Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 202/3567/19
провадження № 61-16892св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк", державний реєстратор Обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос Олена Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року у складі судді Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), державного реєстратора Обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос О. В. про скасування рішення державного реєстратора.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 14 квітня 2008 року між нею та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", укладений Генеральний договір надання кредитних послуг № 085/045-8 про надання кредиту в доларах США в межах загального ліміту кредитування у розмірі 180 000,00 дол. США.
На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань 14 квітня 2008 року між нею та банком укладений іпотечний договір № 263, предметом якого є будівля магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
06 травня 2019 року їй стало відомо, що 22 березня 2019 року державним реєстратором Волос О. В. за АТ "Укрсоцбанк" зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.
Вказувала на те, що вона отримала повідомлення від банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 27 грудня 2018 року за вих. № 13-08/4120, у той час як право власності за банком зареєстровано на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки за вих № 13-08/22-17/1, що ставить під сумнів те, що державний реєстратор здійснював перевірку документів, що були надані банком для реєстрації.
Крім того, банк звернув стягнення на предмет іпотеки поза строком позовної давності, оскільки 10 січня 2012 року пред`явив їй вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, чим змінив строк виконання основного зобов`язання.
З урахуванням зазначеного та заяви про зміну підстав позову, ОСОБА_1 просила скасувати рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державним реєстратором Обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос О. С., згідно із записом про власність № 30964164 від 22 березня 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ "Укрсоцбанк" не порушено вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 37 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій. Вказувала на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 37 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, який був укладений 14 квітня 2008 року.
Суди не врахували, що згідно з положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виключно на підставі окремого договору. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17.
Передбачений пунктом 5.6.3 іпотечного договору спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", - є нічим іншим ніж відсилкою на Закон України "Про іпотеку", а не застереженням.
Пунктом 5.9 іпотечного договору передбачено, що у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку", пункту 4.6.3 цього договору (застереження про задоволення вимог кредиторів), цей договір є правовстановлюючим документом на нерухоме майно, що є предметами іпотеки за цим договором, та є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметами іпотеки за іпотекодержателем в органах БТІ.
Однак іпотечний договір не містить пункту 4.6.3 (застереження про задоволення вимог кредиторів). Стаття 4 договору (виникнення та припинення права іпотеки) закінчується пунктом 4.3.
Суди першої та апеляційної інстанцій у судових рішеннях посилались на умови іпотечного договору від 23 квітня 2008 року, зокрема на підпункт 16.7.1 пункту 16.7 та пункт 22 договору, однак іпотечний договір між нею та банком укладений 14 квітня 2008 року та цей договір не містить пунктів, на які посилалися суди.
Отже, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки іпотечному договору.
Посилаючись на висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), апеляційний суд не врахував, що у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини, а саме щодо наявності заставної.
Згідно з пунктом 1.14 іпотечного договору від 14 квітня 2008 року, який укладений між нею та банком, за цим договором заставна не випускається.
Крім того, з метою доказування існування обставин, зазначених у позові, вона та її представник неодноразово звертались до суду з клопотаннями про витребування доказів: належним чином завірену копію рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос О. В., індексний номер: 46242703 від 01.01.2019 14:15:31, та належним чином завірену копію реєстраційної справи за рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Волос О. В., індексний номер: 46242703 від 01.04.2019 14:15:31.
Ухвалами суду першої інстанції від 03 липня 2019 року та від 27 серпня 2019 року вказані клопотання задоволено та витребувано у державного реєстратора зазначені докази.
Проте витребувані судом докази державний реєстратор не надав, на що суди уваги не звернули та не застосували наслідки ненадання витребуваних доказів.
Підставами касаційного оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц (провадження № 14-66цс18); у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 910/1121/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 303/4230/18 (провадження № 61-22266св19), від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц (провадження № 61-5164св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 359/6391/17 (провадження № 61-3177св19), від 15 січня 2020 року у справі № 209/2599/17 (провадження № 61-5415св19), від 18 листопада 2020 року у справі № 750/5622/19 (провадження № 61-17150св19), від 22 травня 2019 року у справі № 130/1508/18 (провадження № 61-6086св19).
Відповідачі не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13 січня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений генеральний договір надання кредитних послуг № 085/045-8 про надання кредиту в доларах США в межах загального ліміту кредитування у розмірі 180 000,00 дол. США.
На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань позичальника за генеральним договором надання кредитних послуг 14 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 263, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку будівлю магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
22 березня 2019 року державним реєстратором обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос О. В. зареєстровано право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки: будівлю магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, внаслідок якої власником магазину стало АТ "Укрсоцбанк".
10 вересня 2019 року Загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-Банк" та єдиним акціонером АТ "Укрсоцбанк" затверджено рішення про реорганізацію АТ "Укрсоцбанк" шляхом приєднання до АТ "Альфа-Банк".
Згідно з рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ "Укрсоцбанк" від 15 жовтня 2019 року, затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк", які зазначені у Передавальному акті, виникає в АТ "Альфа-Банк" з дати, визначеної у Передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року.
Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Альфа-Банк" від 15 жовтня 2019 року вирішено затвердити Передавальний акт (пункт 2.1. протоколу).
15 жовтня 2019 року відповідно до підпункту "г" пункту 11 частини четвертої статті 1 Закону України "Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків", пунктів 3.1, 5.3, Постанови Правління Національного банку України від 27 червня 2008 року № 189 "Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників", затверджено Передавальний акт, відповідно до якого АТ "Альфа-Банк" у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.