ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 420/14729/20
адміністративне провадження № К/9901/20786/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року (суддя Білостоцький О.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року (судді: Танасогло Т.М., Димерлія О.О., Єщенко О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач) зокрема про:
- визнання протиправною, необґрунтованою, недійсною, такою що не підлягає виконанню та скасування постанови ДВС від 29 вересня 2016 року ВП №51259786/17; заборону відповідачу виконувати протиправну, необґрунтовану, недійсну постанову ДВС від 29 вересня 2016 року ВП№51259786;
- відшкодування на користь ОСОБА_1 одним платежем у повному обсязі в 10-денний строк з дня прийняття судом рішення матеріальної шкоди спричиненої відповідачем (діями, бездіяльністю, протиправною, недійсною постановою ДВС від 29 вересня 2016 року ВП№51259786) у розмірі не менше 98000 Євро (в національній валюті не менше 3 321 622,00 грн, еквівалентно до іноземної валюти Євро по курсу 33,8941 грн);
- покладення судом відповідальності на відповідача та на Державу з виконання рішення суду у встановлені строки у повному обсязі та зобов`язання невідкладно відзвітувати перед позивачкою з приводу здійснених дій щодо виконання рішення суду;
- відшкодування на користь позивачки одним платежем у повному обсязі за кожен день прострочення з початку моменту прострочення або з дня сплину строку для виплати позивачу суми відшкодування моральної шкоди, нанесеної відповідачем (діями, бездіяльністю та зокрема необґрунтованою, протиправною, недійсною постановою державної виконавчої служби від 29 вересня 2016 року ВП№ 51259786/17;
- відшкодування на користь ОСОБА_1 з відповідача одним платежем у повному обсязі з 5-го (з п`ятого робочого) дня або з 8-го (з восьмого календарного) дня з дати прийняття судом рішення, за необґрунтовано отримані відповідачем з пенсії позивачки кошти у розмірі 218,78 грн, починаючи з моменту відрахування з позивачки зокрема згідно протиправної необґрунтованої, недійсної постанови ДВС від 29 вересня 2016 року ВП№ 51259786/17, з урахуванням коефіцієнта інфляції, неустойки, штрафу необґрунтовано отриманої основної суми (218,78грн) та 2% пені щоденних за прострочення основної суми перед позивачкою, необґрунтовано отриманих відповідачем з пенсії, починаючи з моменту відрахування з позивачки (листопад 2016 року) по дату повного розрахунку відповідача з позивачкою, не менше 6 239,15 грн;
- відшкодування на користь позивачки з відповідача за кожен день прострочення суми виплати за необґрунтовано отримані відповідачем з пенсії позивача грошові кошти з початку моменту прострочення, з дня закінчення строку для виплати відповідачем позивачу, а саме з 5-го (з п`ятого робочого) дня або з 8-го (з восьмого календарного) дня з дати прийняття судом рішення, за кожен день прострочення до моменту повного фактичного розрахунку з позивачем (виплати відповідачем позивачу) з метою гарантованого виконання відповідачем боргу, який виник перед позивачем, з метою ефективного виконання рішення суду відповідачем перед позивачкою;
- відшкодування на користь ОСОБА_1 з відповідача одним платежем з 5-го (з п`ятого робочого) дня або з 8-го (восьмого календарного) дня з дати прийняття судом рішення, грошових коштів за явно понесені позивачкою неминучі витрати через відповідача до звернення до суду та у період оскарження в судах бездіяльності, дій, та зокрема необґрунтованої, протиправної, недійсної постанови ДВС від 29 вересня 2016 року ВП№ 51259786/17, з урахуванням коефіцієнта інфляції, неустойки, пені 2% за кожен день прострочення основної суми перед позивачем за понесені позивачем неминучі витрати через відповідача;
- відшкодування на користь ОСОБА_1 з відповідача одним платежем за кожен день прострочення виплати з початку моменту прострочення суми виплати відповідачем позивачці за явно понесені позивачем неминучі витрати через відповідача, з урахуванням 2% за кожен день прострочення та 3% на всю суму по дату повного розрахунку з позивачкою;
- визнання незаконною, протиправною, недійсною, нікчемною та скасування такої, що порушує законні права та гарантовані інтереси позивачки постанови ДВС від 02 жовтня 2013 року ВП№ 40011448;
- визнання незаконною, протиправною, недійсною, нікчемною та скасування такої, що порушує законні права та гарантовані інтереси позивача постанови ДВС від 31 травня 2016 року ВП№51259786;
- визнання незаконними та протиправними дій та бездіяльності відповідача, на підставі викладеного у позові, згідно діючого законодавства, відповідно до фактичних обставин, достатніх доказів, приюдиційних фактів та приюдиційних рішень судів по справі № 815/39/17 тощо.
Вказану позовну заяву було подано до суду ОСОБА_1 на російській мові.
