Ще у зовсім недалекому 2008 році громадянам України здавалося, що банківський кредит є панацеєю від усіх бід та надійним джерелом зростання власного добробуту. В кредит купували квартири, машини, побутову техніку, мобільні телефони і навіть норкові шуби.

Позичальники-громадяни не завжди усвідомлювали зміст тих відносин учасниками яких вони виступали, а банки майже ніколи і не намагались пояснити цим позичальникам можливі наслідки таких правовідносин. І все було б, мабуть, добре, аби не настав жовтень 2008 року, коли право громадянина отримати в банку кредит перетворилося на обов'язок його повернути.

Аналіз звернень громадян-позичальників до Міністерства юстиції дає всі підстави стверджувати, що пропагуючи таку послугу, як кредит, банки свідомо чи з необачності практично в кожному випадку укладання кредитного договору жодним чином не намагались звернути увагу позичальника на його обов'язки за цим договором та повідомити про можливі наслідки його невиконання або несвоєчасного виконання.

У зв'язку з цим, вбачається за необхідне здійснення ґрунтовної роз'яснювальної роботи серед населення працівниками органів державної виконавчої влади з метою ознайомлення громадян зі своїми правами та обов'язками за кредитним договором, на що і буде спрямована ця стаття.

Зрозуміло, що Міністерство юстиції, діючи відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року N 1577, не має повноважень щодо аналізу документів, які надходять у зверненнях громадян, чи оцінки будь-яких дій банку.

Разом з цим, звертаємо увагу громадян-позичальників, що відповідно до положень статей 626, 638, 640 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу) .

Відповідно до частини першої статті 1054 та частини першої статті 1056 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Кодексу) .

Тобто, громадянину необхідно чітко усвідомлювати, що отримавши кошти в кредит, останній зобов'язаний повернути їх до банку у розмірі та на умовах, що встановлені договором, який він особисто уклав із банком. Крім того, слід враховувати, що сплата процентів за цим кредитним договором - це також його обов'язок.

При цьому частинами першою та другою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Звертаємо увагу і на те, що з метою захисту громадян - позичальників банків законодавцем наприкінці 2008 року було внесено зміни до Кодексу і передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.

Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (стаття 1056(1) Кодексу) .

Також, у грудні 2008 року з метою подолання наслідків фінансової кризи та врегулювання окремих питань взаємовідносин банків з їх клієнтами стаття 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" була доповнена новою частиною такого змісту: "банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом".

Проте громадянам слід звернути увагу, що і норма Кодексу, і норма вищевказаного Закону стосовно неможливості зміни банком в односторонньому порядку розміру процентів за кредитним договором набули чинності 10 січня 2009 року.

Звідси, якщо договором була передбачена можливість зміни кредитором розміру процентів в односторонньому порядку у разі настання встановлених договором підстав, то такі дії банку є правомірними.

Водночас, відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян, регулюються і Законом України "Про захист прав споживачів" (постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року N 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів").