З метою забезпечення виконання Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. N 145-р, розпорядження Кабінету Міністрів України "Про програми підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів" від 17.12.2008 р. N 1567-р, зниження енергоємності продукції за рахунок розробки та впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій та устаткування, підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, оптимізації структури споживання, збільшення використання альтернативних видів палива, в тому числі вторинних енергоресурсів, нетрадиційних джерел енергії

1. Затвердити Галузеву програму енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 року, погоджену з Національним агентством України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (лист від 02.02.2009 р. N 148-02/13/2-09), що додається.

2. Керівникам структурних підрозділів довести до відома промислових підприємств, організацій та науково-дослідних установ Мінпромполітики Галузеву програму енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 року.

3. Департаменту аналізу показників роботи промисловості, розробки програмних документів та енергозбереження, спільно з галузевими структурними підрозділами, за необхідності, вносити зміни до Галузевої програми енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 року.

4. Департаменту аналізу показників роботи промисловості, розробки програмних документів та енергозбереження за інформацією галузевих структурних підрозділів щодо виконання Галузевої програми енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 року узагальнювати інформацію та надавати до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України.

5. Начальнику Управління організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення роботи Міністра Юмашеву П.В. розмістити Галузеву програму енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 року на веб-сайті Мінпромполітики України у розділі "Промислова політика України"

термін: лютий 2009 р.

6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра промислової політики України Грищенка С.Г.

Вступ

1. Загальні положення

1.1. Мета Програми

1.2 Основні завдання Програми

2. Програма енергозбереження та енергоефективності у гірничо-металургійному комплексі України

2.1 Заходи та напрямки галузевої програми з енергозбереження

2.2. Стан та аналіз енергоспоживання

2.2.1 Сучасний стан і пріоритети енергоспоживання

2.2.2 Аналіз показників енергоефективності використання паливно-енергетичних ресурсів галузями ГМК України

2.3 Напрямки та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів

2.4 Стратегія впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів у ГМК України

2.4.1 Чорна металургія

2.4.1.1 Агломераційне та доменне виробництво

2.4.1.2 Сталеплавильне виробництво

2.4.1.3 Прокатне виробництво

2.4.1.4 Виробництво труб

2.4.2 Гірничодобувне виробництво

2.4.3 Виробництво феросплавів, спеціальних сталей та сплавів

2.4.4 Коксохімічне виробництво

2.4.5 Виробництво вогнетривів

2.4.6 Виробництво продукції кольорової металургії:

2.4.7 Забезпечення виконання Програми

2.5 Оцінка очікуваної економії ПЕР у ГКМ України

3. Програма енергозбереження та енергоефективності у машинобудуванні легкій, деревообробній та інших галузях промисловості

3.1 Сучасний стан та пріоритети енергоспоживання галузі

3.2 Аналіз показників енергоефективності використання паливно-енергетичних ресурсів машинобудуванні у 2000-2007 рр.

3.3 Напрями та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у машинобудуванні

3.4 Напрями та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у машинобудуванні для аграрно-промислового комплексу

3.5 Стратегія впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів у машинобудівному комплексі

4. Програма енергозбереження та енергоефективності у хімічному і нафтохімічному комплексі

4.1 Сучасний стан та пріоритети енергоспоживання галузі

4.2 Аналіз показників енергоефективності використання паливно-енергетичних ресурсів хімічної галузі у 2000-2007 рр.

4.3 Напрями та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів

4.4 Стратегія впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів у хімічному та нафтохімічному комплексі

5. Програма енергозбереження та енергоефективності у легкій, деревообробній та інших галузях промисловості

5.1 Сучасний стан та пріоритети енергоспоживання галузі

5.1.1 Легка промисловість

5.1.2 Деревообробна та меблева промисловість

5.2 Напрями та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів в легкій, деревообробній та інших галузях промисловості

6. Фінансове забезпечення програми

7. Законодавче забезпечення програми

8. Науково-технічне забезпечення програми

9. Потенціал розвитку нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії

9.1 Загальні положення

9.2 Перспективи розвитку сонячної енергетики

9.3 Вторинні (позабалансові) джерела енергоресурсів

10. Розробка та виготовлення вітчизняного енергозберігаючого обладнання та приладів

10.1 Турбінобудування

10.2 Насособудування

10.3 Генераторобудування

10.4 Трансформаторобудування

10.5 Мала (комунальна) теплоенергетика

10.6 Обладнання для вугільної галузі

Висновки

Додатки

Однією з основних проблем української економіки є висока енергоємність ВВП, що за даними Міжнародного енергетичного агентства складає 0,5 кг нафтового еквіваленту на 1 дол. США. Цей показник в 2,6 рази перевищує рівень енергоємності розвинених країн світу (0,21 кг на 1 дол. США).

Неефективне споживання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) викликає необхідність додатково імпортувати понад 50% загального споживання енергоносіїв, що ставить у безпосередню залежність роботу базових галузей економіки від імпортерів.

Тому на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України фактор зниження енергоємності ВВП є одним з головних у забезпеченні енергетичної незалежності держави та підвищення рівня її енергетичної безпеки є питанням енергетичної безпеки країни.

У галузевої Програмі енергозбереження, що розроблено, надалі Програма, розглянути питання, шляхи та напрямки підвищення енергоефективності у гірничо-металургійному, хімічному та нафтохімічної комплексах і машинобудуванні. Ці галузі є провідними у народногосподарському комплексі з точки зору як споживанні енергетичних ресурсів, так й вирішенні проблем їх збереження.

Сприятлива зовнішня кон'юнктура та зростання внутрішнього попиту на продукцію промислових галузей, що розглядаються, обумовили суттєвий темп зростання виробництва у останніх роках у зазначених вище галузях. Відповідно відбулося значне зростання енергоспоживання, що ще більш загострило проблему скорочення питомих витрат енергоносіїв у промисловому виробництві на технологічні потреби.

Внутрішній попит на продукцію галузей підтримувався активізацією інвестиційної діяльності, спрямованою на оновлення основних фондів суміжних галузей (будівництва, транспорту, видобувної промисловості, сільського господарства). Проте стан енергоспоживання та енергозбереження у галузях, і чинники, що на нього впливають, мають різне походження.

У ГМК основними причинами високої наскрізної енергоємності продукції є технологічна застарілість основних виробничних процесів (виробництво чавуну, сталі та прокату), надмірною зношеністю основних фондів (понад 65% повністю вичерпали термін експлуатації), низька ефективність допоміжних виробництв.

Протягом останнього десятиріччя гірничо-металургійний комплекс України забезпечує виробництво близько 27% валового внутрішнього продукту та понад 40% валютних надходжень. При цьому слід зауважити, що більшість металургійних підприємств ГМК України тривалі роки економічної кризи 90-х років минулого сторіччя працювали без проведення докорінної реконструкції, відновлення устаткування, впровадження прогресивних технологій та нормативів. У зв'язку з цим, Україна суттєво відстає від провідних металургійних країн за енергоємністю металопродукції, що виробляється.

Основним споживачем паливно-енергетичних ресурсів у ГМК є підприємства чорної металургії, загальне споживання якими паливно-енергетичних ресурсів складає 50 млн. т у.п. Крім того, значна кількість доменних та сталеплавильних цехів є найбільш відсталими з точки зору енергоємності виробництва. Наприклад, при виробленні чавуна вона майже на 33% вища, ніж на провідних підприємствах світу.

Такий стан склався завдяки недостатньому використанню нових технологій, зокрема пиловугільного палива (ПВП) у доменних печах. Як замінник коксу та природному газу, ПВП використовувалося у повному обсязі на одному підприємстві в Україні, а саме на ЗАТ "Донецьксталь-МЗ". У середньому витрати ПВП в Україні складають 16,9 , в ЄС - 104, у Китаї - 120 кг/т.

Також Україна відстає у використанні сучасного устаткування у сталеплавильному виробництві. Майже 45,2% сталі виплавляється у мартенівських печах, які збереглися ще тільки в Росії (23% виплавки сталі).

Дуже велика частка енергоресурсів, що споживаються у виробництві чавуну в Україні, припадає на природний газ (20%, або 20,0 млрд. м.куб.), проте як у провідних країнах світу природний газ при його плавленні практично не використовується.

У прокатному виробництві енергоємність продукції перевищує світові показники більш, ніж на 35%.

Програмою визначено, що оптимальним шляхом рішення проблеми підвищення енергоефективності ГМК є його інвестиційно-інноваційний розвиток. Завдяки такому вибору забезпечується комплексний розвиток галузі за рахунок реалізації заходів, направлених на технічне оновлення виробництва, використовування науково-технічного потенціалу країни і формування високотехнологічного виробництва.

Програмою передбачено впровадження 227 енергозберігаючих заходів у гірничо-металургійному комплексі, у тому числі у металургії - 66, по гірничорудних підприємствах - 58, по трубних підприємствах - 25, по коксохімічних підприємствах - 15, по підприємствах кольорової металургії та феросплавних заводах - 12, по вогнетривких підприємствах - 47 (додаток 2).

У машинобудівного комплексу України щорічна потреба в енергетичних ресурсах складає приблизно 4,5 - 5,0 млн. т у.п. Основні його споживачі - мартенівські, плавильні, нагрівальні і термічні печі, сушарки, ковальсько-пресове та гальванічне устаткування, компресори, зварювальні агрегати тощо.

Потенціал енергозбереження в машинобудівному комплексі оцінюється в 25 - 30% до щорічного споживання, що базується на впровадженні 264 енергозберігаючих заходів на підприємствах машинобудування (додаток 3).

Результати енергетичного обстеження показують, що нераціональне використання енергоресурсів зумовлене наступними причинами:

- низьким завантаженням обладнання;

- значною часткою застарілого високоенергетичного устаткування, особливо пічного господарства;

- високою метало- та енергоємністю кінцевої металопродукції, на механічну обробку якої припадає до 30% загального споживання електроенергії;

- значними втратами енергоресурсів у теплових мережах і системах забезпечення стислим повітрям.

Слід відзначити, що один із головних показників енергоефективності - фактичні питомі витрати енергоресурсів на одиницю продукції, що випускається на ідентичних заводах, значно відрізняється. Це пояснюється не тільки специфікою технологічного процесу виробництва у машинобудівної галузі, а й різним завантаженням потужностей підприємств, технічним станом, віком, умовами і рівнем експлуатації устаткування й обладнання, що споживає енергоносії.

Таке ж складне становище склалося і у хімічному комплексі, де середній показник енергоспоживання на виробництво продукції перевищує загальносвітовий в 2,5 рази. Тому скорочення витрат енергоресурсів є першочерговою галузевою проблемою.

Багатогалузева хімічна промисловість України випускає продукцію більш як 120 тис. найменувань. До її складу входить більше 200 підприємств таких галузей: гірничо-хімічної, коксохімії (певна частка продуктів переробки використовується при виробленні хімічних речовин), основної хімії, хімічних волокон, синтетичних волокон і пластмас, лакофарбових і синтетичних фарбників.

У галузі зосереджено близько 15% випуску мінеральних добрив колишнього Союзу, у тому числі 23% азотних і 20% фосфатних (для порівняння відзначимо, що в Україні сконцентровано лише 15,5% усіх посівних площ колишнього СРСР), 26,9% виробництва кальцинованої і 14,9% каустичної соди, близько 5% сірчаної кислоти в моногідраті, 12,4% хімічних волокон і ниток тощо.

За виробництвом мінеральних добрив Україна займає третє місце в Європі після Німеччини - 8,7 млн. т і Росії та п'яте місце в світі (після названих країн, США - 20 млн. т і Китаю - 18 млн. т).

Незважаючи на досить розвинену структуру хімічної промисловості, основним фактором, який стримує розвиток цієї галузі є надвисока енергоємність галузевої продукції.

Значна складова енерговитрат у собівартості кінцевої продукції хімічної галузі є одним з основних факторів, який гальмує підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та розширення ринків її збуту. У сучасних умовах постійного росту цін на традиційні енергоносії найактуальнішим шляхом вирішення питання енергозабезпечення хімічної промисловості є поширення використання у виробничих процесах галузі альтернативних видів палива.

Підприємства хімічної галузі повинні перейти на жорсткий режим економії енергоресурсів, особливо природного газу. Більшість підприємств готуються та вже працюють за умов можливого дефіциту газу і підвищення цін на нього.

Як показує аналіз 212 заходів зі скорочення споживання ПЕР, що наведено у додатку 4, основним резервом енергозбереження у хімічної галузі є їхня економія, технічне і технологічне переоснащення застарілого виробництва та розвиток власного газовидобування.

В умовах лібералізації ринків та збільшення обсягів імпорту вітчизняним підприємствам легкої та деревообробної промисловості доводиться конкурувати на рівних з продукцією багатьох країн, у тому числі високорозвинених постіндустріальних країн.

Отже нагальною є потреба підвищення технологічного рівня виробництва та застосування інноваційних механізмів розвитку для формування конкурентних переваг. Це можна зробити за рахунок підвищення конкурентноздатності продукції, зниження собівартості продукції, тому підприємства легкої та деревообробної промисловості зацікавлені у впровадженні інноваційних, у тому числі ресурсо- та енергозберігаючих технологій, тим більш, що понад половини виробничих потужностей легкої та деревообробної галузей морально та фізично застаріли.

Головні завдання підвищення енергоефективності в галузях легкої та деревообробної промисловості з розбивкою по роках об'єднують 34 заходи, що заплановані підприємствами та галузевими науково-дослідними інститутами, та наведені в заходах легкої та деревообробної промисловості (додаток 5), а очікувана економія паливно-енергетичних ресурсів від втілення цих заходів складе 18 - 23% від загального обсягу використовуваних паливно-енергетичних ресурсів.

1.1. Мета Програми

Метою галузевої програми енергоефективності та енергозбереження, що поєднує відповідні програми гірничо-металургійного комплексу (надалі - ГМК), хімічного та нафтохімічного комплексу і машинобудування на період до 2017 р. (надалі - Програма), є зниження енергоємності продукції за рахунок розробки та впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій та устаткування, підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, оптимізація структури енергоспоживання, збільшення використання нетрадиційних джерел енергії та вторинних енергоносіїв. власного виробництва.

Задля забезпечення реалізації основних положень Програми необхідно створити систему організаційного, нормативно-правового, фінансово-економічного та науково-технічного забезпечення, що дозволить господарчим суб'єктам постійно здійснювати:

- підвищення ефективності використання виробництві різних видів паливно-енергетичних ресурсів;

- зменшення енергоємності продукції (послуг, робіт);

- зменшення викидів у атмосферу парникових газів;

- популяризації ідеології ефективного та раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів.

Головним завданням Програми є визначення та реалізація головних напрямів щодо підвищення ефективності використання та скорочення втрат паливно-енергетичних ресурсів на період дії Програми на період до 2017 р. і, як наслідок, зменшення енергоємності продукції (послуг, робіт) за найбільш пріоритетними напрямками розвитку галузей.

