Відповідно до статей 6, 7 Закону України "Про ветеринарну медицину" , підпункту 7 пункту 4 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 № 500,

1. Затвердити Інструкцію з профілактики та ліквідації ієрсиніозу птиці, що додається.

2. Департаменту тваринництва (Гетя А.А.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Сеня О.В.

1.1. Ця Інструкція встановлює порядок проведення ветеринарно-санітарних заходів у випадках спалаху хвороби птиці на ієрсиніоз у господарствах різних форм власності, порядок проведення профілактичних заходів щодо недопущення захворювання птиці ієрсиніозом, порядок санітарної оцінки, знезараження/використання або подальшої реалізації одержаних яєць, м’ясопродуктів від забою птиці при спалаху ієрсиніозу птиці в господарстві та є обов’язковою для виконання в усіх господарствах незалежно від форм власності і відомчого підпорядкування фізичними особами - підприємцями та спеціалістами ветеринарної медицини, які здійснюють діяльність у сфері птахівництва.

1.2. Ієрсиніоз - інфекційне захворювання свійської та дикої птиці, яке характеризується гострою септицемією з швидким перебігом та загибеллю птиці, в окремих випадках переходить у хронічну локальну форму з ураженням шлунково-кишкового тракту та утворенням казеозних вузликів у паренхіматозних органах (легенях, печінці, селезінці, нирках).

1.3. До ієрсиніозу сприйнятливі індики, качки, гуси, кури, цесарки та дикі птахи. Частіше хворіє молодняк птиці.

1.4. Збудником хвороби у птиці є Yersinia pseudotuberculosis із родини Enterobacteriaceae роду Yersinia. Різні види ієрсиній відрізняються за ступенем патогенності для тварин і людини. Yersinia pestis (збудник чуми) викликає захворювання людини, верблюдів, гризунів та інших тварин, Yersinia pseudotuberculosis - птиці, інших тварин та людини, Yersinia enterocolitica - тварин та людини.

1.5. Yersinia pseudotuberculosis - це рухливі, грамнегативні палички розміром 0,5 х 0,8 - 5,0 нм. Інколи зустрічаються кокові та ниткоподібні форми. Мазки ієрсиній можна фарбувати за удосконаленим методом Ціля - Нільсона.

Ієрсинії не утворюють спор, інколи синтезують капсулу, виробляють ендотоксин.

Оптимальна температура для культивування ієрсиній - +22°С - +28°С, але вони можуть розвиватися і при +4°С - +10°С.

Збудник стійкий до дії навколишнього середовища: зберігає життєздатність у ґрунті до 18 місяців, у воді - понад 30 днів, при температурі +4°С - до 225 днів, при заморожуванні - до 3 місяців, у м’ясі - понад 145 днів.

Бактерії ієрсинії швидко гинуть під дією сонячних променів та при висушуванні, при нагріванні до 60°С гинуть протягом 30 хвилин, при кип’ятінні - через 10 секунд.

Дезінфекційні засоби (2% розчин хлораміну чи лізолу, 3-5% фенолу та інші) вбивають збудник впродовж 1-2 годин.

1.6. Збудник хвороби виявлено у 27 видів птиці, 60 видів ссавців та у людей.

Частіше захворювання на ієрсиніоз спостерігається серед індиків, качок, гусей, курей, цесарок. Збудник хвороби також спостерігався у голубів, жайворонків, ворон, граків, сірих куріпок, фазанів, перепелів, канарейок та ряду інших диких птахів.

Серед лабораторних тварин найчутливішими є морські свинки, лабораторні миші. Ховрашки і мишоподібні гризуни часто бувають інфікованими ієрсиніями, тому вважаються основним природним резервуаром збудника хвороби.

1.7. Зараження птиці проходить переважно пероральним шляхом, але можливе інфікування через пошкоджені слизові оболонки та шкіру.

Ієрсинії через лімфатичні шляхи потрапляють у кров’яне русло і викликають бактеримію, яка триває недовго. При цьому виникає загальна інтоксикація організму, що може призвести до загибелі птиці. Збудник проникає в паренхіматозні органи та лімфатичні вузли, внаслідок чого утворюється гнійно-некротичне запалення через дію токсину бактерій. Збудник має виражену сенсибілізуючу дію на організм.

1.8. Джерелом інфекції є хвора свійська птиця, трупи, а також дикі і домашні тварини (собаки, кішки, велика рогата худоба, коні, свині, вівці, кози тощо). Основним природним резервуаром збудника хвороби є дикі та синантропні мишоподібні гризуни.

Факторами передачі є виділення хворих птахів та тварин, інфіковані корми, вода, підстилка, інвентар, обладнання тощо. Переносниками ієрсиній можуть бути гризуни (особливо ховрахи), синантропні та дикі птахи.

Не виключається аерогенний шлях зараження, встановлена трансоваріальна передача хвороби.

Значну роль у розповсюдженні хвороби відіграють фактори, що сприяють зниженню резистентності птиці до захворювання. Частіше хворіє птиця у місцях, де відмічають порушення норм годівлі, зоогігієнічних умов утримання, ураження гельмінтами тощо. Важче хворіє та частіше гине молода птиця, особливо індичата.

Інкубаційний період при гострих випадках може тривати 3-6 діб, а при хронічному перебігу хвороби - до двох і більше тижнів.

1.9. Перебіг хвороби може бути гострим, підгострим та хронічним. При гострому перебігу хвороби (септична форма) загибель птиці наступає раптово, без проявів будь-яких клінічних ознак, хвора птиця може прожити від кількох годин до кількох діб. У такому випадку раптово проявляються діарея та гостра септицемія.

Для підгострої форми характерні депресія птиці, зниження апетиту, діарея, затруднене дихання, скуйовджене пір’я.

При хронічному перебігу хвороби спостерігаються слабкість, схуднення птиці, пригніченість, діарея, ознаки остеомієліту, гостра серцева та легенева недостатність, ураження нервової системи, що призводить до паралічу.

Смертність птиці сягає 30-50%.

1.10. Патогенез ієрсиніозу обумовлений здатністю ієрсиній пригнічувати фагоцитоз, інвазивними властивостями та токсичністю (ендотоксин), а також токсичними продуктами білкової природи.

Збудник із кишечника потрапляє у лімфатичну систему, викликає запалення регіонарних лімфовузлів, після чого ієрсинії та їх токсини проникають у кров, викликають бактеримію та токсимію, що проявляється клінічними загальнотоксичними ознаками. Подальше прогресування процесу пов’язано з фіксацією збудника клітинами ретикулоендотеліальної системи, переважно в печінці та селезінці. В кінцевому результаті настає стійка фіксація збудника й елімінація його внаслідок активації клітинного імунологічного захисту і вироблення специфічних антитіл. Наступає клінічне одужання птиці.

1.11. Патологоанатомічні зміни проявляються ознаками септицемії, характерними при цьому є вогнища ураження печінки, селезінки, росткових ділянок кісток. При тривалому перебігу хвороби відмічають міліарні некротичні вогнища у внутрішніх органах, особливо у печінці та селезінці, а також у м’язах. Часто зустрічаються ознаки ентериту різного ступеня тяжкості: від катарального до геморагічного. У хворих індичок інколи розвивається остеомієліт з утворенням казеозних некротичних вогнищ навколо пластин росту довгих кісток.

2.1. Попередній діагноз встановлюють на основі епізоотичних даних, клінічних проявів симптомів хвороби, патологоанатомічних змін.

Підтверджують діагноз (заключний) результатами бактеріологічних досліджень (виділення збудника, визначення його патогенності).

2.2. У лабораторію для дослідження направляють трупи чи тушки вимушено забитої птиці або курчат з вираженими клінічними ознаками хвороби чи патологічний матеріал (шматочки печінки, селезінки, нирок, трубчасті кістки, лімфатичні вузли, ексудат черевної порожнини тощо).

2.3. Схема мікробіологічного дослідження включає: бактеріоскопію, виділення чистої культури збудника, ідентифікацію виділеного штаму і визначення патогенності.

2.4. При проведенні біопроби виділену культуру ієрсиніозу підшкірно вводять білим мишам чи морським свинкам.

При позитивному результаті загибель мишей наступає на 3-7 добу, морських свинок - на 3-13 добу.

2.5. Ієрсиніоз необхідно диференціювати від ряду інших септичних захворювань стафілококозу, пастерельозу, колібактеріозу, стрептококозу, пулорозу.

2.6. Діагноз на ієрсиніоз вважають установленим за наявності клінічних ознак захворювання, характерних патологоанатомічних змін та при виділенні, бактеріологічних дослідженнях збудника хвороби та підтвердженні патогенності у виділених культур біопробою.

3.1. Для профілактики захворювання птиці на ієрсиніоз керівники та спеціалісти птахогосподарств незалежно від форми власності зобов’язані дотримуватися вимог, передбачених Ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування , затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03 липня 2001 року № 53, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05 липня 2001 року за № 565/5756, та іншими нормативними документами.