Відповідно до статті 107 Конституції України постановляю:

1. Увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 липня 2024 року "Про Стратегію морської безпеки України" (додається).

2. Затвердити Стратегію морської безпеки України (додається).

3. Контроль за виконанням рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію цим Указом, покласти на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

4. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

1. Україна - морська держава, яка здійснює протидію неспровокованій широкомасштабній збройній агресії, безпідставно розв'язаній Російською Федерацією, зокрема з морських напрямків у Чорному і Азовському морях. Відновлення контролю України над тимчасово окупованими територіями, морським узбережжям, власними морськими просторами, а також відновлення і гарантування безпеки морських шляхів є життєво важливим для існування, забезпечення воєнно-політичної та економічної стабільності і розвитку Української держави. Україна зацікавлена у гарантуванні безпеки та забезпеченні свободи судноплавства як у Чорноморському регіоні, так і у світі.

2. Морський сектор, до якого в контексті гарантування морської безпеки належать також узбережжя та судноплавні річки прибережної держави, є вразливим для широкого спектра загроз: актів агресії, терористичної діяльності, незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, незаконної торгівлі озброєнням та зброєю масового знищення, піратства, умисного перешкоджання свободі судноплавства, контрабанди, нелегальної міграції та торгівлі людьми, умисного заподіяння шкоди морському та річковому середовищу, незаконного, непідзвітного та нерегульованого рибальства, кіберзагроз тощо.

3. Морська безпека України - захищеність національних інтересів України на морі від наявних та потенційних загроз, а також забезпечення сталого розвитку України як морської та річкової держави. Державна політика у сфері морської безпеки спрямована на захист людини і громадянина, суспільства та держави.

4. Сфера національних інтересів України на морі поширюється на Чорне та Азовське моря і Керченську протоку, морське узбережжя в межах міжнародно визнаних кордонів України, річки, які впадають в Азово-Чорноморський басейн, Середземне та Балтійське моря. До сфери національних інтересів належать морський простір євроатлантичного регіону, а також інші райони Світового океану, на які поширюються економічні та інші інтереси України.

5. Правовий режим Чорного та Азовського морів і Керченської протоки та гарантування безпеки України у зазначених акваторіях регулюється міжнародним морським правом, зокрема Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права та іншими міжнародними договорами і документами. Співробітництво держав Чорноморського регіону у питаннях захисту Чорного моря від забруднення та засмічення визначається Конвенцією про захист Чорного моря від забруднення та протоколами до неї.

6. Україна має найбільшу серед держав Азово-Чорноморського басейну довжину морського узбережжя - 2759,2 кілометра. Азовське та Чорне моря містять українські морські простори: внутрішні води, територіальне море, прилеглу зону, виключну (морську) економічну зону та континентальний шельф України. Переліки географічних координат точок, які визначають вихідні лінії українських просторів в Азовському та Чорному морях, були передані Україною до Організації Об'єднаних Націй у 1992 році. Україна встановлює ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль (22,2 кілометра).

див. зображення

7. На українському шельфі Азовського та Чорного морів розвідано значні запаси корисних копалин. Під морським дном містяться перспективні газоносні горизонти, що підтверджено видобувною практикою як України, так і сусідніх держав Чорноморського регіону - Румунії та Турецької Республіки. Прогнозні ресурси вуглеводнів оцінюються в 2,3 млрд тонн умовного палива (близько 40% усіх нафтогазових ресурсів України). Водночас їхні поклади на українській ділянці шельфу Чорного моря розвідані лише на 4-5%. У межах виключної морської економічної зони України прогнозні ресурси природного газу становлять 1751 млрд куб. метрів, тоді як розвідані запаси - 48 млрд куб. метрів.

8. Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг та інші річки на території нашої держави є однією з природних основ економічного розвитку і соціального добробуту Українського народу. Гарантування морської безпеки України є не можливим без захисту національних інтересів на внутрішніх водних шляхах.

9. Україна, використовуючи річки та моря, робить вагомий внесок у забезпечення глобальної продовольчої безпеки шляхом експорту власної високоякісної продукції агропромислового комплексу. Але бойові дії Російської Федерації, заподіяння шкоди населенню, економіці та довкіллю приморських регіонів, блокування морських портів та морського узбережжя України призвели до суттєвого скорочення експорту продовольства і загострили проблему голоду у світі.

