ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/31833/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ранько Раїси Олексіївни
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 (суддя Босий В. П.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (головуючий суддя Козир Т. П., судді Кравчук Г. А., Коробенко Г. П.)
за скаргою фізичної особи-підприємця Ранько Раїси Олексіївни
на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича
у справі № 910/31833/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Святошин"
до фізичної особи-підприємця Ранько Раїси Олексіївни
про стягнення коштів
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 у справі № 910/31833/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Святошин" задоволено повністю, стягнуто з фізичної особи-підприємця Ранько Раїси Олексіївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Святошин" грошові кошти в розмірі 196 800,00 грн заборгованості з орендної плати та 2 952,00 грн судового збору.
2. 15.03.2016 Господарським судом міста Києва на виконання вказаного рішення було видано відповідний наказ про примусове виконання.
3. 29.04.2021 Ранько Раїса Олексіївна звернулась до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича, у якій вона просить скасувати постанови приватного виконавця Байрамова Т. Р. від 18.03.2021 № 64886673 про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника.
4. Скарга мотивована тим, що згідно з положеннями статей 12, 37 Закону України "Про виконавче провадження" строк пред`явлення даного наказу, з врахуванням його переривання, сплив 24.06.2019, тому виконавчий документ підлягав поверненню стягувачу на підстав пункту 2 частини четвертої статті 4 вказаного Закону.
Короткий зміст судових рішень
5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі № 910/31833/15, відмовлено у задоволенні скарги Ранько Раїси Олексіївни на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича.
6. Ухвалюючи вказані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у зв`язку із перебуванням наказу на примусовому виконанні у Солом`янському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ строк пред`явлення наказу до примусового виконання переривався з 23.05.2016 по 18.03.2021 та розпочався знову з моменту повернення виконавчого документу, отже, повторне пред`явлення наказу до примусового виконання відбулось в межах встановленого строку, а прийняті приватним виконавцем рішення (щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти і майно боржника) вчинені відповідно до закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Ранько Раїса Олексіївна подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі № 910/31833/15 та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
8. Скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції та вказує на порушення судами норм матеріального та процесуального права зазначаючи, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень суди дійшли помилкових висновків щодо переривання строку пред`явлення наказу до примусового виконання.
9. Скаржник зазначає, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено, що у разі повернення без виконання виконавчого документа на підставі поданої стягувачем заяви строк пред`явлення виконавчого документа після такого повернення обраховується з дати повернення виконавчого документа.
10. Також, скаржник стверджує, що приписи частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" встановлюють інші випадки, коли строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання обраховується з дати такого повернення, зокрема у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
11. В обґрунтування своєї позиції скаржника посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 922/5723/14, від 05.03.2021 у справі № 902/1326/13, від 08.02.2021 у справі № 916/928/16 від 08.02.2021 у справі № 916/933/16 та від 29.10.2020 у справі № 916/922/16.
Позиція інших учасників справи
12. Позивач не надав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів скаржника і висновків судів попередніх інстанцій
13. Предметом розгляду судів першої і апеляційної інстанції у цій справі, яка переглядається, є дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Байрамова Талята Рефатовича щодо винесення постанов від 18.03.2021 № 64886673 про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника.
14. У цій справі спірним є питання щодо переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та дати, з якої необхідно обраховувати такий строк у разі повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
15. Як визначено статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
16. Відповідно до частини першої статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
17. Згідно з частиною першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
18. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
19. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
20. Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
21. Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
22. Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
23. Як установили суди попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 у справі № 910/31833/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Святошин" задоволено повністю.
24. З фізичної особи-підприємця Ранько Раїси Олексіївни стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Святошин" грошові кошти в розмірі 196 800,00 грн заборгованості з орендної плати та 2 952,00 грн судового збору.
25. Рішення набрало законної сили 15.03.2016 та у цей же день на його примусове виконання було видано відповідний наказ зі строком пред`явлення його до виконання до 15.03.2017.
26. Наказ був пред`явлений позивачем для примусового виконання до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ та 23.05.2016 державним виконавцем вказаного відділу було прийнято постанову ВП № 51179422.
27. Постановою державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ від 18.03.2021 наказ було повернуто стягувачу (позивачу) на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", згідно із заявою стягувача від 05.03.2021.
28. У цей же день директор ТОВ "Торговий дім "Святошин" подав приватному виконавцю Байрамову Т. Р. заяву від 18.03.2021 про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу.
29. 18.03.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Байрамовим Т. Р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64886673 з примусового виконання наказу № 910/31833/15, виданого 15.03.2016.
30. Крім того, приватним виконавцем були винесені постанови від 18.03.2021 про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника.
31. Відмовляючи у задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржувані постанови прийняті у відповідності до норм чинного законодавства, оскільки у зв`язку із перебуванням наказу на примусовому виконанні у Солом`янському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ строк пред`явлення наказу до примусового виконання перервався з 23.05.2016 та розпочався знову з моменту повернення виконавчого документу, отже, повторне пред`явлення наказу до примусового виконання відбулось в межах встановленого строку.
32. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
33. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент видачі відповідного виконавчого документа у справі № 910/31833/15 та пред`явлення його до виконання (23.05.2016) були врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05.10.2016.
34. Згідно з пунктом 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII), який набрав чинності 05.10.2016, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
35. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05.10.2016 виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
36. Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 у справі № 3-рп/2001).
37. Частина перша статті 37 Закону № 1404-VIII містить вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документа. Так, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
38. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).
39. Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
40. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта та п`ята статті 12 Закону № 1404-VIII).
41. У постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 910/18165/13 зроблено висновок, що "після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується".
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 804/2721/15, у постанові Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 2018/6-343/11, в ухвалі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 336/1023/20.
42. Відповідно до пункту 20 Інструкції з організації примусового виконання рішень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5) повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VІІІ. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.
43. Згідно з частиною п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статті 12 цього Закону.
44. У частині п`ятій статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
45. Наведені положення закону визначають момент, з якого встановлюється строк пред`явлення виконавчого документу до виконання у двох визначених законом випадках.
46. Разом з тим, зазначеною нормою не виключається та не обмежується переривання строку пред`явлення виконавчого документу до виконання у разі повернення його стягувачу з інших підстав.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 2608/4065/12, від 26.05.2021 у справі № 541/1213/14-ц та в ухвалах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 913/518/13-г та від 02.12.2020 у справі № 913/869/14.
47. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права та дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення скарги Ранько Раїси Олексіївни з огляду на її безпідставність.
48. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що обрахування строку для повторного подання до виконання виконавчого документа на підставі частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", тобто протягом трьох років після його повернення у разі повернення виконавчого листа у зв`язку неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення або наявної заборони на його виконання, не можна застосовувати до випадків повернення виконавчого документа на підставі заяви стягувача, оскільки вони є безпідставними та зводяться до власного тлумачення заявником законодавства України та незгоди з обставинами, встановленими судами в оскаржуваних судових рішеннях.
У цій частині колегія суддів також звертається до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 2608/4065/12 та від 26.05.2021 у справі № 541/1213/14-ц.
49. Також колегією суддів відхиляються як нерелевантні посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, наведених у пункті 11 цієї постанови, з огляду на таке.
50. У постанові від 28.01.2021 у справі № 922/5723/14 Верховний Суд розглядав питання переривання строку на пред`явлення виконавчого документу до виконання у зв`язку з прийняттям державним виконавцем повідомлення про повернення стягувачу виконавчого документу без прийняття до виконання з огляду на те, що виконавчий документ було пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
51. Верховний Суд у наведеній постанові зазначав, що виконавчий документ раніше повертався стягувачу без виконання в порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі поданої ним заяви. При цьому, колегія суддів погодилася з висновками судів, що у зв`язку з прийняттям Закону № 1404-VIII, строк пред`явлення відповідного наказу встановлено до / закінчився 27.02.2020 - 3 роки від постанови про його повернення стягувачу.
52. В свою чергу, наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною вище у цій постанові.
53. У справі № 902/1326/13 судами першої та апеляційної інстанції було відмовлено у задоволення скарги на дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з огляду на те, що стягувачем не було пропущено строк пред`явлення наказу до виконання через його переривання у зв`язку, зокрема, з його поверненням на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", через відсутність майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення. Верховний Суд у постанові від 05.03.2021 погодився із такими висновками судів попередніх інстанцій.
54. Висновки Верховного Суду у постановах від 29.10.2020 у справі № 916/922/16, від 08.02.2021 у справі № 916/928/16 та від 08.02.2021 у справі № 916/933/16 стосувались початку перебігу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у зв`язку з визнанням боржника банкрутом).
55. При цьому, колегія суддів зазначає, що висновки суду касаційної інстанції у наведених справах (пункти 50-54 цієї постанови) не стосувались повернення стягувачу виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (у зв`язку з поданням стягувачем відповідної заяви).
56. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.
57. Так, оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі, Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального чи процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, відповідно, підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а відтак і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.
58. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.