ПОСТАНОВА
Іменем України
04 листопада 2021 року
м.Київ
справа №440/5244/19
адміністративне провадження №К/9901/2307/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Кукоби О.О. та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Бегунца А.О., суддів: Рєзнікової С.С., Мельнікової Л.В.
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, у якому з урахуванням уточнень, просив:
- визнати відмову відповідача у виплаті грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 10 діб у 2019 році незаконною;
- визнати відмову відповідача у виплаті грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину оплачуваної відпустки за 2018 рік у кількості 29 діб у 2019 році незаконною;
- зобов`язати відповідача нарахувати шляхом збільшення сум додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за серпень 2019 року та виплатити грошове забезпечення за 10 діб у розмірі 4670,10 грн;
- зобов`язати відповідача з урахуванням виплати додаткового грошового забезпечення за серпень 2019 року з урахуванням матеріальної допомоги для оздоровлення та індексації, виплаченої протягом останніх 24 місяців перед звільненням, направити додатково на його адресу та ГУПФ України в Полтавській області для перерахунку розміру призначеної йому пенсії довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
- зобов`язати відповідача нарахувати шляхом збільшення місячного грошового забезпечення за жовтень 2019 року та виплатити йому грошове забезпечення за 29 діб у розмірі 13543,29 грн.
2. На обґрунтування позову зазначає про протиправність дій відповідача під час здійснення з ним розрахунку при його звільненні зі служби.
ІІ. Встановлені судами обставини справи
3. Позивач з липня 2005 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 7.11.2015 - Національній поліції України.
4. Згідно з довідкою ДЗЕ НПУ від 22.01.2020 у 2019 році позивач мав право на 30 діб основної чергової відпустки та 14 діб додаткової оплачуваної відпустки.
5. Наказом ДЗЕ НПУ від 17.01.2019 №12о/с позивачу надано частину основної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік тривалістю 21 доба (з урахуванням одного святкового дня) з 25.02.2019 по 17.03.2019 з виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.
6. Наказом ДЗЕ НПУ від 4.07.2019 №203о/с ОСОБА_1 надано частину основної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік на 11 діб (з урахуванням одного святкового дня) з 15.08.2019 по 25.08.2019 та додаткову оплачувану відпустку за 2019 рік на 14 діб з 26.08.2019 по 08.09.2019.
7. Разом з цим, залученою до матеріалів справи копією листка непрацездатності серії АДЦ №249866 підтверджено, що позивач у період з 20.08.2019 по 29.08.2019 включно перебував на стаціонарному лікуванні.
8. Наказом т.в.о. начальника ДЗЕ НПУ від 24.09.2019 №299 о/с майора поліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сферах та зовнішньоекономічної діяльності управління захисту економіки в Полтавській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 01.10.2019, відрахувавши з грошового забезпечення позивача кошти за 8 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
9. 27.11.2019 ДЗЕ НПУ складено грошовий атестат №346 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 та довідку вих. №387 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
10. Посилаючись на неправомірність здійсненого відповідачем при його звільненні відрахування та не виплату компенсації за дні невикористаних відпусток за 2018 та 2019 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
11. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, позов задоволено частково.
Зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України включити у довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відомості про отриману ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за цей період та надіслати таку довідку до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
12. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до копій розрахункових листів про виплату позивачу грошового забезпечення за період з вересня 2017 року по вересень 2019 року підтверджено, що до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 входила індексація, натомість, у довідці від 27.11.2019 №387 відомості про виплату у складі грошового забезпечення індексації відсутні.
Щодо грошової компенсації за невикористану частину оплачуваної відпустки за 2018 рік, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність такого права у позивача, оскільки він звільнений зі служби в поліції у 2019 році.
Стосовно компенсації за 10 діб відпустки у 2019 році судами попередніх інстанцій зазначено, що період перебування позивача у відпустці на підставі наказу від 4.07.2019 №203о/с у повному розмірі оплачений позивачу шляхом нарахування грошового забезпечення за серпень 2019 року, а відрахування у вересні 2019 року мало місце не у зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному у період з 20.08.2019 по 29.08.2019, а на підставі наказу ДЗЕ НПУ від 24.09.2019 №299о/с - як надмірно нарахована частина чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
При цьому також зазначили, що положення про здійснення такого відрахування міститься у наказі ДЗЕ НПУ від 24.09.2019 №299о/с, який позивачем не оскаржений.
Відносно посилання позивача на необхідність продовження його відпустки на 10 діб з огляду на перебування на лікарняному, судами зазначено, що в силу приписів Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2016 року N1235 (далі - Порядок №1235) для продовження відпустки у цьому випадку позивач мав надати керівнику рапорт, чого ОСОБА_1 здійснено не було.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги і аргументи сторін
13. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
14. На обґрунтування касаційної скарги скаржник, зокрема зазначає про застосування судом апеляційної інстанції норм права, що регулюють питання про продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, яка настала під час відпустки та виплати компенсації невикористаних відпусток поліцейському за минулі роки, що не є роком звільнення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/9213/18 від 13 жовтня 2020 року та постанові Верховного Суду у справі № 826/8185/18 від 23 жовтня 2018 року.
15. Підставою відкриття касаційного провадження став висновок Верховного Суду, що зазначена справа стосується питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень Закону України "Про Національну поліцію" і Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799, що регулюють правовідносини щодо питань виплати грошової компенсації за невикористану відпустку поліцейським при звільненні.
Також аргументи заявника про незастосування судом апеляційної інстанції висновків постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/9213/18 від 13 жовтня 2020 року та постанови Верховного Суду у справі 826/8185/18 від 23 жовтня 2018 року щодо застосування норми права у подібних правовідносинах визнані такими, що потребують перевірки у межах таких доводів.
16. У поданому на касаційну скаргу відзиві відповідач, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанції щодо відсутності підстав для задоволення відповідних позовних вимог, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
17. На обґрунтування поданого відзиву відповідач зазначає про відсутність підстав для продовження позивачу відпустки у зв`язку з перебуванням останнього під час відпустки на лікарняному, оскільки ним не було подано відповідного рапорту.
Щодо вимоги позивача про компенсацію 10 діб невикористаної відпустки, зазначаючи про використання позивачем на дату звільнення права на повний розмір основної і додаткової відпусток, що стало підставою для здійснення відрахування за 8 діб, за час невідпрацьованої частини календарного року, вказує, що позивач помилково пов`язує вимогу про компенсацію 10 діб з терміном перебування на лікарняному.
Щодо компенсації невикористаних діб відпустки за 2018 рік вказує, що виплаті підлягає компенсації за невикористану відпустку саме в році звільнення.
18. У поданій на відзив відповіді позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, зазначає про наявність у нього права на компенсацію невикористаної відпустки за 2018 рік.
V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
20. Суд зауважує, що в частині задоволених позовних вимог рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року не оскаржується ОСОБА_1, а тому Суд не перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині.
21. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
22. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
23. Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи установлює та визначає Закон України "Про відпустки" від 05.11.1996 № №504/96-ВР.
24. Частина перша статті 24 Закону України "Про відпустки" визначає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
25. Аналогічні приписи містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
26. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII.
27. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
28. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону України "Про Національну поліцію").
29. Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
30. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
31. Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання) визначають Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 (далі - Порядок № 260).
32. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
33. Системний аналіз наведених законодавчих приписів свідчить, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. При цьому, як свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, зокрема: поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
34. Тобто, законодавець не виключає випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року, а навпаки, закріплює право поліцейського використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
35. Таким чином, з нормативного тлумачення наведених правових норм висновується, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже в протилежному випадку - це суперечитиме суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
36. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
37. Відтак, з огляду на не врегулювання приписами Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України "Про відпустки".
38. Аналогічні правові висновки висловлено судовою палатою Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20.
39. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності у позивача права на отримання компенсації за невикористану відпустку за 2018 рік.
