ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 11-171сап21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
за участю:
секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
представників:
скаржниці - адвокатів Кравця Р. Ю., Мартиненко А. Ю.,
Вищої ради правосуддя - Ізвєкова К. В.,
розглянула у судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 30 березня 2021 року № 724/0/15-21 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 про притягнення судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності" і
ВСТАНОВИЛА:
1. 30 квітня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) надійшла скарга ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 30 березня 2021 року № 724/0/15-21 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 про притягнення судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності" (далі - Спірне рішення).
Цим рішенням ВРП погодилася з висновками її Другої Дисциплінарної палати про те, що поведінка судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 свідчить про наявність у її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ) (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод - права власності та права на справедливий суд).
2. Суддя ОСОБА_1 вважає рішення ВРП таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що ні Дисциплінарна палата, ні Рада не встановили незворотних негативних наслідків, які настали або можуть виникнути в майбутньому і є обов`язковою кваліфікуючою ознакою для притягнення судді до відповідальності. Наголошує також, що за практикою ВРП не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов`язків тлумачення процесуального закону та позиція судді щодо ухваленого судового рішення, навіть якщо така позиція визнана судом вищої інстанції помилковою.
3. У відзиві на скаргу ВРП зазначає, щоскарга ОСОБА_1 не містить підстав, передбачених статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VІІІ), за яких рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути скасоване. Оскаржуване рішення в достатній мірі відповідає критерію обґрунтованості, а зазначені в скарзі обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому є безпідставними.
4. У судовому засіданні представники скаржниці підтримали доводи скарги, покликалися на наведені в ній аргументи й просили її задовольнити.
Представник ВРП просив Спірне рішення залишити без змін.
5. Велика Палата перевірила матеріали скарги та матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, всебічно і повно з`ясувала всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга. Відповідаючи на порушені в скарзі питання, Велика Палата виходить з фактичної та юридичної правової природи дисциплінарного порушення, яке поставлено за провину судді, меж касаційного перегляду та принципів адміністративного судочинства, наявності в дисциплінарному діянні ознак складу порушення, дотримання процедурних повноважень дисциплінарного органу, на підставі яких було прийнято рішення про вчинення суддею дисциплінарного порушення, в аспекті стверджуваного порушення прав скаржниці.
6. Факти та обставини, на підставі яких Друга Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що суддя ОСОБА_1 вчинила дисциплінарний проступок, з якими погодилася ВРП, можна викласти так.
Президент України Указом від 19 листопада 2010 року № 1046/2010 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області строком на п`ять років, а Указом від 29 грудня 2017 року № 441/2017 призначив її на посаду судді цього суду безстроково.
06 серпня 2019 року до ВРП за вхідним № Х-4507/0/7-19 надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 на дії судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1, в якій описувалася протиправна діяльність судді, зокрема, під час розгляду справ № 264/4528/19, 264/5066/19.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 06 серпня 2019 року скаргу ОСОБА_2 передано для попередньої перевірки члену Ради Овсієнку А. А . Надалі на підставі протоколу повторного автоматизованого визначення члена ВРП по справі від 24 жовтня 2019 року цю скаргу передано для проведення попередньої перевірки члену ВРП Худику М. П .
Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 01 лютого 2021 року № 177/2дп/15-21 стосовно судді ОСОБА_1 відкрила дисциплінарну справу у зв`язку з наявністю в її поведінці під час розгляду справ № 264/4528/19 (провадження № 1?кс/264/1620/19, 1-кс/264/1672/19), № 264/5066/19 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод - права власності та права на справедливий суд), а під час розгляду справи № 264/4528/19 (провадження № 1-кс/264/1620/19) - ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 цього Закону (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо складу суду).
7. Друга Дисциплінарна палата ВРП 15 лютого 2021 року ухвалила рішення № 348/2дп/15?21 про притягнення судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Підставою притягнення судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Дисциплінарною палатою під час перевірки обставини, які свідчать про вчинення цією суддею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.
8. За результатами розгляду дисциплінарної скарги на дії судді ОСОБА_1 під час розгляду нею справи № 264/4528/19 Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила таке.
