?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/708/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В.,
за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Львівської обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 (головуючий суддя Плотніцький Б. Д., судді Кордюк Г. Т., Кравчук Н. М.) і рішення Господарського суду Львівської області від 17.06.2021 (суддя Кітаєва С. Б.) та
додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 (головуючий суддя Плотніцький Б. Д., судді Кравчук Н. М., Матущак О. І.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс",
до Львівської обласної прокуратури
про звільнення майна з-під арешту,
за участю представників:
позивача - Гамея В. В. (адвокат),
відповідача - Цимбалістого Т. О. (у порядку самопредставництва).
СУТЬ СПОРУ:
1. Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" (далі - ТОВ ФК "Поліс") на праві власності належить нерухоме майно, на яке накладено обтяження у вигляді арешту.
2. ТОВ "ФК "Поліс" звернулося до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури (далі - Прокуратура) про звільнення вказаного нерухомого майна з-під арешту та припинення запису в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), оскільки арешт було накладено відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року в рамках кримінальної справи, постанова про відкриття якої була скасована судом.
3. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено, а додатковою постановою апеляційного господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційними скаргами.
4. Верховний Суд відмовив в задоволенні касаційних скарг, виходячи з такого.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
5. У березні 2021 року ТОВ "ФК "Поліс" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Прокуратури про звільнення нерухомого майна площадки (споруди) літ."Ібп" загальною площею 1379,3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, буд. 59В (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1815568146101) (далі - спірне нерухоме майно), з-під арешту та зняття заборони відчуження та вчинення інших юридичних дій шляхом припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження з реєстраційним номером обтяження 9233362, зареєстрованого 10.11.2009 на підставі постанови старшого слідчого прокуратури Шевченківського району м. Львова Броневицького С. С. (далі - старший слідчий) від 19.10.2009 № 183-0404 щодо спірного нерухомого майна (далі - постанова про обтяження нерухомого майна).
6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "ФК "Поліс" з 19.04.2019 є власником спірного нерухомого майна, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру прав від 18.03.2021 № 248871210.
7. ТОВ "ФК "Поліс" дізналося, що стосовно нерухомого майна в Державному реєстрі прав міститься обтяження № 9233362 у вигляді арешту від 10.11.2009 (далі - обтяження № 9233362), зареєстроване Першою Львівською державною нотаріальною конторою на підставі постанови про обтяження нерухомого майна.
8. Страшим слідчим в рамках кримінальної справи винесено постанову про обтяження нерухомого майна. В подальшому постанову про порушення кримінальної справи було скасовано судом.
9. Однак, не зважаючи на відсутність кримінальної справи, обтяження № 9233362 є діючим до цього часу, що обмежує права позивача на розпорядження нерухомим майном.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
10. Власником спірного нерухомого майна є ТОВ "ФК "Поліс". У Державному реєстрі прав міститься запис про те, що позивач є власником спірного нерухомого майна на момент його звернення з позовом до суду (дані Інформаційної довідки з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.03.2021 № 248871210).
11. Старшим слідчим було винесено постанову від 15.10.2009 про порушення кримінальної справи за фактом вчинення службовими особами ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" злочину (далі - постанова про порушення кримінальної справи), передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України. У подальшому старшим слідчим в рамках зазначеної кримінальної справи винесено постанову про обтяження нерухомого майна, якою було встановлене обтяження (заборона вчинення будь-яких юридичних дій щодо оренди або відчуження) на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Володимира Великого, будинок 59Б та 59В.
12. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2010 у справі № 4-184/10 скасовано постанову старшого слідчого про порушення кримінальної справи. Зазначена постанова Шевченківського районного суду м. Львова була скасована ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29.07.2011 у справі № 10-393/2011р., справу направлено на розгляд в той же суд іншим суддею. Під час повторного судового розгляду постанову старшого слідчого про порушення кримінальної справи було скасовано постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 19.04.2012 у справі № 4/1328/6/2012р.
13. Однак, незважаючи на відсутність кримінальної справи, обтяження № 9233362 є діючим до цього часу, що обмежує права позивача на розпорядження нерухомим майном.
14. Після закінчення перегляду справи у суді апеляційної інстанції від ТОВ "ФК "Поліс" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення 13 000,00 грн витрат на правову допомогу, які поніс позивач у зв`язку з розглядом справи апеляційним господарським судом.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
15. Господарський суд Львівської області рішенням від 17.06.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021, позов задовольнив.
16. Судові рішення мотивовані тим, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. Відповідач не заперечує накладення арешту на спірне нерухоме майно, існування кримінальної справи, в рамках якої було встановлено обтяження на майно, про звільнення з-під арешту якого заявлено позов позивачем, а ставить під сумнів право власності позивача на спірне нерухоме майно, проте, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру прав, станом на момент звернення з позовом до суду позивач є власником спірного нерухомого майна.
17. Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 стягнуто з Прокуратури на користь ТОВ "ФК "Поліс" 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
18. Судове рішення обґрунтоване тим, що позивачем надано належні докази в підтвердження його витрат для оплати послуг адвоката, пов`язаних з переглядом судової справи в суді апеляційної інстанції. Разом з тим відповідач у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, заявляючи про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, просить не про зменшення суми витрат, а про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
19. У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Прокуратури, в якій скаржник просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 і рішення Господарського суду Львівської області від 17.06.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
20. У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Прокуратури, в якій скаржник просить скасувати додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 та відмовити в задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги та заперечень на неї
21. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
22. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статтю 391 Цивільного кодексу України та порушено норми процесуального права, зокрема статті 13, 74 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 02.06.2021 у справі № 924/691/20.
23. На обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції Прокуратура зазначає, що апеляційний господарський суд застосував норми статей 627, 632, 901, 903 Цивільного кодексу України, статей 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 2, 15, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 04.12.2018 у справі № 911/3386/17, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 03.07.2019 у справі № 757/20995/15-ц, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19.
24. У судовому засіданні представник Прокуратури підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити.
25. ТОВ "ФК "Поліс" надало відзиви на касаційні скарги, в яких просило в задоволенні касаційних скарг відмовити, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
26. У судовому засіданні представник ТОВ "ФК "Поліс" заперечував проти задоволення касаційних скарг, просив залишити їх без задоволенні, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
27. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права
28. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідив наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Щодо постанови суду апеляційної інстанції від 15.09.2021 та рішення суду першої інстанції від 17.06.2021
29. Прокуратура у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статтю 391 Цивільного кодексу України та порушено норми процесуального права, зокрема, статті 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 02.06.2021 у справі № 924/691/20.
30. Суд касаційної інстанції зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
31. Так, у справі № 338/180/17 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до фізичної особи про стягнення безпідставно одержаних коштів, а фізична особа - із зустрічним позовом про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що товариство з обмеженою відповідальністю просило стягнути з фізичної особи помилково перераховані грошові кошти, а фізична особа вважала дані кошти передоплатою за договором підряду, від підписання якого ухилялося товариство з обмеженою відповідальністю.
32. Предметом позову у справі № 488/5027/14-ц була вимога прокурора, який звернувся до суду в інтересах держави, до міської ради та фізичних осіб про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння. Підставами для звернення до суду з позовом у вказаній справі стало те, що оскаржувані рішення у відповідній частині прийняті, а державний акт виданий з порушенням вимог законодавства, оскільки земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, передання яких у приватну власність для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд заборонене. Тому подальші правочини щодо її відчуження є недійсними, а відповідний запис про право власності останнього набувача в Державному реєстрі прав має бути скасований.
33. Натомість у справі № 914/708/21, судові рішення в якій переглядаються, предметом позову є вимога про звільнення нерухомого майна з-під арешту, накладеного в рамках кримінальної справи та не знятого після скасування постанови про її відкриття.
34. Таким чином, правовідносини у справах № 338/180/17, № 488/5027/14-ц та у справі № 914/708/21 не є подібними за предметом та підставами позову, за встановленими фактичним обставинами та матеріально-правовим регулюванням.
35. Посилаючись на вказані постанови Верховного Суду Прокуратура вважає, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту.
36. З цього приводу суд касаційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19) вказала, що із урахуванням втрати чинності Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, тривалого часу, що минув після накладення арешту, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.
37. Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.
38. Проте кримінальну справу, в межах якої на майно позивача накладено арешт, до суду для розгляду по суті скеровано не було.
39. Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра багато років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища особи, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.
40. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, статті 20 Господарського процесуального кодексу України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.
41. Стосовно вимоги ТОВ "ФК "Поліс" про зняття заборони відчуження та вчинення юридичних дій шляхом припинення запису в Державному реєстрі прав, суд касаційної інстанції зазначає таке.
42. Відповідно до положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон про державну реєстрацію прав) способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав (постанови Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19).
43. Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що постанову про обтяження нерухомого майна було винесено 19.10.2009.
44. Відповідно до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5 (чинного на час накладення обтяження на спірне нерухоме майно) не передбачалося проведення державної реєстрації обтяжень та прийняття рішення реєстратором про державну реєстрацію. Реєстратор лише вносив запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. У зв`язку з цим застосування засобів захисту, передбачених статтею 26 Закону про державну реєстрацію прав, не призведе до поновлення порушених прав позивача.
45. Скаржник посилається також на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та стверджує, що у ТОВ "ФК "Поліс" відсутнє порушене право, оскільки останнім не доведено наявність у нього права власності на спірне нерухоме майно.
46. У справі № 910/15262/18 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та іншого товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним договору та відшкодування збитків. При зверненні до суду у вказаній справі позивач вважав, що дії відповідачів з укладання договору управління майном порушують його права на користування майно, переданим в таке управління.
47. У справі № 922/1159/19 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося з позовом до комунального підприємства та інших товариств з обмеженою відповідальністю з вимогами про скасування рішення державного реєстратора та визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна. В обґрунтування позову позивач вказував, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийняте всупереч вимогам законодавства, у зв`язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку. Крім того позивач зазначав, що договори купівлі-продажу підлягають визнанню недійсними в судовому порядку як вчинені з порушенням вимог Цивільного кодексу України.
48. У справі 910/12787/17 позивач звернувся з позовом про визнання недійсними окремих пунктів кредитних договорів, укладених упродовж 2005 - 2015 років між відповідачами у справі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно зі спірними кредитними договорами передбачено встановлення подвійної плати за користування кредитом і визначено інший спосіб оплати за користування кредитом, ніж нарахування процентів на основну суму боргу, що суперечить положенням статей 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України; такі договори в оспорюваній частині порушують права позивача, збільшують обсяг його відповідальності перед кредитором, оскільки позивач не будучи стороною цих кредитних договорів, набув право власності на майно, що становить предмет іпотеки, наданий у забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами.
49. У свою чергу у справі № 914/780/21 відсутні вимоги про визнання недійсними договір або їх окремих положень.
50. Тобто правовідносини у справі № 914/780/21 та у справах № 910/15262/18, № 922/1159/19, № 910/12787/17 не є подібними, а ні за предметом та підставами позову, а ні за встановленими фактичним обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням.
51. Прокуратура, посилаючись в касаційній скарзі на вказані постанови Верховного Суду, зазначає, що самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірним, не можуть бути оспорені в суді, допоки такі особи не доведуть, що цими діями порушуються їхні права. З огляду на це Прокуратура стверджує, що ТОВ "ФК "Поліс" не доведено, що воно є власником спірного нерухомого майна та має право звернутися до суд з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження свої майном.
52. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що станом на момент звернення з позовом до суду ТОВ "ФК "Поліс" є власником спірного нерухомого майна.
53. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що наведені Прокуратурою доводи касаційної скарги їх не спростовують.
54. В касаційній скарзі Прокуратура також посилається на постанову Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 924/691/20.
55. У даній справі № 924/691/20 Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося "А.Б.В. Сервіс" (далі - ТОВ "А.Б.В. Сервіс") звернулося з позовом до Хмельницької обласної прокуратури з позовом про скасування арешту та виключення записів з реєстру.
56. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "А.Б.В. Сервіс" вказало, що 24.10.2019 з інформаційної довідки № 186140103 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна йому стало відомо, що в рамках кримінального провадження ще у 2009 році на належне позивачеві майно прокуратурою м. Кам`янець-Подільський було накладено арешт, який станом на сьогодні не знято, хоча кримінальну справу, в рамках якої такий арешт накладався, закрито у 2011 році. Враховуючи те, що вказаний арешт накладено на належне позивачу майно за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, який наразі втратив чинність, зняття цього арешту в рамках кримінального судочинства не виявляється можливим, а тому, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який було викладено, зокрема, у постанові від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц щодо підвідомчості такої категорії справ судам господарської юрисдикції, ТОВ "А.Б.В. Сервіс" вважало, що Господарський суд Хмельницької області може та повинен задовольнити заявлені вимоги, як такі, що є різновидом негаторного позову.
57. Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у вказаній справі № 924/691/20 зазначив, що з урахуванням викладеного, а також втрати чинності Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, тривалого часу, що минув після накладення арешту, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права (правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/1247/18).
58. Тобто зазначена постанова Верховного Суду справді містить висновок щодо застосування норми права у правовідносинах, які є подібними з правовідносинами у цій справі № 914/708/21. Проте посилання скаржника на вказані постанови не може бути підставою для задоволення касаційної скарги, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 924/691/20.
59. Прокуратура також стверджує, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано, чому відповідачем за цим позовом є саме Прокуратура, оскільки арешт накладався старшим слідчим прокуратури Шевченківського району м. Львова.
60. Натомість у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 924/691/20 суд касаційної інстанції зазначив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
61. Відповідно до частин першої, четвертої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
62. За матеріалами справи № 914/708/21 Прокуратурою під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час подання апеляційної скарги не висувалося заперечень стосовно того, що саме Прокуратура є належним відповідачем у цій справі.
63. Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
64. З огляду на це суди попередніх інстанцій були позбавлені можливості з`ясувати належність Прокуратури як відповідача у цій справі, оскільки останньою не висувалися будь-які заперечення щодо її залучення як відповідача.
65. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
66. Окрім того, ТОВ "ФК "Поліс" у відзиві на касаційну скаргу зазначило, що воно у своїй позовній заяві наводило підстави, які підтверджують належність статусу відповідача у Прокуратури, а саме, що орган прокуратури, який поширює свою юрисдикцію на територію Шевченківського району м. Львова - Львівська місцева прокуратура № 2, не має статусу юридичної особи, а входить до системи органів прокуратури Львівської області. В той же час Прокуратура у своїх пояснення у справі № 465/2082/20 за позовом ТОВ "ФК "Поліс" з тим же предметом до Львівської місцевої прокуратури № 2 зазначала, що Львівська місцева прокуратура № 2 є неналежним відповідачем у справі. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що постанову про обтяження нерухомого майна прийняв старший слідчий прокуратури Шевченківського району м. Львова, тобто органу прокуратури, який на час винесення вказаної постави поширював свою юрисдикцію на територію Шевченківського району м. Львова.
67. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх обґрунтованими і законними.
68. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.