40. При цьому з оскаржуваних судових рішень Суд убачає, що суди попередніх інстанцій дійшовши висновку, що компенсації підлягає невикористана відпустка лише за рік, в якому звільняється особа, послались на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07.08.2019 справа №820/5122/17 та від 06.02.2020 справа №818/1276/17.
41. Водночас, зазначеною вище постановою Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19 здійснено відступ від правового висновку Верховного Суду, сформованого в судових рішеннях, зокрема у справах №818/1276/17 та №820/5122/17 та висловлено позицію, що правильним є правовий висновок, який було викладено у постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18.
42. При цьому, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у позивача права на компенсацію невикористаної частини відпустки за 2018 рік, то ними не встановлювалось на які види відпусток, і в якій кількості діб позивач мав право та використав у 2018 році.
43. Згідно з частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
44. Таким чином, оскільки суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, тому Верховний Суд не має можливості прийняти рішення по суті позовних вимог в цій частині і справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.
45. Водночас, під час нового розгляду справи судам необхідно встановити наявність невикористаної позивачем відпустки за 2018 рік та прийняти рішення по суті позовних вимог з урахуванням висновку, викладеного Верховним Судом.
46. Іншим спірним питанням у справі, яке стало підставою для відкриття касаційного провадження є порядок та умови продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності поліцейського, яка настала під час відпустки.
47. Так, суди попередніх інстанцій з посиланням на приписи Порядку №1235 дійшли висновку, що продовження відпустки поліцейським, які захворіли під час перебування у черговій відпустці здійснюється на підставі поданого поліцейським рапорту про її продовження.
48. Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
49. Приписами частини восьмої статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
50. Тобто, викладені приписи свідчать про безумовне здійснення керівником, що надав відпустку, продовження відпустки поліцейському, який захворів під час перебування у відпустці, на відповідну кількість днів тимчасової непрацездатності останнього, на підставі наданого поліцейським відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку, яким є листок непрацездатності.
51. Висновки щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки" про порядок продовження та перенесення днів відпустки у разі захворювання працівника в її період, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18.
52. Так у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що як міжнародними, так і національними нормативними актами передбачено право найманого працівника на відпочинок, це право визнане одним з основоположних прав людини і підлягає підвищеному захисту.
Як КЗпП України, так і Законом № 504/96-ВР, а саме у статтях 80 та 11 відповідно, передбачено вимоги про продовження чи перенесення щорічної відпустки, зокрема щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону № 504/96-ВР.
З буквального тлумачення пункту 1 частини другої статті 80 КЗпП України та статті 11 Закону № 504/96-ВР відпустка саме продовжується у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Тобто ні КЗпП України, ні Закон № 504/96-ВР не передбачає звернення працівника з заявою про продовження відпустки, як не передбачає і необхідності отримання на це згоди роботодавця, оскільки період надання відпустки сторонами уже узгоджено, однак неможливість її використання саме у зазначені в наказі дати спричинена обставинами, які не залежать від волі жодної зі сторін.
Єдиним обов`язком працівника є повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, яка засвідчена у встановленому порядку, тобто шляхом видачі листа непрацездатності.
Разом із тим перенесення відпустки на інший період свідчить, що сторони мають узгодити вказане питання відповідно до загальної процедури, тобто як працівник, так і роботодавець мають визначитися, чи відповідає новий період відпустки їх інтересам та чи не порушуються процес організації праці, визначений роботодавцем, та право на відпочинок працівника. Перенесення відпустки передбачає звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця та видання наказу роботодавцем, що свідчить про волевиявлення сторін на погодження з новим періодом надання відпустки.
Отже Велика Палата дійшла висновку, що продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов`язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.
Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов`язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності
Аналізуючи вказані обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що працівник, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення тимчасової непрацездатності, про наявність листка непрацездатності чи надав останньому листок непрацездатності, скористався своїм правом щодо продовження щорічної відпустки.