10 липня 2019 року до провадження слідчої судді ОСОБА_1 надійшла скарга директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовбетон" (далі - ТОВ "Азовбетон", Товариство) на бездіяльність посадових осіб Кальміуського ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області, в якій він порушував питання щодо зобов`язання слідчої Кальміуського ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області лейтенанта поліції Чухрай А. С. винести постанову про накладення арешту на 13/50 часток комплексу будівель площею 740,6 кв. м, які знаходяться в АДРЕСА_1, та на пересувний розчинно-бетонний вузол ПРБУ-80, що знаходиться за тією самою адресою (справа № 264/4528/19, провадження № 1-кс/264/1620/19).
11 липня 2019 року до матеріалів судової справи (без здійснення автоматизованого розподілу) було долучено клопотання представника ТОВ "Азовбетон" адвоката Косенка С. С. про накладення слідчим суддею арешту на згадане вище майно. Автор клопотання обґрунтовував своє прохання тими самими доводами, які наведені у скарзі директора Товариства на бездіяльність слідчої, подану ним до суду 10 липня 2019 року.
У матеріалах провадження є витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), з якого вбачається, що відомості до цього Реєстру були внесені на підставі ухвали слідчого судді від 05 січня 2018 року у справі № 264/12/18 про зобов`язання уповноваженої особи Кальміуського ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_5 та розпочати досудове розслідування за фактами, зазначеними в увалі слідчого судді, зокрема з приводу відомостей, відображених у заяві про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за крадіжку майна з офісу ТОВ "Азовбетон".
Як убачається із журналу судового засідання та технічного запису цього засідання, 11 липня 2019 року представник ТОВ "Азовбетон" не наполягав на розгляді скарги на бездіяльність слідчої, просив слідчу суддю залишити цю скаргу без розгляду, натомість розглянути подане ним клопотання про накладення арешту. Слідча Чухрай А. С. просила слідчу суддю відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту.
Слідча суддя ОСОБА_1 ухвалою від 11 липня 2019 року задовольнила клопотання адвоката Косенка С. С., подане на користь ТОВ "Азовбетон", і арештувала 13/50 часток комплексу будівель площею 740,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, та пересувний розчинно-бетонний вузол ПРБУ-80, що знаходиться за тією самою адресою, з позбавленням права відчуження, розпорядження та використання. В ухвалі зазначила, що така ухвала підлягала негайному виконанню (справа № 264/4528/19, провадження № 1?кс/264/1620/19).
Задовольняючи клопотання про накладення арешту, слідча суддя виходила з того, що слідча необґрунтовано винесла постанову про відмову задовольнити клопотання Товариства про накладення арешту, оскільки матеріали кримінального провадження вона не досліджувала і не надала для дослідження слідчій судді. Із посиланням на розуміння положення пункту 1 частини другої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), за яким арешт накладається на майно будь-якої фізичної та юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, зазначила також, що перелічене вище майно має ознаки речового доказу в цьому кримінальному провадженні, таку властивість цього слідча не спростувала, що, своєю чергою, зумовлювало необхідність ухвалення судового рішення про протиправність дій останньої.
Слідча суддя вирішила, що клопотання адвоката Косенка С. С. підлягає задоволенню, оскільки завданням накладення арешту на майно є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, та встановлення обставин кримінального правопорушення, забезпечення кримінального провадження.
16 липня 2019 року на адресу суду надійшло клопотання представника ТОВ "Азовбетон" адвоката Косенка С. С. про зміну засобу захисту прав ТОВ "Азовбетон" у межах накладення арешту на майно. Адвокат просив виключити такі види захисту, як "заборона розпорядження та заборона використання майна", залишити арешт майна у формі заборони його відчуження. Клопотання мотивував тим, що 09 січня 2018 року ТОВ "Азовбетон" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Лігос бетон" (далі - ТОВ "Лігос бетон") уклали договір оренди виробничого майданчика № 090118-1, за умовами якого орендодавець передає орендареві у строкове платне користування відкритий складський майданчик разом із приміщеннями та обладнанням, зокрема пересувним розчинно-бетонним вузлом ПРБУ-80, а заборона розпоряджатися цим майном та використовувати його перешкоджає виконанню ТОВ "Азовбетон" своїх обов`язків за цим договором.
Це клопотання надійшло до провадження судді ОСОБА_1 згідно з протоколом передачі судової справи (як раніше визначеному складу суду) від 16 липня 2019 року. Воно розглядалося у формі окремої судової справи й було призначене до розгляду на 18 липня 2019 року (справа № 264/4528/19, провадження № 1?кс/264/1672/19).
18 липня 2019 року на адресу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді від 11 липня 2019 року (справа № 264/4528/19, провадження № 1?кс/264/1620/19).
Цього самого дня, 18 липня 2019 року, слідча суддя ОСОБА_1 постановила ухвалу про задоволення клопотання адвоката Косенка С. С. про скасування арешту майна. Зокрема, слідча суддя скасувала арешт, накладений на майно ухвалою слідчої судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2019 року (справа № 264/4528/19, провадження № 1-кс/264/1620/19), в частині позбавлення права власника або законного володільця на розпорядження майном та його використання.
Як убачається із копій матеріалів судової справи, розгляд клопотання про зміну способу виконання арешту майна слідча суддя здійснювала за без участі учасників процесу, взявши до уваги, що адвокат Косенко С. С. і слідча Чухрай А. С. подали до суду заяви із проханням розглядати клопотання без їхньої участі.
У мотивувальній частині ухвали слідча суддя вказала, що 13/50 часток комплексу будівель площею 740,6 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та пересувний розчинно-бетонний вузол ПРБУ-80, розташований за цією самою адресою, мають ознаки речових доказів у кримінальному провадженні, правовий режим зберігання яких регламентується статтею 100 КПК України. Цей факт слідча не спростувала під час вирішення слідчою суддею питання про накладення арешту на це майно.
З ухвали випливало також, що слідча суддя зважила на доводи клопотання адвоката Косенка С. С. про існування договору між ТОВ "Азовбетон" та ТОВ "Лігос бетон", предметом якого є арештоване майно, і не виявила причин, які би унеможливлювали скасування арешту в частині позбавлення власника або законного володільця права розпорядження цим майном та його використання з урахуванням визначених пунктом 5 частини другої статті 173 КПК України положень щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності із завданнями кримінального провадження, зважаючи на необхідність використання такого майна для здійснення господарської діяльності, а також на те, що позбавлення володільця майна права використання цього майна та розпорядження ним призведе до переривання такої діяльності.
Наступного дня, 19 липня 2019 року, до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали судової справи № 264/4528/19 (провадження № 1-кс/264/1620/19) з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу слідчої судді від 11 липня 2019 року про накладення арешту на майно. При цьому надіслані до суду апеляційної інстанції матеріали не містили відомостей про постановлення суддею ОСОБА_1 ухвали від 18 липня 2019 року про часткове скасування арешту на майно, накладеного ухвалою від 11 липня 2019 року, чи копій матеріалів провадження № 1?кс/264/1672/19.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 22 липня 2019 року скасував ухвалу слідчої судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2019 року.
Суд апеляційної інстанції, коли ухвалював це рішення, виходив із того, що за приписами статті 171 КПК України із клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий (за погодженням з прокурором), а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. Однак матеріали справи не містили відомостей про визнання у цьому кримінальному провадженні будь-якої особи цивільним позивачем.
Апеляційний суд зазначив також, що під час постановлення оскаржуваної ухвали слідча суддя не дотрималась вимог статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд апеляційної інстанції встановив далі, що ні слідча, ні прокурор із клопотаннями про накладення арешту на майно не зверталися, а директор ТОВ "Азовбетон" та представник ТОВ "Азовбетон" адвокат Косенко С. С. не є суб`єктами звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.
У контексті наведених обставин та вимог процесуального закону суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що слідча суддя не мала права накладати арешт на майно за клопотанням юридичної особи та за відсутності відповідного клопотання слідчого або прокурора.
Тим часом 23 липня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовбуд-лідер" (далі - ТОВ "Азовбуд-лідер") адвоката Коваленко К. О. на ухвалу слідчої судді ОСОБА_1 від 11 липня 2019 року та 24 липня 2019 року - клопотання цього самого представника про закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, що подала апеляційну скаргу, від апеляційної скарги. Донецький апеляційний суд ухвалою від 25 липня 2019 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ТОВ "Азовбуд-лідер" адвоката Коваленко К. О. на ухвалу слідчої судді від 11 липня 2019 року.
9. За результатами розгляду дисциплінарної скарги на дії судді ОСОБА_1 під час розгляду нею справи № 264/5066/19 Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила таке.
31 липня 2019 року до провадження судді ОСОБА_1 надійшла позовна заява ТОВ "Азовбетон" до Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Кальміуське ВДВС у місті Маріуполі ГТУЮ у Донецькій області), третя особа - Луганська філія Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ"), про зобов`язання вчинити дії (справа № 264/5066/19).
До позову позивач додав клопотання про забезпечення позову з проханням, з-поміж іншого, "…Заборонити (зупинити) реалізацію майна боржника - ТОВ "Азовбетон", а саме 13/50 часток комплексу нежитлової нерухомості, розташованої за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пров. Учбовий, 3-а, у тому числі зупинити реалізацію Луганською філією ДП "СЕТАМ" вищевказаного майна у порядку, передбаченому Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 29 вересня 2016 року № 2831/5 - номер лоту: 360373, найменування лоту "Нежила нерухомість загальною площею 740,6 кв. м, 13/50 часток з комплексу, розташована за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пров. Учбовий, 3-а, дата проведення аукціону 01 серпня 2019 року о 09:00, стартова ціна 1 150 900 грн без ПДВ, - до вирішення справи по суті"; "...Визнати протиправними дії заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Зайцевої І. Ю. щодо проведення в рамках зведеного виконавчого провадження № 56145883 оцінки майна ТОВ "Азовбетон" та встановлення вартості 13/50 часток комплексу нежитлової нерухомості на травень 2019 року в розмірі 150 900 грн без ПДВ та вартості пересувного бетонно-розчинного вузла ПРБУ-80 в розмірі 875 000 грн без ПДВ"; "...Зобов`язати Кальміуський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області утриматись від використання в рамках зведеного виконавчого провадження № 56145883 (при вчиненні будь-яких виконавчих дій, включаючи реалізацію арештованого майна відповідно до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" висновку суб`єкту оціночної діяльності - суб`єкту господарювання ФОП ОСОБА_6, щодо встановлення вартості майна ТОВ "Азовбетон" та встановлення вартості рухомого майна ТОВ "Азовбетон" у розмірі 895 000 грн без ПДВ".
Того самого дня позивач подав до суду заяву про залучення ОСОБА_2 до розгляду справи як співвідповідача та зобов`язання його надати суду, органу державної виконавчої служби документи щодо реалізації рухомого майна ТОВ "Азовбетон".
Водночас ТОВ "Азовбетон" звернулося до суду з окремою заявою про забезпечення позову, яка у прохальній частині містила таку саму вимогу щодо заборони (зупинення) реалізації майна боржника, що й у позовній заяві.
У заяві про забезпечення позову ТОВ "Азовбетон" зазначало, що слідча суддя у межах кримінального провадження № 12018050800000146 ухвалою від 30 липня 2019 року, яка підлягала негайному виконанню, наклала арешт на 13/50 часток комплексу будівель площею 740,6 кв. м, бо у випадку проведення публічних торгів та оформлення їх результатів існуватиме очевидна небезпека втручання у проведення кримінального провадження та заподіяння значної шкоди правам та законним інтересам ТОВ "Азовбетон", оскільки для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Поряд із цим 31 липня 2019 року ТОВ "Азовбетон" звернулося до суду з клопотанням про відзив заяви про забезпечення позову, через те що вона не відповідала вимогам частини другої статті 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку із поданням позивачем заяви про залучення як співвідповідача ОСОБА_2 .
Суд ухвалою від 31 липня 2019 року заяву про забезпечення позову повернув ТОВ "Азовбетон".
Цього самого дня ТОВ "Азовбетон" повторно звернулося до суду із заявою про забезпечення позову, яка була подана з аналогічних підстав, що й попередня, однак у реквізитах були додатково зазначені місце проживання, реєстраційний номер картки платника податків, номери засобів зв`язку відповідача ОСОБА_2 .
Суд ухвалою від 31 липня 2019 року заяву про забезпечення позову задовольнив та заборонив (зупинив) реалізацію майна ТОВ "Азовбетон" - 13/50 часток комплексу нежитлової нерухомості, що знаходиться в пров. Учбовому, 3а в м. Маріуполі, Донецька обл., зокрема, зупинив реалізацію Луганською філією ДП "СЕТАМ" цього майна у порядку, передбаченому Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), із номером лота 360373, найменуванням лота "Нежила нерухомість, загальною площею 740,6 кв. м, 13/50 часток комплексу нежитлової нерухомості, розташованої за адресою: АДРЕСА_1", датою проведення 01 серпня 2019 року о 9-й годині, стартовою ціною 1 150 900 грн без податку на додану вартість, до вирішення по суті цивільної справи за позовом ТОВ "Азовбетон" до Кальміуського ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ в Донецькій області, ОСОБА_2, третя особа - Луганська філія ДП "СЕТАМ", про зобов`язання вчинити певні дії.
