ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 805/2812/17-а
адміністративне провадження № К/9901/91/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду у складі судді Христофорова А.Б. від 12 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г. від 29 листопада 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства "ЛІК-БУД" до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2017 року Приватне підприємство "ЛІК-БУД" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач, Управління), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2017 року №0000351200, яким до платника за порушення граничного строку сплати сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 26072,25 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків перевірки щодо несвоєчасної сплати Підприємством штрафних санкцій, визначених податковим повідомленням-рішенням від 28 липня 2016 року №0001341201, а також узгоджених грошових зобов`язань по уточнюючому розрахунку до податкової декларації з ПДВ за грудень 2015 року, оскільки наявними доказами повністю підтверджено обставини своєчасної сплати податку у строки, встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2017 року №0000351200 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 24637,40 грн.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що дослідженими у ході судового розгляду доказами підтверджується своєчасність та повнота сплати позивачем податкових зобов`язань з ПДВ по уточнюючому розрахунку до податкової декларації з ПДВ за грудень 2015 року, а відповідачем в порядку виконання обов`язку, визначеного частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не спростовано таких обставин та не доведено зворотнього. Натомість суди дійшли висновку про наявність підстав для притягнення Підприємства до відповідальності за несвоєчасну сплату штрафних санкцій, визначених податковим повідомленням-рішенням від 28 липня 2016 року №0001341201, адже обставини вчинення такого порушення підтвердилися у ході розгляду справи.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки позивачем допущені порушення вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України, які полягають у сплаті грошових зобов`язань з ПДВ за межами граничних строків.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання з ПДВ, за результатами якої складено акт від 26 грудня 2016 року №693/12-35561181, у якому, враховуючи результати розгляду заперечень на акт перевірки, зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України, а саме несвоєчасна сплата штрафних санкцій у сумі 14348,50 грн., визначених податковим повідомленням-рішенням від 28 липня 2016 року №0001341201, а також узгоджених грошових зобов`язань по уточнюючому розрахунку до податкової декларації з ПДВ за грудень 2015 року у сумі 246374 грн., з затримкою до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати зобов`язань.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, незгода з яким й стала підставою для звернення Підприємства до суду із цим позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Порядок визначення сум податкових та грошових зобов`язань встановлений статтею 54 ПК України, пунктом 54.1 якої визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).
Як визначено пунктами 203.1, 203.2 статті 203 ПК України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Платник податку зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов`язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Підприємство 19 лютого 2016 року подало до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, у якому задекларувало суму 246374,00 грн., яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками грудня 2015 року. При цьому відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України позивачем самостійно нараховані штрафні санкції у зв`язку з виправленням помилки у сумі 12319,00 грн.
Цього ж дня, що підтверджується квитанцією №2 від 19 лютого 2016 року, позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за січень 2016 року, у якій в рядку 20.1 задекларовано суму від`ємного значення ПДВ, яка підлягає зарахуванню у зменшення суми податкового боргу з ПДВ у розмірі 262238 грн. Однак податковим органом було зареєстровано зазначену податкову декларацію лише 22 лютого 2016 року, тобто із затримкою у три дні.
При цьому у постанові Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року у справі №805/1450/17-а, залишеної без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, судом встановлено, що податкова декларація Підприємства з ПДВ за січень 2016 року №9020813502, згідно квитанції №2 була прийнята Маріупольською ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області 19 лютого 2016 року об 15 год. 31 хв., однак в порушення приписів Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233 (далі - Інструкція №233), відображена контролюючим органом як отримана лише 22 лютого 2016 року, що призвело до виникнення між сторонами спору щодо права позивача на зменшення суми податкового боргу, вказаного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації з ПДВ за грудень 2015 року, за рахунок від`ємного значення ПДВ.
З огляду на зазначене, подання позивачем уточнюючого розрахунку до податкової декларації з ПДВ за грудень 2015 року та податкової декларації з ПДВ за січень 2016 року в один день (19 лютого 2016 року), суди дійшли висновку про те, що невиконання контролюючим органом обов`язків, визначених Інструкцією №233, унеможливило здійснення своєчасного зарахування у зменшення податкового боргу з ПДВ у розмірі 246374 грн. суми наявного у Підприємства від`ємного значення з цього податку, що, у свою чергу, виключає підстави для покладення на платника відповідальності за несвоєчасну сплату податку, оскільки позивач здійснив залежні від нього заходи та не допустив протиправної бездіяльності.
За таких обставин висновок судів у справі, що розглядається, про протиправність застосування до Підприємства штрафних санкцій у розмірі 24637,40 грн. ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи відповідача не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а також не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Управління без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено судом першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються, адже не оскаржуються відповідачем.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд