Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
місто Київ
справа № 734/1147/19
провадження № 61-6277св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Козелецька селищна рада Козелецького району Чернігівської області,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Афанасьєва Ольга Федорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2019 року у складі судді Іванюка Т. І. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Бобрової І. О., Кузюри Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернувся до суду з позовом, у подальшому уточненим, у якому просив:
- скасувати рішення 12 сесії 22 скликання Бригинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області (далі - Бригинцівська сільська рада, сільська рада) від 23 грудня 1997 року в частині передачі безкоштовно у власність ОСОБА_5, мешканці с. Мирне, земельної ділянки, площею 0, 25 га, для обслуговування житлового будинку;
- скасувати державний акт на право приватної власності на землю від 04 листопада 1999 року, серії ЧН № 03062, виданий Бригинцівською сільською радою на ім`я ОСОБА_5, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 179;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 17 квітня 2019 року приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Афанасьєвою О. Ф., зареєстроване у реєстрі за № 651 на ім`я ОСОБА_2, та відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна 1812764274220.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він та його дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_4 є членами колгоспного двору у домоволодінні, яке розташоване на АДРЕСА_1 . Також членами цього колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року були: баба ОСОБА_6, матір ОСОБА_5 та батько ОСОБА_7 . Усього проживали шестеро осіб, а тому пропорційно до розміру часток кожен має право на 1/6 частку у домоволодінні.
Спадкоємцем майна ОСОБА_6 є позивач ОСОБА_1, який успадкував належну їй 1/6 частку як учасника колгоспного двору у домоволодінні на АДРЕСА_1, а спадкоємцем майна батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_5 є відповідач ОСОБА_2, яка успадкувала належні спадкодавцям 2/6 частини у цьому домоволодінні.
Позивач зазначив, що належне йому право як учаснику колгоспного двору на 1/6 частину, а також належне право власності у домоволодінні на 1/6 частину його дружини ОСОБА_3 і на 1/6 частину сина ОСОБА_4, вони не мають можливості зареєструвати з тих підстав, що рішенням 12 сесії 22 скликання Бригинцівської сільської ради від 23 грудня 1997 року передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0, 25 га, на якій розташований будинок, та на підставі цього рішення Бригинцівською сільською радою 04 листопада 1999 року видано на її ім`я державний акт на право власності на землю, серії ЧН № 03062.
17 квітня 2019 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Позивач наголосив, що зареєструвати свої права на належні частки у домоволодінні він та члени його родини - дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_4 - не мають можливості через відсутність права власності на належну частку у праві на земельну ділянку, на якій розташований будинок, тому він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Також ОСОБА_1 просив поновити строк позовної давності, стверджував, що не знав про оформлення на ім`я матері ОСОБА_5 державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та передачу їй одноосібно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, на якій розташований будинок, співвласником якого є він та члени його родини. Про наявність державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, на якій розташований будинок, що відноситься до категорії колгоспного двору, позивач дізнався незадовго до звернення з позовом до суду, звернувшись за допомогою до фахівця у галузі права. Повідомив, що з матір`ю він не мав добрих стосунків, будинок облаштований двома окремими входами, його частини використовувалися окремо співвласниками.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову, подавши заяву про застосування позовної давності.
Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 строк давності для звернення до суду із позовом.
Скасовано рішення 12 сесії 22 скликання Бригинцівської сільської ради від 23 грудня 1997 року в частині передачі безкоштовно у власність ОСОБА_5, мешканці с. Мирне, земельної ділянки, площею 0, 25 га, для обслуговування житлового будинку.
Скасовано державний акт на право приватної власності на землю, від 04 листопада 1999 року, серії ЧН № 03062, виданий Бригинцівською сільською радою на ім`я ОСОБА_5, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 179.
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 17 квітня 2019 року приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Афанасьєвою О. Ф., зареєстроване у реєстрі за № 651 на ім`я ОСОБА_2, та відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна 1812764274220.
Здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції зробив висновок, що рішення 12 сесії 22 скликання Бригинцівської сільської ради від 23 грудня 1997 року в частині передачі безкоштовно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 0, 25 га, для обслуговування житлового будинку порушує право інших співвласників колгоспного двору на зазначену земельну ділянку.
Суд першої інстанції виходив із того, що на зазначеній земельній ділянці розташоване домоволодіння АДРЕСА_1, до складу мешканців якого входило шість осіб, зокрема й позивач. За наведених обставин рішення органу місцевого самоврядування в частині передачі земельної ділянки підлягає скасуванню.
Також суд першої інстанції зробив висновок, що позовна давність позивачем пропущена з поважних причин, перебіг такого строку необхідно рахувати з 04 червня 2018 року, з моменту отримання відповіді на адвокатський запит.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2020 року рішення суду першої інстанції змінено в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про поновлення позовної давності, виключено з резолютивної частини рішення висновок про задоволення заяви про поновлення такого строку. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції, що перебіг позовної давності потрібно рахувати з червня 2018 року, проте визнав помилковим висновок суду у резолютивній частині рішення про поновлення такого строку.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 06 квітня 2020 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У пунктах 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, врегульованих процесуальним законом.
Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд з`ясував, що у ній міститься визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначила, що:
- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;
- оскаржувані рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16, зокрема щодо наявності підстав для застосування позовної давності;
- під час оцінки обізнаності чи необізнаності позивача про існування оскаржуваного рішення сільської ради суди мали застосувати принцип балансу ймовірностей в частині встановлення обставин, які є більш ймовірними;
- позивач не надав до суду доказів того, що наявність у відповідача права власності на земельну ділянку порушує право на отримання у власність земельної ділянки позивачем та третіми особами;
- суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі позовних вимог та встановили факти та обставини, які не були предметом позову, зокрема за відсутності позовних вимог фактично встановили, що позивач, його дружина та син є членами колгоспного двору.
Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначив ту підставу, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у червні 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін. На переконання позивача, підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, а ухвалою від 17 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що станом на 15 квітня 1991 року до домоволодіння АДРЕСА_1, яке відноситься до категорії колгоспних дворів, входили ОСОБА_6 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ), позивач ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, а отже, останні мали право спільної сумісної власності на майно цього колгоспного двору.
Встановлено, що рішенням 12 сесії 22 скликання Бригинцівської сільської ради від 23 грудня 1997 року земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташований будинок, площею 0, 25 га, за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, передано у власність одноосібно ОСОБА_5, та у подальшому на підставі цього рішення Бригинцівською сільською радою 04 листопада 1999 року видано на її ім`я державний акт на право власності на землю, серії ЧН № 03062.
У результаті виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої ТОВ "Інститут геоінформаційних технологій" у 2018 році, земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0, 2500 га, присвоєно кадастровий номер 7422081504:89:041:0007.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 12 липня 2018 року у справі № 734/2083/18 визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/6 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 серпня 2018 року визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_7 та матері ОСОБА_5 право власності на 1/3 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 жовтня 2018 року № 142596741 власником 1/3 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_2, а власником 1/6 частини цього домоволодіння є ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 квітня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 651, виданого приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Афанасьєвою О. Ф., ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_5, яке складається з: земельної ділянки, площею 0, 2500 га, розташованої в АДРЕСА_1, наданої на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серія ЧН № 03062, виданого Бригинцівською сільською радою народних депутатів Козелецького району Чернігівської області 07 лютого 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1279, кадастровий номер 7422081504:89:041:0007, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 квітня 2019 року № 163868217 власником земельної ділянки, кадастровий номер 7422081504:89:041:0007, площею 0, 25 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1812764274220), є ОСОБА_2 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Верховний Суд врахував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
За правилами частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до частини 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо з`ясування обставин належності позивача до членів колгоспного двору
Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.
Статтями 63, 64 ЗК Української РСР (у редакції Закону від 08липня 1970 року) передбачено, що кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу. Присадибна земельна ділянка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями. Присадибна земельна ділянка надається колгоспному двору за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених); її розміри встановлюються з урахуванням кількості членів двору та їх трудової участі в громадському господарстві колгоспу. Новостворювані колгоспні двори, зареєстровані в сільських (селищних) Радах народних депутатів, мають право на одержання присадибних ділянок в порядку і розмірах, визначених статутом колгоспу.
Відповідно до пункту 42 Примірного статуту колгоспу, прийнятого III Всесоюзним з`їздом колгоспників та затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 27 листопада 1969 року № 910, сім`я колгоспника (колгоспний двір) може мати у власності житловий будинок, господарські будівлі, продуктивну худобу, птицю, бджіл і дрібний сільськогосподарський інвентар для робіт на присадибній ділянці. Сім`ї колгоспника (колгоспному двору) надається в користування присадибна земельна ділянка під город, сад і інші потреби в розмірі до 0, 50 га, включаючи землю, зайняту будівлями, а на поливних землях до 0, 20 га.
Згідно із частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору. При відсутності згоди спір про володіння, користування або розпорядження майном колгоспного двору вирішується судом за позовом будь-якого члена двору, який досяг шістнадцяти років. Особи віком від п`ятнадцяти до шістнадцяти років можуть такий позов пред`явити за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а позов в інтересах осіб, що не досягли п`ятнадцяти років, може бути пред`явлений їх батьками (усиновителями) або опікуном (стаття 121 ЦК Української РСР).
Частиною другою статті 123 ЦК Української РСР було передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Відповідно до усталеної судової практики, що склалася з приводу застосування наведених правил, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в навчальному закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").
Отже, члени колгоспного двору мають рівні права щодо майна, яке вони набули спільною працею у колгоспному дворі, а також майна, яке передано у користування колгоспного двору з метою забезпечення його функціонування - присадибної земельної ділянки.
Статтею 6 ЗК України (у редакції Закону України від 13 березня 1992 року
№ 2196-ХІІ, далі - ЗК України 1992 року) було передбачено право приватної власності громадян на землю, зокрема право громадян України на одержання у власність земельних ділянок для особистого підсобного господарства.
Відповідно до статті 17 ЗК України 1992 року передача у власність земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно зі статтею 56 ЗК України 1992 року, що була раніше надана громадянину, провадилася сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки. Зазначені земельні ділянки передавалися у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядали у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймали відповідні рішення.
Пунктами 1-3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року
№ 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" (далі - Декрет № 15-92) доручено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.
За наведених обставин, враховуючи, що земельна ділянка перебувала у користуванні колгоспного двору, членом якого був також і ОСОБА_1, після припинення колгоспного двору він як його колишній член та співвласник домоволодіння має право на участь у приватизації земельної ділянки, яка використовувалася членами цього колгоспного двору. Позивач як землекористувач спірної ділянки також мав право на отримання її у спільну власність.
В оцінці доводів касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі позовних вимог, досліджуючи питання про те, чи входив позивач та треті особи до колгоспного двору, Верховний Суд врахував, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував пред`явлені позовні вимоги тим, що він як член колгоспного двору набув право на частку у домоволодінні, а оформлення права власності на земельну ділянку одним із членів колгоспного двору порушує його права на земельну ділянку, яка перебувала у спільному користуванні членів колгоспного двору, а отже, ОСОБА_1 як член такого колгоспного двору має право на частку цієї земельної ділянки.
За наведених обставин Верховний Суд визнає помилковими доводи касаційної скарги про те, що суди не повинні були досліджувати питання, чи входив позивач та члени його сім`ї до складу учасників колгоспного двору та, як наслідок, чи стосуються прав та інтересів позивача оскаржувані рішення сільської ради і державний акт на земельну ділянку, яка перебувала у користуванні членів колгоспного двору та на якій розташоване домоволодіння колгоспного двору, до набуття її у власність одноосібно ОСОБА_5 .
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).