Задовольняючи заяву, суд виходив з положень частин першої, другої статті 149, пункту 2 частини першої статті 150, частини п`ятої статті 153 ЦПК України, частини першої статті 48, частин третьої, п`ятої статті 57, частин першої - третьої статті 61 Закону України 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", пункту 2 розділу ХІ Порядку та у зв`язку з наявністю у провадженні суду справи за вказаним вище позовом. За цим судовим рішенням зупинення реалізації арештованого майна шляхом заборони вчиняти відповідні дії є правильним, оскільки вжиття такого виду заходу забезпечення позову у повному обсязі узгоджується з вимогами пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України. При цьому суд встановив, що Кальміуський ВДВС у місті Маріуполі ГТУЮ у Донецькій області здійснює зведене виконавче провадження № 56145883 з виконання виконавчого листа на користь стягувача ОСОБА_2, судових наказів на користь ТОВ "Азовбуд-лідер" та здійснює примусову реалізацію майна ТОВ "Азовбетон".
Суд ухвалою від 5 серпня 2019 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду на 19 вересня 2019 року.
06 серпня 2019 року на адресу суду втретє надійшла заява ТОВ "Азовбетон" про забезпечення позову по суті з таких самих (аналогічних) підстав. Тільки у цій заяві зазначалося, що слідча суддя у межах кримінального провадження № 12018050800000146 ухвалою від 30 липня 2019 рок, яка підлягала негайному виконанню, наклала арешт на пересувний розчинно-бетонний вузол ПРБУ-80, на яке відповідно до доданих ним до позовної заяви матеріалів претендує ТОВ "Азовбуд-лідер", оскільки реалізація такого майна порушить права цієї юридичної особи, що навмисно замовчується ОСОБА_2 . За таких обставин позивач просив заборонити (зупинити) реалізацію вказаного вище майна.
07 серпня 2019 року на адресу суду надійшла заява директора ТОВ "Азовбетон" про залишення без розгляду поданої напередодні заяви про забезпечення позову.
Суд ухвалою від 07 серпня 2019 року залишив без розгляду заяву ТОВ "Азовбетон" про забезпечення позову.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що призначені на 19 вересня та 15 жовтня 2019 року судові засідання не відбувалися, відкладалися за заявою представника позивача ТОВ "Азовбетон" адвоката Косенка С. С.
Донецький апеляційний суд постановою від 10 жовтня 2019 року скасував ухвалу суду від 31 липня 2019 року про задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Апеляційний суд дійшов висновку, що забезпечення позову шляхом зупинення реалізації майна боржника фактично зупинить виконання судових рішень, що, своєю чергою, призведе до порушення гарантованого державою права інших учасників виконавчого провадження на своєчасне виконання рішення суду. Постановляючи ухвалу від 31 липня 2019 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення реалізації майна боржника, суд першої інстанції фактично зупинив виконання судових рішень, що є неприпустимим. При цьому не зважив на законні інтереси стягувачів у зведеному виконавчому провадженні, які законно очікують на задоволення своїх вимог за рішеннями суду, які набрали законної сили.
З-поміж іншого, суд апеляційної інстанції вказав, що у своїй позовній заяві позивач фактично оскаржує дії державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні, а тому суду першої інстанції при розгляді справи по суті необхідно перевірити, чи підлягає справа розгляду в порядку цивільного судочинства (правовий висновок, викладений Великою Палатою у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц).
19 листопада 2019 року до суду першої інстанції надійшли одночасно заяви представника позивача ТОВ "Азовбетон" адвоката Косенка С. С. про відкладення розгляду справи на іншу дату та про зупинення провадження у справі у зв`язку з оскарженням до суду касаційної інстанції постанови суду апеляційної інстанції від 10 жовтня 2019 року.
Як вбачається з наявної у справі довідки, складеної секретарем, розгляд справи 19 листопада 2019 року здійснювався за відсутності сторін, у зв`язку із клопотанням представника судове засідання відкладено на 10 грудня 2019 року.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 листопада 2019 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Азовбетон" на постанову Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року. Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції зауважив, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили, оскільки таке зупинення призведе до порушення гарантованого державою права інших учасників виконавчого провадження на своєчасне виконання рішення суду.
Як убачається з наявної у справі довідки, складеної секретарем, розгляд справи 10 грудня 2019 року здійснювався за відсутності сторін, судове засідання відкладено на 26 грудня 2019 року.
Суд ухвалою суду від 26 грудня 2019 року закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. Ця ухвала суду оскаржувалася ТОВ "Азовбетон" до суду апеляційної інстанції, але зі змісту ухвали Донецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року видно, що у ній суд другого рівня не формулював своєї позиції стосовно правильності закриття провадження справи у зв`язку з порушенням правил предметної підсудності, а закрив апеляційне провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 362 ЦПК України у зв`язку з тим, що особа, яка подала апеляційну скаргу, подала заяву про відмову від апеляційної скарги.
10. ВРП за наслідками розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 залишила це рішення без змін.
За наведених обставин Рада вважає, що застосування до судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця є пропорційним вчиненому проступку.
11. Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Велика Палата не раз постулювала, що дисциплінарний розгляд справи повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з практикою цього Суду "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 123).
Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
ЄСПЛ у рішенні від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" (Kraska v. Switzerland) визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 1-1/2004 у справі про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначив, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.
12. Предметом оскарження до ВРП було рішення її Другої Дисциплінарної палати від 15 лютого 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Велика Палата вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1, ретельно дослідити дотримання ВРП при прийнятті Спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявності обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ установлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.
Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
13. Підсумовуючи обставини дисциплінарного правопорушення, встановлені законом підстави і кваліфікуючі ознаки дисциплінарної відповідальності судді, ВРП погодилася з висновком її Другої Дисциплінарної палати про те, що, вирішуючи клопотання ТОВ "Азовбетон" щодо накладення арешту на належне йому майно (в порядку розгляду скарги на бездіяльність слідчого та у межах цього провадження) шляхом постановлення ухвали, якою фактично (з урахуванням ухвали про скасування арешту майна в частині обмеження прав Товариства розпоряджатися та користуватися цим майном) унеможливлено право третіх осіб виконати у процедурі виконавчого провадження судові рішення, прийняті на їхню користь, про стягнення з Товариства значної суми грошових коштів, суддя ОСОБА_1 порушила численні вимоги закону та не забезпечила об`єктивного та неупередженого розгляду справ слідчим суддею, не діяла як повноважний та справедливий суд, встановлений законом.
Щодо вирішення питання суддею про забезпечення позову у справі № 264/5066/19 ВРП підсумувала, що суддя ОСОБА_1 не лише не надала оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог, а й не вчинила жодних дій щодо запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу, в тому числі ТОВ "Азовбуд-лідер", яке було стягувачем у зведеному виконавчому провадженні та не було залучено співвідповідачем у справі.
Позовну заяву було забезпечено шляхом фактичного зупинення виконання судових рішень, які набрали законної сили, що суперечить вимогам статей 129, 1291 Конституції України, оскільки постановленням такої ухвали призупинялася реалізація арештованого майна, що, у свою чергу, не відповідає вимогам статті 6 Конвенції (рішення у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Terem Ltd, Chechetkin and Olius v. Ukraine), § 43) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
14. Обираючи вид стягнення, Друга Дисциплінарна палата ВРП оцінила характеристику судді ОСОБА_1 як позитивну, водночас відзначила, що з огляду на такий значний досвід та кваліфікацію численні та істотні порушення мали бути очевидними для судді, враховуючи сталі вимоги закону. Рівень навантаження судді у липні 2019 року, на думку Дисциплінарної палати, не міг бути визначальним чинником, який мав негативний вплив на здатність сумлінно виконувати покладені на неї обов`язки судді щодо справедливого розгляду і вирішення судових справ відповідно до закону.
Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що має бути застосовано до судді ОСОБА_1 за результатами розгляду дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата ВРП взяла до уваги як позитивну характеристику судді та відсутність дисциплінарних стягнень, так і форму вини та характер дисциплінарного проступку, зокрема, істотність та численність порушень правових норм під час розгляду справ, допущення проступків внаслідок недбалості, ставлення до вчиненого, здійснення судочинства на території проведення антитерористичної операції та операції Об`єднаних сил.
З огляду на наведене Друга Дисциплінарна палата вважає, що пропорційним і достатнім, тобто таким, що відповідатиме меті притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення стягнення, буде застосування до судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
ВРП вважає, що застосування до судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 такого виду дисциплінарного стягнення є пропорційним вчиненому проступку.
