ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 826/6595/18
адміністративне провадження № К/9901/22082/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
представника Відповідача: Чайки М.С.,
розглянувши в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 лютого 2021 року (суддя Каракашьян С.К.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року (головуючий суддя: Грибан І.О., судді: Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.)
у справі за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
до Головного управління ДПС у Полтавській області (правонаступник Головне управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ ДПС)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Укргазвидобування" (надалі також - Позивач, АТ "Укргазвидобування", скаржник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступник Головне управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ ДПС; надалі також - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 6 лютого 2018 року №0006451211.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивачем було задекларовано за звітний період - грудень 2016 року до Гадяцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області податкові зобов`язання з рентної плати за користування надрами всього у сумі 304346576,67грн, в тому числі 264441932,64 грн по рентній платі за користування надрами для видобування природного газу. 23 січня 2017 року Позивачем подано до Гадяцької ОДПІ заяву від 19 січня 2017 року про розстрочення грошових зобов`язань за грудень 2016 року, в тому числі щодо задекларованої за грудень 2016 року рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на суму 264441932,64 грн. В порушення встановленого нормами податкового законодавства порядку та строків Державною фіскальною службою України, незважаючи на сформований податковою інспекцією висновок про можливість надання розстрочення, не прийнято рішення про надання розстрочення грошових зобов`язань. Таку бездіяльність ДФС України ПАТ "Укргазвидобування" оскаржило у судовому порядку. За наведених обставин Позивач вважає, що податкові зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу на суму 264441932,64 грн, які були сплачені Позивачем 31 січня 2017 року, мали бути розстрочені з 30 січня 2017 року, а тому підстави для застосування штрафних санкцій на розстрочені з 30 січня 2017 року (дати, визначеної законом для сплати рентної плати за користування надрами за звітний період грудень 2016 року) грошові зобов`язання відсутні.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року в позові відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові суди першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що надання розстрочення/відстрочення платнику податків сплати зобов`язань є правом, а не обов`язком податкового органу, а тому, жодним чином не скасовується обов`язок платника податку сплатити задекларовані грошові зобов`язання у строки, визначені Податковим кодексом України (тобто до 30 січня 2017 року) (надалі також - ПК України).
Суди попередніх інстанцій зазначили про те, що умовами незастосування штрафу, передбаченого статтею 126 ПК України, є виключно прийняття рішення та укладання відповідного договору про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) на період до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання (податкового боргу) і це може стосуватись лише розстрочених (відстрочених) грошових зобов`язань (податкового боргу), сплата яких відбувається згідно з договором.
Подання заяви про розстрочення виконання грошового зобов`язання, а так само несвоєчасний розгляд такої контролюючим органом не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 ПК України.
Оскільки за наслідками проведеної камеральної перевірки контролюючим органом було встановлено несвоєчасну сплату ПАТ "Укргазвидобування" узгодженої суми податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу, задекларованих ним у поданій податковій звітності за звітний період грудень 2016 року, а саме: прострочення на 1 календарний день, за порушення термінів сплати узгодженого грошового зобов`язання у сумі 264441932,7 грн контролюючим органом обґрунтовано притягнуто скаржника до відповідальності за статтею 126 ПК України та застосовано штраф.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач вказує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
у січні 2017 року ПАТ "Укргазвидобування" подало до Гадяцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області податкову декларацію з рентної плати за звітний період грудень 2016 року, у якій задекларувало до сплати податкові зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу у загальному розмірі 304346576,67 грн, в тому числі 264441932,64 грн - по рентній платі за користування надрами для видобування природного газу.
Граничний строк сплати такого податкового зобов`язання становив 30 січня 2017 року.
АТ "Укргазвидобування" надіслало до Гадяцької ОДПІ супровідний лист за вих. №42-011-483 від 19 січня 2017 року про розстрочення грошових зобов`язань - рентної плати за користування надрами за грудень 2016 року. До цього супровідного листа були додані заява про розстрочення грошових зобов`язань, графік сплати розстрочених грошових зобов`язань, баланс за 9-ть місяців 2016 року, звіт про фінансові результати за 9-ть місяців 2016 року, аналіз фінансового стану підприємства.
Відповідно до змісту заяви ПАТ "Укргазвидобування" просило надати йому розстрочення грошових зобов`язань з рентної плати за користування надрами, в тому числі у сумі 264441632,64 грн по рентній платі за користування надрами для видобування природного газу, строк сплати якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівним частинами.
Вказана заява платника була зареєстрована в Гадяцькій ОДПІ 23 січня 2017 року.