1.2. Основні завдання Програми

Для зростання виробництва та конкурентоспроможності продукції, створення умов для залучення інвестицій до галузей, збільшення експортного потенціалу та розширення присутності вітчизняної продукції на внутрішньому ринку Програма передбачає виконання завдань за такими напрямами:

А) Гірничо-металургійний комплекс:

будівництво нових і модернізація існуючих аглофабрик;

- будівництво нових, реконструкція та модернізація існуючих доменних печей на основі автоматизації технологічних процесів, використання новітніх виробничих технологій та конструкційних рішень, а також утилізації газів, що відходять;

- будівництво нових киснево-конвертерних цехів;

- будівництво нових прокатних цехів зі застосуванням автоматизованих систем управління технологічним процесом і нових технологій прокатки;

- технічне переозброєння енергетичного господарства підприємств ГМК на базі устаткування нового покоління;

- будівництво нових електрогенеруючих установок, які використовують вторинні енергоресурси;

- оснащення технологічних агрегатів теплоутилізаційними установками та системами випарного охолодження;

- модернізація та реконструкція агрегатів виготовлення гарячедеформованих зварних і холоднодеформованих труб;

- впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання для термообробки;

- технічне переоснащення та введення в експлуатацію нових плавильних потужностей титаномагнієвого виробництва;

- освоєння нових технологій плавки та прокату титанового листу та виробів;

- будівництво установок сухого гасіння коксу та впровадження енергозберігаючих технологій;

- реконструкція та модернізація збагачувальних, огрудкувальних і агломераційних фабрик.

Б) Машинобудування:

- впровадження в стале- і чавуноливарне виробництво нових технологій;

- використання більш потужного силового устаткування;

- заміна традиційних процесів термообробки та гальванізації на прогресивні;

- використання в металообробці енергоекономічних технологічних процесів;

- заміна морально та фізично застарілих заводських електростанцій у компресорному й енергетичному господарствах;

- застосування автоматичних систем управління процесів вироблення енергоносіїв;

- реконструкція, уніфікація й автоматизація котелень і котлів;

- використання теплових вторинних енергоресурсів тощо.

В) Хімічний та нафтохімічний комплекс.

Скорочення витрат енергоносіїв у виробництві продукції пропонується здійснювати за двома основними напрямами:

1. Впровадження загальних енергозберігаючих заходів (оптимізація витрат, дотримання технологічних норм і нормативів, впровадження сучасних приладів обліку та контролю).

2. Впровадження нових енергозберігаючих технологій в базових хімічних виробництвах (докорінна реконструкція виробництва на основі енергозберігаючих технологій).

Окрім того, передбачаються наступні заходи:

- впровадження нових енергозберігаючих технологій, більш потужного виробничого та силового устаткування й обладнання у виробництві каустичної соди, синтетичного аміаку, кислот;

- модернізація та удосконалення існуючих технологій, устаткування й обладнання у виробництві каустичної соди, синтетичного аміаку, кислот;

- скорочення втрат енергоресурсів;

- підвищення якості продукції, вдосконалення та скорочення втрат сировини та матеріалів;

- заміщення і вибір найбільш ефективних енергоносіїв.

Наведені заходи спрямовані як на опосередковане скорочення споживання первинних енергоресурсів завдяки впровадженню новітніх технологій та устаткування, так і на безпосереднє використання вторинних енергоресурсів.

Г) Легка, деревообробна та інші галузі промисловості.

Скорочення витрат енергоносіїв у виробництві продукції пропонується здійснювати за двома основними напрямами:

- розроблення нових технологій та матеріалів;

- використання нових альтернативних джерел енергії для легкої, деревообробної та інших галузей промисловості.

2.1. Заходи та напрямки галузевої програми з енергозбереження

Для зростання виробництва та конкурентоспроможності продукції ГМК, створення умов для залучення інвестицій, збільшення експортного потенціалу та розширення присутності вітчизняної металопродукції на внутрішньому ринку Програмою передбачається виконання завдань і заходів за такими напрямами:

Будівництво нових і модернізація існуючих аглофабрик.

Об'єкти: ВАТ "Алчевський МК", ВАТ "ДМК ім. Дзержинського", ВАТ "Макіївський МЗ", ВАТ "Єнакіївський МЗ", ВАТ "Запоріжсталь", ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг".

Передбачається, що на нових аглофабриках вміст дріб'язку у агломераті скоротиться у 2 рази; за рахунок цього на аглофабриках будуть скорочені витрати коксового горішку та природного газу, у доменному виробництві буде скорочено споживання коксу.

Будівництво нових та модернізація існуючих доменних печей з впровадженням установок вдування пиловугільного палива (ПВП).

Об'єкти: ВАТ "Алчевський МК", ВАТ "Запоріжсталь", ВАТ "ДМК ім. Дзержинського", ВАТ "Макіївський МЗ", ВАТ "Єнакіївський МЗ", ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", ВАТ "ММК ім. Ілліча")

Планується капітально відремонтувати, виконати повне технічне переоснащення та модернізацію 11 доменних печей, загальний обсяг виробництва яких складає 17 млн. т чавуну. Реконструкція доменних печей дозволить суттєво скоротити споживання коксу та практично виключити використання природного газу. Основними складовими технічного переоснащення доменних печей є:

- оптимізація конструкції доменних печей зі збільшенням їхнього об'єму та повною автоматизацією технологічних процесів;

- технологія вдування ПВП замість природного газу та зменшення витрат коксу. При запланованих обсягах інвестування ~ 3,3 млрд грн. строк окупності цієї технології складає близько 2 років;

- нові конструкції енергоекономічних повітронагрівачів;

- використання надлишку тиску колошникових газів для виробітки електроенергії у безкомпресорних турбінах.

Будівництво нових киснево-конвертерних цехів.

Об'єкти: ВАТ "Алчевський МК", ВАТ "Запоріжсталь", ВАТ "Макіївський МЗ", ВАТ "ММК ім. Ілліча".

Планується виведення з експлуатації мартенівських цехів, збільшення обсягів сталі, що розливають на машинах безперервного лиття заготовок (МБЛЗ) і обробляють в установках "піч-ківш" та вакууматорах. Передбачається, що обсяг сталі, яка виробляється у конвертерах, буде складати у 2012 р. 75%, в електросталеплавильних печах - 15%, що дозволить суттєво скоротити споживання енергоресурсів, зокрема, на порядок скоротити споживання природного газу.

Будівництво нових прокатних цехів.

Об'єкти: ВАТ "Алчевський МК", ВАТ "Запоріжсталь", ВАТ "Макіївський МЗ", ВАТ "ММК ім. Ілліча", ВАТ "Азовсталь".

Передбачається застосування автоматизованих систем управління використанням палива при нагріванні злитків і заготовок, оптимізація теплового режиму з використанням у нагрівальних печах волокнистих теплоізоляційних матеріалів, впровадження нових технологій прокатки, що забезпечить скорочення обсягів споживання природного газу.

Технічне переозброєння енергетичного господарства з заміною енергоємних кисневих блоків на установки нового покоління.

Об'єкти: ВАТ "ММК ім. Ілліча", ВАТ "Азовсталь", ВАТ "Алчевський МК", ВАТ "Запоріжсталь", ВАТ "Єнакіївський МЗ", ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", ВАТ "ДМК ім. Дзержинського", ЗАТ "Донецьксталь-МЗ", ЗАТ "ММЗ "Істіл Україна".

Планується виведення з експлуатації застарілих кисневих блоків і введення більш продуктивних.

Будівництво нових електрогенеруючих установок, які використовують вторинні енергоресурси.

Планується використання доменного, конвертерного та коксових газів, що відходять, у якості енергоносіїв замість.

Оснащення технологічних агрегатів теплоутилізаційними установками та системами випарного охолодження.

Планується оптимальне використання вторинних енергоресурсів і за рахунок цього скорочення споживання первинних палив.

Модернізація та реконструкція агрегатів виготовлення гарячедеформованих зварних і холоднодеформованих труб.

Планується впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання для термообробки труб.

Технічне переоснащення та введення в експлуатацію нових плавильних потужностей титаномагнієвого виробництва, випуску губчастого титану, зливків титану та його сплавів.

Об'єкти: ВАТ "Запорізький титаномагнієвий комбінат", підприємство "Стратегія МБ", м. Київ, ВАТ "Павлоградський машинобудівний завод".

Планується впровадження нового устаткування та сучасних технологій плавлення, у т.ч. методом електронно-променевої плавки.

Освоєння технології одержання листового та сортового титанового прокату, суцільнотягнених труб і дроту для зварювання.

Об'єкти: ВАТ "Запоріжсталь", ВАТ "Дніпроспецсталь", ВАТ "Нікопольський завод титанових труб".

Будівництво установок сухого гасіння коксу та впровадження енергозберігаючих технологій.

Об'єкти: коксохімічні заводи України.

Реконструкція та модернізація збагачувальних, огрудкувальних і агломераційних фабрик.

Планується поліпшення якості товарної залізної руди, підвищення вмісту заліза у залізорудному концентраті та продуктах його підготовки на 1,1 - 1,3% на протязі періоду до 2017 р.

Наведені заходи спрямовані як на безпосереднє скорочення споживання первинних енергоресурсів у виробництві завдяки впровадженню сучасних технологій та устаткування, дотримання встановлених норм і нормативів енергоспоживання, обґрунтування прогресивних витрат енергоносіїв, так і на опосередковане зменшення питомих енерговитрат за рахунок покращеного використання вторинних енергоресурсів.

2.2. Стан та аналіз енергоспоживання

2.2.1 Сучасний стан і пріоритети енергоспоживання

Підприємства, що утворюють гірничо-металургійний комплекс України, є найбільшими споживачами сировини, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсів, і відповідно виробниками промислової продукції.

Основними видами продукції, що складають структуру товарного виробництва ГМК, є залізорудний концентрат; агломерат та обкотиші; кокс; вогнетриви; чавун; прокат чорних металів; труби; феросплави.

Підприємства ГМК зосереджені, насамперед, у Донбасі та Придніпров'ї, де сконцентровані всі металургійні підприємства, переважна більшість гірничо-збагачуючих комбінатів, коксохімічних та вогнетривких підприємств, феросплавних заводів і підприємства кольорової металургії. На Донбас припадає більш ніж 56% виробництва металургійної продукції, а решта - на Придніпров'я.

З інших регіонів, де розташовані достатньо великі підприємства ГМК, слід відзначити Київську область, АР Крим, Одеську, Миколаївку, Полтавську та Харківську області.

У табл. 2.1 і 2.2 наведені загальні відомості про підприємства ГМК України за станом на 01.01.2008 р.

У табл. 2.3 наведено дані про обсяг галузевого продукту підприємств ГМК України.

У табл. 2.4 наведено дані про динаміку з випуску промислової продукції підприємствами ГМК України за останні вісім років.

Аналіз даних табл. 2.4 щодо випуску продукції на підприємствах ГМК України дозволяє зробити висновки, що за останні роки у галузі досягнуті суттєві успіхи.

З наведених даних видно, що починаючи з 2000 р., виробництво основних видів металопродукції збільшилося у 1,3-1,6 рази, тобто абсолютна більшість підприємств адаптувалася до роботи в ринкових умовах. У зв'язку з цим необхідно відзначити, що збільшення виробництва відбулося в основному за рахунок більш інтенсивного використовування існуючих виробничих потужностей, а не введення нових.

Головною проблемою, що має системне значення для розвитку гірничо-металургійному комплексі України, є високий ступінь зношення основних фондів і відставання технічного рівня металургійної галузі від кращих світових досягнень.

На цей час наднормативно експлуатується 54% коксових батарей, 89% доменних печей, 87% мартенівських печей, 26% конвертерів, майже 90% прокатних станів, що призводить до надмірновисокої енергоємності продукції. Така технічно нераціональна експлуатація основних фундацій стала однією з основних причин, що привела до надмірно високої енергоємності продукції.

У свою чергу, надвисокі витрати енергоносіїв можуть і вже привели до зниження конкурентноздатності української металопродукції та втрати суттєвої частини зовнішнього та внутрішнього ринків. Особливо ця проблема загострилася після приєднання України до СОТ та шляхів з поступової інтеграції в ЄС.

Чорна металургія в Україні завжди була, залишається і буде залишатися однією з найбільш енергоємних галузей економіки країни. Однак слід відзначити, що останнім часом відбулися суттєві зміни у галузевому споживанні паливно-енергетичних ресурсів у напрямку скорочення питомих витрат ПЕР за окремими видами (табл. 2.5).

Споживання енергоресурсів на виробництво продукції українськими металургійними підприємствами починається суттєво перевищувати енерговитрати закордонних виробників вже з перших переділів. Так, енергоємність виробництва чавуну на українських метпідприємствах майже на 33% вища, ніж на провідних підприємствах світу (табл. 2.6).

Таке становище склалося завдяки тому, що в Україні недостатньо застосовується поширена у світі технологія використання пиловугільного палива ПВП у доменних печах. Як замінник коксу та природного газу, ПВП використовувалося лише кількома металургійними підприємства, а саме: ВАТ "Макіївський МЗ", ВАТ "Алчевський МК", ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", ВАТ "ДМК ім. Дзержинського", ВАТ "Запоріжсталь" та ЗАТ "Донецьксталь-МЗ", - причому у значному обсязі тільки на останньому підприємстві.

В середньому в Україні витрати ПВП складають 16,9 кг/т, в ЄС - 104 кг/т, у Китаї - 120 кг/т, у Японії - майже 130 кг/т.

На рис. 2.1 наведено витрати відновників у виробництві чавуна за країнами.

Рисунок 2.1 - Витрата відновників у виробництві чавуну, кг у. п./т

Також Україна відстає у використанні сучасних технологій у сталеплавильному виробництві. Майже 45,2% сталі виплавляється у мартенівських печах, у конвертерах - 51%, в електросталеплавильних печах - тільки 3,8%. У світі мартенівське виробництво залишилося тільки у Росії (23%). У Німеччині у конвертерах виплавляється більше ніж 70% сталі, а решта - у електросталеплавильних печах. Використання безперервного лиття заготовок в Україні складає близько 33%, у той час, як у Росії - майже дві третини, у Німеччині - 98%.

Споживання ПЕР у мартенівському виробництві сталі в Україні майже у 5 разів більше, ніж при конвертерному виробництві. При цьому споживання природного газу більше майже в 15 разів (табл. 2.7).

Приведені дані свідчать, що середня енергоємність виробництва сталі в Україні майже в 4 рази більше, ніж провідних країнах світу. При цьому навіть конвертерне виробництво в Україні на 28% більш енергоємне у порівнянні з конкурентами.

Разом з тим необхідно відзначити, що в конвертерному виробництві провідних українських металургійних підприємствах (ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", ВАТ "Єнакіївській МЗ") досягнута енергоємність більш низька в порівнянні з країнами ЄС.

Використовування безперервного литва заготівок в Україні складає тільки 33% об'єму виробництва прокату, в той же час в Росії - майже дві третини, у ФРН - 98%. Це означає, що і у виробництві прокату українські металургійні підприємства по показниках енергоємності значно поступаються конкурентам (табл. 2.8).

Внаслідок високого рівня зносу технологічного та енергетичного обладнання, застосування застарілих схем металургійних процесів, низького рівня використання вторинних енергоресурсів і великих втрат енергоносіїв українська металургія має значно більші питомі витрати енергоресурсів на виробництво основних видів продукції (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Споживання енергоресурсів при виробництві основних видів продукції

Найбільш суттєва різниця в енергоємності основних видів продукції чорної металургії має місце при виробництві прокату (78%), чавуну (34%) та агломерату (27%).

Внаслідок вищезазначеного наскрізна енергоємність прокату, яка враховує витрати енергоресурсів на видобуток і збагачення залізної руди, виробництво коксу, агломерату та обкотишів, виплавку чавуну та сталі, виробництво прокату з урахуванням витратних коефіцієнтів по підгалузям на всіх ступенях металургійного процесу у країнах Євросоюзу складає 825 кг у.п./т, у Китаї - 853 кг у.п./т, в Україні - 1110 кг у.п./т. Таким чином, енергоємність вітчизняного прокату на 34% вища, ніж у розвинутих країнах світу.

2.2.2 Аналіз показників енергоефективності використання паливно-енергетичних ресурсів галузями ГМК України

Основним споживачем паливно-енергетичних ресурсів у ГМК України є металургійні підприємства, які споживають майже 80% загальної кількості паливно-енергетичних ресурсів (рис. 2.3).

Рисунок 2.3 - Структура споживання ПЕР за галузями ГМК України

На коксохімічних підприємствах України використовується майже 14% витрат ПЕР, у кольоровій металургії та при виробництві феросплавів - менше ніж 3%, в інших галузях - від 0,6 до 1,6%.

Основними видами палива, що використовуються на підприємствах ГМК України, є кокс та природний газ, внесок яких у загальне використання ПЕР складає 37 і 20% відповідно. Слід відзначити, що зараз на підприємствах ГМК використовується дуже значна кількість природного газу - понад 8,5 млрд. м.куб.

Доменний та коксовий гази, які відносяться до вторинних енергоресурсів (ВЕР), загалом забезпечують більше ніж чверть спожитих паливно-енергетичних ресурсів, а електроенергія - більше ніж 10%. Слід зазначити, що у чорній і кольоровій металургії та виробництві феросплавів використовуються усі види палива, у той час, як на коксохімічних підприємствах основним видом палива є коксовий газ, а у гірничорудному, трубному та вогнетривкому виробництвах в основному використовується природний газ.

Розміри обсягів споживання окремих видів палив у 2007 р., які використовуються на підприємствах ГМК, наведено на рис. 2.4.

Рисунок 2.4 - Обсяги видів енергоносіїв, що використовуються, на підприємствах ГМК України

Наскрізна енергоємність основних виробництв ГМК України наведена у табл. 2.9.

Наведені дані свідчать, що найбільша наскрізна енергоємність виробництва продукції серед підгалузей ГМК має місце у чорній металургії.

Враховуючи значний вплив цієї підгалузі на споживання ПЕР, програма передбачає, в першу чергу, заходи щодо зменшення витрат паливно-енергетичних ресурсів у чорній металургії.

При аналізі енергоспоживання в ГМК було встановлено, що основними причинами високої наскрізної енергоємності металопродукції є:

1. Висока енергоємність основних технологічних процесів в чорної металургії (виробництво чавуну, сталі і прокату).

2. Ветхий стан основних фондів (понад 65% ОФ повністю вичерпали терміни експлуатації).

3. Низька ефективність допоміжних виробництв, перш за все, енергетичного господарства.

4. Слабке використовування вторинних джерел енергії.

5. Низький рівень автоматизації та комп'ютеризації виробничих і організаційно-управлінських процесів.

2.3 Напрямки та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів

Галузева програма передбачає зниження питомих витрат енергоресурсів за рахунок:

- створення і впровадження принципово нових енергозберігаючих технологій та обладнання;

- підвищення якості залізорудної сировини та коксу;

- будівництва агломераційних фабрик і доменних печей нового покоління;

- широкого застосування пиловугільного палива у доменному виробництві;

- будівництва киснево-конвертерних та електросталеплавильних цехів, скорочення випуску сталі, що виробляється мартенівським способом;

- широкого впровадження машин безперервного розливу сталі (МБРС);

- використання у прокатному виробництві енергозберігаючих технологій, у т.ч. ливарно-прокатних модулів;

- будівництва повітряно-роздільних установок нового покоління;

- використання вторинних ресурсів для виробництва електроенергії, зокрема когенераційних електростанцій;

- розроблення науково обґрунтованих нормативів питомих витрат енергоносіїв у металургійному виробництві. Введення сучасних методів оцінки використання енергоресурсів зі застосуванням розрахунків наскрізної енергоємності товарної та переробної продукції. Впровадження заохочувальних заходів і штрафних санкцій щодо забезпечення їх дотримання металургійними підприємствами усіх форм власності;

- скорочення витрат природного газу шляхом максимально повного використання вторинних паливних ресурсів (доменний, коксовий гази тощо) з впровадженням сучасних технологій;

- зменшення втрат паливно-енергетичних ресурсів за рахунок проведення комплексу енергоефективних та енергозберігаючих заходів, у тому числі:

оснащення технологічних агрегатів теплоутилізаційними установками та системами випарного охолодження;

застосування сучасних ефективних вогнетривких і теплоізоляційних матеріалів;

автоматизація й оптимізація процесів виплавки, нагріву, транспортування та прокатки зливків і заготовок, інших енерговитратних виробничих процесів;

впровадження автоматизованих систем поточного обліку витрат енергоресурсів, енергоносіїв та систем їх розподілу;

впровадження автоматизованих систем управління технологічними процесами та енергетичного менеджменту.

Виконання галузевої програми буде сприяти ефективному розвитку ГМК, поліпшенню використання енергоресурсів, зменшенню залежності економіки України від кон'юнктури світового ринку металопродукції та енергоносіїв. Розрахунки очікуваних результатів та ефективності Програми виконано за методичними положеннями з планування, формування та обліку витрат на виробництво та реалізацію продукції для підприємств металургійного комплексу, пов'язаними зі загальнодержавними законодавчими актами та галузевими особливостями обліку і планування витрат на виробництво.

Згідно з "Державною цільовою науково-технічною галузевою Програмою розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу на період до 2012 року" передбачено збільшення виробництва:

- агломерату - на 28%;

- обкотишів - на 26%;

- коксу - на 24%;

- чавуну - на 26%;

- сталі - на 17%;

- прокату - на 18%;

- труб - на 10%;

- феросплавів - на 25%.

В табл. 2.10 наведені прогнозні обсяги виробництва до 2017 рр.

Слід зазначити, що розрахунки приросту виробництва галузі на період до 2012 р. проведені Мінпромполітики, а на період 2013-2017 рр. розробником галузевої програми (УкрДНТЦ "Енергосталь").

Згідно з Енергетичною стратегією України на період до 2030 р., за роками прогнозується наступне зменшення енергоємності валового внутрішнього продукту гірничо-металургійного комплексу України (ЕВПГ) (табл. 2.11).

У табл. 2.12 наведені очікувані показники обсягів споживання умовного палива за період до 2017 р.

Обсяги споживання ПЕР, що розроблені та наведені в галузевої програмі на відповідний рік, погоджуються з Національним агентством України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР) через механізм затвердження норм галузевих питомих витрат ПЕР на виробництво продукції.

Визначаються також такі прогнозні техніко-економічні показники розвитку гірничометалургійного комплексу на період до 2017 р. порівняно з 2007 р. (табл. 2.13).

Галузева програма передбачає:

- збільшення обсягу розкривних робіт на гірничо-збагачувальних комбінатах до 117 млн. м.куб., на флюсових підприємствах - до 12,3 млн. м.куб. та скорочення споживання енергоресурсів на цих роботах;

- зменшення в аглодоменному виробництві питомих витрат коксу на 20% і природного газу - на 80% за рахунок вдування пиловугільного палива у доменну піч, заміни частки коксу вугіллям, використання альтернативних видів палива, енергозберігаючих технологій тощо;

- поліпшення структури сталеплавильного виробництва внаслідок зменшення частки сталі, що виплавляється у мартенівських печах, до 10%, зростання частки виробництва сталі у конвертерах до 75%, збільшення частки електросталі до 15%, збільшення частки сталі, що розливається безперервно-литим способом, до 80%;

- зменшення витрат чавуну та сталі на виробництво прокату на 5%;

- економію паливно-енергетичних ресурсів до 20% шляхом використання нового обладнання та технологій з урахуванням оптимального завантаження виробничих потужностей;

- зниження рівня зносу основних фондів;

- 80-100 відсоткове використання виробничих потужностей;

- суттєве зменшення техногенного впливу виробничої діяльності на довкілля;

- підвищення рівня промислової безпеки виробництва та зниження виробничого травматизму внаслідок удосконалення технологій та технічного переоснащення підприємств;

- зниження енергоємності продукції понад 25%.

Впровадження ефективних енергозберігаючих технологій та заходів галузевої Програми дозволить отримати у гірничо-металургійному комплексі у 2017 р. економію енергоресурсів понад 9,1 млн. т у. п, у тому числі природного газу - 6,1 млрд. м. куб., коксу - 5,0 млн. т, електроенергії - 3,1 млрд. кВт*год. Окрім цього, додатково планується використати до 5,0 млн. т вугілля.

Внаслідок виконання галузевої програми зросте ефективність виробництва та конкурентоспроможність продукції, що позитивно позначиться на розвитку галузей, які використовують металопродукцію, на формуванні бюджетів усіх рівнів і валютних надходжень, сприятиме розв'язанню енергетичних, екологічних та соціальних проблем.

2.4. Стратегія впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів у ГМК України

Основними шляхами розв'язання проблеми енергозбереження у ГМК є:

- структурна перебудова галузі з переходом на інноваційний шлях розвитку;

- підтримка ефективно працюючих виробничих потужностей та розвиток сировинної бази чорної та кольорової металургії;

- комплексний збалансований розвиток взаємопов'язаних підгалузей гірничо-металургійного комплексу;

- модернізація та технічне переоснащення підприємств галузі на основі передових досягнень світової та вітчизняної науки;

- зниження витрат матеріальних і енергетичних ресурсів при виробництві металургійної продукції, зокрема природного газу, утилізація вторинних енергетичних ресурсів, розроблення та впровадження високоефективних екологічно чистих енерго- та ресурсозберігаючих технологій та обладнання;

- виробництво нових і відновлення виробництва перспективних видів продукції, поліпшення якості сировинних матеріалів, виготовлення конкурентоспроможної металопродукції з високим рівнем доданої вартості;

- науково-технічне та інформаційне забезпечення розвитку перспективних процесів гірничо-металургійного виробництва, створення нових конструкційних і функціональних матеріалів.

Забезпечення державної підтримки при впровадженні енергозберігаючих заходів шляхом застосування економічних важелів стимулювання зниження енергоємності продукції та введення санкцій за понад нормоване споживання енергоресурсів.

Розв'язання проблеми, що стримує розвиток ГМК, можливе за двома альтернативними варіантами.

Перший варіант - орієнтація головним чином на імпорт промислового обладнання та технології за рахунок іноземних кредитів. При цьому, однією з основних вимог надання кредитів іноземними банками є залучення зарубіжних компаній для реалізації та технічного супроводження інвестицій. Як правило, пропонуються та продаються технології, що відповідають вимогам сьогодення і не зорієнтовані на майбутнє.

Це обмежує перспективний розвиток галузі, виготовлення високотехнологічних видів металопродукції. При зносі основних фондів виробництва до 65 відсотків такий варіант не забезпечує корінного поліпшення ситуації в ГМК, а тільки дозволяє окремим підприємствам оновити деякі виробничі потужності. За таких обставин науковий потенціал України, що традиційно мав вирішальне значення для розвитку металургійного виробництва та економіки держави в цілому, остаточно втрачається. Крім того, не використовуються виробничі потужності машинобудівного комплексу України, зменшується кількість робочих місць, загострюються соціальні проблеми, скорочуються надходження до бюджетів усіх рівнів.

Другий варіант - інвестиційно-інноваційний шлях, спрямований на створення і впровадження сучасних технологій та обладнання на базі кращих світових і вітчизняних розробок, за яким передбачається:

- реалізація інноваційної стратегії розвитку, прискорення технологічного оновлення виробництва;

- створення сприятливих умов для залучення інвестицій на розвиток галузі;

- сприяння розвитку внутрішнього ринку металопродукції та розвитку металоспоживаючих галузей промисловості;

- зміцнення вітчизняної залізорудної та вугільної бази для металургії, зменшення матеріало- та енергоємності виробництва;

- використання вітчизняного науково-технічного потенціалу для розроблення та впровадження новітніх технологій виробництва, що відповідають та перевершують сучасний рівень світової металургії;

- державна підтримка фундаментальної та галузевої науки, які є основою перспективного розвитку економіки.

Реалізація другого варіанту дозволяє найбільш ефективно замінити застарілу матеріально-технічну базу гірничо-металургійної промисловості та закласти міцний фундамент сталого росту виробництва, сприяє розвитку суміжних галузей, зміцненню економіки країни в цілому.

Програма визначає, що оптимальним шляхом розв'язання проблеми підвищення енергоефективності ГМК є шлях інвестиційно-інноваційного розвитку, який забезпечує комплексний розвиток галузі за рахунок реалізації взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на технічне оновлення виробництва, використання науково-технічного потенціалу, формування високотехнологічного виробництва.

Положення Програми, що розроблено, враховують сучасний стан гірничо-металургійного комплексу України, а також загострення конкуренції на світовому ринку в умовах його глобалізації.

За допомогою Програми вирішується стратегія розвитку вітчизняної металургійної промисловості за умови максимального використання потенціалу підприємств усіх форм власності, оснащення їх сучасним устаткуванням і впровадження високоефективних технологічних процесів, використання власних сировинних ресурсів, їх глибокої переробки.

Забезпечення виконання Програми покладається на центральний орган виконавчої влади з питань промислової політики - Міністерство промислової політики України, який щороку подає Кабінету Міністрів України та Мінекономіки узагальнену інформацію про щорічні результати виконання основних завдань та заходів.

За окремими підгалузями та виробництвами гірничо-металургійного комплексу України планується впровадження наступних енергозберігаючих заходів.

2.4.1 Чорна металургія.

2.4.1.1 Агломераційне та доменне виробництво:

- будівництво агломераційних фабрик та доменних печей нового покоління;

- створення альтернативних процесів виробництва металізованої сировини та первинного металу, у тому числі методом прямого відновлення заліза;

- проведення капітальних ремонтів з одночасною модернізацією та реконструкцією основних виробничих фондів аглодоменного виробництва, заміна застарілих агломашин на високопродуктивні сучасні агрегати, модернізація та технічне переоснащення доменних печей, що дозволить підняти рівень виробництва агломерату, обкотишів і чавуну до світових стандартів;

- впровадження енергозберігаючих технологій аглодоменного виробництва, використання нових видів енергоносіїв, зокрема, замінників коксу, продуктів газифікації вугілля, гарячих відновлювальних газів, коксового та конвертерного газів;

- поліпшення якості залізорудної сировини та коксу для доменної плавки, використання промислових відходів гірничодобувного та металургійного виробництва як джерел вторинної мінеральної сировини;

- впровадження технології використання пиловугільного палива;

- вдосконалення обладнання і технології доменного процесу, зокрема, застосування комплексів з усереднювання складу сировини, автоматизованої конвеєрної шихтоподачі з відсівом дрібняку, створення високоефективних конструкцій нагрівачів повітря, використання безконусних завантажувальних пристроїв, сучасних систем охолодження доменних печей, впровадження сучасних конструкцій ливарних подвір'їв, автоматизованих систем управління технологічним процесом плавки та контролю за станом обладнання доменних печей тощо;

- спорудження установок утилізації енергії доменного газу та тепла відхідних газів повітронагрівачів доменних печей.

2.4.1.2 Сталеплавильне виробництво:

- виведення з експлуатації та заміна мартенівських печей на конвертери та електроагрегати, частка яких для забезпечення конкурентоспроможності української металопродукції на світовому ринку повинна складати: конвертери - 75%, мартени - 10%, електросталеплавильні печі - 15%. Будівництво нових металургійних підприємств, у т.ч. міні-металургійних заводів, використання методів спеціальної електрометалургії;

- зниження енерговитрат у сталеплавильному виробництві шляхом застосування сучасних технологій та обладнання, створення гнучких технологій наскрізного виробництва сталі з використанням агрегатів позапічної обробки чавуну та сталі, "піч-ківш", вакууматорів і машин безперервного лиття заготовок (МБЛЗ) з доведенням обсягу розливу сталі на зазначених машинах до 80%, підвищення стійкості футерівки сталеплавильних агрегатів за рахунок використання ефективних вогнетривів;

- розроблення науково-технічних засад з використання способів безперервного розливу сталі нового покоління та ливарно-прокатних модулів.

Прокатне виробництво:

- зменшення сировинних і енергетичних витрат шляхом використання ресурсозберігаючих технологій та технологій безперервного лиття, оптимізації температурно-деформаційних процесів, зменшення витратних коефіцієнтів виробництва;

- модернізація основного та допоміжного устаткування прокатних цехів, підвищення технічного рівня механізмів та обладнання, автоматизація технологічних процесів;

- збільшення у сортаменті металопрокату частки продукції високого ступеня готовності та високотехнологічної продукції, зокрема, широкополичних двотаврів, швелерів з паралельними гранями полиць, довгомірних рейок, металопрокату з покриттям, у т. ч. зі спеціальних сталей та сплавів;

- розвиток виробництва високоякісної тонколистової сталі, зокрема, автолистової, з цинковим і полімерним покриттям, з цинковим і алюмінієвим покриттям, електролітично лудженої жерсті, стрічки зі спеціальних сталей, корозійностійких, інструментальних, прецизійних, пружинних тощо;

- використання процесів термічного та термомеханічного зміцнення прокату широкого сортаменту, мікролегованих і низьколегованих марок сталі, а також спеціальних легованих (у т.ч. оздоблювальних) з використанням тепла від прокатного нагрівання й агрегатів термообробки;

- створення інтегрованих ліній деформаційно-термічної обробки прокату спеціальних сталей;

- модернізація пічного господарства прокатних станів для оптимізації режимів нагріву, зменшення кількості окалини та зневуглецювання;

- суміщення безперервного розливу сталі і прокатки з використанням гарячого посаду;

- використання низькотемпературної прокатки;

- освоєння безперервного розливу шарикопідшипникової, конструкційної, пружної, рейкової, швидкорізальної та інших якісних марок сталі та фасонних заготовок, близьких до розмірів готового прокату;

- впровадження технології термообробки прокату з використанням тепла прокатного нагріву;

- створення високоефективних міні-заводів невеликої потужності, включаючи виплавку сталі в електродугових печах, розливання сталі на МБЛЗ і прокатку її на стані малотоннажних партій прокату широкого призначення із вуглецевих та легованих марок сталі;

- розробка та впровадження технології енергозберігаючої прокатки листового та сортового прокату з безперервної гарячої стрічки та устаткування суміщеного агрегату для виготовлення тонких слябів з подальшою холодною прокаткою листів завтовшки 0,5 - 1,5 мм;

- розробка та впровадження енергозберігаючої технології прокатки зливків з підвищеною теплоємністю;

- розробка та впровадження у промисловість обладнання та технології загартування рейок з використанням тепла прокатного нагріву;

- реконструкція парку діючого та створення нового термічного обладнання.

Виробництво труб:

- модернізація та реконструкція агрегатів виготовлення гарячедеформованих зварних та холоднодеформованих труб, енергозберігаючих технологій та обладнання для термообробки;

- розроблення нових ресурсо- та енергозберігаючих технологій виробництва труб для атомної енергетики з цирконію, титану та корозійностійкої сталі довжиною до 25 м на високопродуктивних поточних лініях, труб з нових малонікелевих хромомарганцевих марок сталі та труб діаметром до 920 мм для теплової енергетики, труб із чавуну з кулястим графітом для теплових мереж, насоснокомпресорних, обсадних, високоміцних і понадвисокоміцних труб, нових видів труб із захисним та теплоізоляційним покриттям для житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що в металургійній підгалузі ГМК існує значний потенціал скорочення споживання ТЕР. Встановлено, що на нових аглофабриках завдяки упровадженню новітніх технологій, зокрема спекания у високому шарі, рециркуляции аглогазов, використовування гарячого повітря досягається економія 7,9 кг у.п. на 1 т агломерату.

Вдування пилевугільного палива (ПУТ) дозволяє зменшити питому витрату палива на 66,5 кг у.п. на 1 т чавуну. Необхідно зазначити, що за цією технологією при скороченні використовування коксу в доменну піч додатково подається до 120 кг вугілля на 1 т чавуну.

Зменшення питомої витрати палива на комплекс "доменна піч - повітронагрівач" при заміні старих повітронагрівач на нові складає 19,8 кг у.п. на 1 т чавуну.

Вживання ГУБТ в доменному виробництві забезпечує виробництво електроенергії у розмірі 33,8 кВт*год. на 1 т чавуну.

Заміна мартенівського виробництва сталі киснево-конвертерним дозволяє скоротити питому витрату ТЕР на 97,1 кг у.п./т, а вживання електросталеплавильного способу забезпечує економію ТЕР 66,7 кг у.п./т сталі.

Використовування охолоджувачів конвертерних газів забезпечує економію 43,9 кг у.п./т стали.

Зменшення енергоємності продукції за рахунок упровадження МБЛС складає близько 80 кг у.п./т.

Упровадження сучасних нагрівальних печей з використанням імпульсних пальників, волоконних ізоляційних матеріалів і технології "гарячого садіння" дозволяє понизити питому витрату палива на 52 кг у.п./т.

Упровадження АСУ режимами горіння в нагрівальних і термічних печах дозволяє скоротити споживання палива на 9 кг у.п./т прокату.

2.4.2 Гірничодобувне виробництво:

- впровадження нових технологій з підвищення якості залізорудної сировини, комплексного вилучення цінних компонентів, виробництва нових видів сировини, зокрема, для безкоксової металургії та прямого відновлення заліза;

- реконструкція та модернізація збагачувальних, огрудкувальних і агломераційних фабрик для підвищення якості товарної залізної руди та підвищення вмісту заліза у залізорудному концентраті та продуктах його переробки на 1,1 - 1,3% до 2012 р.;

- мінімізація витрат на виробництво продукції, здійснення заходів з енергозбереження.

2.4.3 Виробництво феросплавів, спеціальних сталей та сплавів:

- технічне переоснащення, модернізація обладнання у виробництві феросплавів, спеціальних сталей та сплавів;

- впровадження нових технологій для підвищення якості та конкурентоспроможності феросплавів і спеціальних сталей, що дасть можливість зменшити залежність від імпорту;

- збільшення обсягу виробництва, а також освоєння виробництва нових марок феросплавів і лігатур, таких як силікоцирконій, силікокальцій, ферованадій, комплексні феросплави з ванадієм, молібденом, титаном, хромом тощо.

2.4.4 Коксохімічне виробництво:

- будівництво, реконструкція та технічне переоснащення коксових батарей, оновлення пічного фонду, впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій підготовки та коксування вугілля;

- будівництво установок сухого гасіння коксу для впровадження енергозберігаючих технологій;

- створення технології термолізу вугілля для виробництва первинного або генераторного газу для використання в енергетиці та хімічній промисловості;

- створення технології виробництва коксу без уловлювання хімічних продуктів коксування з одночасним генеруванням електроенергії;

- отримання відновлювальних газів шляхом газифікації вугілля та використання їх замість природного газу;

- розроблення технології утилізації технологічних відходів коксохімічного виробництва зі замкнутими матеріальними потоками та збереженням енергетичних ресурсів;

- зменшення витрат вугілля внаслідок використання технології брикетування коксового дрібняку, термічної підготовки, трамбування, підігріву та інших технологій підготовки шихти для коксування;

- здійснення комплексу заходів зі збереження енергетичних ресурсів.

2.4.5 Виробництво вогнетривів:

- впровадження заходів з економії енергетичних ресурсів, зокрема, впровадження ефективних пальників, систем автоматизації роботи печей та управління горінням у тунельних печах;

- розроблення нових видів вітчизняних вогнетривів, низькоцементних бетонних мас, легковагих виробів з наднизькою теплопровідністю для металургійних агрегатів, зокрема, для доменних печей та повітронагрівачів, сталерозливних ковшів, машин безперервного лиття заготовок, печей прокатного виробництва.

2.4.6 Виробництво продукції кольорової металургії:

- технічне переоснащення алюмінієвого виробництва шляхом впровадження енергоефективних електролізерів, розширення глиноземного виробництва, створення виробництва алюмінієвої стрічки та фольги, впровадження прогресивних технологій виробництва алюмінієвих сплавів з брухту та відходів, у т.ч. зі застосуванням позапічних способів обробки розплавів;

- технічне переоснащення та введення в експлуатацію нових плавильних потужностей титаномагнієвого виробництва, випуску губчастого титану, зливків титану та його сплавів, у т. ч. методом електронно-променевої плавки (КП "Запорізький титаномагнієвий комбінат", підприємство "Стратегія МБ", м. Київ, Павлоградський машинобудівний завод), освоєння технології одержання листового та сортового титанового прокату (ВАТ "Запоріжсталь", ВАТ "Дніпроспецсталь"), суцільнотягнених труб (ДП "Нікопольський завод титанових труб") і дроту для зварювання.

2.4.7 Забезпечення виконання Програми

Програма виконуватиметься за допомогою організаційних, нормативно-правових, технічних та фінансово-економічних заходів, які дозволять господарчим суб'єктам та Мінпромполітики України постійно здійснювати впровадження енергозберігаючих технологій і заходів.

Організаційні заходи передбачають:

- розробку на підприємствах планів впровадження енергозберігаючих технологій і заходів;

- запровадження статистичного спостереження та звітності щодо виконання заходів показників, які визначають енергоефективність використання ПЕР (щоквартальна форма 12-Е3);

- здійснення моніторингу та аналізу статистичної звітності Мінпромполітики та НАЕР (форма 12-Е3 та "Питомі витрати ПЕР при виробництві продукції підприємством");

- системне внесення змін та доповнень до діючої Програми енергозбереження галузі відповідно до вимог ринку, пріоритетності енергозбереження та світових тенденцій розвитку технології виробництва;

- визначення на галузевому рівні планових обсягів показників енергоефективності підприємств, необхідних для виконання Програми.

Нормативно-правові заходи:

- впровадження індикативних показників енергоефективності по галузі (середньогалузеві показники енергоємності за окремими видами продукції, рівень яких підприємства не повинні перевищувати);

- запровадження механізмів державного стимулювання процесу впровадження енергозберігаючих заходів на підприємствах;

- вдосконалення оподаткування доходів суб'єктів господарювання, у т.ч. тих, що здійснюють енергозберігаючі заходи з високим економічним ефектом на виробництві.

Технічні заходи включають механізми залучення виробників до процесу впровадження енергозберігаючих заходів, ефективного використання енергетичних ресурсів, заміни застарілих і застосування прогресивних енергозберігаючих екологічно безпечних технологій.

Заходи з інвестиційного забезпечення включають залучення фінансових ресурсів національних та іноземних банків для реалізації пріоритетних інвестиційних програм і проектів енергозбереження.

2.5. Оцінка очікуваної економії ПЕР у ГКМ України.

Оцінка очікуваної економії паливно-енергетичних ресурсів від приведених вище технічних заходів на період до 2017 рр. показала, що в ГМК України є можливість істотно скоротити виробниче споживання ПЕР. Основну частку економії слід чекати в чорній металургії та коксохімічному виробництві.

Галузевою Програмою передбачено упровадження 223 енергозберігаючих заходів (додаток 2), у т. ч. у металургії - 68, по гірничорудних підприємствах - 58, по трубних підприємствах - 25, по коксохімічних підприємствах - 15, по підприємствах кольорової металургії і феросплавних заводах - 12, по вогнетривких підприємствах - 45.

Повномасштабне впровадження енергозберігаючих технологій і заходів, передбачених Програмою, дозволить одержати в гірничо - металургійному комплексі України на 2017 р. загальну економію ПЕР в об'ємі понад 9,1 млн. т у.п, у тому числі природного газу - 6,1 млрд. м.куб., коксу - 5,0 млн. т, електроенергії - 3,1 млрд. кВт*год. Окрім цього, додатково буде використано 5,0 млн. т вугілля.

Таким чином, споживання ПЕР скоротитися на 17,0%, природного газу - майже на дві третини. Загальні витрати енергоносіїв на виробництво чавуну, який є найбільш енергоємним напівфабрикатом у металургії, та прокату, кінцевого продукту, скоротиться більш ніж на 25%.

Втілення галузевої Програми енергоефективності і енергозбереження у виробничі умови підприємств ГМК питомі витрати ПЕР при випуску основних видів продукції наблизяться до стандартів провідних країн світу, перш за все, ЄС. Різниця у питомих витратах ПЕР скоротиться в 5 разів (до 6-8%).

3.1 Сучасний стан та пріоритети енергоспоживання галузі

Машинобудування - важливий сегмент вітчизняної промисловості, який формує найбільш активну частину основних виробничих фондів. Машинобудівний комплекс поділяється, передусім, за металоємністю на важке, загальне, середнє та точне машинобудування.

Важке машинобудування об'єднує виробництво металургійного, гірничо-шахтового, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для нього характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як правило, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення.

Виробництво металургійного устаткування майже повністю (95,5%) зосереджене в Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперерваної дії, спеціальні важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйований Старо-Краматорський завод виробляє в основному устаткування для металургійної промисловості.

Великими виробниками металургійного устаткування є Дебальцівський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіно Луганської області та Кадіївський ливарно-механічний завод, що виробляє доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів.

Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками металургійного устаткування, металоконструкцій, установок для неперерваного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апаратів та устаткування для доменних печей електромагнітних листоукладальників, чавуновозів і шлаковозів, потужних роторних вагоноперекидачів стали є міста Придніпров'я: Дніпропетровськ, Кривий Ріг і Марганець.

Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів - вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров'я, районів видобутку нафти і газу. Враховується фактор металомісткості, оскільки споживачі машин і металу розташовані в тих самих районах. Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Конотоп, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич.