Також, до позовної заяви позивачкою додано в тому числі, клопотання:
- про звільнення від сплати судового збору за подання позовної з урахуванням важкого матеріального стану;
- про поновлення строку звернення до суду позовною заявою;
- про розгляд позовної заяви, поданої російською мовою, при необхідності, залучення безкоштовного перекладача;
- клопотання про залучення судом перекладача за рахунок держави або відповідача, у випадку, якщо це необхідно суду, з метою перекладу позовної заяви з російської мови (мови оригіналу) на українську мову.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) був залишений без руху та позивачці встановлено 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
В ухвалі суду зазначено про необхідність надання позивачкою до суду належним чином оформленого, обґрунтованого та вмотивованого адміністративного позову, викладеного державною мовою, із чітким визначенням позовних вимог відповідно до процесуальних положень Кодексу адміністративного судочинства України; належним чином засвідчених доказів до позовної заяви у кількості відповідній для учасників справи; власного письмового підтвердження позивачки про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; наданням заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду у справі №420/14729/20 з доказами поважності причин пропуску цього строку; доказів сплати позивачкою судового збору або доказів незадовільного майнового стану позивачки в якості підстави для звільнення її від сплати судового збору.
02 лютого 2021 року від позивачки до Одеського окружного адміністративного суду надійшов уточнений адміністративний позов, в якому ОСОБА_1 зазначила про усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 28 грудня 2020 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачці на підставі статті 169 КАС України.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачкою у встановлений судом термін не було усунуто недоліків адміністративного позову, пропущено строк звернення до суду та не надано доказів поважності пропуску такого строку в адміністративній справі №420/14729/20.
Провадження в суді касаційної інстанції
ОСОБА_1 уважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій ухваленими із порушенням вимог процесуального закону, подала касаційну скаргу.
У касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття позовного провадження.
Верховний Суд ухвалою від 27 серпня 2021 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року.
Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Джерела права й акти їх застосування
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Відповідно до частин першої та другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Відповідно пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України: позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року позовну заяву по адміністративній справі № 420/14729/20 залишено без руху. Встановлено позивачці для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня отримання копії ухвали шляхом надання позивачкою до суду належним чином оформленого, обґрунтованого та вмотивованого адміністративного позову, викладеного державною мовою, із чітким визначенням позовних вимог відповідно до процесуальних положень Кодексу адміністративного судочинства України; належним чином засвідчених доказів до позовної заяви у кількості відповідній для учасників справи; власного письмового підтвердження позивача про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; наданням заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду у справі №420/14729/20 з доказами поважності причин пропуску цього строку; доказів сплати позивачем судового збору або доказів незадовільного майнового стану позивача в якості підстави для звільнення її від сплати судового збору.
Станом на 08 лютого 2021 року недоліки позовної заяви усунуті не були, а тому суд першої інстанції прийняв рішення про повернення позовної заяви позивачці.
Відповідно до частини першої статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.
Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють ( частина третя статті 15 КАС України).
За приписами частини четвертої статті 15 КАС України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Отже, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою.
Така позиція касаційного суду з питання мови адміністративного судочинства відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 6 липня 2016 року (справа № 21-1092а16).
Також подібні висновки викладались в ухвалах Верховного Суду від 1 серпня 2019 року у справі 826/10114/17, від 1 липня 2019 у справі 243/10706/18, від 22 липня 2019 року у справі 826/19159/16.
Крім того, вимоги щодо викладення документа процесуального характеру (позовної заяви, касаційної скарги) державною мовою викладені також, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 11-955зі19 (9901/98/19).
Рішенням Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 8-рп/2008 у справі № 1-18/2008 встановлено, що відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
Гарантування у судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15 травня 2003 року N 802-IV.
Разом з тим Суд зазначає, що забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, гарантування права громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, не означають абсолютного права сторони (учасника справи) подавати відповідні процесуальні документи мовою, якою вона володіє, якому кореспондує безумовний обов`язок суду приймати такі документи до розгляду. Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" передбачено, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії.
Слід зазначити, що у постановах від 19 грудня 2019 року у справі №520/6952/19 та від 14 травня 2020 року у справі №826/7282/17 Верховним Судом висловлено правову позицію щодо викладення відповідної заяви (скарги) державною (українською) мовою.
Водночас, як свідчать матеріали справи, адміністративний позов позивачкою подано російською мовою, та в подальшому на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху, позивачка не усунула зазначеного недоліку адміністративного позову та надала уточнену позовну заяву знову російською мовою.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги положення частини четвертої статті 15 КАС України та частини першої статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Суд доходить висновку, що позовна заява повинна бути викладена державною (українською) мовою.
Відповідно до матеріалів справи, позивачкою не усунуто зазначеного недоліку.
