ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 640/14764/20
адміністративне провадження № К/9901/30262/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу № 640/14764/20
за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язати вчинити дії,
за касаційною скаргою Служби безпеки України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року, ухвалене суддею Качуром І.А.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Собківа Я.М., суддів: Глущенко Я.Б. та Черпіцької Л.Т.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач, СБУ), де просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 серпня 2017 року.
1.2. зобов`язати СБУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 серпня 2017 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
1.3. визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.
1.4. стягнути зі СБУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18 серпня 2017 року по день розгляду справи в суді, з розрахунку середньоденного заробітку (грошового забезпечення) у розмірі 672,47 грн.
1.5. стягнути зі СБУ витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6306 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідачами не проведено з позивачем розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", чим порушено вимоги чинного законодавства та права позивача.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність СБУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 серпня 2017 року. Зобов`язано СБУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 серпня 2017 року. Визнано протиправною бездіяльність СБУ щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні. Стягнуто зі СБУ за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 627 414,51 грн. Стягнуто зі СБУза рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто відповідач не виконав обов`язку щодо повного розрахунку з ОСОБА_1 . Враховуючи затримку виплати належних позивачеві сум з 18 серпня 2017 року, останній має право на отримання середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по день постановлення судового рішення, з розрахунку середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) у розмірі 672,47 грн помноженої на кількість календарних днів, що становить 923 дні = 627 414,51 грн.
5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок відповідача виплатити грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 виникне під час виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки на виконання рішення суду у цій справі. Водночас у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
6. 16 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга СБУ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі № 640/14764/20 у частині нарахування суми виплат за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
7. В обґрунтування касаційної скарги скаржник указує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Тому, на думку скаржника, безпідставними та помилковими є посилання позивача у своїй позовній заяві і в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій на положення статей 116, 117 КЗпП, оскільки ОСОБА_1 проходив в органах СБУ саме військову службу, а не перебував на посаді державного службовця чи працівника. Крім того, вказують, що в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 чітко вказано обмеження права особи на звернення до суду з адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку. Також зазначають, що судами не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо застосування судом принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат позивача через неповний розрахунок при звільненні в частині обрахунку стягнення з відповідача суми відшкодування середнього заробітку пропорційно виплаченим із затримкою коштів.
7.1. Необґрунтованим, на думку скаржника, є рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з СБУ 3000,00 грн на професійну правничу допомогу, оскільки позивачем не підтверджені понесені ним витрати за надані адвокатом послуги у розмірі 6 306 грн.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 20 жовтня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
10. 21 вересня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому проти доводів та вимог такої заперечує і просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Установлені судами фактичні обставини справи
11. 26 грудня 2002 року позивач проходив військову службу в органах СБУ. Відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ наказом Служби безпеки України від 11 серпня 2017 року № 909-ос позивача звільнено з військової служби за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "г" пункту 62 та пунктом 88-1 (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) у запас СБУ. Зі списків особового складу позивача виключено з 17 серпня 2017 року.
12. Статус учасника бойових дій позивач набув 30 листопада 2015 року, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .
13. Позивач звернувся до СБУ із заявою, в якій просив повідомити інформацію про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток за 2015, 2016, 2017 роки, як учаснику бойових дій, або вказати причини, з яких вказана грошова компенсація не була виплачена мені при звільненні з військової служби в СБУ та у разі невиплати мені грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 роки - нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день мого звільнення.
14. У відповідь на заяву позивача фінансове-економічне управління СБУ листом від 20 березня 2020 року №21/3/1-М-25/5 повідомила, що оскільки, додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема, після закінчення дії особливого періоду, з урахуванням норм статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Згідно з роз`ясненням Міністерства соціальної політики України від 08 лютого 2016 року № 107/13/84-16 додаткова відпустка учасникам бойових дій не відноситься до виду щорічних відпусток. Оскільки компенсація законодавством чітко не передбачена, у СБУ як у бюджетної установи не було достатніх правових підстав для її виплати. Водночас у зв`язку з прийняттям Верховним Судом рішення від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 щодо виплати військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки учасникам бойових дій, керівництвом СБУ прийнято рішення (з урахування вимог частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України) щодо виплати компенсації військовослужбовцям, які звільняються з військової служби з 01 січня 2020 року. Ураховуючи викладене, та те, що на цей час позивач не є військовослужбовцем СБУ, правових підстав для виплати компенсації немає.
14.1. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Нормативне регулювання
15. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
17. Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
18. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
19. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
20. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
21. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
22. Верховний Суд зауважує, що у частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 серпня 2017 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі № 640/14764/20 не оскаржуються, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині.
23. Переглянувши оскаржуване судове рішення судів попередніх інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, тобто у частині незгоди скаржника із розміром стягнутої суми грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та стягнутої суми витрат на правничу допомогу, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
24. Щодо доводів скаржника, що до спірних правовідносин не застосовуються положення статей 116,117 КЗпП, оскільки ОСОБА_1 проходив в органах СБУ саме військову службу, а не перебував на посаді державного службовця чи працівника. колегія суддів зазначає наступне.
25. Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
26. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
27. Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
28. Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
29. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
30. Таким чином вірним є висновок судів про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
31. Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України колегія суддів вважає необґрунтованими, адже позовна вимога про стягнення середнього заробітку за неповний розрахунок при звільненні є похідною від вимоги нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.
32. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
33. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
34. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
35. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
36. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
37. Вина відповідача у непроведенні повного розрахунку із позивачем в день його звільнення та невиплаті йому усіх належних сум при звільненні є доведеною у межах цієї справи.
38. Доводи відповідача у касаційній скарзі стосуються незгоди із розрахунком суми при визначені розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
39. Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду.
40. Так, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
41. При цьому, за висновком Великої Палати Верховного Суду якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
42. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
43. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
44. За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
45. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
45.1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
45.2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
45.3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
45.4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
46. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
47. Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
48. Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
49. На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
50. Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.
51. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з періоду нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, який складає з 18 серпня 2017 року по 08 квітня 2021 року.
52. Судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.
53. Сума середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткові відпустки по день фактичного розрахунку (дата прийняття судового рішення) складає: 923 х 672,47 грн = 627 414,51 грн, де 923 - кількість днів затримки, 672,47 грн - середньоденне грошове забезпечення.
54. В той же час судами попередніх інстанцій не встановлено розмір усіх належних звільненому працівникові сум та розміру сум, які були несвоєчасно виплачені позивачу, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
55. Враховуючи правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення справи.
56. Отже, для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судами не з`ясовано загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності, Верховний Суд дійшов до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
57. Щодо доводів скаржника про необґрунтованість судових рішень в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу було надано договір про надання юридичних послуг від 01 червня 2020 року, додаток № 1 до вказаного договору про погодження договірної ціни із описом робіт, часу та вартості, акт про приймання-передачу наданих послуг від 24 червня 2020 року та квитанцію до прибуткового ордера № 34 від 24 червня 2020 року на суму 6306, 00 грн.
58. Вказаним доказам на підтвердження витрат на правничу допомогу судом першої інстанції надано належну правову оцінку, з урахуванням принципу співмірності понесених витрат із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт. Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про зменшення розміру таких витрат до 3000 грн. Рішення суду першої інстанції залишено без змін судом апеляційної інстанції.
59. Натомість скаржник висловлюючи незгоду із судовими рішеннями у цій частині не наводить належних обґрунтувань та доводів щодо порушення судом при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу положень статті 134 КАС України.