Постанова
Іменем України
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 521/2417/18
провадження № 61-8169св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "ПІВДЕННИЙ",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "ПІВДЕННИЙ", про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на 1/2 частину депозитного вкладу,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "ПІВДЕННИЙ" (далі - ПАТ АБ "ПІВДЕННИЙ"), про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права сумісної власності на 1/2 частину депозитного вкладу.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з 2006 року по 04 жовтня 2017 року вона та ОСОБА_3 проживали разом у фактичних шлюбних відносинах.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
За час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були спільно накопичені певні грошові заощадження, у зв`язку з чим подружжям було прийнято спільне рішення про оформлення з установою банку договору банківського вкладу. Як наслідок, 14 вересня 2017 року ОСОБА_3 такий договір оформив з ПАТ АБ "ПІВДЕННИЙ". Відповідно до цього договору ОСОБА_3 на умовах депозитної програми "Пенсійний" було передано установі банку строком до 14 грудня 2017 року 15 000 грн фактично спільно накопичених з позивачем грошових коштів.
Вказувала, що усі витрати на поховання чоловіка вона несла самостійно. Загальна вартість таких витрат склала 10 700 грн.
З метою підтвердження своїх майнових та спадкових прав у неї виникла потреба у встановленні факту спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю.
Зазначала, що доказами факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 протягом останніх 10 років також є і розрахункові документи про сплату комунальних послуг за її підписом.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на 1/2 частину банківського вкладу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факт спільного сумісного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не підтверджено, що джерелом набуття спірного майна є їх спільні сумісні кошти, тому відсутні правові підстави для визнання права власності на 1/2 частину банківського вкладу.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для задоволення позову про визнання права власності на 1/2 частину банківського вкладу, позивачу слід довести не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Апеляційний суд установив, що позивач проживала з ОСОБА_3 з 2006 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 у фактичних шлюбних відносинах, що підтверджено сукупністю доказів, проте позивач не надала жодного доказу, що спірні грошові кошти набуті внаслідок спільної праці з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, а відтак, в позові слід відмовити.
Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення мотивовано тим, що апеляційний суд у даній конкретній справі достеменно встановив факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з 2006 року по 04 жовтня 2017 року, на підставі наданих доказів, яким дав оцінку в мотивувальній частині постанови, поставив встановлення такого факту в залежність від доведеності факту придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Разом з тим, при вирішення спору, суд апеляційної інстанції не перевірив і не встановив фактичних обставин справи, зокрема щодо кола спадкоємців після смерті ОСОБА_3, наявності у них права на спадкування, розміру часток у спадковому майні, не витребував та не дослідив спадкову справу.
Постановою Одеськогоапеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 з 2006 року по 04 жовтня 2017 року.
Визнано за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на 1/2 частину банківського вкладу у сумі 15 000 грн, який знаходився в Акціонерному товаристві Акціонерному банку "ПІВДЕННИЙ" у відповідності до договору банківського вкладу № 241368/2005, укладеного 14 вересня 2017 року між ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, і ПАТ АБ "ПІВДЕННИЙ".
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з 2006 року по 04 жовтня 2017 року достеменно підтверджено матеріалами справи, про що вказав у скасованій постанові Одеський апеляційний суд 10 липня 2019 року, і з чим погодився Верховний Суд, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів.
Крім того, спірне майно, якими є вказані грошові кошти, входить до складу спадщини, оскільки після смерті ОСОБА_3 заведена спадкова справа, єдиним спадкоємцем першої черги після його смерті є його донька - ОСОБА_2, яка в установленому законом порядку прийняла спадщину.
Адвокат Козирєва Н. В., яка в суді апеляційної інстанції представляла ОСОБА_2, пояснила суду, що після набрання законної сили постановою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, остання вступила у спадщину, отримала в ПАТ АБ "ПІВДЕННИЙ" грошові кошти в сумі 15 000 грн і розпорядилась ними на свій розсуд.
Разом з тим, суд зазначає, що питання отримання 1/2 частини вказаних грошових коштів ОСОБА_1 не є предметом позову і апеляційного провадження по даній цивільній справі, а тому апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати зазначене питання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 521/2417/18. Питання щодо кола спадкоємців та щодо фактичних обставин спадкової справи судом апеляційної інстанції так і не вирішено, що унеможливлює ухвалення законного рішення.
Апеляційний суд не в повній мірі дослідив матеріали справи та помилково застосував до спірних правовідносин статті 60, 74 СК України.
Заявник вказує, що факт проживання однією сім`єю позивача з померлим ОСОБА_3 в суді не доведено, не надано доказів, що у зазначений період вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки.
Крім того, заявник посилається на постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 522/892/16-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 753/15865/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 534/1894/15-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси.
01 липня 2021 року справа № 521/2417/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 2006 року по 04 жовтня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах.
14 вересня 2017 року ОСОБА_3 оформив з ПАТ АБ "ПІВДЕННИЙ" договір банківського вкладу, відповідно до якого, ОСОБА_3 на умовах депозитної програми "Пенсійний" було передано установі банку строком до 14 грудня 2017 року 15 000 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Усі витрати по похованню ОСОБА_3, загальна вартість яких склала 10 700 грн, самостійно несла ОСОБА_1
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Глава 8 СК України регулює право спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Тлумачення статей 60, 74 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тобто як майно, нажите під час перебування в шлюбі, так і майно жінки і чоловіка, які не перебувають в шлюбі є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.
Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що "згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)".
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 521/2417/18, та на підставі наданих сторонами належних доказів, дійшов правильного висновку про встановлення факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з 2006 року по 04 жовтня 2017 року.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне майно, якими є вказані грошові кошти, входить до складу спадщини, оскільки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, і після його смерті заведена спадкова справа, єдиним спадкоємцем першої черги після його смерті є його донька - ОСОБА_2, яка в установленому законом порядку прийняла спадщину.
За змістом положень статей 1216, 1218, 1261, частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
Аналіз статті 367 ЦПК України свідчить, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що питання отримання 1/2 частини вказаних грошових коштів ОСОБА_1 не є предметом позову, а тому апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати зазначене питання.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 521/2417/18 колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки апеляційний суд, при ухваленні судового рішення, врахував вказані висновки, викладені в постанові Верховного Суду.
Посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 522/892/16-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 753/15865/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 534/1894/15-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 є безпідставними, оскільки фактичні обставини в цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається. При цьому, питання щодо встановлення факту проживання однією сім`єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. При новому розгляді даної справи, судом апеляційної інстанції встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовані вищезазначені норми СК України.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.