Торезький завод виробляє рудникові електровози, породонавантажувачі, машини та вагонетки. Горлівський завод - вугільні комбайни та інші шахтові машини й устаткування, врубові машини найновіших конструкцій, бурові установки для роторного буріння свердловин; Донецький завод - потужні підйомні машини та бурові установки; Ясинуватський машинобудівний завод - гірничопрохідне устаткування (комбайни та лебідки); ряд заводів Харкова і Луганська спеціалізуються на випуску металомісткого збагачувального устаткування, а завод у Слов'янську - на виробництві коксохімічного устаткування.

У Кривому Розі працюють заводи з випуску гірничо-шахтового устаткування для залізорудної промисловості, бурових верстатів. Виробництво бурового устаткування для нафтової і газової промисловості зосереджено в Чернівцях, Дрогобичі, Харкові й Конотопі.

Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках, Дніпропетровську, середні - у Слов'янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.).

Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України для випуску різних типів автонавантажувачів є львівський завод "Автонавантажувач".

До галузі машинобудування належить 365 промислових підприємств і 57 науково-дослідних організацій (з них 25 перебуває у державній власності) із загальною кількістю працюючих понад 233 тис. осіб.

Темпи зростання обсягів машинобудівного виробництва в останні роки стабільні і досягають 30 і більше відсотків на рік.

Основними складовими ринку машинобудівної промисловості є продукція таких підгалузей, як транспортне й енергетичне машинобудування, автомобілебудування, а також машинобудування для нафтохімічної і хімічної, металургійної та гірничодобувної промисловості, верстатобудування.

Тільки значне підвищення конкурентоспроможності продукції машинобудування дасть змогу забезпечити потреби у ній внутрішній ринок в обсязі близько 4,7-5,1 млрд. грн., а зовнішній - 12-14 млрд. грн.

Таким чином, у результаті посилення інвестиційної активності в більшості галузей, де використовується продукція машинобудування, та вжиття заходів для підвищення її конкурентоспроможності, слід очікувати збільшення обсягу цієї продукції до 38-42 млрд. грн. при середніх річних темпах збільшення обсягу її виробництва на рівні не менш як 18-20% протягом трьох - чотирьох років, з наступною їх стабілізацією на рівні 15-17% ще протягом трьох - чотирьох років.

Існуючі в галузі машинобудування виробничі потужності морально та фізично застарілі (70% обладнання експлуатується 15 і більше років, використовуються ресурсоємні технології) і не спроможні забезпечити необхідний обсяг виробництва.

Велика кількість підприємств потребує масштабної реконструкції і технічного переоснащення з метою створення умов для виготовлення продукції з конкурентоспроможними техніко-економічними показниками.

Організаційно-економічний та науково-технічний потенціал підприємств потребує оптимального структурування, формування замкнутих макротехнологічних галузеутворювальних комплексів, які б давали можливість ефективно конкурувати на світових ринках.

У високотехнічних підгалузях - машино-, станко-, приладо-, авіабудуванні, які потребують значних капітальних інвестицій із тривалим терміном окупності, через зростання конкуренції з боку більш технологічно розвинутих країн, можливе деяке уповільнення зростання обсягів виробництва. Наслідки від вступу в СОТ будуть залежати винятково від здатності вітчизняного машинобудування адаптуватися до умов більш жорстокої конкуренції за рахунок суттєвого прискорення темпів освоєння інноваційної продукції.

Одночасно, проведення ряду заходів щодо захисту інтересів національних виробників у відповідності з європейськими нормами та українським законодавством, у тому числі дотримання вимог із сертифікації якості товарів іноземного походження при ввезенні їх на митну територію України, надасть можливість знівелювати негативні наслідки. Позитивним моментом стане активізація режиму доступу до зовнішніх ринків, надходження імпортної комплектації за доступними цінами та найбільш прийнятних умовах.

У цілому нарощування темпів виробництва промисловості буде визначатись темпами зростання зовнішнього попиту (в основному на продукцію гірничо-металургійного та хімічного комплексів та машинобудування) і розширенням внутрішнього попиту (завдяки підвищенню доходів населення й інвестиційного попиту підприємств).

Машинобудування є однією з базових галузей ринкової економіки, рівень результативності функціонування та розвитку якої визначається наявним станом підприємницької діяльності профільних (авто- і суднобудівних, верстатоінструментальних тощо) компаній, існуючих форм власності та видів організації виробничо-господарської діяльності. Саме від машинобудування залежить досягнення інноваційної технічної конкурентоспроможності всіх видів економічної діяльності, міра задоволення цільових споживчих потреб соціуму, загалом національний та міжнародний імідж країни.

Верстатобудування та інструментальна промисловість. У 2007 р. Україна посіла 15-ту позицію у світовому рейтингу з виробництва верстато-інструментальної промисловості (ВІП). Загалом продукцію ВІП виробляють 155 підприємств, з яких 60% є представниками корпоративного бізнесу, 40% - інших форм приватної власності. Переважна кількість (85%) вітчизняних корпорацій своєю продукцією відомі за рубежем. Для прикладу, продукція ВАТ "Львівський завод фрезерних верстатів", ВАТ "Львівський інструментальний завод", ВАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування", ВАТ "Дніпропрес", ВАТ "Полтавський алмазний завод", ВАТ "Дрогобицький долотний завод", ВАТ "Завод "Станконормаль" ім. Іванова" позиціонується у 58-х країнах світу.

Вітчизняні верстатоінструментальні корпорації виробляють продукцію для важкого (28%), енергетичного (26%), будівельного (7%), хімічного (6%), нафтохімічного (6%), нафтопереробного (6%), машинобудування, автомобілебудування (17%), підшипниково-опорних (17%), компресорно-насосних (17%) підприємств.

У сумарних об'ємах галузевого виробництва України показники такі: 20,2% - металорізальні верстати; 25,6% - металооброблювальне устаткування; 36% - ковальсько-пресове обладнання; 18% - ливарна техніка; 39% - газоелектрозварювальне обладнання; 48% - деревообробне обладнання; 46,26% - спеціальний ручний і пневматичний інструмент; 56,4% - виробничо-побутовий інструмент та пристосування.

Деякі підгалузі машинобудування у подальшому матимуть організаційно-економічні та виробничі можливості для відновлення свого науково-технічного потенціалу.

Літакобудування. Основною проблемою розвитку авіаційної промисловості є невідповідність масштабу і структури її науково-технічного і виробничого потенціалу обсягові платоспроможного попиту на її продукцію.

З метою не допустити безповоротного відставання вітчизняних підприємств від світового рівня фахівцями готується перспективна програма, до реалізації якої планується залучити науково-дослідні й академічні інститути в Україні, Росії й інших країнах. Планується досягти 8-відсоткового світового рівня на рубежі 2020-2025 рр.

Суднобудування. Українське суднобудування є частиною світового. На його функціонування впливають піднесення і спади глобального ринку судноплавства. Уже зараз 95% суден, що будуються на верфях України, поставляються на експорт замовникам Росії, Нідерландів, Греції, Туреччини, Іспанії, Німеччини, Узбекистану й іншим країнам.

Слід відзначити, що показник трудомісткості переробки 1 т сталі на вітчизняних верфях перевищує середньосвітовий у 2-2,5 рази (100-150 нормо*год.), однак має переваги в ціні.

Очікується, що обсяги виробництва продукції суднобудівної промисловості в порівнянні з рівнем 2006 р. збільшиться у 2010 р. - у 1,2 рази, у 2015 р. - у 1,5 рази, у 2025 р. - у 2 рази.

В табл. 3.1 наведено загальні відомості про підприємства машинобудівної галузі станом на 2007 р.

У табл. 3.2 надано дані про валовий продукт машинобудівної галузі за видами економічної діяльності у 2007 р.

В табл. 3.3 наведено обсяги споживання енергоресурсів по видам у машинобудівній галузі за 2000-2007 рр.

У табл. 3.4 надаються відомості щодо форми власності та обсягів енергоспоживання підприємствами машинобудівної промисловості.

На основі аналізу табл. 3.1-3.4 та статистичних даних по галузі можна визначити наступне.

Збільшення обсягу виробництва продукції машинобудування і впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій позитивно позначилися на економічних показниках галузі. Зокрема, у 2005 р. споживання природного газу машинобудівним комплексом порівняно з 2004 р. зменшилася на 21%, електроенергії - на 6,4%.

Негативно впливають на розвиток машинобудування випереджаючі темпи зростання вартості ресурсів. Так, якщо індекс цін у 2004 р. продукції машинобудування становив 12%, то індекс цін на метал перевищив 50%, на природний газ - 25, на паливо - 25%.

Машинобудівні підприємства з повним циклом технологічного виробництва, включаючи металургійне, механоскладальне і складальне, є найбільшими споживачами котельно-пічного палива, яке використовується на виробництво теплової і електричної енергії на власних ТЕЦ (котельних) та у промислових термічних і нагрівальних печах.

Так, ЗАТ "Новокраматорський машзавод" на протязі 2008-2012 рр. за рахунок модернізації, реконструкції та створення термічних і нагрівальних печей планує одержати щорічну економію ПЕР у розмірі 20 тис. т у.п.

ВАТ "Крюковський вагонобудівний завод" за рахунок реконструкції ТЕЦ планує отримати щорічну економію природного газу - 19,7 млн. м.куб. на протязі 2008-2012 рр.

3.2 Аналіз показників енергоефективності використання паливо-енергетичних ресурсів машинобудуванні у 2000-2007 рр.

Слід відзначити, що тільки з 1998 р. спостерігається зростання інвестицій у будівництво нових, реконструкцію, розширення та технічне переозброєння діючих машинобудівних підприємств.

За рахунок організаційних та мало витратних енергозберігаючих заходів, які проводились до кінця 2000 р. можливо покращити показники енергоефективності до 30 відсотків. Подальше збільшення енергоефективності використання ПЕР до світового рівня можливе лише за рахунок залучення в галузь машинобудування інвестицій на проведення високоефективних сучасних енергозберігаючих заходів.

Фактичні інвестиції в галузь машинобудування не відповідають потребам. Так, у 2005 р. вони становили лише 1480 млн. грн. Джерелами інвестицій в основному були власні кошти підприємств (70%), кредити банків (10%) та кошти державного бюджету (5%).

Лише 14% підприємств проводять інноваційну діяльність. У 2005 р. впроваджено 460 нових технологій, з них ресурсо - і енергозберігаючих - 210.

Енергоємність валового галузевого продукту у і-тому році розраховувалася за формулою:

де Pi - обсяг споживання паливно-енергетичних ресурсів машинобудівною галуззю у i-тому році, кг у.п.;

Vi - величина валового галузевого продукту у i-тому році, грн.

У табл. 3.5 наведено показники витрат паливно-енергетичних ресурсів на вироблення валового галузевого продукту за роками періоду з 2000 по 2007 рр.

На рис. 3.1 наведена за роками періоду, що аналізується, динаміка фактичних витрат енергоресурсів на одиницю продукції у машинобудуванні та металопереробці.

3.3. Напрями та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у машинобудуванні

На даний час основним фактором зниження енергоємності продукції (послуг, робіт) в усіх галузях економіки є формування ефективно діючої системи державного управління сферою енергозбереження. Це дозволить, в першу чергу, удосконалити структуру кінцевого споживання енергоресурсів, зокрема, за рахунок подальшого розширення та поглиблення електрифікації в усіх сферах економіки, замістити дефіцитні види палива й одночасно підвищити продуктивність праці.

Енергозбереження машинобудівної галузі слід проводити за такими основними напрямками:

- впровадження нових енергозберігаючих технологій та обладнання;

- вдосконалення існуючих технологій та обладнання;

- скорочення втрат енергоресурсів;

- підвищення якості продукції, вдосконалення та скорочення втрат сировини та матеріалів;

- заміщення і вибір найбільш ефективних енергоносіїв.

Рисунок 3.1 - Динаміка фактичних витрат енергоресурсів на одиницю продукції у машинобудуванні та металопереробці у 2000-2007 рр.

Характеристика потенціалу машинобудівної галузі доцільного енергозбереження представлено у табл. 3.6 (Розрахунки виконано згідно з Енергетичною стратегією України на період до 2030 р.).

У структурі споживання ПЕР машинобудівним комплексом основна частина припадає на технологічні процеси, які мають найбільш високий потенціал енергозбереження.

Досягнення стратегічної мети енергозбереження в галузі можливе за рахунок реалізації в різних виробничих процесах, наведених нижче пріоритетних напрямів.

Впровадження в стале- і чавуноливарне виробництво таких технологій, як позапічна обробка металу, використання кисневого дуття, поліпшення якості шихти, попереднє нагрівання шихти перед виплавкою, оснащення вагранок дворядними пристроями для підігрівання дуття дасть змогу понизити витрати палива на 20-30%.

За рахунок використання більш потужних трансформаторів (500-600 кВА), застосування паливно-кисневих пальників для розплавлення шихти при виплавці сталі в електродугових печах можна зменшити витрати електроенергії на 20-25%.

Заміна традиційних процесів термообробки на прогресивні з використанням концентрованих джерел електронагрівання (лазерного, плазмового) високочастотної імпульсивної індукції дасть змогу зменшити питомі витрати електроенергії на 80-120 кВт*год. на 1 т металу.

В металообробці за рахунок впровадження таких енергоекономічних технологічних процесів, як електролітичне шліфування, ультразвукова, електроіскрова й електрохімічна обробка металу, заміна механічної обробки на холодну штамповку і гарячу накатку тощо, можливо знизити витрати електроенергії на 20-25%.

Переведення технологічних процесів гальванізації, миття та сушки з пари на гарячу воду.

Компресорне господарство: заміна морально та фізично застарілих електростанцій на більш енергоекономні; впровадження автоматичних систем регулювання витрат і тиску повітря; підігрів стислого повітря вторинними енергоресурсами на 30-50 град. С перед споживанням.

Виведення з експлуатації морально та фізично застарілих електростанцій підприємств галузі з переводом їх в режим роботи котельних.

Проведення реконструкції, уніфікації й автоматизації котелень:

- реконструкція котлів з переводом їх з парового на водогрійний режим роботи;

- оснащення котлів рекуператорами та автоматичними системами управління режимами горіння палива;

- реконструкція котлів з метою спалювання твердого палива в низькотемпературному киплячому шарі;

- підготовка води та додержання водного режиму котлів.

Використання теплових вторинних енергоресурсів (тепла відхідних газів, фізичного тепла шлаку та нагрітих виробів, тепла м'якої пари і конденсату тощо).

Суттєвий темп зростання виробництва машинобудування свідчить про розвиток і функціонування нової структури промислового виробництва.

Передумовою цього є той факт, що машинобудівний комплекс - це головна капіталоутворююча галузь народного господарства України, у продукції якої отримують своє матеріальне втілення практично усі досягнення науково-технічного прогресу (НТП). Посилиться роль машинобудування у формуванні активної частини основного капіталу економіки та підвищиться значення продукції машинобудівного комплексу в задоволенні попиту населення на технічні засоби. До того ж домінування якісних показників основного капіталу і зайнятості визначить більш помірне кількісне зростання їхньої частки в перспективі. Зокрема, напрямами якісного вдосконалення продукції машинобудування будуть такі:

- зростання техніко-економічної ефективності нових видів машин та обладнання на одиницю ваги, спожитої енергії, вартості;

- розширення сфери і масштабів автоматизації виробничих процесів, створення комплексів і систем машин, а також комплексних систем управління та контролю за технологічними процесами на базі електронної техніки;

- поширення енергозберігаючих технологій і видів техніки;

- розроблення і використання обладнання для маловідходних або замкнутих, безвідходних технологічних процесів у низці галузей промисловості;

- поступове впровадження і промислове використання устаткування для принципово нових технологічних процесів на базі біотехнологій, ферментних каталізаторів, мембранних технологій, молекулярних, фотонних, радіаційних, лазерних методів тощо.

Двигуном зростання промислового виробництва залишається машинобудування, яке значною мірою буде визначати динаміку промисловості та її якісний розвиток. Приріст розвитку галузі прогнозується на рівні 20%.

Прогнозується збільшення обсягів виробництва у транспортному, важкому, електротехнічному, електронному та сільськогосподарському машинобудуванні за рахунок пріоритетного спрямування інвестиційних ресурсів на модернізацію виробництва.

Виконання Державної комплексної програми розвитку авіаційної промисловості України до 2010 р. сприятиме подальшій розробці, випробуванню та серійному виготовленню літаків, зокрема АН-148, авіаційних двигунів, авіаційного та спеціального озброєння, бортової радіоелектронної апаратури, авіаційних агрегатів.

Крім того, це дозволить проводити науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи у галузі технологій виробництва та експлуатації авіаційної техніки, виконувати модернізацію та ремонт авіаційної техніки.

У рамках забезпечення реалізації заходів Державної програми розвитку техніки та технології надвисоких частот на 2005-2009 рр. передбачається подальша робота над:

- новими технологіями надвисокочастотної техніки та приладобудування, зокрема розроблення надвисокочастотних приладів для сучасної радіоелектронної апаратури;

- сучасними технологіями телекомунікацій, надвисокочастотного зв'язку та телебаченням;

- надвисокочастотними технологіями в космічних системах.

У табл. 3.7 приведений прогноз приросту виробництва машинобудівної галузі на період до 2017 р.

Згідно з Енергетичною стратегією України на період до 2030 р. прогнозується зменшення енергоємності валового продукту машинобудування до значень, наведених у табл. 3.8.

Визначені в табл. 3.8 очікувані показники - величини енергоємності валового галузевого продукту - застосовуються для обчислення споживання умовного палива галуззю.

Так, прогнозна величина споживання умовного палива галуззю на i-тий рік знаходиться за формулою:

де Vi - прогнозне значення валового галузевого продукту на календарний рік (приймається на основі перспективних планів розвитку галузі);

i - календарні роки (2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2015, 2017).

Значення EВПМi приймається за розрахунками, що наведені у табл. 3.7.

В табл. 3.9 наведені очікувані показники обсягів споживання умовного палива за роками періоду до 2017 р.

Обчисленню споживання паливно-енергетичних ресурсів підлягають усі види продукції, послуг і робіт, передбачені статистичною звітністю за формою N 11-МТП та інші види основної продукції підприємства з розрахунку охоплення не менше 95% кожного з видів споживання ПЕР.

Розраховані та наведені у галузевої Програмі обсяги споживання ПЕР на відповідний рік погоджуються з НАЕР через механізм затвердження норм питомих витрат ПЕР на виробництво продукції.

У додатку 2 "План заходів з енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива на період до 2017 р. в машинобудівній галузі" надаються відомості про виконання енергозберігаючих заходів найбільш енергоємними підприємствами машинобудівної галузі на період до 2017 р.

Також наведені новітні енергозберігаючі технології для підприємств машинобудівної галузі, впровадження яких значно зменшить споживання паливно-енергетичних ресурсів на виробництві.

Виконання цих заходів за період дії галузевої програми дасть наступну економію паливно-енергетичних ресурсів у машинобудуванні за період до 2017 рр. 12,54млн т у.п:

2008 р.- 0,446;

2009 р. - 1,443;

2010 р. - 1,584;

2011 р. - 1,594;

2012 р. - 1,665;

2015 р. - 1,765;

2017 р. - 1,850

Інші підприємства машинобудівної галузі будуть проводити роботу з економії ПЕР згідно з щорічним Планом заходів з енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива.

3.4 Напрями та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів в машинобудуванні для аграрно-промислового комплексу

Енергозбереження галузі машинобудування для АПК проводиться кількома шляхами:

- впровадження нових енергозберігаючих технологій та обладнання у власному виробництві;

- вдосконалення існуючих на виробництві технологій та обладнання з метою скорочення втрат енергоресурсів;

- виготовлення продукції, яка дозволяє економити енергоресурси при виконанні технологій в аграрному секторі економіки.

Найбільш високий потенціал енергозбереження машинобудівними підприємствами, у структурі споживання паливно-енергетичних ресурсів, мають технологічні процеси. За їх рахунок можливе значне скорочення споживання ПЕР, особливо при використанні наступних пріоритетних напрямів:

1. Заміна традиційних процесів термообробки на прогресивні з використанням концентрованих джерел електронагріву (лазерного, плазмового, високочастотної імпульсної індукції).

2. Впровадження таких енергоекономічних технологічних процесів у металообробці, як електролітичне шліфування, ультразвукова, електроіскрова й електрохімічна обробка металу; заміна механічної обробки на холодну штамповку та гарячу накатку тощо.

3. Переведення технологічних процесів гальванізації, миття та сушки з пари на гарячу воду.

4. Заміна морально та фізично застарілих компресорних станцій на більш енергоекономні, децентралізація їх; впровадження автоматичних систем регулювання витрат та тиску повітря; підігрів стислого повітря вторинними енергоресурсами перед споживанням на 30-50 град. С.

5. Проведення реконструкції, уніфікації та автоматизації котелень:

- реконструкція котлів з переводом їх з парового на водогрійний режим роботи;

- оснащення котлів рекуператорами та автоматичними системами управління режимами горіння палива;-

- реконструкція котлів з метою спалювання твердого палива у низькотемпературному киплячому шарі; підготовка води та додержання водного режиму котлів.

6. Використання теплових вторинних енергоресурсів (тепла відхідних газів, фізичного тепла шлаку та нагрітих виробів, тепла м'якої пари і конденсату тощо).

7. Зменшення матеріальних затрат на виробництво техніки, що виготовляється підприємствами галузі, за рахунок якісного її вдосконалення, обслуговування та ремонту, подовження терміну експлуатації.

Напрямами якісного вдосконалення продукції можуть бути такі:

- зростання техніко-економічної ефективності нових видів машин та обладнання з розрахунку спожитої енергії і вартості на одиницю ваги;

- розширення сфери і масштабів автоматизації процесів, що виконуються, створення комплексів та систем машин, а також комплексних систем управління і контролю за технологічними процесами на базі електронної техніки;

- поширення енергозберігаючих технологій і видів техніки;

- розроблення і використання обладнання для замкнутих, маловідходних або безвідходних технологічних процесів;

- поступове впровадження і промислове використання устаткування для принципово нових технологічних процесів.

Машинобудування для АПК є рушійною силою зростання сільськогосподарського виробництва, яке значною мірою буде визначати динаміку росту валового національного продукту.

Прогнозується збільшення обсягів виробництва у сільськогосподарському машинобудуванні на рівні 12-15% щорічно.

Роботу з економії ПЕР підприємства машинобудування для АПК будуть проводити згідно з щорічними Планами заходів з енергозбереження.

3.5 Стратегія впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів у машинобудівному комплексі

В основу стратегії впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів у машинобудівній галузі мають бути покладені основні ідеї, що викладені в Концепції оновлення виробничих основних засобів в Україні, а саме:

- посилення стимулюючої функції держави з заохочення ділової активності підприємців у справі підвищення ефективності виробництва шляхом досягнення оптимальних пропорцій у засобах виробництва та вдосконалення структури виробництва;

- створення умов для прискореного інноваційного розвитку економіки;

- урахування структурних змін економіки, шляхом впровадження високотехнологічних, науково містких технологій, направлених на випуск конкурентоспроможної продукції та ефективного використання ПЕР;

- створення умов для широкого залучення іноземних і внутрішніх інвестицій у різні сфери економіки;

- орієнтація переважно на власні сили;

- наявності на ринку високопродуктивних засобів виробництва для інноваційних технологій з ефективним використанням енергетичних, матеріальних і трудових ресурсів;

- зростання техніко-економічної ефективності нових видів машин та обладнання на одиницю ваги спожитої енергії, вартості;

- впровадження в першу чергу енергозберігаючих технологій і нових видів техніки в технологічні процеси, які мають найбільш високий потенціал енергозбереження (стале- та чавуноливарне виробництво);

- продовження модернізації виробництва з метою зниження залежності від природного газу (використання концентрованих джерел електронагрівання - лазерного, плазмового, високочастотної імпульсної індукції).

Програма виконуватиметься за допомогою організаційних, нормативно-правових, технічних і фінансово-економічних заходів, які дозволять господарюючим суб'єктам постійно здійснювати впровадження енергозберігаючих технологій і заходів.

Організаційні заходи:

- розробка на підприємствах планів впровадження енергозберігаючих технологій і заходів;

- запровадження статистичного спостереження та звітності з виконання заходів показників, які визначають енергоефективність використання ПЕР (щоквартальна форма 12-Е3);

- здійснення моніторингу й аналізу статистичної звітності (форма N 12-Е3 і "Питомі витрати ПЕР при виробництві продукції підприємством") Мінпромполітики та НАЕР;

- системне внесення змін і доповнень до діючої галузевої програми енергозбереження відповідно до вимог ринку, пріоритетності енергозбереження та світових тенденцій розвитку технології виробництва;

- визначення на галузевому рівні планових обсягів показників енергоефективності підприємств, необхідних для виконання галузевої програми.

Нормативно-правові заходи:

- впровадження індикативних показників енергоефективності по галузі (середньо галузеві показники енергоємності по окремим видам продукції, які не можна перевищувати);

- запровадження механізмів державного стимулювання процесу впровадження енергозберігаючих заходів на підприємстві;

- вдосконалення оподаткування доходів суб'єктів господарювання, в тому числі тих, що здійснюють енергозберігаючі заходи з високим економ ефектом на виробництві.

Технічні заходи.

Залучення виробників машинобудівної галузі до процесу впровадження енергозберігаючих заходів та ефективного використання енергетичних ресурсів, заміни застарілих і застосування прогресивних енергозберігаючих екологічно безпечних технологій.

Заходи з інвестиційного забезпечення.

Залучення фінансових ресурсів національних й іноземних банків для реалізації пріоритетних інвестиційних програм і проектів енергозбереження.

Програма визначає, що оптимальним шляхом розв'язання проблеми підвищення енергоефективності машинобудування є шлях інвестиційно-інноваційного розвитку, який забезпечує комплексний розвиток галузі за рахунок реалізації взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на технічне оновлення виробництва, використання науково-технічного потенціалу, формування високотехнологічного виробництва.

4.1. Сучасний стан та пріоритети енергоспоживання галузі

Хімічній промисловості належить провідна роль у формуванні галузевої та регіональної структури економіки України. Основні види продукції, що складають структуру товарного виробництва хімічної промисловості:

- основна хімія (виробництва неорганічної хімії, зокрема, аміаку, сірчаної та азотної кислот лугів, соди та ін.) ~ 39%;

- мінеральні добрива і азотні з'єднання ~ 20%;

- вироби з пластмас ~ 17%;

- шини ~ 6%;

- лакофарбові матеріали ~ 5%;

- первинні пластмаси ~ 4%;

- фарбники і пігменти ~ 3%.

Найбільш енергоємною є продукція основної хімії. Підприємства хімічної промисловості щорічно споживають:

- природного газу ~8,3 млрд. м.куб.;

- електроенергії ~6,6 млрд. кВт*год.

Найбільш суттєвим негативним наслідком спаду виробництва в хімічній галузі є зниження рівня завантаження виробничих потужностей за межу окупності поточних витрат.

При завантаження потужностей більшості діючих хімічних виробництв на рівні 20-40% різко підвищується понаднормативне енерго- та матеріаломісткість хімічної продукції.

На сьогодні (за інформацією спеціалізованих ЗМІ) фактичне енергоспоживання вітчизняних хімічних виробництв перевищує аналогічні показники провідних сучасних технологій у виробництві:

- аміаку - в 1,4-1,8 рази;

- каустичної соди - в 1,3-1,4 рази;

- кальцинованої соди - в 2,0-2,3 рази;

- метанолу - в 2,0-2,3 рази;

- етилену - в 2,8-3,0 рази;

- технічного вуглецю - в 1,5-2,5 рази.

Таким чином, підприємства хімічної галузі мають значний потенціал росту енергоефективності.

За особливостями розміщення хімічна промисловість є однією з найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні зв'язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості.

Більшість виробничих потужностей хімічної промисловості створено за останнє десятиріччя. Введено в дію Красноперекопський бромний завод, 2-й содовий завод у Слов'янську, кілька підприємств з виробництву азотних добрив (Рівненський, Черкаський та Одеський заводи азотних добрив); створено великі комплекси по випуску нових видів хімічної продукції - капролактаму, поліхлорвінілових смол, полістиролу, вінілацетату та ін. Випуск цієї та іншої продукції організовано в Горлівці, Черкасах, Калуші, Первомайську.

Переробку пластичних мас зосереджено в Сімферополі, Броварах, Луцьку. Великі заводи по випуску шин введені в дію у Дніпропетровську і Білій Церкві. Найбільшими в країні центрами видобутку сірки стали Новий Роздол і Новояворівське (Львівська область).

Хімічна промисловість зосереджена у Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті. З інших районів виділяється Сумщина, Причорномор'я, Черкащина, Волинь. Тільки у Донбасі зосереджена майже третина виробництва всієї галузі. На Луганщину припадає 17% випуску хімічної та нафтохімічної продукції. У цієї області сформувався Лисичансько-Рубіжанський промисловий вузол хімічної спеціалізації.

На Донеччині створено потужний Горлівсько-Слов'янський промисловий вузол, на Дніпропетровщині - Дніпроперовсько-Дніпроджержинський промисловий вузол, на Львівщині - Дрогобицько-Бориславський, Львівський та інші промислові центри. Великі промислові центри є також в Івано-Франківській і Сумській областях, у Причорномор'ї. Важливими регіонами хімічного виробництва стали Київ, Чернігів, Рівне.

Україна займає одне з провідних місць у світі і має великі експортні можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором - наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Калійні солі є у Прикарпатті (Калуш, Стебник), фосфорити - на Донбасі та Придністров'ї.

Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних добрив становлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменістан. Заводи по випуску азотних добрив на основі переробки природного газу споруджені у Рівному, Черкасах, Сєверодонецьку, Дніпродзержинську, Одесі.

Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі (Калуш і Стебник), сірка (Роздол і Яворів), кам'яна сіль (Артемівськ і Слов'янськ), вапняк - Донецька область та Автономна Республіка Крим. Підприємства цієї підгалузі в основному сконцентровано у Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Розміщення коксохімічної промисловості зорієнтовано на сировину - кам'яне вугілля та споживача - виробництво чорних металів. Протягом багатьох десятиріч Україна експортувала кокс у Росію (1,5-2,0 млн. т щорічно), країни східної Європи (близько 4 млн. т щорічно). В останні роки виробництво коксу скоротилось. Обсяг його експорту становить не більше 0,6 млн. т на рік. Коксохімічне виробництво зосереджене на 16 підприємствах Донбасу та Придніпров'я.

У хімічній промисловості широко використовуються кислоти. Найбільш масово застосовується сірчана кислота, сировиною для виробництва якої є самородна сірка, що видобувається в західній частині країни (близько 2 млн. т у рік), сірчані колчедани, які привозяться з Уралу, сірчані домішки у газах тощо. У зв'язку з низькою транспортабельністю сірчаної кислоти її виробляють переважно у місцях споживання. Оскільки найкрупнішим споживачем цього хімічного продукту є підприємства з виробництва фосфатних добрив, основні центри випуску цих добрив є одночасно центрами виробництва сірчаної кислоти (Суми, Горлівка, Армянськ, Костянтинівка). Сірчану кислоту виробляють також коксохімічні заводи, розташовані у Придніпров'ї та Донбасі.

Україна раніше була основним регіоном виробництва соди (центрами випуску цієї продукції є також Білорусія і РФ (Урал). Підприємства содового виробництва є у Донбасі (Лисичанськ) та в Криму (Красноперекопськ). Відмітною особливістю содового виробництва є висока питома вага випуску кальцинованої соди.

В Україні організовано та налагоджено виробництво лакофарбових матеріалів в багатьох містах усіх регіонів (Дніпропетровськ, Маріуполь, Донецьк, Харків, Кривий Ріг, Київ, Ніжин, Львів, Борислав, Одеса та ін.).

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань різноманітної продукції. Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківським комбінатом шин і гумоазбестових виробів, Київським АТ "Київ-Гума", Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами у Бердянську, Запоріжжі, Харові, Одесі, Ніжині та інших містах.

Підприємства, що розташовані у Дашаві, Стаханові та Кременчуці, виробляють сажу.

Виробництво хімічних волокон і ниток зосереджене у Києві, Черкасах, Житомирі, Чернігові. Виробничий процес на підприємствах цієї галузі в значній мірі залежить від імпортної сировини. Так, для виробництва віскозних ниток необхідна целюлоза, яку в Україні виготовляють в обмеженій кількості, до того ж незадовільної для цього виробництва якості.

Підприємства з виробництва смол і пластмас розміщені в районах Донбасу та Придніпров'я, де видобувають необхідну сировину - кам'яне вугілля, нафту, газ.

В табл. 4.1 наведено загальні відомості про підприємства хімічної галузі станом на 01.01.2008 р.

У табл. 4.2 надано валовий продукт хімічної галузі за видами економічної діяльності у 2007 р.

У табл. 4.3 наведено обсяги споживання енергоресурсів по видам по хімічній галузі за період 2000-2007 рр.

В табл. 4.4 надаються відомості щодо форми власності та обсягів енергоспоживання підприємствами хімічної промисловості.

На основі аналізу табл. 4.1-4.4 та статистичних даних по галузі можна визначити:

Найбільш енергоємні підприємства хімічної галузі належать до підприємств з приватною формою власності. Це підприємства азотної промисловості, підприємства з виробництва соди кальцинованої, підприємства з виготовлення шин для автомобілів, підприємства з виробництва технічного вуглецю.

Максимальні показники енергоємності підприємств при виробництві аміаку синтетичного у 2007 р.:

1. ВАТ "Рівнеазот" - 1918,50 кг у.п./т;

2. Горлівське ВАТ "Концерн Стирол"- 1599,26 кг у.п./т;

3. Черкаське ВАТ "Азот" - 1488,42 кг у.п./т.

Максимальні показники енергоємності підприємств при виробництві соди каустичної:

ВАТ "Дніпроазот", м. Дніпродзержинськ - 1750,96 кг у.п./т;

ТОВ "Карпатнафтохім" - 1622,14 кг у.п./т.

Співвідношення між загальним споживанням паливно-енергетичних ресурсів суб'єктами господарської діяльності з державною формою власності та загальним споживанням паливно-енергетичних ресурсів суб'єктами з приватною формою власності можна розглядати як 1 до 11.

Станом на початок 2008 р. підприємства хімічної галузі мають борг:

- за електричну та теплову енергію - 148,2 млн. грн.;

- за природний газ - 532,0 млн. грн.

Найбільш енергоємні види економічної діяльності, для яких в першу чергу необхідно розробити та впровадити заходи з підвищення енергоефективності є наступні.

Азотне виробництво.

ЗАТ "Сєверовдонецьке об'єднання "Азот".

За рахунок будівництва газотурбінної установки потужністю 12,9 МВт буде досягнуто раціональне використання природного газу (економія - 17,96 тис. т у.п.).

Модернізація виробництва карбаміду із збільшенням потужності на 300 т/добу, яка запланована на 2008-2012 рр. дасть економію 11,5 тис. т у.п.).

ВАТ "Одеський припортовий завод".

Реконструкція конвекційної частини печей риформінгу агрегатів аміаку у 2008-2009 рр. дасть економію природного газу 37500 тис.м.куб. за рік.

Реконструкція у 2008-2009 рр. конверторів синтезу аміаку дасть значне зменшення питомого енергоспоживання (річна економія - 21,75 тис. т у.п.).

Модернізація компресорів синтез-газу і парової турбіни дасть економію енергоресурсів 41,9 тис. т у.п. щорічно.

ВАТ "Рівнеазот".

Впровадження безкомпресорної схеми подачі природного газу в цех аміаку дасть економію електроенергії 35 млн. кВт*год. на рік.

Впровадження у 2010-2014 рр. установок виділення водню, відливки водно кислого стоку дасть економію природного газу понад 10 млн. м.куб. за рік.

Установка нового турбогенератора у 2014-2015 рр. дозволить використовувати надлишкову пару для виробництва власної електроенергії для економії природного газу.

Щорічна економія буде складати за видами енергоресурсів: електроенергії - 40 млн. кВт*год.; природного газу - 2,4 млн. м.куб.

ВАТ "Концерн Стирол".

Реконструкція компресорів синтез-газу у 2008 р. дасть економію природного газу у розмірі 35 млн. м.куб.

Реконструкція агрегатів виробництва азотної кислоти із заміною устаткування ГТТ-3М на ГТУ-8 дасть економію природного газу 33 млн. м.куб. щорічно.

ВАТ "Дніпроазот".

Впровадження технології утилізації тепла газів, що відходять, у 2008 р. дасть економію природного газу у розмірі 12 млн. м.куб.

У 2008-2009 рр. впровадження двох криогенних установок у виробництва кисню та азоту дасть щорічну економію електроенергії у розмірі 15 млн. кВт*год.

Содове виробництво:

ВАТ "Лисичанська сода".

Установка підготовки шихти з неперервним змішуванням її компонентів (2008-2009 рр.) дозволить зменшити питомі витрати натурального палива (антрациту) на 10% та зекономити 1,48 тис. т у.п./рік.

Системи автоматичного управління подачею та відбором суспензії ларбоколон та проливної води дозволить зекономити 16 тис. Гкал пари, 0,316 млн. кВт*год. та антрациту - 0,0162 тис. т у.п.

ВАТ "Кримський содовий завод".

Запуск виробництва важкої соди (400 тис. т/рік) дозволить одержати економічний ефект 35,28 млн. грн. та значно зменшити затрати на транспортування продукції. Впровадження у 2008-2009 рр.

Модернізація карбонізаціонної колони та відділу фільтрації дасть щорічну економію 9,975 тис. т у.п.

ТОВ "Карпатнафтохім".

Введення в дію (2008 р.) нового виробництва хлору і каустичної соди дасть щорічну економію 174 млн кВт*год.

ВАТ "Сумихімпром".

Будівництво у 2008-2010 рр. нового сірчанокислотного цеху за енергозберігаючою технологією потужністю 600 тис. т/рік. Використання у виробництві енергозберігаючої технології, яка дасть можливість максимально утилізувати тепло, що виділяється, у процесі отримання енергетичної пари, яка направляється на отримання електроенергії (близько 21,5 млн. кВт*год. щорічно).

Виробництво автомобільних шин:

ВАТ "Дніпрошина".

Монтаж двох установок охолодження перегрітої пари на трубопроводах після парових турбін ТЕЦ (2008-2009 рр.) дасть економію 0,93 млн. м.куб. газу щорічно.

ВАТ "Росава", м. Біла Церква.

Заміна компресорного і насосного обладнання в 2008 р. дасть економію електроенергії у розмірі 18,283 млн. кВт*год. щорічно.

4.2 Аналіз показників енергоефективності використання паливно-енергетичних ресурсів хімічною галуззю за 2000-2007 рр.

Найбільш енергоємними за сукупними валовими показниками енергоспоживання в Україні є наступні хімічні виробництва:

- синтетичного аміаку;

- азотної кислоти та азотних добрив;

- кальцинованої соди.

- каустичної соди та хлору;

- сірчаної кислоти;

- природної сірки;

- калійних добрив;

- пігментного двоокису титану;

- штучних хімічних волокон.

Близько 95% загального споживання природного газу в хімічному комплексі приходиться на 10 підприємств. До них відносяться всі 6 азотних підприємств (їхнє сумарне споживання щорічно складає 6,8 млрд м.куб. природного газу, тобто близько 85%), а також ряд інших найбільш "газоємних" підприємств галузі (ЗАТ "Кримський титан", ВАТ "Кримський содовий завод", ВАТ "Сумихімпром", Первомайське ДП "Хімпром"). Сумарно названі підприємства щорічно споживають близько 0,8 млрд м.куб. природного газу, тобто ще 10% загального галузевого споживання.

Близько 90% загального споживання електроенергії в хімічному комплексі приходиться на 15 основних підприємств. До них відносяться 6 підприємств азотної групи (ВАТ "Дніпроазот", Горлівське ВАТ "Концерн "Стирол", ВАТ "Рівнеазот" ЗАО "Сєверодонецьке об'єднання "Азот", Черкаське ВАТ "Азот", ВАТ "Одеський припортовий завод"), а також ряд інших найбільш "електроємних" підприємств галузі - ЗАТ "Кримський Титан", ВАТ "Кримський содовий завод", ТОВ "Карпатнафтохім", ВАТ "Чернігівське хімволокно", ЗАТ "Росава", ВАТ "Дніпрошина", ВАТ "Сумихімпром", ВАТ "Лисичанська сода", ДП "Хімпром", м. Первомайськ. До категорії найбільш електроємних підприємств хімічної галузі відносяться також гірничо-хімічні підприємства. Сумарно названі підприємства щорічно споживають близько 450 млн. кВт*год. електроенергії.

Технологічне та виробниче скорочення споживання енергоресурсів названими підприємствами та виробництвами, зниження питомого енергоспоживання в розрахунку на одиницю товарної продукції може забезпечити реальне зниження обсягів енергоспоживання та показників енергоємності галузі в цілому.

В табл. 4.5 наведено величини валового галузевого продукту за 2000-2007 рр., енергоємність якого у i-тому році розраховувалася за формулою:

де Pi - обсягспоживання паливно-енергетичних ресурсів хімічною галуззю за i-тий рік, кг у.п.;

Vi - величина валового галузевого продукту у i-тому році, грн.

На рис. 4.6-4.15 наведена динаміка фактичних витрат енергоресурсів на одиницю продукції при виробництві основної продукції (аміаку синтетичного, сірчаної кислоти, вуглецю технічного, метанолу, карбамідних смол, волокон синтетичних, карбаміду, соди каустичної, соди кальцинованої).

Рисунки 4.6-4.15

Як видно з рис. 4.6, у 2000-2004 рр. енергоємність при виробництві аміаку синтетичного була незмінною. Починаючи з 2005 р. енергоємність повільно зменшувалася і в 2007 р. становила 0,43 кг у.п./грн.

Це пояснюється тим, що підприємства азотної промисловості реагують на значне подорожчання природного газу шляхом:

роботи у режимі жорсткої економії газу;

проведенням модернізації та заміни агрегатів з виробництва аміаку та інші заходи.

З рис. 4.7 видно, що у 2000 р. порівняно з 1999 р. різко зменшилась енергоємність виробництва сірчаної кислоти - з 84,95 до 69,59 кг у.п./т. Темп зниження у 2000-2003 рр. уповільнився. Різке зменшення енергоємності відбулося за період 2003-2004 рр. (з 62,48 до 43,94 кг у.п./т). З 2004 по 2007 рр. відбувається поступове збільшення енергоємності до 60,96 кг у.п./т.

Питання підвищення ціни на газ залишається основним "вузьким місцем" структури матеріальних витрат хімічного комплексу України. За даними на 2006 р. технологічний та енергетичний природний газ обійшовся галузі в 740 млн дол. США. В 2007 р. цей показник, за наявними оцінками, зріс щонайменше в півтора рази. Отже, близько 20% валового доходу всієї хімічної галузі йде тільки на закупівлю природного газу.

На цей час рівень світових цін на основні газоємні і енергоємні продукти хімії (аміак, карбамід, аміачна селітра, двоокис титану, комплексні добрива) дає змогу багатьом підприємствам працювати на рівні беззбиткової позитивної рентабельності.

За останні роки багато провідних підприємств галузі реалізували достатньо ефективні проекти з енергозбереження. Так, наприклад, у ЗАТ "Кримський титан" успішно запроваджено кілька енергозберігаючих проектів: будівництво і запуск паротурбінного відділення, що дало змогу щорічно одержувати 40,6 млн. кВт*год. електроенергії; модернізація газокомпресорного цеху дозволила одержувати щорічну економію 17 млн. кВт*год.; введена в експлуатацію установка компенсації реактивності потужності тощо.

У ВАТ "Одеський припортовий завод" за три останні роки реалізовані три проекти з модернізації діючих аміачних агрегатів (сумарна економія природного газу складає близько 50 млн. м.куб./рік).

На ЗАТ "Сєверодонецьке об'єднання "Азот" у 2006 р. за рахунок введення енергозберігаючих заходів одержано економію 48 млн. кВт*год. та 41,5 тис. Гкал. теплоенергії. В найближчі роки на підприємстві заплановано скорочувати сумарне споживання природного газу (на 20 млн. грн. щомісяця).

Починаючи з 2004 р. на ВАТ "Азот", м. Черкаси щорічне споживання природного газу скорочується на 4%. Тільки активне впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій та інвестицій може забезпечити поступальне скорочення обсягів споживання природного газу та інших енергоносіїв без збитків для базового товарного виробництва.

Аналіз стану основних фондів (ОФ), динаміки та структури інвестування хімічної та нафтохімічної промисловості України дозволяє констатувати такі проміжні висновки:

1. Станом на 2007 р. у хімічному комплексі України практично вичерпаний потенціал некапіталоємного розвитку та простого нарощення обсягів товарного виробництва за рахунок діючих виробничих потужностей.

