Верховна Рада України

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: "Організація протиракової боротьби в Україні. Проблеми та шляхи їх вирішення" (додаються).

2. Кабінету Міністрів України забезпечити інформування Верховної Ради України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою, через шість місяців з дня її прийняття та в подальшому щорічно до 1 липня.

3. Апарату Верховної Ради України спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування забезпечити в установленому порядку видання збірника матеріалів за результатами зазначених парламентських слухань.

4. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування.

5. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Учасники парламентських слухань на тему: "Організація протиракової боротьби в Україні. Проблеми та шляхи їх вирішення", які відбулися у Верховній Раді України 12 лютого 2020 року, відзначають, що захворюваність населення України на онкологічні захворювання та смертність українців внаслідок цих хвороб залишаються стало високими.

До груп підвищеного ризику розвитку злоякісних новоутворень відносяться особи із спадковою схильністю, наявністю передракових захворювань, кризовою поведінкою (тютюнопаління, вживання психоактивних речовин тощо), старших вікових груп, представники певних професій та особи, які проживають на екологічно несприятливих територіях, у тому числі радіоактивно забруднених. Факторами ризику розвитку раку є також деякі хронічні інфекції (Helicobacter pylori, вірус папіломи людини (ВПЛ), вірус гепатиту B, вірус гепатиту C, вірус Епштейна-Барр тощо). Так, наприклад, за даними Міністерства охорони здоров’я України, щороку 85 тисяч українців помирає від хвороб, спричинених курінням, переважна більшість яких це злоякісні новоутворення.

Загалом, за оцінками фахівців, ризик захворіти на рак в Україні має кожен четвертий чоловік та кожна шоста жінка.

Захворюваність на рак в Україні складає 380 випадків на 100 тис. населення, що виводить країну в лідери на Європейському континенті. Станом на 1 січня 2019 року на онкологічному обліку в Україні перебувало близько мільйона хворих (975 301 осіб). За даними Національного канцер-реєстру, щорічно у нашій державі рак вперше діагностують у близько 140 тис. дорослих осіб і у понад 1 000 дітей. Згідно з прогнозними оцінками рівень захворюваності на злоякісні новоутворення в Україні до 2030 року може зрости до 180 тис. осіб у рік.

У чоловіків в структурі онкологічної захворюваності переважають злоякісні новоутворення шкіри, передміхурової залози, сечового міхура, легенів, нирки та колоректальний рак, у жінок - злоякісні новоутворення шкіри, грудної залози, тіла та шийки матки і щитовидної залози. Найбільша розповсюдженість злоякісних новоутворень на кінець 2018 року спостерігалася у Миколаївській області (3250,5 на 100 тис. населення), найменша - в Закарпатській та Івано-Франківській областях (1781,9 на 100 тис. населення). У дітей у віці від 0 до 17 років у структурі захворюваності на злоякісні новоутворення обох статей найвищу питому вагу мали лейкемії та рак головного мозку.

Також досить високим є рівень інвалідизації населення внаслідок злоякісних новоутворень. Відомо, що кожна четверта особа з інвалідністю в Україні має в анамнезі перенесену онкологічну патологію.

Смертність від раку в Україні посідає друге місце у загальній структурі смертності населення і поступається за цим показником лише серцево-судинним захворюванням. За даними Національного канцер-реєстру, в 2018 році від раку померло майже 65 тис. наших співвітчизників (64 860 осіб), з яких 35 відсотків становлять громадяни працездатного віку.

Майже 30 відсотків українців, у яких виявлено онкологічне захворювання, помирають протягом першого року з моменту встановлення діагнозу, а середня п’ятирічна виживаність, що є інтегральним показником ефективності протиракової боротьби, в Україні становить 53 відсотки. При цьому спеціальним лікуванням в Україні охоплено всього 68 відсотків первинних онкохворих, що є вкрай недостатнім. Так, наприклад, у 2016 році в окремих регіонах від 30 відсотків до 75 відсотків хворих з різними локалізаціями злоякісних новоутворень взагалі не отримували спеціального лікування. Відсоток охоплення профілактичними оглядами пацієнтів, які перебувають на обліку з приводу злоякісних новоутворень, також є невисоким.

Міжнародний досвід свідчить, що практично в жодній країні середньостатистичний громадянин не спроможний самостійно покривати витрати на високовартісне лікування онкологічної патології, тому у світі широко застосовується практика прийняття державних цільових програм, створення спеціальних благодійних фондів тощо.

За роки незалежності в Україні було реалізовано три державні цільові програми, спрямовані на боротьбу з онкологічними захворюваннями у дітей та дорослих:

Державна програма "Онкологія" на 2002-2006 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 392;

Державна програма "Дитяча онкологія" на 2006-2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 983;

"Загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року", затверджена Законом України від 23 грудня 2009 року № 1794-VI.

