положення про преміювання працівників органів прокуратури України він має право на призначення та виплату премії за фактично відпрацьований час.
Відповідно до статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач має право як військовослужбовець, звільнений у запас у зв`язку з проведенням організаційних заходів, на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки на момент звільнення з посади. Проте відповідачем не було проведено розрахунку відпрацьованого періоду та невикористаних днів відпустки, відповідно і грошової компенсації.
На підставі постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" та від 31 січня 2015 року № 24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій" позивачу як учаснику антитерористичної операції належить нараховувати та виплачувати винагороду у відсотках місячного грошового забезпечення.
Судами встановлено, що станом на день звільнення з військової служби стаж позивача, який дає йому право на одержання процентної надбавки за вислугу років, складав 18 календарних років, а тому йому слід нараховувати одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Водночас, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо відсутності підстав для невключення грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях в розрахунок на підставі даних довідки від 2 жовтня 2018 року №18-583зп.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
Відповідач у своїй касаційній скарзі зазначає, що у зв`язку з недотриманням позивачем процедури звільнення з військової служби, встановленої Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, оформлення його особової справи та направлення її до відповідного військового комісаріату було неможливим.
Обчислення вислуги років звільнених на підставі наказу Міністра оборони України від 13 квітня 2017 року № 250 військовослужбовців не проводилося у зв`язку з поданими ними рапортами про відмову у проведенні такого підрахунку. З таких же підстав не проводився розрахунок одноразової грошової допомоги і компенсації за невикористану відпустку та не готувався відповідний наказ, який є підставою для нарахування коштів, не готувався.
Водночас, скаржник зазначає, що згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ при звільненні з військової служби військовослужбовець може отримати грошову компенсацію за невикористану відпустку тільки за рік, в якому він звільняється, при тому, що використати відпустку в умовах особливого періоду, може за два роки.
Вказує, що оскільки відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", належить до додаткового виду відпусток та статусу щорічної вона не має, компенсація при звільненні за неї не виплачується.
Оскільки на день встановлення премії заступникам військового прокурора сил антитерористичної операції позивач не перебував на цій посаді, відповідно до пункту 1.9 Положення про преміювання працівників органів прокуратури України премія за квітень 2017 року йому за такою посадою не нараховувалась та не виплачувалась.
Офіс Генерального прокурора зазначає, що згідно підпункту 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, преміювання працівників було правом, а не обов`язком керівників органів прокуратури.
Відповідачем зазначено, що винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду не є винагородою, яка має постійний характер і, відповідно, не є щомісячним видом грошового забезпечення та не входить до грошового забезпечення, з якого нараховується й виплачується ця одноразова грошова допомога.
Разом з цим, Офіс Генерального прокурора вказує, що суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, з огляду на посаду позивача та суму відшкодування, яка підлягала стягненню на його користь (пункт 2 частини четвертої статті 12 КАС України). Згідно пункту 2 частини другої статті 353 КАС України, на думку відповідача, це є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд (підстава - пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України).
Верховний Суд ухвалою від 4 січня 2021 року відкрив касаційне провадження у справі.
У січні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу відповідача та просив відмовити у її задоволенні, залишивши рішення судів попередніх інстанцій без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 4 січня 2021 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає першочерговою необхідність надання оцінки тим із них, які стосуються порушення судами норм процесуального права.
Так, одним із ключових доводів касаційної скарги є покликання скаржника на те, що
суд першої інстанції, не врахувавши доводи відповідача про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження.
Надавши оцінку цим доводам, Суд дійшов висновку про їх необґрунтованість з огляду на таке.
Так, хоча у розумінні частини шостої статті 12 КАС України ця справа і не належить до справ незначної складності, проте водночас така її характеристика автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник помилково вважає, що до спірних правовідносин має бути застосовано пункт 2 частини четвертої статті 12 КАС України, з огляду на суму майнових вимог позивача, які перевищують п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно цього пункту виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах, зокрема, щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто, з аналізу цього пункту випливає, що саме розмір шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, має перевищувати п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим, вимоги позивача щодо розрахунку та виплати компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, не підпадають під поняття "шкоди", а відтак, цей пункт частини четвертої статті 12 КАС України не може бути застосований до цієї справи.
Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
Відтак, з огляду на зазначене, ця справа не належить до категорії справ, які мають виключно розглядатись за правилами загального позовного провадження у значенні згаданих статей, а отже, вона може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, як на підставу касаційного оскарження, покликається також на те, що судами попередніх інстанцій помилково були застосовані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18, у якому предметом дослідження був наказ Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" в той час, коли на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби (13 квітня 2017 року) чинним був наказ Міністерства оборони України від 11 червня 2008 року №260.
Посилання скаржника на неподібність правовідносин у цих справах та, як наслідок, помилковість застосування у справі №640/20466/19 положень наказу №260 від 7 червня 2018 року, є слушним, однак вказане порушення не вплинуло на правильність висновків під час вирішення спору у цій справі.
Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" (в редакції згідно Закону №426-VIII від 14 травня 2015 року) учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України") при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач зазначив про те, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не є видом відпустки, яка надається щорічно.
Верховний Суд вважає такий висновок відповідача помилковим, з огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.
Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати.
Відповідно до абзаців один-три пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. Одночасно, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 37.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки з розрахунку:
тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - за 30 календарних днів;
тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - за 35 календарних днів;
тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - за 40 календарних днів;
тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - за 45 календарних днів.
Пунктом 37.11. цієї Інструкції передбачено, що особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, зазначеним у пунктах 37.9 та 37.10 цієї Інструкції, що мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Отже, з аналізу положень законодавства висновується право позивача як військовослужбовця, звільненого у запас у зв`язку із проведенням організаційних заходів, на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки на момент звільнення з посади.
Верховний Суд зазначає про те, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують і не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 7 травня 2020 року у справі №360/4127/19, від 14 квітня 2021 року у справі №620/1487/20, від 29 квітня 2021 року у справі №200/602/20-а, від 31 травня 2021 року у справі №200/13837/19-а.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що позивач як учасник бойових дій має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учасник бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Водночас, зі змісту касаційної скарги вбачається, що вона подана також з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 розділу І Порядку виплати військовослужбовцям військових прокуратур винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 6 червня 2016 року №198.
Так, цим пунктом встановлено, що розмір винагороди (за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду) визначається, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги в цій частині вимог, Суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до пункту 38.1 розділу ХХХVIII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно з пунктом 1, абзацом першим пункту 2 статі 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що стаж служби позивача на момент звільнення з військової служби складав 18 календарних років, а отже, йому мала бути нарахована одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Вирішуючи питання включення грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях до місячного грошового забезпечення, з якого буде вираховуватись відповідна одноразова грошова допомога, Верховний Суд виходив із такого.
Наказом Генерального прокурора України від 6 червня 2016 року №198, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 червня 2016 року за № 822/28952 була встановлена грошова винагорода військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях та порядок її виплати.
Згідно пунктів 1-3 розділу ІІ Порядку №198 військовослужбовцям за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода в розмірі до 100 відсотків місячного грошового забезпечення у межах бюджетних призначень.
Розмір винагороди визначається, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії.
Винагорода виплачується пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі у цих заходах до дня завершення такої участі, на підставі відповідних наказів керівництва штабу антитерористичної операції про включення (виключення) військовослужбовців до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань.
У разі участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця розмір винагороди визначається пропорційно дням такої участі.
За час звільнення від виконання службових обов`язків, перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (крім випадків безперервного стаціонарного лікування після отриманих поранень (контузії, травми, каліцтва)), у щорічній основній, щорічній додатковій відпустках, відпустці за сімейними обставинами, відрядження за межі районів проведення антитерористичної операції виплата винагороди не здійснюється.
Отже, винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. Одночасно, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва). Її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира.
Як було встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 24 квітня 2017 року №36дск, позивача було відкликано з району проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях.
Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1, пред`явник якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Суди встановили, що у довідці Генеральної прокуратури України від 2 жовтня 2018 року № 18-583зп було зазначено заробіток ОСОБА_1 за період з січня до квітня 2017 року із урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях.
З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що виплата грошової винагороди за участь в антитерористичній операції позивачу мала реальний та постійний характер.
Разом з тим, відповідно до пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року №505, грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.
Для обчислення розміру складових грошового забезпечення замість надбавки за класний чин застосовується розмір окладу за військовим званням.
На військовослужбовців військових прокуратур у разі здійснення ними повноважень у районах проведення антитерористичної операції поширюється дія пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року №24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій" (Офіційний вісник України, 2015 р., № 9, ст. 238) у порядку та на умовах, визначених Генеральною прокуратурою України, у межах коштів, передбачених у державному бюджеті для Генеральної прокуратури України.
Тобто, абзацом третім пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року №505 зазначено, що військовослужбовці військових прокуратур у разі здійснення ними повноважень у районах проведення антитерористичної операції мають право на відповідну винагороду передбачену пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року №24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій" (далі - "Постанова № 24").
Так, пунктом 1 Постанови № 24 передбачено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.
Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3 тис. гривень на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3 тис. гривень.
Винагорода військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва).
Відтак, з огляду на зазначене та враховуючи, що пунктом 4-1 Постанови №505, яка є спеціальною для військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, передбачено, що до грошового забезпечення таких осіб, входять, зокрема, й інші виплати установлені цією постановою, можна дійти висновку, що винагорода військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях, про яку зазначається у цьому ж пункті Постанови №505, також має бути включена до грошового забезпечення.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для невключення грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях до місячного грошового забезпечення з якого, в подальшому має бути нараховано 50 відсотків одноразової грошової допомоги згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року.
Водночас, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на незастосування судами попередніх інстанцій, під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 квітня 2019 року у справі №431/703/17, від 24 квітня 2019 року у справі №431/701/17 та від 21 серпня 2019 року у справі №420/2338/16-а, з огляду на відмінну від цієї справи правову природу спірних правовідносин.
Так, у згаданих справах правовідносини виникли у зв`язку з відмовою пенсійного органу здійснити перерахунок пенсії, натомість у цій справі спірні правовідносини склались через бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо розрахунку та виплати позивачу грошового забезпечення під час його звільнення.
Водночас Верховний Суд наголошує, що системний аналіз норм адміністративного процесуального законодавства свідчить, що під час вирішення справ суди враховують не будь-які висновки Верховного Суду, а ті, які висловлені Судом у подібних правовідносинах.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19).
Також, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника, як на підставу звернення до суду касаційної інстанції, на застосування судом попередньої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні підпункту б пункту 4 Розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 без урахування висновку Верховного Суду, прийнятого у подібних правовідносинах. Оскільки, жодної постанови Верховного Суду, прийнятої у подібних правовідносинах, Офіс Генерального прокурора не наводить, що унеможливлює перевірку оскаржуваного рішення на предмет його відповідності висновкам Верховного Суду.
Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження за пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.
Відповідно до статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", Верховний Суд