1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Закон України


З А К О Н У К Р А Ї Н И
( Закон втрачає чинність з 01.01.2002 року на підставі Кодексу N 2768-III від 25.10.2001, ВВР, 2002, N 3-4, ст.27 )
Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 25, ст.354 )
Верховна Рада України
постановляє:
Внести зміни і доповнення до Земельного кодексу Української РСР (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991 р., N 10, ст.98), виклавши його в такій редакції:
"ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Г л а в а 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Земельне законодавство України і його завдання
Земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.
Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.
Гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря регулюються спеціальним законодавством України і Республіки Крим.
Стаття 2. Склад земель України, віднесення їх до категорій і переведення з однієї категорії до іншої
Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:
1) землі сільськогосподарського призначення;
2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);
3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;
4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
5) землі лісового фонду;
6) землі водного фонду;
7) землі запасу.
Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.
Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.
Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Стаття 3. Форми власності на землю. Розпорядження землею.
Власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.
Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Стаття 4. Право державної власності на землю
У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.
Суб'єктами права державної власності на землю виступають:
Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.
Не можуть передаватись у колективну та приватну власність:
землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади;
землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;
землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;
землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;
землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.
Стаття 5. Право колективної власності на землю
Земля може належати громадянам на праві колективної власності.
Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.
У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.
До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.
Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.
Землі у колективну власність передаються безплатно.
Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.
Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.
У разі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її купівлю мають співвласники.
Землі загального користування (внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші грунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Сільські і селищні Ради народних депутатів створюють на своїй території резервний фонд земель за погодженням місцерозташування з землекористувачем у розмірі до 15 процентів площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів.
Частина земель резервного фонду, яка на час введення в дію цього Кодексу належала господарствам, залишається за ними на умовах постійного користування.
Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.
Стаття 6. Право приватної власності громадян на землю
Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для:
ведення селянського (фермерського) господарства;
ведення особистого підсобного господарства;
будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);
садівництва;
дачного і гаражного будівництва.
Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі:
одержання їх у спадщину;
одержання частки землі у спільному майні подружжя;
купівлі-продажу, дарування та обміну.
Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.
Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для:
ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею;
ведення особистого підсобного господарства;
будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу;
садівництва;
дачного і гаражного будівництва.
За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.
При обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.
Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.
До числа осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.
До числа осіб, зайнятих у соціальній сфері, належать працівники освіти, охорони здоров'я, культури, побутового обслуговування населення, зв'язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів, а також пенсіонери з числа цих осіб.
При визначенні середнього розміру земельної частки має враховуватися якість сільськогосподарських угідь. Розмір середньої земельної частки може переглядатися залежно від демографічних умов і конкретних обставин, що склалися, Радою народних депутатів, яка визначила цей розмір.
Надана громадянинові у власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кредитної установи.
Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землекористувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажанням їм може бути передано у власність або надано у користування інші земельні ділянки на загальних підставах.
Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.
Стаття 7. Користування землею
Користування землею може бути постійним або тимчасовим.
Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.
Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим.
У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності:
громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства;
сільськогосподарським підприємствам і організаціям;
громадським об'єднанням;
релігійним організаціям;
промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям;
організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони;
для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам;
житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам;
спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.
У тимчасове користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності:
громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства;
промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям;
громадським об'єднанням;
релігійним організаціям;
організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони;
сільськогосподарським підприємствам і організаціям;
житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам;
спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб.
У тимчасове користування із земель, що перебувають у колективній і приватній власності, земля може надаватись відповідним власникам цієї землі за договором, який реєструється у сільській, селищній, міській Раді народних депутатів:
громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби;
промисловим, транспортним та іншим підприємствам, установам і організаціям для несільськогосподарських потреб.
У випадках, передбачених законодавством України і Республіки Крим, земля може надаватися в користування іншим організаціям та особам.
Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у державній власності, провадиться Радами народних депутатів, які надали їх у користування.
Продовження строку користування земельними ділянками, наданими із земель, що перебувають у колективній і приватній власності, провадиться власником цієї землі шляхом укладання нового договору.
Стаття 8. Оренда землі
У тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства.
Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі.
Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п'ятдесяти років.
Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі.
Орендар має переважне право на поновлення договору оренди землі після закінчення строку його дії.
Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають переважне право на одержання орендованих земельних ділянок у власність, крім випадків, коли їх орендарями є спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземні держави, міжнародні організації, іноземні юридичні особи та фізичні особи без громадянства.
Тимчасово невикористовувані сільськогосподарські угіддя, що перебувають у колективній власності колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів і сільськогосподарських акціонерних товариств, можуть надаватися в оренду для сільськогосподарського використання на строк не більше п'яти років.
Громадяни, які мають земельні ділянки у власності, мають право надавати їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а у разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до навчального закладу - до п'яти років. При успадковуванні земельних ділянок неповнолітніми допускається надання цих ділянок в оренду під контролем місцевих Рад народних депутатів на строк до досягнення спадкоємцем повноліття.
Відносини щодо оренди землі регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Стаття 9. Компетенція сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин
До відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:
1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу;
2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;
3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;
4) справляння плати за землю;
5) ведення земельно-кадастрової документації;
6) погодження проектів землеустрою;
7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства;
8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;
9) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною;
10) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народих депутатів.
11) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні;
12) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;
13) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.
Стаття 10. Компетенція міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин
До відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:
1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу;
2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;
3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;
4) справляння плати за землю;
5) ведення земельно-кадастрової документації;
6) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства;
7) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;
8) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною;
9) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні;
10) організація землеустрою;
11) затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та контроль за їх здійсненням;
12) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів;
13) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;
14) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.
Стаття 11. Компетенція районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин
До відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:
1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу;
2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;
3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;
4) ведення земельно-кадастрової документації;
5) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства;
6) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;
7) погодження будівництва землекористувачами жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій їм у користування за межами населених пунктів;
8) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною;
9) організація землеустрою;
10) розгляд і затвердження проектів і схем землеустрою;
11) затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та контроль за їх здійсненням;
12) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів;
13) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;
14) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.
Стаття 12. Компетенція обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин
До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:
1) надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленному статтею 19 цього Кодексу;
2) вилучення земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;
3) організація ведення земельно-кадастрової документації;
4) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель та їх моніторингу, додержанням земельного законодавства;
5) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів, охороні пам'яток історії та культури;
6) розробка і виконання разом з районними та міськими Радами народних депутатів обласних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів;
7) організація землеустрою;
8) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться Верховною Радою України;
9) координація діяльності місцевих землевпорядних органів;
10) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;
11) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.
Стаття 13. Компетенція Республіки Крим у галузі регулювання земельних відносин
До відання Республіки Крим у галузі регулювання земельних відносин належить:
1) розпорядження землями державної власності в межах Республіки Крим, за винятком земель загальнодержавної власності;
2) розробка і вдосконалення земельного законодавства Республіки Крим;
3) організація ведення земельно-кадастрової документації;
4) організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та їх моніторингу;
5) розробка і здійснення разом з місцевими Радами народних депутатів республіканських програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами;
6) організація землеустрою;
7) вирішення земельних спорів;
8) вирішення інших питань у галузі регулювання земельних відносин.
Стаття 14. Компетенція України у галузі регулювання земельних відносин
До відання України у галузі регулювання земельних відносин належить:
1) законодавче регулювання земельних відносин;
2) розпорядження землями загальнодержавної власності України;
3) установлення порядку і середніх ставок плати за використання землі, граничних розмірів орендної плати за землю;
4) організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та їх моніторингу;
5) розробка і виконання разом з Республікою Крим, місцевими Радами народних депутатів державних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами;
6) встановлення основних положень землеустрою і порядку ведення державного земельного кадастру, організація їх здійснення;
7) вирішення інших питань у галузі регулювання земельних відносин.
Стаття 15. Органи, що здійснюють державне управління у галузі використання і охорони земель
Державне управління у галузі використання і охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація, Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до їх компетенції.
Стаття 16. Участь громадян та їх об'єднань, органів територіального громадського самоврядування у здійсненні заходів щодо використання і охорони земель
Громадяни та їх об'єднання, органи територіального громадського самоврядування мають право брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов'язаних із використанням земель, сприяють Радам народних депутатів і спеціально уповноваженим на те органам державного управління в галузі використання і охорони земель у здійсненні заходів щодо охорони земель та поліпшення природного середовища.
Г л а в а 2. ПЕРЕДАЧА ЗЕМЕЛЬ У ВЛАСНІСТЬ І НАДАННЯ ЇХ
У КОРИСТУВАННЯ
Стаття 17. Передача земельних ділянок у власність Радами народних депутатів
Передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк.
Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.
Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.
Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для:
ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу;
ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу;
будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.
Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).
Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.
Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу.
Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.
До клопотання додаються матеріали, що обгрунтовують розмір земельної ділянки, обчислений відповідно до вимог частини шостої статті 5 цього Кодексу.
Місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання.
Стаття 18. Придбання земельних ділянок у власність
Придбання громадянами у місцевих Рад народних депутатів земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства понад площу, що передається безплатно, провадиться за плату в порядку, передбаченому статтею 17 цього Кодексу.
Рішення відповідної Ради народних депутатів з цього питання є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки з посвідченням у нотаріальному порядку.
Придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.
Розрахунки, пов'язані з придбанням земельних ділянок, провадяться через відповідні банки.
Стаття 19. Надання земельних ділянок у користування
Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.
Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.
Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів:
із земель запасу для сільськогосподарського використання;
із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу;
для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.
Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки:
із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд;
в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.
Верховна Рада України надає земельні ділянки у разі, коли для вилучення цих земель установлено особливий порядок (стаття 32).
Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.
Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.
Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.
Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації.
Відведення земельних ділянок для потреб громадян провадиться за кошти державного, республіканського (Республіки Крим) та місцевих бюджетів на замовлення сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки.
Умови і строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.
Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.
До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обгрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали.
У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання.
Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.
Якщо надання земельної ділянки провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.
Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.
Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народних депутатів вирішує у місячний строк питання про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель провадиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.
Стаття 20. Переважне надання земель для потреб сільського господарства
Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарських цілей.
Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.
Стаття 21. Надання земель для несільськогосподарських потреб
Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі і зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших несільськогосподарських потреб надаються землі несільськогосподарського призначення, не придатні для ведення сільського господарства або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
Надання для вказаних цілей земельних ділянок із земель лісового фонду провадиться переважно за рахунок нелісових площ або площ, зайнятих чагарниками і малоцінними насадженнями.
Надання земельних ділянок для видобування корисних копалин відкритим способом і торфу та проведення інших робіт, пов'язаних із порушенням грунтового покриву, провадиться після приведення раніше наданих земельних ділянок у стан, придатний для використання їх за призначенням, і повернення цих ділянок попереднім власникам землі або землекористувачам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.
Надання земельних ділянок під забудову на площі залягання корисних копалин (крім загальнопоширених) провадиться за погодженням з органами державного гірничого нагляду, а на площах залягання загальнопоширених корисних копалин - за погодженням з обласними Радами народних депутатів.
Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.
Стаття 22. Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою
Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Стаття 23. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
Стаття 24. Порядок оформлення тимчасового користування землею
Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.
Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 25. Порядок використання земельних ділянок для розвідувальних робіт
Підприємства, установи і організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити ці роботи на всіх землях, незалежно від їх цільового призначення, на підставі дозволу на проведення розвідувальних робіт і договору, що укладається з власником землі, землекористувачем. Земельні ділянки для проведення розвідувальних робіт у власника землі або землекористувача не вилучаються (не викупляються).
Дозвіл на проведення розвідувальних робіт видається органами державної адміністрації району або виконавчим комітетом міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, на строк не більше одного року, а для будівництва розвідувальних свердловин на нафту і газ - на строк, обгрунтований проектною документацією.
Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних, дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових випадках.
Строки початку і місце проведення розвідувальних робіт погоджуються із власниками землі та землекористувачами, а у разі недосягнення згоди визначаються районними (міськими) Радами народних депутатів.
Стаття 26. Обов'язки підприємств, установ і організацій, що проводять розвідувальні роботи
Підприємства, установи і організації, що проводять розвідувальні роботи, зобов'язані відшкодовувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, включаючи неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у стан, придатний для використання їх за призначенням, і передавати за актом власникові землі або землекористувачу.
Приведення земельних ділянок у придатний стан здійснюється у ході робіт, а при неможливості цього - не пізніш як у місячний строк після завершення робіт, включаючи період промерзання грунту.
Підприємства, установи і організації, що проводять розвідувальні роботи і повністю або частково обмежують використання земельних ділянок власниками землі або землекористувачами, сплачують земельний податок або орендну плату за весь час зайняття ділянок.
Г л а в а 3. ПРИПИНЕННЯ І ПЕРЕХІД ПРАВ НА ЗЕМЛЮ
Стаття 27. Припинення права користування землею
Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:
1) добровільної відмови від земельної ділянки;
2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;
3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;
4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;
5) нераціонального використання земельної ділянки;
6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;
7) використання землі не за цільовим призначенням;
8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;
9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
Пункт 5 частини першої цієї статті не поширюється на право користування землею громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, протягом трьох років з часу надання земельної ділянки.
Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу.
Право користування орендованою землею припиняється також при розірванні договору оренди землі.
Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.
Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5-9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.
Право тимчасового користування землею припиняється шляхом розірвання договору.
Стаття 28. Припинення права колективної та приватної власності на землю
Право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі:
1) добровільної відмови від земельної ділянки;
2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів;
3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб;
4) припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 цього Кодексу.
Право власності на землю може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу.
Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів. В разі незгоди власника земельної ділянки у випадку, передбаченому пунктом 3, а також при вилученні земельної ділянки відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, припинення права власності на землю провадиться в судовому порядку.
Стаття 29. Порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою
Припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.
У разі виявлення випадків використання землі не за цільовим призначенням, нераціонального використання або способами, що призводять до зниження родючості грунтів і забруднення, систематичного невнесення платежів за землю органи державного контролю за використанням і охороною земель або фінансові органи письмово попереджають власників землі і землекористувачів про необхідність усунення цих порушень у місячний строк.
Якщо порушення за цей час не будуть усунуті, на винних накладається адміністративне стягнення у встановленому порядку і надається додатково місячний строк для усунення порушень. Якщо порушення і в цей строк не будуть усунуті, вказані органи передають відповідній місцевій Раді народних депутатів або власнику землі, який надав земельну ділянку в користування, акт і свій висновок про необхідність припинення права на земельну ділянку.
Місцеві Ради народних депутатів на підставі одержаних матеріалів через уповноважені ними органи звертаються з позовом до суду, арбітражного суду про припинення права власності на земельну ділянку.
Стаття 30. Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду
При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.
Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.
Г л а в а 4. ВИЛУЧЕННЯ (ВИКУП) ЗЕМЕЛЬ
Стаття 31. Органи, які мають право на вилучення (викуп) земель
Вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.
Вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів:
із земель сіл і селищ для усіх потреб, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу;
за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність або надання у користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п'ятою цієї статті та статтею 33 цього Кодексу.
Вилучення земель (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) у межах міста для усіх потреб провадиться за рішенням міської Ради народних депутатів, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу.
Вилучення земель на території району за межами населених пунктів для надання їх у тимчасове користування для сільськогосподарського використання в порядку, передбаченому статтями 77 і 79 цього Кодексу, а також для передачі у власність або надання у користування для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.
Вилучення земель на території області за межами населених пунктів провадиться за рішенням обласної Ради народних депутатів у разі їх надання:
для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд, крім випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу;
для будівництва промислових підприємств, інших несільськогосподарських потреб, а також в усіх інших випадках, крім передбачених частинами другою і четвертою цієї статті та статтями 32 і 33 цього Кодексу.
У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку. При задоволенні позову рішення суду, арбітражного суду є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності або право користування землею.
Викуп земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, для державних і громадських потреб провадиться Радами народних депутатів за рахунок їх бюджетів.
Стаття 32. Особливий порядок вилучення земель для державних і громадських потреб
За межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об'єктів (частина п'ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.
Вилучення ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, у межах міст для усіх потреб допускається за рішенням Верховної Ради України.
Стаття 33. Недопустимість вилучення особливо цінних продуктивних земель, а також земель, зайнятих природними та історико-культурними об'єктами
Вилучення особливо цінних продуктивних земель (чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі; підзолисто-дернові суглинкові грунти; торфовища середньоглибокі і глибокі і глибокі осушені; коричневі грунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі грунти Закарпаття), земель сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів для несільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, заповідників, національних, дендрологічних та меморіальних парків, ботанічних садів, поховань і археологічних пам'яток не допускається.
Законодавством України може бути заборонено вилучення й інших особливо цінних продуктивних земель.
Стаття 34. Порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земель
Підприємства, установи і організації, заінтересовані у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування попередньо погодити із власниками землі і землекористувачами та місцевими Радами народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те органами державного управління по охороні і використанню земель місце розташування об'єкта, розмір ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх інших об'єктів, умови проживання населення і охорону навколишнього середовища.
Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів провадиться у встановленому порядку підприємствами, установами і організаціями, заінтересованими у їх відведенні.
Попереднє погодження місць розташування об'єктів, розмірів намічуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться місцевими Радами народних депутатів, які мають право вилучати ці ділянки.
Фінансування проектних робіт до попереднього погодження місця розташування об'єкта не допускається.
Попереднє погодження місць розташування об'єктів на землях, що вилучаються за рішенням Верховної Ради України, а також об'єктів власності інших держав, міжнародних організацій та іноземних юридичних осіб провадиться Верховною Радою України.
Підприємства, установи і організації, заінтересовані у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотаннями про попереднє погодження місць розташування об'єктів до відповідної місцевої Ради народних депутатів. Клопотання щодо об'єктів, розміщення яких погоджує Верховна Рада України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.
До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки.
Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк клопотання і дає підприємству, установі, організації дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування об'єкта.
Підприємство, установа і організація погоджують найбільш доцільне місце розташування об'єкта, розміри намічуваної для вилучення земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) із власником землі або землекористувачем, районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подають відповідні матеріали до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає їх і погоджує місце розташування того об'єкта, під який має право вилучати земельну ділянку.
Якщо попереднє погодження місця розташування об'єкта провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів готує свій висновок і подає матеріали на погодження до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.
Районна (міська) Рада народних депутатів розглядає у місячний строк ці матеріали і погоджує місце розташування того об'єкта, під який має право вилучати земельну ділянку, або подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.
Обласна Рада народних депутатів розглядає подані матеріали і погоджує місце розташування об'єкта, під який вилучення земельної ділянки провадиться цією Радою.
Матеріали попереднього погодження місця розташування об'єкта, що провадиться Верховною Радою України, подаються обласною, Київською, Севастопольською міською Радою народних депутатів із своїм висновком до Кабінету Міністрів України, який розглядає їх у місячний строк і подає свої пропозиції до Верховної Ради України.
Матеріали попереднього погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з проекту районного планування або проекту планіровки та забудови міста, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Вказуються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.
Г л а в а 5. ПЛАТА ЗА ПРИДБАННЯ ЗЕМЛІ У ВЛАСНІСТЬ,
ЗЕМЕЛЬНИЙ ПОДАТОК, ОРЕНДНА ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ
Стаття 35. Плата за придбання землі
Передача землі у власність за плату у випадках, передбачених цим Кодексом, провадиться за нормативною ціною, що визначається законодавством України.
Стаття 36. Плата за використання землі
Використання землі на Україні є платним.
Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель.
Орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за угодою сторін у договорі оренди.
Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлюються Верховною Радою України.
Стаття 37. Надходження платежів за землю до бюджету та їх використання
Платежі за землю надходять до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки.
Частина коштів від плати за землю централізується у державному, республіканському (Республіки Крим) і обласних бюджетах у порядку і розмірах, що встановлюються законодавством України.
Кошти від плати за землю використовуються на цілі, що визначаються законодавством України.
Стаття 38. Пільги щодо плати за землю
Від плати за землю звільняються:
1) заповідники, національні і дендрологічні парки, ботанічні сади;
2) заказники (крім мисливських), дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю;
3) державні сортовипробувальні станції та сортодільниці, а також землі радгоспів, що використовуються цими станціями і дільницями для випробування сортів сільськогосподарських культур;
4) заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, дитячі санаторно-курортні і оздоровчі, а також навчально-виховні заклади;
5) заклади фізичної культури та спорту, за винятком кооперативних і приватних;
6) благодійні фонди;
7) інваліди I та II груп, учасники Великої Вітчизняної війни і прирівняні до них особи, пенсіонери;
8) громадяни, яким у встановленому порядку видано посвідчення, що вони постраждали від Чорнобильської катастрофи, а також громадські об'єднання осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Не справляється плата за радіоактивно і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства, а також за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння.
Новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі у їх власність або надання в користування земельної ділянки.
Верховна Рада Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські Ради народних депутатів можуть установлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, відстрочення сплати, зниження ставки земельного податку.
Г л а в а 6. ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ВЛАСНИКІВ ЗЕМЛІ ТА
ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧІВ, ЗАХИСТ І ГАРАНТІЇ ЇХ ПРАВ
Стаття 39. Права власників земельних ділянок і землекористувачів
Власники земельних ділянок і землекористувачі мають право:
1) самостійно господарювати на землі;
2) укладати договір застави з установами, які надають кредит;
3) власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації;
4) використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;

................
Перейти до повного тексту