ДФС України за результатами отримання заяви платника та інших документів про розстрочення грошових зобов`язань своїм листом від 21 березня 2017 року №6844/7/99-99-17-04-17 повідомила ПАТ "Укргазвидобування" та ГУ ДФС у Полтавській області про питання про розстрочення актуальності, оскільки за даними інформаційної системи грошове зобов`язання було сплачене в повному обсязі.
17 січня 2018 року ГУ ДФС у Полтавській області проведена камеральна перевірка, предметом якої було питання дотримання ПАТ "Укргазвидобування" граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов`язань по рентній платі за користування надрами для видобування природного газу, задекларованих в розрахунках з рентної плати за користування надрами за грудень 2016 року до податкової декларації за реєстр. №9266973902 від 19 січня 2017 року, поданих до Гадяцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, за результатами якої складено акт від 17 січня 2018 №386/16-31-12-11-30/30019775.
Згідно з висновком акта перевірки Позивач порушив граничні строки сплати сум узгодженого грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу за грудень 2016 року, передбачені пунктом 57.1 статті 57, пунктом 257.5 статті 257 ПК України. А саме, в тексті цього акта зафіксовано, що суму грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу за грудень 2016 року у розмірі 264441932,7 грн, задекларовану по строку сплати 30 січня 2017 року, фактично сплачено 31 січня 2017 року (тобто, із затримкою на 1 календарний день), згідно з платіжним дорученням №222 від 31 січня 2017 року.
6 лютого 2018 року на підставі акта камеральної перевірки від 17 січня 2018 року №386/16-31-12-11-30/30019775 ГУ ДФС у Полтавській області прийнято спірне у справі податкове повідомлення-рішення №0006451211, за яким на підставі статті 126 ПК України за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу (код платежу 13031200) у розмірі 264441932,7 грн застосовано штраф у сумі 26444193,27 грн (що, складає 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання).
Рішенням Державної фіскальної служби України від 12 квітня 2018 року №12814/6/99-99-11-03-01-25 про результати розгляду скарги спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі Позивач зазначає підставою касаційного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а (щодо викривлення даних інтегрованих (облікових) карток), а також щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який був застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні (щодо правомірності застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій за статтею 126 ПК України у період розгляду заяви такого платника податків про розстрочення сплати відповідного податкового зобов`язання).
Зокрема, скаржник акцентує, що у пункті 75 постанови Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а міститься правовий висновок, згідно з яким адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Зауважує також на тому, що всупереч даним інтегрованої картки платника акт камеральної перевірки містить виключно посилання на платіжне доручення від 31 січня 2017 року №222, тобто, на думку скаржника, у спірних правовідносинах владний суб`єкт - контролюючий орган не досліджував і не оцінював обставини щодо своєчасного виконання Позивачем податкового обов`язку, зокрема, шляхом ініціювання переказу грошових коштів на підставі платіжного доручення №3 від 24 січня 2017 року.
Обґрунтовуючи необхідність відступу від висновку Верховного Суду у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №826/10124/17 та підтриманого у справах №826/10694/17 та №826/10692/17, скаржник зауважує на тому, що цей висновок Верховного Суду в такому вигляді не в повній мірі враховує особливості інституту розстрочення (відстрочення) податкового зобов`язання та нівелює важливий аспект його правового значення. На думку Позивача наведений висновок Верховного Суду у цих постановах потребує доповнення, що попри неможливість звільнення платника податків від відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання у зв`язку із самою лише подачею ним заяви про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання, у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення про накладення штрафних санкцій на такого платника до моменту розгляду відповідної заяви, тому притягнення до відповідальності може бути виправданим лише за умови відмови у наданні розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання, відтак застосування штрафних санкцій до такої відмови є передчасним.
Оскільки законодавець передбачив можливість застосування до платника податку норм статті 126 ПК України за наявності вини платника, не прийняття на час винесення оскарженого індивідуального акта про накладення штрафу ані рішення про розстрочення податкового зобов`язання, ані рішення про відмову у наданні такого розстрочення, підтверджує необґрунтованість та передчасність спірного рішення. При цьому звертає увагу, що бездіяльність податкового органу щодо неприйняття за встановлених обставин рішення щодо розстрочення грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу у розмірі 264441932,64 грн визнано протиправною згідно з судовим рішенням у справі №826/5157/17, що набрало законної сили, що також свідчить, на думку скаржника, на користь висновку щодо відсутніх правових підстав для застосування штрафних санкцій до вирішення питання про розстрочення грошового зобов`язання.
3.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач насамперед звертає увагу на безпідставність посилання скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2018 року по справі №509/4156/15-а з огляду на відмінність правовідносин у цій справі та, відповідно, іншого правозастосування.
Вважає необґрунтованими доводи Позивача щодо необхідності відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25 лютого 2020 року по справі №826/10124/17 та від 16 листопада 2020 року по справі № 826/10694/17. При цьому стверджує, що за змістом підпункту 20.1.29 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючий орган має право прийняти рішення про розстрочення грошового зобов`язання, водночас не застосування штрафних санкцій до платника у випадку несвоєчасної сплати задекларованих зобов`язань може мати місце виключно за умови прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення грошових зобов`язань. Зауважує, що подання заяви про розстрочення виконання грошового зобов`язання, а так само несвоєчасний розгляд такої контролюючим органом не утворюють підстав для звільнення платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі несвоєчасної сплати задекларованого грошового зобов`язання.
Оскільки за наслідком камеральної перевірки виявлено факт сплати із затримкою на 1 (один) календарний день задекларованої суми податкового зобов`язання з рентної плати за користування надрами за видобування природного газу, а саме: 31 січня 2017 року в сумі 264441932,64 грн згідно з платіжним дорученням №222 на суму 264441932,7 грн по строку сплати 30 січня 2017 року, що утворює склад податкового правопорушення, за відсутності рішення ДФС України про розстрочення вказаних зобов`язань, застосування штрафних санкцій за затримку сплати грошового зобов`язання на підставі статті 126 ПК України є обґрунтованим та правомірним. З цих підстав вважає необґрунтованим покликання скаржника на судові рішення по справі №826/5157/17, що не мають преюдиційного значення для правильного вирішення цього спору.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряючи правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з нормами пунктів 257.1, 257.5 статті 257 ПК України базовий податковий (звітний) період для рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за видобування нафти, конденсату, природного газу, у тому числі газу, розчиненого у нафті (нафтового (попутного) газу), етану, пропану, бутану, рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України та рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України, дорівнює календарному місяцю.
Сума податкових зобов`язань з рентної плати, визначена у податковій декларації за податковий (звітний) період, сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такої податкової декларації.
За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Статтею 32 ПК України передбачено, що зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки.
За змістом положень абзацу 1 пункту 100.1, пункту 100.2, абзацу 1 пункту 100.11 статті 100 ПК України розстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення рішенням контролюючого органу строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу, яке здійснюється за заявою такого платника податків окремо за кожним податком і збором.
Відповідно до пункту 100.4 статті 100 ПК України підставою для розстрочення податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.
Розстрочені суми грошових зобов`язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення (пункт 100.6 статті 100 ПК України).
При цьому положеннями статті 100 ПК України передбачено, що розстрочення здійснюється на підставі рішення контролюючого органу та укладеного договору.
Отже, передумовою звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 ПК України, за несвоєчасну сплату зобов`язань з рентної плати у строки, передбачені пунктом 257.5 статті 257 ПК України, є, перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк, зокрема шляхом надання контролюючим органом розстрочення сплати відповідних зобов`язань.
Надаючи правову оцінку доводам скаржника при вирішенні питання щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів обох інстанцій у цій справі, які узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №826/10124/17, та підтриманою у постановах від 16 листопада 2020 року у справі №826/10694/17 та від 2 грудня 2020 року у справі №826/10692/17 за аналогічних обставин.
У цих постановах Верховним Судом зроблено правовий висновок щодо застосування норм права до аналогічних правовідносин, відповідно до якого звернення з заявою, відповідно до статті 100 ПК України та Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №574, до прийняття рішення та укладення договору про розстрочення (відстрочення) сплати узгодженої суми грошового зобов`язання (податкового боргу), а так само несвоєчасний розгляд такої заяви контролюючим органом, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України.
Тобто, застосування наведених правових норм не залежить від підстав неприйняття податковим органом позитивного для платника податків рішення за результатами розгляду заяви про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, скаржником у цій справі не наведено обґрунтованих підстав необхідності відступу від наведеного правового висновку Верховного Суду у постановах від 25 лютого 2020 року у справі №826/10124/17, від 16 листопада 2020 року у справі №826/10694/17 та від 2 грудня 2020 року у справі №826/10692/17, а суд касаційної інстанції таких підстав не знаходить.
Надаючи оцінки доводам скаржника щодо судового рішення у справі №826/5157/17 Суд зазначає таке.
У справі №826/5157/17 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем/контролюючим органом, всупереч вимог чинного податкового законодавства, у встановлений законом строк не було підготовлено та направлено позивачу відповідного рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) або відмови платнику в розстроченні (відстроченні) податкового боргу. При цьому, колегією суддів касаційного суду також зазначено, що прийняття рішення про розстрочення грошових зобов`язань приймається відповідним контролюючим органом за певною процедурою, яка включає у себе, перевірку та оцінку доказів, які представляє платник податків для підтвердження обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, фінансового стану платника, перевірку та аналіз прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення, а також є дискреційним повноваженням такого органу (є правом, а не обов`язком контролюючого органу та приймається за наявності всіх підстав передбачених чинним податковим законодавством), а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили позивачу у задоволенні вимог про зобов`язання ДФС України прийняти рішення про надання розстрочення за заявами ПАТ "Укргазвидобування" та зобов`язали повторно розглянути заяви позивача про надання розстрочення грошових зобов`язань та прийняти відповідне рішення.
Разом з тим, як вже йшлося, згідно з правовими висновками Верховного Суду у постановах від 25 лютого 2020 року у справі №826/10124/17, від 16 листопада 2020 року у справі №826/10694/17 та від 2 грудня 2020 року у справі №826/10692/17 застосування норм статті 126 ПК України не залежить від підстав неприйняття податковим органом позитивного для платника податків рішення за результатами розгляду заяви про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання.
Отже, підтвердження судовим рішенням, яке набрало законної сили, обставин несвоєчасного прийняття податковим органом рішення за результатами розгляду заяви про розстрочення сплати зобов`язань з рентної плати не може розглядатися як законна передумова перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати зобов`язання на більш пізній строк як і не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з рентної плати згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України.
Посилання ж скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2018 року по справі №509/4156/15-а не є релевантними, оскільки зроблені у справі, предметом оскарження у якій є відмова органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та стосуються оцінки рішення щодо відмови суб`єкта владних повноважень у наданні такого дозволу та критеріїв його правомірності. Скаржником процитовано зміст абзацу мотивувальної частини рішення Верховного Суду від 17 грудня 2018 року узятого з загального контексту висновків Суду у справі №509/4156/15-а та не зазначено, застосування апеляційним судом якої норми права суперечить висновку Верховного Суду у справі №509/4156/15-а.
Варто звернути увагу, що встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах. Інші аспекти спірних правовідносин та інше обґрунтування відповідного позову, що досліджувалось судами у межах справи, на яку посилається Відповідач, не дають підстав для висновку про подібність спірних правовідносин на противагу аналогічним обставинам, що є ключовим для визначення правовідносин подібними.
Щодо доводів Позивача щодо сплати грошового зобов`язання з рентної плати згідно з платіжним дорученням від 24 січня 2017 року №3 на суму 153376321 грн, колегія суддів, аналізуючи наведені доводи, виходить з того, що згідно з даними з інтегрованої картки платника рентної плати за користування надрами для видобування природного газу (ПАТ "Укргазвидобування") (витяг), що було предметом дослідження у суді першої інстанції, зарахування на особовий рахунок платника коштів у сумі 153376321 грн, сплачених на підставі платіжного доручення від 24 січня 2017 року №3, проведено - 31 січня 2017 року. Так само 31 грудня 2017 року й проведено зарахування 264441932,64 грн за платіжним дорученням №222 від 31 січня 2017 року.
У судовому засіданні представник Позивача акцентував на тому, що за відсутністю коштів на рахунку Позивача, платіж у сумі 153376321 грн згідно з платіжним дорученням від 24 січня 2017 року №3 не був проведений вчасно банківською установою, що зумовило затримку перерахунку коштів та сплату грошового зобов`язання.
Надаючи оцінки наведеним доводам слід врахувати, що за положеннями статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов`язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.
Такий підхід продемонстровано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 липня 2020 року у справі №804/4602/16.
Натомість, жодних доказів щодо подальшого руху платіжного доручення від 24 січня 2017 року №3 на суму 153376321 грн по факту його оформлення, зокрема й щодо ініціювання грошового переказу та прийняття платіжного доручення банком (до виконання/залишення без виконання), як і щодо відсутності коштів на рахунку платника податків, матеріали справи не містять.
Не подано й доказів щодо того, що перерахування коштів на підставі платіжного доручення від 24 січня 2017 року №3 на суму 153376321 грн відбулось лише 31 січня 2017 року через протиправні дії третіх, відмінних від Позивача, осіб.
Таким чином, наведені доводи Позивача фактично зводяться до переоцінки обставин щодо належного виконання платником податку обов`язку своєчасної сплати задекларованого грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу за грудень 2016 року у сумі 264441932,64 грн, втім положення статі 341 КАС України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог прийнявши рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги Позивача.