За результатами розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення Другої Дисциплінарної палати від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 про притягнення вказаної судді до дисциплінарної відповідальності Рада дійшла висновку про залишення зазначеного рішення без змін.
15. Велика Палата в межах доводів і вимог скарги та на підставі встановлених фактичних обставин, що стали підставами для висновку про вчинення суддею дисциплінарного порушення, перевірила правильність застосування дисциплінарними органами норм матеріального і процедурного права, зокрема оцінила Спірне рішення щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді, мотиви відповідача про скоєння суддею дисциплінарного проступку, що робить несумісним перебування останньої на посаді судді, та вважає, що відповідь на порушені в скарзі судді ОСОБА_1 питання правомірності рішення дисциплінарного органу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності потребує насамперед з`ясування: чи було вчинено дисциплінарне правопорушення та які фактичні підстави цього проступку; чи містить діяння, яке поставлено за провину судді ОСОБА_1, ознаки дисциплінарного проступку; чи встановлює закон підстави, за яких вчинені цією суддею дії мають (можуть) розцінюватися (кваліфікуватися) як дисциплінарний проступок; чи встановлює закон дисциплінарну відповідальність за порушення, яке поставлено за провину судді ОСОБА_1 ; чи є обґрунтовані підстави для визнання судді винною у скоєнні дисциплінарного делікту; чи немає обставин, що виключають дисциплінарну відповідальність судді за ті дії, які вона вчинила; чи встановлена законом процедура здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді; чи були встановлені законом приводи для здійснення дисциплінарного провадження відносно судді; чи була дотримана процедура дисциплінарного провадження; чи повноважний орган провадив дисциплінарне провадження щодо судді ОСОБА_1, чи не були порушені права судді ОСОБА_1, передбачені законом, під час здійснення дисциплінарного провадження; чи мотивованим і обґрунтованим є рішення дисциплінарного органу ВРП і самої ВРП про вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного порушення та чи отримали правову оцінку твердження судді, висловлені нею на свій захист; чи є обставини, що вказують на обрання судді ОСОБА_1 надмірно суворого, непропорційного, а звідси - несправедливого виду дисциплінарного стягнення; чи не вийшов уповноважений дисциплінарний орган за межі своїх повноважень і не вдався до оцінки законності й обґрунтованості судових рішень, постановлених під головуванням ОСОБА_1 .
16. Дотримуючись означених меж, Велика Палата передусім зазначає, що в судовому перегляді скарги судді ОСОБА_1 немає потреби вдаватися до детального опису і з`ясування дотримання дисциплінарними органами формальних і матеріальних (фактичних) передумов для відкриття і здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді ОСОБА_1, оскільки це в її скарзі не оспорюється, а обставини справи не вказують на протилежне, що приводом стала дисциплінарна скарга представника юридичної особи з названими у ній підставами, які, з погляду її автора, вказують на вчинення суддею дисциплінарного порушення.
Не заперечується в скарзі й те, що дисциплінарне провадження відносно скаржниці врегульовано законом, на підставі якого визначені органи, що здійснюють таке провадження. Встановлені підстави для відкриття дисциплінарного провадження, повноваження цих органів, види та умови накладення дисциплінарного стягнення.
Як видно зі змісту скарги, в ній не акцентується увага на істотних порушеннях перебігу здійснення дисциплінарного провадження, послідовності чи хронології дій дисциплінарного органу, які б могли поставити під сумнів результати розгляду.
Не містить скарга, як і матеріали справи, відомостей про обмеження права судді надати письмові пояснення по суті скарги чи донести свою позицію безпосередньо дисциплінарному органу на засіданні з розгляду дисциплінарної справи.
У рішенні Другої Дисциплінарної палати ВРП викладені підстави дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1, сукупність яких і їх вираження скаржниця та її представники фактично не заперечують або, інакше кажучи, не ставлять під сумнів факт розгляду суддею ОСОБА_1 клопотань ТОВ "Азовбетон" про накладення та про скасування арешту на майно у справі № 264/4528/19 і заяви цього Товариства про забезпечення позову у справі № 264/5066/19, ухвалених у них процесуальних рішень, які входять у межі провадження у цих справах.
