Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича - доповідача,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Мачужак Ярослави Василівни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 52 народних депутатів України та за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року N 2747-IV (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 35-36, N 37, ст. 446), статті 7 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року N 1618-IV (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 40-41, N 42, ст. 492).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стали конституційні подання 52 народних депутатів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 7 Цивільного процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Кампа В.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 52 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Автори клопотання вважають, що Верховна Рада України, прийнявши статтю 15 КАС України і статтю 7 ЦПК України (далі - Кодекси) та закріпивши здійснення судочинства державною мовою, порушила положення статей 10, 22 Конституції України, що призвело до зміни мовного режиму діяльності судів України і звуження існуючого змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина.

2. Суб'єкт права на конституційне подання - Верховна Рада Автономної Республіки Крим - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо конституційності статті 7 ЦПК України.

Обґрунтовуючи свою позицію, Верховна Рада Автономної Республіки Крим зазначає, що Верховна Рада України, прийнявши статтю 7 ЦПК України та закріпивши здійснення судочинства і складання судових документів державною мовою, порушила статті 3, 10, 21, 22, 24, 64 Конституції України, звузивши конституційні права і свободи людини і громадянина, встановлені Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, Цивільним процесуальним кодексом України, затвердженим Законом Української РСР від 18 липня 1963 року (далі - ЦПК України 1963 року), іншими нормативними актами, а також міжнародними договорами.

3. Ухвалою Конституційного Суду України від 12 лютого 2008 року N 13-уп/2008 конституційні провадження у справах за конституційними поданнями 52 народних депутатів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим об'єднано в одне конституційне провадження.

4. Свою позицію щодо конституційності оспорюваних положень Кодексів висловили Президент України, Кабінет Міністрів України, Державний комітет України у справах національностей та релігій, Академія суддів України, Національна академія прокуратури України, Інститут української мови НАН України, Інститут соціології НАН України, Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України, Донецький національний університет, Закарпатський державний університет (місто Ужгород), Маріупольський державний гуманітарний університет, Міжнародний гуманітарний університет (місто Одеса).

5. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Кодексів, виходить з такого.

5.1. Конституція України визначає, що державною мовою в Україні є українська мова (частина перша статті 10). Статус української мови як державної є складовою конституційного ладу держави нарівні з її територією, столицею, державними символами.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в пункті 3 мотивувальної частини Рішенні від 14 грудня 1999 року N 10-рп/99 (справа про застосування української мови) під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. До такої сфери належить діяльність органів судової влади.

Відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення.

Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України.

Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.

5.2. Відповідно до частини п'ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України порядок застосування мов визначається виключно законами України.

Офіційне застосування державної мови в адміністративному і цивільному судочинстві врегульовано Законом України "Про судоустрій України" (частина перша статті 10), а також оспорюваними статтями Кодексів. Державною мовою здійснюються ведення судового процесу, складання судових документів та інші процесуальні дії і відносини, що встановлюються між судом та іншими суб'єктами на всіх стадіях розгляду і вирішення адміністративних та цивільних справ.