ПОСТАНОВА
Іменем України
22 жовтня 2021 року
Київ
справа №822/514/16
адміністративне провадження № К/9901/21322/18
розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" до Летичівського відділення Хмельницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Летичівського відділення Хмельницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Хмельницькій області (далі - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправним та скасування рішення від 25 листопада 2015 року №0001931700 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки у період, за який застосовано фінансові санкції, Товариство перебувало у процесі банкрутства і ухвалою Господарського суду Хмельницької області 18 жовтня 2010 року у справі №2/132-Б-10 порушено провадження у справі про банкрутство позивача, одночасно з прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Наголошує, що за положеннями Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон №2343-XII), які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не застосовується безвідносно до часу вчинення порушення.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 жовтня 2016 року на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 214 Кодексу адміністративного суду України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на згадані рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, з огляду на те, що зміст оскаржуваних рішень не дає підстав для висновку про помилкове та/або неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення норм процесуального права, висновки судів відповідають усталеній практиці Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ, а касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Товариство не погодилося з рішенням суду касаційної інстанції і подало заяву про його перегляд Верховним Судом України зі встановленої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС України підстави. Переконує, що правові висновки цього рішення не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 12 березня і 01 жовтня 2013 року (справи №№3-71гс12, 3-27гс13 відповідно) щодо застосування частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ, суть яких зводиться до того, що боржник повинен виконувати зобовязання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Отже, в заяві порушується питання про усунення розбіжностей в розумінні та застосуванні норм матеріального права, зокрема, положень статті 12 Закону №2343-ХІІ щодо підстав, умов, строку та порядку заявлення і розгляду вимог про виконання зобов`язань та/чи сплати штрафних санкцій боржником, що виникли після порушення провадження про банкрутство останнього та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а також чи поширюється дія мораторію на вимоги саме поточних кредиторів.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України заява з матеріалами справи передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII).
За змістом підпункту 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Верховний Суд перевірив матеріали справи, наведені у заяві доводи та дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Підґрунтям, фактичними підставами, які зумовили оспорене правозастосування, стали такі обставини.
Товариство зареєстровано як юридична особа та є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 18 жовтня 2010 року у справі №2/132-Б-10 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. В подальшому ухвалою цього ж суду від 15 червня 2015 року затверджено мирову угоду від 10 червня 2015 року між позивачем та кредиторами і скасовано мораторій та інші заходи забезпечення вимог кредиторів, що введені ухвалою суду від 18 жовтня 2010 року.
25 листопада 2015 року ОДПІ прийнято рішення №0001931700, яким за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 21 квітня по 21 серпня 2015 року застосовано до Товариства штраф в сумі 33896,13 грн. та нараховано пеню в сумі 13695,75 грн.
У справі, про перегляд рішення в якій заявлено вимогу, касаційний суд, вказуючи на відсутність підстав вважати неправильним застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи та спростовуючи твердження Товариства про те, що за невиконання зобов`язань, які виникли після порушення провадження про банкрутство, штрафні санкції не накладаються через введення мораторію на їх застосування, послався на належність невиконаних зобов`язань і застосованих фінансових заходів впливу до поточних вимог, на які "за загальними правилами нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосуються інші санкції…" у разі невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань та зобов`язань зі сплати обов`язкових платежів. Як зазначено у рішенні суду, мораторій не зупиняє виконання боржником зобов`язань зі сплати обов`язкових платежів, що виникли після введення мораторію, і не звільняє від відповідальності за їх несплату чи несвоєчасну, неповну сплату.
У рішеннях Верховного Суду України від 12 березня і 01 жовтня 2013 року (справи №№3-71гс12, 3-27гс13 відповідно), на які посилається заявник як на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Верховний Суд України дійшов висновку, що норма частини четвертої статті 12 Закону №2342-ХІІ встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і зміст цієї заборони не пов`язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство. Виходячи зі змісту Закону №2342-ХІІ, боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Верховний Суд виходить із такого.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2464-VI) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
За змістом частини 4 статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частин 5, 8 статті 9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв`язку (частина 7 статті 9 Закону №2464-VI).
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частини 11, 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 13 Закону №2464-VI органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.
За змістом частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Разом з тим, 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року №4212-VI (далі - Закон №4212-VI), яким Закон №2343-XII викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212-VI (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212-VI доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року №5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі №2343-XII у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом 24 статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).
Після 19 січня 2013 року правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався статтею 19 Закону №2343-XII (у редакції Закону №4212-VI) й згідно з положеннями частин 1 та 2 цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Абзацами 3, 4 частини 3 статті 19 Закону №2343-XII (у редакції Закону №4212-VI) встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Окремо в частині 5 цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.
Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону №2343-XII (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11.
Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом (параграф 6.10).
Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів з набранням чинності Законом №4212-VI не змінилося.
Передбачена частиною 4 статті 12 Закону №2343-XII у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.
Доцільність такого застосування статті 12 Закону №2343-XII у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону №2343-XII (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.
У зв`язку із зазначеним при застосуванні статті 12 Закону №2343-XII у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.
За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду, вказуючи на виключну правову проблему та необхідність формування єдиної правозастосовної практики на міжюрисдикційному рівні, дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Крім того, аналогічна правова позиція викладена, зокрема, і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №826/3106/18 (провадження №11-1272апп19) та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №2340/4157/18 (адміністративне провадження №К/9901/14992/19).
Встановлені судами у цій справі обставини свідчать про те, позивач несвоєчасно сплатив (несвоєчасно перерахував) суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за березень, квітень, травень 2015 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, у зв`язку з чим дія мораторію на виконання цих зобов`язань не поширюється.
За таких обставин, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про законність застосування до Товариства штрафних санкцій та нарахування пені ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права та відповідає правовій позиції, висловленій вище.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону №2147-VIII) та статтями 241, 242, 244 КАС України (в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII), Суд