Поряд із цим зі змісту скарги та позиції представників скаржниці під час перегляду Спірного рішення видно, що суддя ОСОБА_1 не згідна з тим, як ВРП і її Друга Дисциплінарна палата оцінили її дії і рішення під час судового розгляду згаданих справ. Наголошують на відсутності настання негативних наслідків як кваліфікуючої ознаки дисциплінарного проступку та неможливості притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Однак тлумачення суддею процесуального закону та позиція щодо обґрунтування ухваленого ним судового рішення не може вважатися умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов`язків. Зазначають, що такої позиції дотримується і сама Рада, про що свідчать подібні висновки у схожих дисциплінарних справах.
17. Велика Палата вважає, що у Спірному рішенні ВРП правильно погодилася з тим, що підстави дисциплінарного правопорушення, які встановила Друга Дисциплінарна палата ВРП і які були відтворені в цій постанові, містять достатньо даних для настання дисциплінарної відповідальності. У цьому рішенні Рада проаналізувала кожну з них і надала відповідну правову характеристику з погляду належності до ознак, що утворюють склад дисциплінарного делікту.
ВРП навела аргументи на підтримання правильності висновків Дисциплінарної палати про дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення на скаржницю. З огляду на час вчинення останньою діяння, історичну ретроспективу нормативного регулювання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за такі дії, ВРП слушно погодилася з рішенням її Другої Дисциплінарної палати про те, що порушення, які вчинила ОСОБА_1, підпадає під правову кваліфікацію, яку сформулювала Дисциплінарна палата. Рада обґрунтовано схвалила рішення Дисциплінарної палати про відсутність підстав для звільнення судді від дисциплінарної відповідальності.
Рада перевірила і не поставила під сумнів того, що вибір виду дисциплінарного стягнення провадився на підставі сукупності та характеру вчиненого суддею діяння, часового проміжку його скоєння, відомостей про особу судді та обставин, що впливають на дисциплінарну відповідальність, із розуміння того, що проступок вчинив саме суддя і саме у сфері правосуддя, а також наскільки дії судді під час здійснення кримінального та цивільного провадження були об`єктивними, відповідали вимогам закону і принципу верховенства права, присязі судді, дотриманню високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
18. Велика Палата висновує, що наведені в Спірному рішенні результати розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП вмотивовані, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, рішення ухвалене на підставі закону та з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII обов`язкових підстав для скасування Спірного рішення немає. Рада діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII.
19. У скарзі до ВРП на рішення її Другої Дисциплінарної палати представник судді ОСОБА_1 навів доводи про його протиправність і необхідність прийняття запропонованого у скарзі рішення. ВРП навела мотиви незгоди з ними, зміст яких викладений у цій постанові. Доводи тієї скарги в основному перекликаються з міркуваннями та вимогами, які містяться у скарзі на Спірне рішення.
Велика Палата не вбачає у скарзі представника скаржниці доводів чи аргументів, що були б вагомими чи відмінними від наведених у скарзі до ВРП настільки, щоб задовольнити їх та ухвалити нове рішення, яким скасувати рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
У контексті цього слід визнати необґрунтованими і непереконливими твердження скаржниці про те, що обраний судді ОСОБА_1 вид дисциплінарного стягнення є надмірно суворим, свавільним чи очевидно несправедливим.
20. Велика Палата не знаходить в аргументах скаржниці обставин, які б указували, що сукупність та характер вчиненого суддею діяння не давали Раді причин не погодитися з висновками дисциплінарної палати про те, що діяння чинилося умисно.
Відхиленню підлягають і твердження скаржниці про те, що в рішеннях ВРП та її Другої Дисциплінарної палати порушена засада пропорційності обраного виду стягнення до судді, оскільки з викладених у Спірному рішенні обставин дисциплінарного проступку та його юридичної кваліфікації видно, що такі обставини не встановлені. Наведені ухвали ВРП від 10 липня 2020 року № 2091/1дп/15-20 та від 03 серпня 2020 року № 2342/2дп/15-20 не підтверджують дискримінаційного чи несправедливого ставлення дисциплінарного органу. Обставини вчинення дисциплінарних проступків у наведених рішеннях ВРП та вчинених суддею ОСОБА_1 не є схожими чи подібними, тому стверджувати про обрання невиправдано суворого дисциплінарного стягнення підстав немає.
Отже, з огляду на встановлені обставини Велика Палата дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Спірного рішення.
Керуючись статтями 243, 245, 266, 344, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду