Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 361/4535/19
провадження № 61-18396св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2020 року у складі судді Селезньової Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом та визнання права власності на частину земельної ділянки.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 березня 1999 року він успадкував Ѕ частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель у АДРЕСА_1, що належав на праві власності його батькові ОСОБА_3 . Іншу Ѕ частину цього будинку успадкувала його мати ОСОБА_4, яка у 2002 році змінила прізвище на ОСОБА_5 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2010 року у справі № 2-56/10 (за позовом ОСОБА_6 до нього, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про поділ житлового будинку в натурі, виселення та вселення, усунення перешкод у користуванні будинком у порядку поділу вказаного житлового будинку в натурі йому виділено 52/100 частини будинковолодіння, а його матері ОСОБА_9 - 48/100 частин. З архівного витягу від 10 квітня 2019 року № 45 йому стало відомо, що рішенням виконкому Гоголівської сільради Броварського району Київської області від 13 жовтня 1997 року земельна ділянка площею 0,25 га, на якій розташоване будинковолодіння, передано у приватну власність його матері. ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати померла. За життя вона склала заповіт, за яким усе своє майно заповіла доньці ОСОБА_2 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 липня 2016 року ОСОБА_2 є власником Ѕ частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 . Крім того, відповідачка на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2016 року успадкувала також земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221281601:01:0086, яка розташована за тією ж адресою. Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до нього, як власника 52/100 частин будинку, перейшло також право власності на 52/100 частин земельної ділянки площею 0,25 га, на якій він розміщений, що становить 0,13 га. За таких обставин вважав, що ОСОБА_2 отримала у власність частину земельної ділянки, яка на день смерті вже не належала спадкодавцю ОСОБА_6, внаслідок чого було порушено його право.
У зв`язку з наведеним просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2016 року № 2-2021 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3221281601:01:0086, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення під будівництво і обслуговування будинковолодіння, та визнати за ним право власності на 52/100 частини цієї земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач набув право власності на Ѕ частину будинку і надвірних споруд в порядку спадкування, днем відкриття спадщини є 18 серпня 1998 року, а тому положення статті 120 ЗК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Спадкодавець ОСОБА_3 не був власником земельної ділянки, а тому до позивача, як його спадкоємця, також не перейшло право власності на її частину. Спадкування права користування чи іншого майнового права щодо земельної ділянки закон, що регулював спадкові правовідносини на день відкриття спадщини, не передбачав. Оскільки після смерті спадкодавця другий співвласник будинку ОСОБА_4 отримала державний акт на всю земельну ділянку, на якій розташований будинок, що перебував у спільній частковій власності, то позивач мав право його оспорити, ініціювати позов про визнання за ним відповідних прав на земельну ділянку, чого не зробив, а суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.
Виділ частки позивача в натурі відповідно до рішення суду від 2010 року не є набуттям права власності чи переходом права власності від однієї особи до іншої, про що йде мова в статті 120 ЗК України, у статті 377 ЦК України, а тому відсутні законні підстави для визнання за позивачем права власності на 52/100 частин спірної земельної ділянки.
Суд першої інстанції також зазначив, що оскільки позивач оспорює свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2016 року і до суду з цим позовом звернувся 24 червня 2019 року, то позовна давність за цією позовною вимогою позивачем не пропущена.
Аргументи учасників справи
Зміст та доводи касаційної скарги
У грудні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
- при відмові у задоволенні позову судами не враховано імперативності переходу права власності, права користування землею в разі переходу права власності на об`єкти нерухомого майна, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менше знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства;
- в іншого спадкоємця після смерті батька - ОСОБА_4 не могло виникнути права власності на всю спірну земельну ділянку, оскільки вона мала права на приватизацію тієї частини земельної ділянки, яка перебувала в її користуванні на момент відкриття спадщини;
- помилковість висновків про відмову у позові полягає в тому, що суди залишили поза увагою принцип диспозитивності. У статті 30 ЗК України в редакції 1992 року, яка діяла на момент відкриття спадщини, не містила положень стосовно того, що при переході права власності на об`єкт нерухомості, переходить і правої; власності, право користування на земельну ділянку виключно за договорами цивільно-правового характеру. Таким чином, звужене трактування норми статті 30 ЗК України в редакції 1992 року призвело до неправильного застосування норми, яке регулює дані правовідносини.