10. Збройні сили Російської Федерації 6 червня 2023 року вчинили масштабний воєнний злочин - керований підрив Каховської гідроелектростанції імені П.С. Непорожнього, розташованої поблизу міста Нова Каховка. Це спричинило техногенну катастрофу, призвело до значної шкоди, завданої річковим та морській екосистемам, знищення сільськогосподарських угідь з посівами на великих територіях. Підтоплення пониззя річки Дніпро заподіяло непоправної шкоди судноплавству, зруйновано та виведено з ладу інфраструктуру портів та терміналів, розташованих у Херсонській області, знищено значну частину річкового флоту.

11. Метою Стратегії морської безпеки України є забезпечення готовності, комплексного і ефективного запобігання та реагування на загрози морській безпеці України, які виникають на прибережних територіях, у її морських просторах, а також інших районах Світового океану, на які поширюються економічні та інші інтереси України.

12. Стратегія морської безпеки України ґрунтується на засадах:

1) оборони та безпеки - розвитку оборонних і безпекових морських спроможностей держави для стримування та відбиття збройної агресії проти України, мінімізації зовнішніх загроз та негативних впливів;

2) стійкості - здатності морського та річкового потенціалу держави адаптуватися до змін безпекового середовища, підтримувати стале функціонування в умовах зовнішніх і внутрішніх загроз, що динамічно змінюються;

3) розвитку - розбудови, зміцнення і посилення морського та річкового потенціалу держави з метою надійного забезпечення національних інтересів та гарантування безпеки на морі;

4) взаємодії - розбудови і зміцнення міжвідомчих зв'язків, а також стратегічних відносин з іншими державами задля здійснення практичних заходів розвитку співробітництва у спільних інтересах та гарантування національної безпеки України.

13. Пріоритетами морської безпеки України як невід'ємної складової забезпечення національної безпеки України є:

1) захист прав, свобод і законних інтересів громадян України;

2) гарантування відсічі широкомасштабній збройній агресії Російської Федерації з морських напрямків із подальшим виведенням (витісненням) збройних сил і озброєнь держави-агресора за межі території України та її морських просторів;

3) відновлення державного суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності України у її міжнародно визнаних кордонах;

4) відновлення та забезпечення всеосяжного, справедливого та сталого миру в Україні;

5) перетворення України на потужну морську і річкову державу, розбудова військово-морського потенціалу, достатнього для стримування потенційних агресорів з морських та річкових напрямків, відновлення й розвиток морського і річкового потенціалу України;

6) забезпечення в українських морських просторах режимів судноплавства, визначених Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права та іншими міжнародно-правовими документами;

7) здійснення стратегічного курсу України на набуття повноправного членства нашої держави в Європейському Союзі, Організації Північноатлантичного договору, а також розбудову додаткових (регіональних) міжнародних форматів для гарантування безпеки і стабільності на морі;

8) перетворення Чорного та Азовського морів на мирні моря, відкриті і безпечні для міжнародної торгівлі та вільного судноплавства, на противагу спробам Російської Федерації затиснути їх межами так званого "руського озера".

14. Агресія Російської Федерації на морі.

Російська Федерація як держава-агресор - джерело довгострокових системних загроз національній безпеці України й інших держав Чорноморського регіону, Середземномор'я, а також глобальній безпеці. Зокрема, держава-агресор окупувала Азовське море та частину Чорного моря, завдає ракетні та авіаційні удари по території України з моря, встановила міни в морських і річкових просторах України, блокує порти та узбережжя України, здійснює напади на кораблі й торговельні судна, системно руйнує українські морські та річкові інфраструктурні об'єкти, зокрема портову інфраструктуру, і перешкоджає вільному судноплавству, економічній, іншій діяльності в Чорному та Азовському морях і Керченській протоці, а також здійснює інші акти агресії. Існує перманентна загроза проведення державою-агресором морських десантних операцій.

15. Терористична діяльність, яка зачіпає інтереси морської індустрії та внутрішнього водного транспорту.

Проти судноплавства, суден, кораблів, судноплавних шлюзів, інших гідротехнічних споруд, морських та річкових портів і терміналів, об'єктів інфраструктури внутрішнього водного транспорту, а також інших інтересів морської індустрії та внутрішнього водного транспорту може спрямовуватися терористична діяльність, яка загрожує важкими широкомасштабними наслідками.

16. Незаконна торгівля озброєннями та товарами і матеріалами, що можуть бути використані для створення зброї масового знищення.

Використання морських просторів для незаконної торгівлі озброєннями та товарами і матеріалами, що можуть бути використані для створення зброї масового знищення, є однією з найбільш небезпечних загроз морській безпеці на національному, регіональному та глобальному рівнях. Водночас зобов'язання щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та пов'язаних із нею товарів і матеріалів передбачені низкою міжнародних договорів, учасниками яких є, зокрема, всі держави Чорноморського регіону.

17. Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів (наркоторгівля).

Наркосиндикати досить часто використовують морські судна в процесі своєї злочинної діяльності.

18. Піратство.

Піратські напади на судна загрожують морській безпеці зі стародавніх часів, створюючи, зокрема, небезпеку для життя моряків, судноплавства і торгівлі. Піратство може призводити до загибелі людей, каліцтва та захоплення моряків як заручників, суттєвих збоїв у торгівлі та судноплавстві, додаткових фінансових витрат судновласників, підвищення страхових зборів і витрат на безпеку, зростання витрат виробників та споживачів, а також заподіяння шкоди морському середовищу. Сучасному піратству притаманні високий рівень організації, використання новітніх зразків озброєнь, засобів зв'язку і транспорту.

19. Контрабанда.

Контрабанда морем завдає суттєвих збитків економіці держави, недоотриманні надходження до державного бюджету можуть сягати сотень мільярдів гривень.

20. Нелегальна міграція та торгівля людьми.

Проблеми нелегальної міграції та торгівлі людьми продовжують зростати. Щороку в Україну морським шляхом проникають нелегальні мігранти, що є суспільно небезпечним явищем, оскільки нелегальна міграція має тісний зв'язок з контрабандою, торгівлею людьми, наркоторгівлею, терористичною діяльністю, іншими тяжкими або особливо тяжкими злочинами, а також дестабілізує національний ринок праці.

21. Незаконне, непідзвітне та нерегульоване рибальство.

Надмірне добування водних біоресурсів не дає змоги налагодити невиснажливе рибальство та впливає на погіршення продовольчої безпеки на національному, регіональному та глобальному рівнях. Незаконне, непідзвітне та нерегульоване рибальство - одна з причин зменшення запасів водних біоресурсів, деградації рибного господарства як галузі, стримування розвитку прибережних територій.

22. Заподіяння шкоди морському та річковому середовищу, зокрема, як результат широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України.

Негативний вплив на морське середовище відбувається внаслідок маневрування військових кораблів і суден Російської Федерації, запусків з надводних кораблів та підводних човнів ракет, впливу відпрацьованого палива, яке потрапляє в море, шкоди довкіллю від мін, потоплених кораблів і збитих ракет, руйнування греблі Каховської гідроелектростанції імені П.С.Непорожнього, а також хімічного забруднення токсичними речовинами, що потрапляють у море зі стоками, внаслідок бойових дій на суші. Ще одним джерелом загроз є вплив специфічних радіочастот та військових шумів на морські біологічні ресурси. Незадовільний екологічний стан Азовського та Чорного морів також зумовлений значним перевищенням обсягу надходження забруднювальних речовин над асиміляційною здатністю морських екосистем, що призвело до бурхливого розвитку процесів евтрофікації, забруднення морських вод, втрати біологічного та ландшафтного різноманіття, скорочення обсягу водних біоресурсів, зниження якості рекреаційних ресурсів, виникнення загрози здоров'ю населення. Основними джерелами забруднення є стоки річок, стічні води з точкових та дифузних берегових джерел, морські транспортні засоби.

23. Кіберзагрози.

Наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України у кіберпросторі, мають негативний вплив на стан кібербезпеки держави, кібербезпеку та кіберзахист її об'єктів, зокрема, пов'язаних із гарантуванням морської безпеки.