Реалізація зазначених програм дозволила досягти певних позитивних результатів в організації профілактики, діагностики та лікування злоякісних новоутворень. Зокрема, було покращено заходи з виявлення хворих з передраковою патологією, організації диспансерного нагляду та оздоровлення осіб з груп підвищеного ризику розвитку онкологічних захворювань. Частково оновлено матеріально-технічну базу закладів охорони здоров’я онкологічного профілю, впроваджено систему централізованих закупівель за бюджетні кошти лікарських засобів та медичних виробів для лікування онкологічних пацієнтів тощо.

У рамках виконання програмних заходів було також розроблено і затверджено протоколи надання медичної допомоги за спеціальністю "онкологія" для 38 видів злоякісних новоутворень (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 17 вересня 2007 року № 554).

Однак через те, що фінансування вищезазначених державних програм було спрямоване переважно на закупівлю лікарських засобів, обладнання та витратних матеріалів, значна кількість їх завдань, зокрема пов’язаних з первинною та вторинною профілактикою злоякісних новоутворень, науковим забезпеченням онкологічної допомоги, її інформаційно-аналітичним забезпеченням, соціальною, трудовою та психологічною реабілітацією хворих на рак і осіб, які отримали інвалідність внаслідок онкологічних захворювань, та інші важливі заходи так і не були виконані належним чином.

З 2016 року, у зв’язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України "Про ефективне використання державних коштів" від 11 жовтня 2016 року № 710, припинено підготовку проектів нових державних цільових програм або внесення змін до затверджених цільових програм, що потребують додаткового фінансування з державного бюджету, у тому числі у сфері охорони здоров’я.

Тому на сьогодні в Україні відсутній програмний документ, яким було б визначено основні заходи щодо боротьби з онкологічними захворюваннями на загальнодержавному та місцевому рівнях і згідно з яким такі заходи отримували б належне фінансування. Коштом державного та місцевих бюджетів забезпечується лише закупівля лікарських засобів та медичних виробів для онкологічних пацієнтів. При цьому реальна потреба у забезпеченні ліками онкохворих дітей у минулі роки (2016-2019 роки) не перевищувала 60-75 відсотків, а дорослих - іноді сягала лише 30 відсотків.

При підготовці бюджетного запиту на 2020 рік за бюджетною програмою КПКВК 2301400 Міністерства охорони здоров’я України для лікування онкологічних хворих у межах граничних обсягів була врахована сума 1 320 464,5 тис. гривень.

При розгляді Верховною Радою України проекту Державного бюджету України на 2020 рік за ініціативи народних депутатів України - членів профільного парламентського Комітету фінансування для лікування онкологічних хворих було збільшено на суму 1 222 083,2 тис. гривень, а саме до рівня покриття повної потреби. Загальна сума видатків на закупівлю хіміотерапевтичних препаратів, радіофармпрепаратів та препаратів супроводу для лікування онкологічних хворих у 2020 році становить 2 542 547,7 тис. гривень, що дозволить у поточному році забезпечити онкохворих дітей та дорослих життєво необхідними лікарськими засобами згідно з національним переліком на майже 100 відсотків від потреби.

На думку учасників парламентських слухань, впровадження заходів з профілактики та ранньої діагностики найбільш розповсюджених видів злоякісних новоутворень дозволить суттєво підвищити рівень раннього виявлення таких захворювань та заощадити бюджетні кошти шляхом попередження виникнення занедбаних форм раку, вартість лікування яких є вкрай високою та обтяжливою для бюджету. Однак необхідно, щоб такі заходи набули статусу обов’язкових для населення та були систематизовані певним чином (з визначенням видів, методів та періодичності проведення, типів скринінгу для різних вікових груп населення, осіб з груп ризику тощо) з метою забезпечення їх ефективності.

У світі широко відомий успішний досвід реалізації програм з ранньої діагностики онкологічних захворювань, які дозволяють виявити багато форм раку на ранніх стадіях і успішно його лікувати. Методологія скринінгу для ранньої діагностики раку починається з простого обстеження, лабораторних та рентгенівських досліджень, які, у разі необхідності, можуть доповнюватися більш складними інструментальними або лабораторними дослідженнями. Значну роль в організації такої діагностики у розвинених країнах відіграють лікарі первинної ланки медичної допомоги. Також успішній організації онкоскринінгу сприяє проведення урядами держав широких інформаційних кампаній з метою підвищення обізнаності населення щодо проблем раку, ефективності його ранньої діагностики тощо.