Зміст відзиву
У січні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову. Вона та позивач є рідними сестрою та братом. Після смерті матері вона набула у власність Ѕ частину житлового будинку та земельну ділянку, на якій розташований будинок, які належали спадкодавцю на праві власності. ОСОБА_1 було відомо про те, що земельна ділянка була передана матері на підставі рішення виконавчого комітету Гоголівської сільської ради ще в 2007-2008 роках, коли між ОСОБА_1 та іншим співвласником домоволодіння виник спір щодо домоволодіння, а не у квітні 2019 року, як він на це посилається у позовній заяві. При розгляді даної справи суди попередніх інстанцій надали об`єктивну оцінку усім обставинам справи, на підставі яких дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року вказано, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема в ній зазначено про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 30 Земельного кодексу України в редакції 1992 року та статті 120 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 березня 1999 року ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, успадкував 1/2 частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташований у АДРЕСА_1, що належав померлому на підставі свідоцтва на право власності на домоволодіння, виданого виконкомом Броварської районної ради народних депутатів 20 липня 1991 року за реєстровим № 279, зареєстрованого в Броварському БТІ за реєстровим № 332 від 20 червня 1991 року.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2010 року (справа № 2-56/10) здійснено поділ житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, між його співвласниками.
Зокрема, виділено матері ОСОБА_1 - ОСОБА_6, якій на праві власності належала Ѕ частина цього будинку, приміщення: житлової кімнати 1-3 розміром 7, 4 кв. м, житлової кімнати 1-4 розміром 10 кв. м, житлової кімнати 1-5 розміром 19,3 кв. м, 32/100 частини житлової кімнати 1-6 розміром 5,2 кв. м, що складає 48/100 частини житлового будинку, та виділено в користування по Ѕ частині сараю "Б", вбиральні "В", погребу "Г", гаражу -літньої кухні "Д", колодязю "К", огорожі N, всього вартістю 61 124,00 грн.
Виділено ОСОБА_1, якому на праві власності належить Ѕ частина цього будинку, приміщення: кухні 1-2 розміром 14 кв. м, 68/100 частини житлової кімнати 1-6 розміром 11 кв. м., сіни 1-7 розміром 5,7 кв. м, котельня 1-1 розміром 8,7 кв. м., веранда 1-1 розміром 16,3 кв. м, що складає 52/100 частини житлового будинку, та виділено в користування по Ѕ частині сараю "Б", вбиральні "В", погребу "Г", гаражу -літньої кухні "Д", колодязю "К", огорожі N, всього вартістю 64 178,00 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року у справі № 361/4557/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 січня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про поділ житлового будинку в натурі, про виселення та вселення та усунення перешкод у користуванні будинком, задоволено частково.
Поділено в натурі житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та який належить на праві власності ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Виділено ОСОБА_6, якій на праві власності належить 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 приміщення: житлової кімнати 1-3 розміром 7,4 кв. м, житлової кімнати 1-4 розміром 10 кв. м, житлової кімнати 1-5 розміром 19,3 кв. м, 32/100 частини житлової кімнати 1-6 розміром 5,2 кв. м, що складає 48/100 частини житлового будинку, та виділено в користування по 1/2 частині: сараю "Б", вбиральні "В", погребу "Г", гаражу-літньої кухні "Д", колодязю "К", огорожі N, всього вартістю 61 124 грн.
Виділено ОСОБА_1, якому на праві власності належить 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 приміщення: кухні 1-2 розміром 14 кв. м, 68/100 частини житлової кімнати 1-6 розміром 11 кв.м, сіни 1-7 розміром 5, 7 кв. м, котельня 1-1 розміром 8,7 кв. м, веранда 1-І розміром 16, 3 кв. м, що складає 52/100 частини житлового будинку, та виділено в користування по 1/2 частині: сараю "Б", вбиральні "В", погребу "Г", гаражу-літньої кухні "Д", колодязю "К", огорожі N, всього вартістю 64 178 грн.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 липня 2016 року ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, успадкувала 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1, що належав померлій на підставі свідоцтва на право власності, виданого Броварською районною нотаріальною конторою 23 березня 1990 року за реєстровим № 2-856, зареєстрованого Броварським БТІ 27 листопада 2000 року в реєстровій книзі за № 332.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2016 року ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, успадкувала земельну ділянку площею 0,2500 га, розміщену на земельній ділянці, яка перебуває у віданні Гоголівської сільської ради Броварського району Київської області, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1, що належала померлій ОСОБА_6 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 099029, виданого на підставі рішення виконкому Гоголівської сільської ради народних депутатів від 13 жовтня 1997 року № 108 ОСОБА_4 Гоголівською сільською радою народних депутатів 03 грудня 1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 682.
Набуття права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 03 грудня 1998 року оскаржено в судовому порядку не було.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06 жовтня 2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер: 3221281601:01:0086.
10 жовтня 2019 року та 19 листопада 2019 року ОСОБА_2 подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Згідно частин першої, другої статті 30 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року в справі № 211/7117/13-ц (провадження № 61-6812св19) зазначено, що домоволодінням є житловий будинок з прилеглою до нього земельною ділянкою та належними йому господарськими спорудами та будівлями.
У пунктах 8.2-8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) зазначено, що "земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.
Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року в справі № 570/4030/18 (провадження № 61-11228св21) вказано, що "при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України 1990 року закон передбачав автоматичний перехід права власності або право користування на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. […] З огляду на викладене у зв`язку з набуттям спільної часткової власності на успадковане домоволодіння у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникло також право спільного користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розміщене це домоволодіння, і яка необхідна для його обслуговування".
У частині першій статті 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 148/1036/19 (провадження № 61-3394св21) зазначено, що "у статті 1301 ЦК України як підставу визнання свідоцтва недійсним прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; немає юридичних фактів, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у разі, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо".
У справі, що переглядається:
- згідно з архівним витягом із рішення виконкому Гоголівської сільської ради Броварського району Київської області від 13 жовтня 1997 року № 108 цим рішенням ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,25 га - земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок;
- відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 березня 1999 року ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, успадкував 1/2 частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташований у АДРЕСА_1 ;
- позивач як учасник спільної часткової власності на будинок набуває і право на земельну ділянку пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок;
- рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року у справі № 361/4557/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 січня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про поділ житлового будинку в натурі, про виселення та вселення та усунення перешкод у користуванні будинком, задоволено частково. Поділено в натурі житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та який належить на праві власності ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . Виділено ОСОБА_6, якій на праві власності належить 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 приміщення: житлової кімнати 1-3 розміром 7,4 кв. м, житлової кімнати 1-4 розміром 10 кв. м, житлової кімнати 1-5 розміром 19,3 кв. м, 32/100 частини житлової кімнати 1-6 розміром 5,2 кв. м, що складає 48/100 частини житлового будинку, та виділено в користування по 1/2 частині: сараю "Б", вбиральні "В", погребу "Г", гаражу-літньої кухні "Д", колодязю "К", огорожі N, всього вартістю 61 124 грн. Виділено ОСОБА_1, якому на праві власності належить 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 приміщення: кухні 1-2 розміром 14 кв. м, 68/100 частини житлової кімнати 1-6 розміром 11 кв.м, сіни 1-7 розміром 5, 7 кв. м, котельня 1-1 розміром 8,7 кв. м, веранда 1-І розміром 16, 3 кв. м, що складає 52/100 частини житлового будинку, та виділено в користування по 1/2 частині: сараю "Б", вбиральні "В", погребу "Г", гаражу-літньої кухні "Д", колодязю "К", огорожі N, всього вартістю 64 178 грн.
- суди не врахували, що у статті 30 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 березня 1999 року) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без змін її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди;
- перевіряючи наявність підстав для задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може бути, що зокрема, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо, у порушення норм процесуального права не встановили, в якому обсязі спірна земельна ділянка підлягає спадкуванню після смерті ОСОБА_4, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про те, що позивач, спадкуючи у 1999 році частину житлового будинку, не набув право власності на частину земельної ділянки, на якій цей будинок розташований;
- оскільки позивач оспорює свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2016 року і до суду з цим позовом звернувся 24 червня 2019 року, то позовна давність за цією позовною вимогою позивачем не пропущена.
Тому судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким:
визнати недійсним свідоцтво, видане ОСОБА_2, про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2016 року № 2-2021 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3221281601:01:0086, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення під будівництво і обслуговування будинковолодіння;
визнати за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 52/100 в праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221281601:01:0086 площею 0,25 га, цільове призначення під будівництво і обслуговування будинковолодіння, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).