За таких обставин недоліки позовної заяви у встановлений судом строк не усунуто.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів (пункту 1 частини другої статті 287 КАСУ).
Відповідно до матеріалів справи, позивачка оскаржує постанови відповідача ВП №40011488 від 02 жовтня 2013 року, ВП №51259786 від 31 травня 2016 року та від 29 вересня 2016 року №51259786.
При цьому до суду для захисту своїх прав та інтересів позивачка звернулась лише 22 грудня 2020 року, тобто з пропуском встановленого Кодексом адміністративного судочинства України десятиденного строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 28 грудня 2020 року у задоволенні клопотання про поновлення позивачці строку звернення до суду було відмолено та зазначено про необхідність надання доказів поважності причин пропуску такого строку.
Позивачкою 02 лютого 2021 року повторно надано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено обставини, аналогічні вказаним у клопотанні, що було надано разом із позовом, яке судом було розглянуто, та за результатами розгляду якого позивачці відмовлено у його задоволенні. Зокрема, ОСОБА_1 зазначила, що вона неодноразово зверталась до суду із позовом, однак, через різні підстави, в тому числі не усунення недоліків позовної заяви, судом поверталась її позовна заява у справі №815/893/17, а позовні вимоги у справі №420/5247/19 залишені без розгляду. Водночас, зазначені ухвали суду у справах №815/893/17 та №420/5247/19, на її думку, не позбавляють її права на повторне звернення до суду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно даних Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що 13 лютого 2017 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому позивач просила, в тому числі:
- визнати незаконною, протиправною, такою, що порушує права та інтереси позивача, такою, що не відповідає вимогам закону - постанову ВП №40011488 від 02 жовтня 2013 року з протиправного відкриття виконавчого провадження державним виконавцем Трояновським І.А. по протиправній заяві від 30 вересня 2013 року, за відсутності повноважень у стягувача, відповідача, УПФУ про примусове стягнення з позивача заборгованості у розмірі 1288,80 грн., на підставі протиправно складеної відповідачем незаконної, недостовірної, такої, що не відповідає вимогам закону, вимоги №ф-47 від 05 травня 2011 року, яка не є виконавчим документом;
- визнати незаконною, протиправною, такою, що порушує права та інтереси позивача, такою що не відповідає вимогам закону постанову від 31 травня 2016 року ВП №51259786 виконавчої служби з відкриття виконавчого провадження державним виконавцем Карамарковою Т.А. по заяві, за відсутністю повноважень у стягувача, відповідача УПФУ про примусове стягнення з позивача заборгованості (що не відповідає дійсності) у розмірі 1288,80 грн на підставі виконавчого листа від 02 жовтня 2015 року №815/5032/15 (який не підлягає виконанню), виданого 12 травня 2016 року Одеським окружним адміністративним судом; та інші постанови, які виявляться та будуть відкриватися, так як відсутні законі підстави для їх відкриття, складання, та дію;
- визнати незаконною, протиправною, такою, що порушує права та інтереси, та такою, що не відповідає вимогам законодавства України та принципам верховенства права постанову від 29 вересня 2016 року №51259786, незаконно складену державним виконавцем Карамарковою Т.А. про примусове стягнення з позивача пенсії, заборгованості (що не відповідає дійсності) в розмірі 1288,80 грн, по заяві не уповноваженого стягувача, відповідача УПФУ, на підставі виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року № 815/5032/15 та про стягнення виконавчого збору у розмірі 128,88 грн, видатки на проведення виконавчих дій у розмірі 89,90 грн, які всього у сумі складають 1507,58 грн. Постанова від 29 вересня 2016 року № 51259786 про незаконне стягнення з позивачки пенсії і без того катастрофічно недостатньої, такої, що не забезпечує її життя.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року по справі №815/893/17 вищезазначені позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без розгляду, у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року по справі №815/893/17, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року у справі №815/893/17 в частині залишення позовної заяви без розгляду було скасовано та направлено справу в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Приймаючи постанову від 08 травня 2019 року по справі № 815/893/17, Верховний Суд зазначив, що судами не перевірено чи були направлені відповідачем спірні постанови на адресу позивачки рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Докази надіслання Білгород-Дністровського міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області постанов про відкриття виконавчого провадження на адресу позивача в матеріалах справи відсутні (пп.33, 34 постанови Верховного Суду).
Ухвалою суду від 17 липня 2019 року по справі №815/893/17 адміністративний позов ОСОБА_1 повернутий позивачці у зв`язку із невиконанням позивачем вимог ухвали про залишення позову без руху, яка залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року та ухвалою Верховного суду від 10 вересня 2019 року.
Водночас, 05 вересня 2019 року позивачка повторно звернулась з аналогічними позовними вимогами до Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/5247/19.
Ухвалою суду від 10 вересня 2019 про відкриття провадження у справі, судом на виконання постанови Верховного Суду від 08 травня 2019 року по справі №420/5247/19 зобов`язано позивачку надати до суду докази отримання оскаржуваних постанов та зобов`язано Білгород-Дністровський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчих проваджень ВП №40011448; ВП№51259786, з доказами отримання оскаржуваних постанов позивачем.
20 вересня 2019 року, як встановлено судом першої інстанції згідно бази даних автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду, позивачем надані докази отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від 31 травня 2016 року ВП №51259786, а саме: постанова про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 від 29 червня 2019 року ВП №51259786 в сумі 1288,80 грн, виконавчий збір у розмірі 128,80 грн, витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 89,90 грн, а саме: копія конверту, результати пошуку на сайті Укрпошта про те, що поштове відправлення вручено адресату 31 січня 2017 року, що не заперечується позивачкою.
Постанову про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 від 29 вересня 2019 року ВП №51259786 в сумі 1288,80 грн, виконавчий збір у розмірі 128,80 грн, витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 89, 90 грн позивачка отримала 31 січня 2017 року, про що свідчить копія конверту, результати пошуку на сайті Укрпошта про те, що поштове відправлення вручено адресату 31 січня 2017 року та не заперечується позивачкою.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі №420/5247/19, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції в (м. Одеса) в частині позовних вимог про визнання постанов від 02 жовтня 2013 року ВП №40011448; від 31 травня 2016 року ВП №51259786; від 29 вересня 2016 року ВП №51259786 незаконними, протиправними та такими, що порушують права та інтереси, визнання відсутності заборгованості, стягнення заборгованості з урахуванням інфляційного коефіцієнту, штрафу та пені, зобов`язання вчинити певні дії, було залишено без розгляду.
Судами попередніх інстанцій зауважено, що залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін у справі №420/5247/19, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, щодо відсутності у позивача об`єктивних перешкод для вчасного звернення до суду, оскільки саме через неявку у судові засідання позивача без поважних причин первинний позов ОСОБА_1 (справа №815/3928/16) був залишений без розгляду, тобто з підстав, що безпосередньо від неї залежали. Згодом, інші позови були повернуті ОСОБА_1 через невиконання нею вимог ухвал про залишення позову без руху. При цьому судова колегія зазначила, що позивачка звернулася до суду з пропуском строку, вона не наводить та зі змісту матеріалів справи не вбачається будь-яких причин, які б об`єктивно та непереборно перешкоджали їй своєчасно звернутись до суду із даним позовом, що позбавляє суд можливості застосувати приписи КАС України щодо визнання причин пропуску строку поважними.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що прийняття судами рішень у справах №815/893/17 та №420/5247/19, а саме повернення позивачці адміністративного позову та залишення без розгляду адміністративного позову в частині, не може вважатись поважною причиною для звернення позивачки до того ж самого суду з такими ж вимогами з пропуском законодавчо встановленого строку вже у іншій адміністративній справі без обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.
Приписами частин першої та другої статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на зазначені вище обставини, оскільки як вірно встановлено судами попередніх інстанції, ОСОБА_1 пропустила передбачений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до суду, та нею на виконання ухвали суду про залишення адміністративного позову без руху не надано належних доказів поважності причин пропуску цього строку, а тому адміністративний позов у справі №420/14729/20 підлягав поверненню.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з цією позовною заявою, судовий збір не сплатила. При цьому, позивачкою заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору, у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем. Зазначене клопотання вмотивоване, зокрема, тим, що позивачка є пенсіонеркою за віком, належить до категорії непрацездатного, малозабезпеченого населення, має тяжкий стан здоров`я та потребує постійного стороннього догляду й значних витрат на лікування. Вказує, що вона позбавлена можливості сплатити судовий збір з огляду на низький рівень доходу, єдиним джерелом якого є виплата пенсії.
Залишаючи позовну заяву без руху, судом першої інстанції також зауважено позивачці про надання належних доказів на підтвердження обставин, зазначених у поданому клопотанні.
В свою чергу, позивачкою до суду надано копії довідок про доходи, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції уважав також не виконаними й у цій частині вимоги ухвали про залишення позову без руху, оскільки на думку суду першої інстанції, довідки Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не є документами, із яких можливо встановити всю суму доходу позивачки за попередній календарний рік. Зазначеним документом констатується лише факт нарахування ОСОБА_1 пенсії за віком за відповідний період.
Верховний Суд уважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що належним доказом відповідно до якого суд може розглянути клопотання про звільнення від сплати судового збору, ураховуючи розмір річного доходу за попередній календарний рік, може слугувати довідка органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.
Ураховуючи викладене Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачкою не усунуто недоліки позовної заяви, які були указані в ухвалі суду першої інстанції від 28 грудня 2020 року, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви позивачці.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 350, 356 КАС України, Суд -