Постанова
Іменем України
18 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 204/6839/17
провадження № 61-5337св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада
2019 року у складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) про визнання недійсним договору.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2016 року відкрито провадження у справі № 204/286/16-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2008 року
№ 2Л004Г, який він не підписував і грошових коштів не отримував. Він та представник банку вели перемовини щодо зазначених обставин, за наслідками проведення яких представник банку відкликав позов. Після зміни керівництва, ПАТ КБ "ПриватБанк" повторно звернулося до нього з безпідставним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вказував на те, що оспорюваний кредитний договір укладений з порушенням вимог частин третьої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки він не підписаний сторонами, зокрема на місці підпису відповідача стоїть фотокопія підпису керівника кредитного центру
ОСОБА_2 та фотокопія печатки банку, а на місці його підпису стоїть підпис, який йому не належить.
Кредитний договір обумовлює відкриття для нього кредитного ліміту, умовами договору передбачено, що кредит видається готівкою через касу, однак він протягом усього часу дії договору не звертався до відповідача з вимогою про надання йому грошових коштів, а отже відповідач не надавав йому кредит, що свідчить про те, що кредитний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Крім того, 01 березня 2002 року він уклав шлюб з
ОСОБА_3, однак його дружина не надавала своєї згоди на укладання кредитного договору.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним кредитний договір від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г, укладений між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 14 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем позовних вимог. Підписання оспорюваного договору здійснювалося безпосередньо позивачем, що підтверджено висновком експерта від 08 серпня 2019 року
№ 3097-19 за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, та є свідченням наявності у позивача дійсного волевиявлення, спрямованого на вчинення правочину та отримання кредитних коштів, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору. Суд відхилив доводи позивача про відсутність згоди його дружини на укладення оспорюваного правочину, як однієї з підстав визнання його недійсним, зазначивши, що укладення кредитного договору не є актом розпорядження майном подружжя, а тому на його укладення не потрібна згода другого з подружжя, як цього вимагає стаття 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, що підтверджується висновком експерта від 08 серпня 2019 року
№ 3097-19, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов. Суд визнав необґрунтованими доводи заявника про те, що кредитні кошти йому не надавалися, оскільки зазначена обставина спростовується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, випискою по рахунку.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просив скасувати рішення Красногвардійського районного суду
м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази).
Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди не урахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах
від 12 лютого 2018 року у справі № 592/2386/16-ц та від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/15 про те, що при розгляді справ у спорах, що виникають з кредитних правовідносин, обов`язковою їх складовою є факт надання позичальнику коштів, які він зобов`язується повернути на умовах та в строки, передбачені сторонами у кредитному договорі. Висновки судів про виконання
АТ КБ "ПриватБанк" своїх зобовʼязань про видачу йому кредитних коштів на виконання умов кредитного договору не ґрунтуються на матеріалах справи, зокрема наявна у матеріалах справи заява про видачу готівки від 24 грудня
2008 року № 1 не може вважатися допустимим доказом на підтвердження зазначених обставин, оскільки вона не відповідає формі, визначеній Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, крім того її підписано від імені банку невідомими особами та взагалі не підписано "отримувачем". Протягом всього часу дії кредитного договору, він не звертався до банку з вимогою про надання кредиту, а тому фактично не отримав грошові кошти, обставини чого встановлено у справі № 204/286/16-ц за позовом ПАТ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Інших доказів, крім заяви про видачу готівки від 24 грудня 2008 року № 1, на підтвердження видачі йому кредиту, відповідач не надав. Таким чином, відсутні підстави вважати, що кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не взяли до уваги і висновки щодо застосування статей 202, 203, 207, 215, 638, 1046, 1047, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, статей 60, 65 СК України, постанови Правління НБУ
№ 337 від 14 серпня 2003 року, викладені у постановах Верховного Суду
від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц, від 27 лютого 2018 року у справі № 201/7316/16-ц про те, що у разі виникнення сумніву у факті надання коштів позичальнику, суд повинен займати позицію саме позичальника, який є слабшою стороною у цивільних відносинах із банком.
Зауважив, що апеляційний суд помилково відніс зазначену справу до категорії малозначних, на відміну від суду першої інстанції, який розглядав справу за правилами загального позовного провадження.
У травні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ КБ "ПриватБанк", у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права. Зазначив, що доводи позивача про його необізнаність про укладення кредитного договору та неналежність йому підпису в кредитному договорі, спростовуються зібраними у справі доказами, зокрема: висновком експертного дослідження від 08 серпня 2019 року № 3097-19; листуванням, зі змісту якого вбачається, що договір між сторонами укладений та борг позивачем визнається; поясненнями представника позивача, наданими під звукозапис у судовому засіданні, з яких убачається, що позивач ще у 2012 році звертався до ПАТ КБ "ПриватБанк" з метою врегулювання спору після звернення банку до суду з позовом про стягнення боргу; додатковими угодами до договору застави частки у статутному фонді від 2009 року, тобто через рік після укладення оспорюваного ОСОБА_1 кредитного договору, він уклав з банком договори застави на забезпечення виконання своїх зобов`язань. Аргументи позивача про те, що банк не надавав йому грошові кошти на виконання умов укладеного кредитного договору спростовуються наданими АТ КБ "ПриватБанк" та долученими до матеріалів справи виписками по рахунку, з яких вбачається часткове погашення позивачем кредитної заборгованості. Відповідно до пункту 5.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому є належним доказом перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 . Аналогічного висновку Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов у постанові
від 06 листопада 2018 року у справі № 910/1580/18.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 22 грудня 2008 року між
ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційний Банк "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом 12 058 497,12 грн, зі сплатою 14 процентів річних за користування кредитними коштами від суми залишку заборгованості, та
28 процентів річних - у разі порушення виконання позичальником своїх зобов`язань, строк повернення - 22 грудня 2011 року.
З виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 22 грудня 2008 року по 05 вересня 2017 року вбачається, що 24 грудня 2008 року ОСОБА_1 отримав грошові кошти на підставі кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 періодично погашав заборгованість за оспорюваним кредитним договором.
31 жовтня 2012 року, 17 січня 2013 року та 20 січня 2014 року, банк звертався до ОСОБА_1 з письмовими вимогами про усунення порушень умов кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г.
У лютому 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 204/906/14-ц), який ухвалою суду від 09 липня 2014 року залишено без розгляду у звʼязку з поданням представником позивача заяви про залишення позову без розгляду.
У січні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк`т знову звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 204/285/14-ц), який ухвалою суду від 21 квітня 2016 року залишено без розгляду з підстави, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, у зв`язку з тим, що
18 квітня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір про передачу спору на вирішення третейського суду.
Відомостей про те, чи розглядався третейським судом спір між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, матеріали справи не містять.
Відповідно до висновку експерта № 3097-19 за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №204/6839/19 (провадження №2/204/43/19) від 08 серпня 2019 року, чотири підписи від імені ОСОБА_1 в графі "Заемщик" на першій, третій, п`ятій та шостій сторінках кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г, укладеного між ЗАТ Комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_1, виконані самим ОСОБА_1 . Підписи від імені ОСОБА_1 в загальній графі "Заемщик" додаткової угоди від 19 грудня
2011 року до кредитного договору №2Л004Г від 22 грудня 2008 року, в загальній графі "Заемщик" додаткової угоди від 30 грудня 2011 року до кредитного договору №2Л004Г від 22 грудня 2008 року, в загальній графі "Заемщик" двох примірників додаткової угоди від 18 лютого 2009 року до кредитного договору №2Л004Г від 22 грудня 2008 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.