24. Цілями України у справі забезпечення морської безпеки є:

1) підвищення спроможності складових сектору безпеки і оборони України, зокрема Військово-Морських Сил Збройних Сил України та Морської охорони Державної прикордонної служби України для ефективної протидії агресії та адекватного реагування на інші загрози морській безпеці України, їх усунення або мінімізації;

2) деокупація тимчасово окупованих узбережжя, районів внутрішніх вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України;

3) забезпечення державного суверенітету, суверенних та інших прав у морських просторах України;

4) забезпечення сталого розвитку України як морської та річкової держави, всебічного розвитку вітчизняної морської індустрії та внутрішнього водного транспорту, зокрема сфер торгівлі, туризму, освіти і науки, культури та рекреаційних зон Азово-Чорноморського басейну;

5) отримання компенсацій за спричинені агресором втрати, відбудова морської та річкової інфраструктури, пошкодженої внаслідок бойових дій, а також відновлення деокупованих територій;

6) відновлення й підтримання міжнародного миру і безпеки в Азовському, Чорному, Середземному та Балтійському морях і Керченській протоці, а також в інших районах Світового океану відповідно до вимог Статуту Організації Об'єднаних Націй та Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права;

7) подолання наслідків ведення бойових дій, техногенних та екологічних катастроф, запобігання забрудненню Азовського і Чорного морів, річок, поліпшення їх екологічного стану.

25. Реалізація Стратегії морської безпеки України здійснюєтьсяз дотриманням таких керівних принципів:

1) дотримання принципів і норм міжнародного морського права, міжнародного гуманітарного права, міжнародного права у сфері захисту прав людини та законодавства України;

2) забезпечення свободи судноплавства;

3) гарантування суверенітету і територіальної цілісності Українив її міжнародно визнаних кордонах;

4) відновлення і підтримання екологічної рівноваги морськогота річкового середовища;

5) внутрішньодержавна координація;

6) міжнародне співробітництво та партнерство;

7) розвиток державно-приватного партнерства.

26. Напрями забезпечення державної політики у сфері морської безпеки України:

1) обізнаність - усвідомлення морської безпеки як національного пріоритету та здатність державних органів володіти й обмінюватись інформацією, необхідною для формування і реалізації державної політики у сфері морської безпеки України на національному, регіональному і глобальному рівнях;

2) вплив - здатність державних органів до узгоджених інформаційних, дипломатичних, економічних, правоохоронних, військових та інших форм забезпечення захищеності національних інтересів на морі;

3) запобігання - здатність державних органів до запровадження комплексу превентивних заходів щодо відведення або мінімізації загроз морській безпеці України;

4) захист - здатність суб'єктів забезпечення морської безпеки України до вчинення узгоджених активних дій із забезпечення стійкості і захисту об'єктів інфраструктури та національних інтересів України на морі;

5) відповідь - здатність державних органів до своєчасної та адекватної відповіді на посягання на національні інтереси України на морі, утримання досягнутих результатів визначеної політики.

27. Стратегія морської безпеки України визначає такі завдання:

1) нарощування спроможностей Збройних Сил України для стримування і відсічі збройній агресії проти України з морських та річкових напрямків, ведення превентивних та асиметричних дій для нівелювання чисельної і технологічної переваги агресора, виконання завдань з використанням єдиного інформаційного простору;

2) побудова збалансованих Військово-Морських Сил з усіма родами військ (сил), які будуть спроможні забезпечити гарантоване виконання завдань, як під час відбиття збройної агресії з морського напрямку, так і в мирний час, зокрема забезпечити протиповітряне та протиракетне прикриття морських портів і торговельного судноплавства на морських комунікаціях;

3) нарощування спроможностей сил безпеки і сил оборони шляхом оснащення морськими безекіпажними апаратами (системами, комплексами) різних класів та морськими безпілотними літальними апаратами (комплексами) різного призначення;

4) залучення інвестицій та сучасних технологій до кораблебудівної, суднобудівної та судноремонтної галузей України, зокрема створення або участь у створенні кораблебудівних, суднобудівних підприємств на території України та інших держав-партнерів;

5) інноваційний розвиток наукового і виробничого потенціалу оборонно-промислового комплексу України для забезпечення потреб морського та річкового секторів;

6) створення умов для тимчасової міжнародної військової (військово-морської) присутності на території Кримського півострова після його деокупації для гарантування безпеки в Чорноморському регіоні відповідно до норм міжнародного права;

7) використання всіх можливих міжнародно-правових механізмів для максимального обмеження військово-морської присутності Російської Федерації в Азово-Чорноморському басейні;

8) створення міжнародної платформи "Безпечне Чорне море" (Secure Black Sea) із залученням держав Чорноморського регіону (крім Російської Федерації), держав Середземномор'я, Глобального Півдня та інших держав, які стикаються з викликами економічного та продовольчого характеру внаслідок перешкоджання Російською Федерацією свободі судноплавства в Азово-Чорноморському басейні;