На виконання Указу Президента України від 03.02.98 N 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності", здійснюючи аналіз нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, з метою усунення надмірного та необгрунтованого державного втручання у підприємницьку діяльність Державний комітет України з питань розвитку підприємництва встановив:

Наказ Державної податкової адміністрації України від 27.08.98 N 415 "Про порядок надання органам державної податкової служби установами банків інформації про наявність і рух коштів на рахунках клієнтів (на вимогу) та інформації про здійснення разових грошових операцій у великих розмірах" (далі - Порядок), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.10.98 за N 650/3090, суперечить чинному законодавству України, виданий ДПАУ з перевищенням повноважень, містить норми, які підривають інститут банківської таємниці.

1. Порядок містить положення, які грубо порушують норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.91 N 872-12. Згідно зі ст.52 цього Закону клієнтам і кореспондентам банків гарантується збереження таємниці по операціях, рахунках та вкладах. Ця ж стаття вказує, що довідки по операціях і рахунках юридичних осіб та інших організацій видаються самим організаціям, органам державної податкової служби з питань оподаткування, органам Пенсійного фонду України з питань сплати страхових внесків, а також у випадках, передбачених законодавством, на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, Антимонопольного комітету України, державної контрольно-ревізійної служби, арбітражному суду та аудиторським організаціям.

Довідки по рахунках і вкладах громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, також судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, податкової міліції у справах, що знаходяться в їх провадженні.

Тобто, щодо юридичних осіб - клієнтів банку органи податкової служби можуть отримати одноразові довідки по операціях та рахунках з питань оподаткування, щодо рахунків і вкладів громадян - клієнтів банку - тільки у випадку, коли порушено кримінальну справу.

Проте п.6 Додатку 1 до Порядку містить перелік балансових рахунків, за якими обліковуються кошти клієнтів для передання інформації від банківських установ до органів податкової служби. В цьому переліку є, зокрема, і рахунки, які у відповідності до Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, затвердженим постановою Правління НБУ від 17.06.97 N 191, віднесені до рахунків фізичних осіб, а саме:

N 2620 - поточні рахунки фізичних осіб;

N 2621 - депозити до запитання фізичних осіб;

N 2622 - кошти в розрахунках фізичних осіб;

N 2625 - депозити фізичних осіб за операціями з платіжними картками міжнародних платіжних систем;

N 2630 - короткострокові депозити фізичних осіб;

N 2635 - довгострокові депозити фізичних осіб.

Отже, відповідно до Порядку банківські установи зобов'язуються систематично надавати органам податкової служби інформацію не тільки по рахунках юридичних осіб, а й фізичних осіб. Це суперечить ст.52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

2. Аналіз тексту Порядку показує й те, що інформація, яка вимагається від банків, не обмежується питаннями оподаткування.

До такої інформації, зокрема, не можна віднести дані про залишки коштів на поточних рахунках, дані про рух коштів на позичкових, депозитних, бюджетних рахунках клієнтів, дані про міжбанківські, міжфілійні розрахунки банків. Навіть дані про разові грошові операції у великих розмірах не допоможуть у визначенні об'єкта оподаткування. (Господарча діяльність підприємств, як правило, не обмежується однією операцією. А сумарний результат дрібних операцій може перевищувати результат однієї крупної операції). І вже зовсім незрозуміло, яке відношення до питань оподаткування мають П.І.Б. директора і головного бухгалтера, їх телефони, ідентифікаційні номера, адреси фізичних осіб, по яким надається інформація.

Очевидно, що вся інформація, яка згідно з Порядком вимагається від банків, повинна надаватися ними тільки на спеціальні запити органів державної податкової служби у випадках, коли останні мають відомості про порушення платником податків чинного податкового законодавства. Це підтверджується п.1 ст.12 Закону України "Про систему оподаткування", який вказує, що банки та інші фінансово-кредитні установи зобов'язані подавати державним податковим органам відомості про наявність і рух коштів на розрахункових і інших рахунках платників податків - клієнтів цих установ виключно на їх запити. Тобто надання інформації повинно носити одноразовий, а не систематичний характер, як це передбачено Порядком.

Додамо, що ДПА України не гарантує нерозголошення конфіденційної інформації, що належить клієнтам банків. А це може призвести до підриву довіри до банків, що негативно позначиться на розвитку всієї банківської системи України.