У разі відсутності у роботодавця можливості продовжити відпустку він може скористатися правом відкликання працівника з відпустки, якщо для цього існують законодавчо встановлені підстави.
За таких обставин, як зазначено Великою Палатою, суди звузили права найманого працівника і поклали на нього обов`язки у вигляді звернення до роботодавця про продовження відпустки з письмовою заявою та невиправдано розширили права роботодавця на обов`язкове погодження на продовження відпустки, що не відповідає як вимогам статті 80 КЗпП України, так і статті 11 Закону № 504/96-ВР.
Такі обмеження прав найманого працівника та розширення прав роботодавця не ґрунтуються на вимогах закону, не є необхідними у демократичному суспільстві та порушують баланс інтересів сторін трудових правовідносин.
53. Частина восьма статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" містить аналогічні приписи щодо порядку продовження відпустки поліцейського, у разі настання хвороби під час відпустки, якими не передбачено інших умов її продовження, крім наявності листка непрацездатності, що відповідає загальному законодавству про працю та конституційному праву на відпочинок.
54. Таким чином, застосування судами попередніх інстанцій приписів Порядку №1235, на обґрунтування висновку про необхідність подання поліцейським рапорту на продовження відпустки, Суд уважає безпідставними.
55. При цьому, навіть за такого висновку судів попередній інстанцій, останніми залишено поза увагою, що не продовження позивачу його чергової відпустки на відповідну кількість днів його перебування на лікарняному, свідчить про не використання ним цих днів відпустки.
56. Водночас, відхиляючи аргумент позивача про необхідність продовження йому відпустки на 10 діб, з огляду на перебування на лікарняному під час відпустки, суди опосередковано визнали, що позивач, перебуваючи на лікарняному, не використав 10 діб відпустки.
57. Однак такий висновок не знайшов свого відображення у розрахунку кількості діб відпустки, які позивач мав право отримати пропорційно до відпрацьованого часу (перебуваючи на службі у 2019 році).
58. Водночас, на обґрунтування висновку про відсутність у позивача права на грошову компенсацію за 10 діб відпустки, суди зазначили, що позивач використав право на повний розмір основної та додаткової відпусток за 2019 рік, і здійснене відповідачем відрахування мало місце не у зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному, а як надмірно нарахована частина чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
59. При цьому, Суд уважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутній розрахунок стосовно того, що відрахування мало місце у зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному і факт здійснення відрахування коштів з грошового забезпечення за 8 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року сторонами не заперечується, а судами такий розрахунок самостійно не здійснений.
60. Також у касаційній скарзі позивачем зазначено про надання ним листка непрацездатності до кадрового підрозділу 30.08.2019, і оскільки відпустка продовжена не була він 30.08.2019 приступив до роботи.
61. Однак, як свідчать встановлені обставини справи, позивач мав перебувати у відпустці по 08.09.2019.
62. Вказані обставини щодо дати надання відповідачу листка непрацездатності, на підставі якого відповідно до викладеного вище висновку Суду відповідач мав продовжити позивачу відпустку, та дати, з якої позивач приступив до роботи судами попередніх інстанцій не встановлювалися.
63. Таким чином, оскільки суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, тому Верховний Суд не має можливості прийняти рішення по суті позовних вимог в цій частині і справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.
64. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно встановивши вказані обставини, розрахувати наявність невикористаних діб відпустки, з урахуванням перебування позивача на лікарняному та часу невідпрацьованої частини календарного року, та прийняти рішення по суті позовних вимог з урахуванням висновку, викладеного Верховним Судом.
65. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
66. Відповідно до частини шостої статті 353 КАС України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
67. Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, Суд зазначає, оскільки внаслідок помилкового застосування норм матеріального права, судами попередніх інстанцій відповідні обставини справи не встановлювалися, що позбавляє касаційний суд прийняти судове рішення у справі та є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
68. Висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи (частина п`ята статті 353 КАС України).
69. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
70. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
71. Керуючись статтями 339, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд