На виконання Указу Президента України від 03.02.98 N 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності", здійснюючи аналіз нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, з метою усунення надмірного та необгрунтованого державного втручання у підприємницьку діяльність Державний комітет України з питань розвитку підприємництва встановив:

Нова редакція пункту 21 Правил торгівлі на ринках, внесена наказом МЗЕЗторгу від 30.01.98 р. N 56 "Про внесення зміни до Правил торгівлі на ринках", значно звужує поняття торгового місця на ринку і, відповідно, зменшує сферу застосування фіксованого податку (див. обгрунтування з цього приводу в Додатку).

У зв'язку з виявленням вищезазначеного положення, яке стримує розвиток підприємницької діяльності, Державний комітет України з питань розвитку підприємництва

Запропонувати Міністерству зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України в місячний термін внести зміни в наказ від 30.01.98 р. N 56, оскільки він містить норми, які стримують розвиток підприємницької діяльності.

Рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва щодо усунення обмежень, які стримують розвиток підприємницької діяльності, є обов'язковим для виконання.

Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України "Про внесення зміни до Правил торгівлі на ринках" від 30.01.98 р. N 56 (далі - Наказ) пункт 21 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом МЗЕЗторгу від 12.03.96 р. N 157, викладений у такій редакції:

"21. Продавцям на ринку надається торгове місце (у павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків), яке потрібно для розміщення товарів та необхідного для торгівлі інвентарю.

До торгових місць на ринках не відносяться: стаціонарні пункти торгівлі (включаючи сезонні) - підприємства торгівлі, громадського харчування; палатки, кіоски, торгово-закупівельні підприємства, а також пункти прокату і побутового обслуговування, лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи, які здійснюють торгівлю та надають послуги покупцям і продавцям".

Така редакція пункту 21 Правил торгівлі на ринках значно звужує поняття торгового місця на ринку і, відповідно, зменшує сферу застосування фіксованого розміру податку, який введений Законом України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 13.02.98 р. N 129/98-ВР. Згідно з цим Законом громадянам, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, надано право самостійно обирати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку (далі - фіксований податок) шляхом придбання патенту за умови, (...) якщо громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору згідно з законодавством.

Відповідно до ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20.05.93 р. N 56-93 ринковий збір - це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.

Внесення зміни до Правил торгівлі на ринках призводить до того, що громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринках із палаток і кіосків, не маючи de-jure торгового місця, не можуть сплачувати ринковий збір, а, отже, - позбавлені права перейти на фіксований податок.

Стосовно ж визначення термінів "палатки і кіоски", то з роз'яснення ДПА і МЗЕЗторгу від 17.04.98 р. та роз'яснення ДПА від 27.05.98 р. N 6240/10/23-3117 випливає, що до палаток і кіосків відносяться торговельні підприємства, які займають відокремлене приміщення, але не мають торговельного залу для покупців. При цьому до вказаних палаток і кіосків не відносяться контейнери та розбірні, тимчасові і переносні палатки. Це означає, що тепер одні суб'єкти підприємницької діяльності можуть сплачувати ринковий збір і перейти на сплату фіксованого податку, інші - ні (наприклад, торговці молоком, хлібом, м'ясними продуктами). Останні змушені платити збір за дозвіл на встановлення об'єкта торгівлі, вести бухгалтерський облік, використовувати електронні контрольно-касові апарати, підлягати виснажливим перевіркам податківців, хоча працюють вони в тих же умовах, що й ті, хто перейшов на спрощену систему оподаткування (фіксований податок).

Згідно зі ст.1 Закону України "Про систему оподаткування" та статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. "Про місцеві податки і збори" місцеві податки і збори, до яких належить і ринковий збір, та порядок їх сплати встановлюються виключно органами місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право вводити пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Отже, звузити коло платників ринкового збору можуть тільки органи місцевого самоврядування.

Пункт 1 Наказу, в якому викладається нова редакція пункту 21 Правил торгівлі на ринках, як вже зазначалося, містить норму, згідно з якою до торгових місць на ринках не відносяться: стаціонарні пункти торгівлі (включаючи сезонні) - підприємства торгівлі, громадського харчування; палатки, кіоски, торгово-закупівельні підприємства, а також пункти прокату і побутового обслуговування, лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи, які здійснюють торгівлю та надають послуги покупцям і продавцям.