У 2017 році Всесвітня асамблея охорони здоров’я ухвалила резолюцію "Профілактика раку і боротьба з ним в контексті комплексного підходу" (WHA70.12), в якій закликала уряди і Всесвітню організацію охорони здоров’я (ВООЗ) до прискорення дій, спрямованих на досягнення цілей, зазначених у Порядку денному у сфері сталого розвитку на період до 2030 року, прийнятому резолюцією A/70/L.1 Генеральної асамблеї ООН 25 вересня 2015 року, щодо зниження рівнів передчасної смертності від раку. Однією з ключових тез цієї резолюції став заклик до країн щодо розробки норм та інструментів для управління плануванням і здійсненням заходів у сфері профілактики, ранньої діагностики, скринінгу, лікування раку, а також паліативної допомоги та допомоги людям після закінчення лікування, в тому числі онкохворим дітям.

В останні роки в Україні були спроби впровадження у практику охорони здоров’я деяких видів скринінгу онкологічних захворювань, зокрема: мамографічне дослідження щодо виявлення раку молочної залози; цитологічне дослідження щодо виявлення злоякісних новоутворень шийки матки у жінок, що вкрай важливо для раннього виявлення та успішного лікування хвороби.

Експерти визнають, що багато видів раку є виліковними і чим раніше встановлено діагноз захворювання, тим успішнішим є лікування і сприятливішим прогноз. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, середня виживаність при раку I стадії становить 93 відсотки, II стадії - 75 відсотків, III стадії - 55 відсотків і IV стадії - лише 13 відсотків.

На жаль, дані Національного канцер-реєстру свідчать про те, що наявний рівень ранньої діагностики злоякісних новоутворень в Україні не відповідає реальним потребам і сучасним вимогам, оскільки у кожного третього-четвертого пацієнта діагноз онкологічного захворювання встановлюється на термінальній стадії хвороби, що зумовлює високу летальність населення.

Існує й низка інших проблемних питань у сфері організації протиракової боротьби в Україні.

Так, до цього часу не забезпечено перегляд національних галузевих стандартів у сфері надання спеціалізованої медичної допомоги онкологічним хворим з урахуванням кращих світових практик у цій сфері та наявних потужностей онкологічної служби. Останні зміни до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 17 вересня 2007 року № 554, яким затверджено протоколи надання медичної допомоги за спеціальністю "Онкологія", вносилися ще у 2015 році, а міжнародні клінічні протоколи, які дозволені до використання в Україні відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 29 грудня 2016 року № 1422, є неадаптованими і не відповідають реаліям української медицини, що ускладнює їх практичне застосування.

Не відповідає сучасним вимогам і рівень підготовки онкологів, онкогематологів та інших фахівців у цій сфері. Не приділяється належної уваги підготовці та перепідготовці хірургів, урологів, ендокринологів, гематологів, лікарів загальної практики, які надають допомогу хворим на злоякісні новоутворення. Потребують перегляду та оновлення навчальні програми з онкології та онкогематології додипломної та післядипломної медичної освіти.

Має місце незадовільне забезпечення онкологічних закладів лікувально-діагностичним обладнанням, понад 70 відсотків якого застаріло і потребує капітального ремонту або заміни. Також спостерігається нерівномірний розподіл сучасного високовартісного діагностичного обладнання по регіонах. У деяких регіональних закладах відсутні сучасні лінійні прискорювачі, гамма-терапевтичні апарати, томографи, бракує ультразвукового обладнання, мамографів тощо.

Крім того, нерідко до медичних закладів надходять закуплені коштом бюджету препарати для лікування онкологічних хворих у необґрунтованій кількості, невчасно та зі строком дії, що не дає можливості раціонально їх використати до закінчення терміну придатності.

Водночас відомі непоодинокі випадки неефективного використання високовартісного діагностичного та лікувального обладнання закладами охорони здоров’я. Так, наприклад, проведений нещодавно державний аудит підтвердив неефективне використання закупленого за бюджетні кошти дороговартісного обладнання в Національному інституті раку МОЗ України, що є провідним закладом з надання онкологічної допомоги населенню України.

Складною залишається ситуація з наданням паліативної медичної допомоги онкологічним пацієнтам в термінальній стадії хвороби. На сьогодні в Україні створено 2 центри, 7 хоспісів та понад 60 самостійних відділень паліативної допомоги, що забезпечує доступ до 1500 стаціонарних паліативних ліжок, при рекомендованій ВООЗ потребі для України 3 500 ліжок (з розрахунку 8-10 ліжок на кожні 100 тисяч жителів). Крім того, в Україні функціонує лише 7 виїзних служб надання паліативної допомоги вдома для дорослих та дітей. Таким чином, за оцінками експертів, потреба у паліативній допомозі в Україні задоволена менш ніж наполовину.

Не створено сьогодні в Україні й дієвої системи психологічної реабілітації онкологічних пацієнтів та членів їх родин, інтеграції онкологічних пацієнтів у суспільство після закінчення лікування, повернення дітей у колектив та до процесу навчання.

Практично повністю відсутня комплексна інформаційна політика у сфері боротьби з онкозахворюваннями, наслідком чого є досить низька обізнаність населення щодо методів профілактики, лікування та реабілітації цих хвороб.

До того ж існує проблема безвідповідальності громадян за власне здоров’я, нехтування ними рекомендацій лікарів щодо проходження у визначений час необхідних діагностичних досліджень. Це призводить до того, що пацієнт звертається за медичною допомогою вже у запущеній стадії хвороби, коли шанс на успішне лікування практично втрачено.

Потребує подальшого удосконалення національне законодавство з питань протидії тютюнопалінню щодо контролю над тютюном, зокрема шляхом подальшої імплементації положень Рамкової конвенції з контролю над тютюном та реалізації відповідних директив ЄС у цій сфері.

Перелічені проблеми свідчать про актуальність продовження трансформації системи охорони здоров’я України, в тому числі за напрямом "онкологічні захворювання", для чого необхідно об’єднати зусилля не тільки онкологічних, а й інших закладів охорони здоров’я, наукових установ, галузей фінансів та економіки, науки, освіти, культури, засобів масової інформації, пацієнтської спільноти.

Учасники слухань констатують, що управління системою онкологічної допомоги має максимально використовувати найкращий міжнародний досвід забезпечення якості медичної допомоги та враховувати міжнародні рекомендації у цій сфері. У центрі будь-яких реформ в галузі охорони здоров’я повинні бути інтереси хворого з додержанням принципів необхідності й достатності заходів лікування, рівних можливостей отримання медичної допомоги, гуманності, добровільності, доступності та відповідності сучасним вимогам доказової медицини.

Обговоривши проблемні питання щодо організації системи онкологічної допомоги в Україні, наявні проблеми та шляхи їх вирішення, учасники парламентських слухань на тему: "Організація протиракової боротьби в Україні. Проблеми та шляхи їх вирішення" рекомендують:

1. Президенту України: оголосити наступний 2021-й рік роком онкологічного скринінгу в Україні.

2. Верховній Раді України: забезпечити затвердження на рівні закону загальнодержавної цільової програми боротьби з онкологічними захворюваннями (у разі подання її на розгляд в установленому порядку Кабінетом Міністрів України).

3. Кабінету Міністрів України:

1) затвердити національну стратегію контролю онкологічних захворювань до 2030 року та план дій на її виконання, визначивши основні цілі і завдання держави у цій сфері до 2030 року, інструменти для реалізації, ключові цільові показники та індикатори оцінки результативності;

2) розробити та внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України для затвердження проект закону про загальнодержавну цільову програму боротьби з онкологічними захворюваннями, передбачивши її належне щорічне фінансування та комплекс заходів, спрямованих на виконання резолюції Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я "Профілактика раку і боротьба з ним в контексті комплексного підходу" (WHA70.12), зокрема щодо:

а) обов’язкового впровадження на первинному рівні надання медичної допомоги системного онкоскринінгу населення;

б) запровадження проведення диспансерного спостереження за пацієнтами з передпухлинною патологією в амбулаторно-поліклінічних закладах охорони здоров’я;

в) забезпечення взаємодії закладів охорони здоров’я при організації діагностики, лікування та реабілітації пацієнтів на злоякісні новоутворення (маршрут пацієнта);

г) забезпечення гарантованого рівня медичної допомоги онкологічним пацієнтам з поступовим розширенням переліку медичних послуг, що надаватимуться таким пацієнтам в рамках програми медичних гарантій;

ґ) доведення рівня морфологічної та молекулярно-генетичної діагностики новоутворень до сучасних вимог, а також розвитку вітчизняних фундаментальних та прикладних наукових досліджень з питань онкології на принципах доказової медицини;

д) перегляду та удосконалення стандартів лікування онкологічних захворювань у дорослих та дітей;

е) впровадження системи психологічної, професійної та соціальної реабілітації пацієнтів з онкологічною патологією для забезпечення максимально можливої в існуючих соціально-економічних умовах якості їх життя;

є) розбудови системи паліативної допомоги пацієнтам з онкологічною патологією в термінальних стадіях захворювання;

ж) модернізації Національного канцер-реєстру, удосконалення його роботи з можливістю створення на його базі реєстру осіб, які пройшли онкоскринінг, з фіксацією його результатів та виявлених передракових станів та можливістю його інтеграції до Електронної системи охорони здоров’я (eHealth);