2. Рівень та номінальні обсяги інвестиційних вкладень в основний капітал галузі, незважаючи на досить стійку та високу динаміку приросту в останні роки (2004 р. - 190%, 2005 р. - 20%, 2006 р. - 18%), не компенсують наростаюче фізичне та моральне відставання ОФ галузі від промислово розвинутих країн. Частка нового обладнання, придбаного та освоєного підприємствами галузі після 2000 р. в структурі основних фондів галузі не перевищує 10%.

За рівнем інноваційності технологічного розвитку хімічна та нафтохімічна промисловість України сьогодні в середньому на 15-20 років (залежно від сектору) відстає від діючих технологій у промислово розвинутих країнах . Наприклад, у США період оновлення ОФ в хімічній промисловості складає 6 років, в Західній Європі - 7-9 років. В Україні середні строки експлуатації ОФ на більшості виробництв основної хімії складають 20-25 років. За розрахунками, щорічні мінімально необхідні інвестиції в основний капітал галузі повинні бути не нижчими від 5 млрд. грн.

3. Процес виробничого інвестування галузевого виробництва впродовж останніх 6 років мав виразний структурований характер. В 2000-2004 рр. домінуюча частка інвестицій (близько 80-85%) використовувалася для т. з. "малої" (повузлової) модернізації та часткової реконструкція діючих хімічних виробництв. Освоєння нових виробничих потужностей в структурі сумарних галузевих інвестицій складало не більше 15-20% та переважно обмежувалося створенням нових виробництв у сфері перероблення. В 2005-2006 рр. структурна спрямованість інвестицій стала поступово видозмінюватися.

В секторі базових хімічних виробництв почала збільшуватися частка інвестиційних вкладень в розширену реконструкцію діючих виробництв, яка забезпечила нарощення потужностей в секторі основної хімії та мінеральних добрив на 6-7% (виробництва аміаку, карбаміду, метанолу, вінілацетату, пігментного двоокису титану, етилену, комплексних добрив тощо) та введення в експлуатацію нових потужностей (вінілацетат, кальцієво-аміачна селітра, кристалічний капролактам, гіпохлорит натрію, неткані матеріали, широкий асортимент хімічних будівельних матеріалів та ін.).

Однак етап "великої" (корінної) реконструкції базових хімічних виробництв лише розпочався, і сьогодні об'єктами такої реконструкції є найбільш капіталоємні та ресурсоспоживаючі виробництва хімічного комплексу України: синтетичний аміак, сірчана кислота, азотна кислота, карбамід, хлор, каустична сода та ін.

Значна частина хімічних підприємств стала перед дилемою - проводити корінну реконструкцію діючих виробництв чи створювати нові виробничі потужності, які вимагають більш значних (у більшості випадків - в 3-5 раз) капіталовкладень та інвестиційних ресурсів. Абсолютна більшість підприємств неспроможна самостійно вирішити питання фінансового забезпечення реалізації таких проектів. Необхідне залучення зовнішніх інвестицій (коштів інвесторів, кредитів банків, емісійних коштів тощо).

Зниження рентабельності роботи підприємств в умовах підвищення цін на енергоресурси та транспортування продукції, навіть за умови стабільності реального грошового забезпечення амортизаційних коштів, знижує власні інвестиційні можливості підприємств для швидкої акумуляції інвестиційних коштів, які можуть бути направлені на реалізацію проектів "великої" реконструкції підприємств базової хімії.

Аналіз показує, що з урахуванням усіх макроекономічних та мікроекономічних чинників для завершення "великої" реконструкції основної частини базових хімічних виробництв, що входять до хімічного комплексу України, необхідно не менше 3-5 років та мінімально 13-17 млрд. грн.

4.3 Напрями та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів

На даний час основним фактором зниження енергоємності продукції (послуг, робіт) в усіх галузях економіки є формування ефективно діючої системи державного управління сферою енергозбереження. Це дозволить, в першу чергу, удосконалити структуру кінцевого споживання енергоресурсів, зокрема, за рахунок подальшого розширення та поглиблення електрифікації в усіх сферах економіки, замістити дефіцитні види палива і одночасно підвищити продуктивність праці.

Енергозбереження хімічної галузі слід проводити за такими основними напрямками:

- впровадження нових енергозберігаючих технологій та обладнання;

- удосконалення існуючих технологій та обладнання;

- скорочення втрат енергоресурсів у виробництві та транспортуванні;

- підвищення якості продукції, удосконалення та скорочення втрат сировини та матеріалів;

- вибір і заміщення найбільш ефективних енергоносіїв.

У табл. 4.16 приведений прогноз приросту виробництва хімічної і нафтохімічної галузі до 2017 р.

Як видно з табл. 4.11, прогноз виробництва хімічної і нафтохімічної продукції на 2008 р. передбачав її приріст у порівнянні з 2007 р. на 4,0%, а за січень-березень 2008 р. він вже склав майже вдвічі більше (ріст на 7,9% до відповідного періоду 2007 р.).

У 2009 р. за прогнозом приріст виробництва хімічної і нафтохімічної промисловості становитиме 2,5% порівняно з 2008 р.

Слід відзначити, що розрахунки приросту виробництва галузі на 2008-2009 рр. проведені Міністерством економіки, а на 2010-2017 рр. розробником Програми є ДП "Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень".

У зв'язку з продовженням модернізації виробництва у галузі з метою зниження залежності від природного газу прогнозується на 2010-2011 рр. незначне збільшення приросту обсягів виробництва до рівня попередніх років (на 2%).

У 2012 р. прогнозується приріст обсягів виробництва до 2,5%.

Величина очікуваної енергоємності валового продукту хімічної галузі за видами економічної діяльності, а також енергоємності окремих видів продукції, послуг, робіт визначається на основі заданих параметрів зменшення енергоємності валового внутрішнього продукту України.

Згідно з Енергетичною стратегією України на період до 2030 р., прогнозується зменшення енергоємності валового внутрішнього продукту хімічної галузі до значень, наведених у табл. 4.17.

Визначені в табл. 4.17 очікувані показники - величини енергоємності валового галузевого продукту - застосовуються для обчислення споживання умовного палива галуззю.

Так, прогнозована величина споживання умовного палива галуззю у i-тому році знаходиться за формулою:

де Vi - прогнозоване значення валового галузевого продукту на календарний рік приймається на основі перспективних планів розвитку галузі, млн. т у.п.;

i - календарні роки (2008, 2009, 2010, 2011, 2012,2015,2017).

Значення ЕВПХ приймається по табл. 4.17.

В табл. 4.18 наведені очікувані показники обсягів споживання умовного палива.

Обчисленню споживання паливно-енергетичних ресурсів підлягають усі види продукції, послуг і робіт, передбачені статистичною звітністю за формою N 11-МТП та інші види основної продукції підприємства з розрахунку охоплення не менше 95% кожного з видів споживання ПЕР.

Розраховані та наведені в галузевої програмі обсяги споживання ПЕР на відповідний рік погоджуються з НАЕР через механізм затвердження норм питомих витрат ПЕР на виробництво продукції.

На багатьох підприємствах галузі розроблені і почали успішно реалізовуватись середньострокові і довгострокові інвестиційні програми розвитку на періоди до 2010, 2012 і 2017 рр. Сумарні інвестиції в основний капітал галузі 2004-2006 рр. становили близько 1,2 млрд. дол. США.

Разом з широкою технічною і технологічною модернізацією продовжується енерго- і ресурсозбереження, яке являється єдиною альтернативою зменшення собівартості продукції на фоні зростання цін на енергетичні, транспортні, сировинні та інші складові.

За окремими виробництвами хімічного комплексу пропонуються наступні заходи.

Азотне виробництво.

Сьогодні в Україні триває процес реконструкції та модернізації діючих аміачних агрегатів. На теперішній час в українських "Азотах" на старих агрегатах для одержання 1 т аміаку синтетичного витрачається близько 1200 м.куб. природного газу. Після реконструкції агрегатів витрати зменшаться до 1000 м.куб. природного газу на виробництво 1 т аміаку. Вартість модернізації одного такого агрегату становить близько 20 млн. дол. США. Агрегати нового покоління споживають 850-900 м.куб. природного газу на виробництво 1 т аміаку.

Таким чином, маємо резерв скорочення споживання газу в азотній промисловості на 20-25% тільки за рахунок модернізації діючих і введення в експлуатацію нових потужностей для вироблення аміаку.

Так, зокрема, в 2005 р. розпочата реалізація принципово нових енергозберігаючих технологій на діючих агрегатах аміаку в ЗАТ "Северодонецке об'єднання Азот" при участі компанії "Yara International ASA". Комплекс заходів повинен забезпечити в 2007-2008 рр. зниження енергоспоживання аміачних агрегатів до 8-8,5 та 8,8 Гкал/т. Одна із важливих складових інвестиційної програми - перехід на трирічні капітальні ремонти.

Комплексна реконструкція аміачного агрегату запланована в 2007-2008 рр. у ВАТ "Дніпроазот" (агрегат 1-Б ТЕС). Вона передбачає скорочення питомого енергоспоживання аміачного агрегату на 0,1-0,08 Гкал/т аміаку.

У Черкаському ВАТ "Азот" у 2006 р. розпочата модернізація аміачного агрегату ТЕС-1360, яка дозволить збільшити добовий випуск продукту до 1700-1800 т. Це забезпечить зниження показника енергоспоживання агрегату з 9,5 до 8,4 Гкал/т. На даному підприємстві в 2008-2012 рр. заплановане створення першого в Україні сучасного агрегату аміаку.

У 2006-2012 рр. у ВАТ "Одеський припортовий завод" намічена реалізація другого етапу модернізації аміачних агрегатів, яка дозволить знизити питоме енергоспоживання аміачних виробництв на 0,7 Гкал/т, або до 100 млн. м.куб. природного газу/рік.

Слід зазначити, що прискорена реалізація проектів часткової і комплексної модернізації аміачних агрегатів в Україні забезпечить зниження показників питомого енергоспоживання (у розрізі окремих агрегатів) від 10 до 15-25%.

Розрахунки підтверджують, що завершення цього процесу в 2010-2012 рр. разом з впровадження нових газотурбінних установок у виробництві азотної кислоти дозволить знизити валове споживання технологічного природного газу орієнтовно на 15-17%.

Продовжується поетапна реконструкція карбамідних агрегатів в Черкаському ВАТ "Азот" з доведенням потужності агрегатів спочатку до 1150, а потім до 1500 т на добу. У ВАТ "Концерн "Стирол" передбачається в період до 2008 р. на 30% наростити потужності діючих карбамідних установок і освоїти виробництво гранульованого карбаміду.

Аналогічна програма підвищення продуктивності карбамідних агрегатів розроблена та розпочата її реалізація в ВАТ "Дніпроазот". Заявлена реалізація проекту по будівництву нового агрегату карбаміду за енергозберігаючою технологією потужністю 500 тис. т на рік у ВАТ "Рівноазот".

За підрахунками, завершення реконструкції більшої частини карбамідних агрегатів у період до 2010 р. дозволить знизити середні показники енергоспоживання в розрахунку на 1 т карбаміду на 15-20% та практично приблизити їх до нинішнього середнього рівня питомого енергоспоживання промислово розвинутих країн.

Утилізація низькопотенційного (100-200 град. С) і середньопотенційного (200-400 град. С) тепла в циклі енерготехнологічного агрегату виробництва аміаку разом із високопотенційним (більш 400 град. С) може забезпечити всі енергетичні потреби агрегату.

Виробництво каустичної соди та хлору.

Впровадження діафрагмового способу виробництва каустичної соди з використанням електролізерів біполярного типу скорочує питомі витрати електроенергії порівняно з ртутним способом виробництва на 15-20%.

При виробництві кальцинованої соди значну економію енергоресурсів можна отримати за рахунок удосконалення процесів обезводнення, сушіння і дозування дрібних сипучих матеріалів, а в шинній промисловості за рахунок удосконалення технології приготування формувальних сумішей.

Для вітчизняного виробництва каустичної соди/хлору існує сьогодні практично одна альтернатива розвитку - перехід на мембранну технологію. Технічне та технологічне удосконалення діючих діафрагмових виробництв, яке є також досить капіталоємним, спроможне забезпечити не більше 7-10% зниження питомих витрат електроенергії із розрахунку на 1 т продукту.

В ТОВ "Карпатинафтохім" введення нового виробництва хлору та каустичної соди за мембранною технологією передбачається у 2008 р. Це дозволить знизити питоме енергоспоживання в даному виробництві в розрахунку на 1 т хлору/каустику в 1,5 рази.

У 2008-2009 рр. у ВАТ "Дніпроазот" (за умови наявності фінансових ресурсів) заплановане проведення модернізації виробництва хлору та каустичної соди з впровадженням двох мембранних електролізерів. Реалізація даного проекту дозволить також не менш ніж в 1,5 рази скоротити енергоємність діючого виробництва. Аналогічний інвестиційний проект опрацьовується і на ДП "Хімпром". Для реалізації названих проектів необхідні сумарні інвестиційні ресурси в обсязі від не менш ніж 500 млн. грн. Саме фінансовий чинник та висока капіталоємність проектів роблять проблематичною їх реалізацію в заявлений період.

Виробництво кислот.

У процесі виробництва кислот економію енергетичних ресурсів можна забезпечити за рахунок використання плазмохімічних методів, які крім того, дають можливість регулювати добові і сезонні навантаження енергетичних систем і скорочують викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище. Так, налагодження промислового виробництва слабкої азотної кислоти плазмохімічним методом із застосуванням азоту повітря дасть змогу не використовувати природний газ, за рахунок чого можна досягти скорочення енергомісткості виробництва кислоти приблизно на 30%.

Діючі в Україні сірчанокислотні виробництва за питомими витратами електроенергії в середньому майже в два рази відстають від сірчанокислотних установок, збудованих за сучасними технологіями фірм Monsanto, Lurgi та ін. По деяким вітчизняним сірчанокислотним виробництвам відставання складає 2,3-2,5 разів.

"Мала" реконструкція (модернізація) сірчанокислотних установок спроможна знизити питоме енергоспоживання у виробництві сірчаної кислоти максимально на 25-30%. Водночас валове енергоспоживання на частині виробництв практично не може знизитися (або ж знизиться лише частково), оскільки паралельно відбувається приріст виробничої потужності технологічної лінії (установки).

Отже, єдиною альтернативою радикального зниження енергоспоживання на діючих вітчизняних сірчанокислотних установках є поступовий перехід на сучасні енергозберігаючі та більш екологічно чисті технології з одночасним закриттям старих відпрацьованих виробництв.

Створювані виробництва сірчаної кислоти за сучасними технологіями спроможні знизити питомі витрати електроенергії до 50 кВт*год. і нижче на 1 т продукції. Водночас значно покращиться екологічне навантаження на навколишнє природне середовище.

Інші виробництва.

Розробка і впровадження в каталітичних хімічних процесах більш активних та ефективних каталізаторів, а також поліпшення властивостей абсорбентів і розчинників.

Виробництво віскозних волокон з меншим використанням сірковуглецю, отримання антиблочної композиції для целофану.

Підвищення рівня використання теплових і горючих вторинних енергетичних ресурсів, який становить зараз близько 20% їх виходу.

Створення комплексу технологічних установок для термічного знешкодження горючих виробничих відходів дозволить знизити витрати палива і викиди токсичних речовин у довкілля.

Отже, найбільш конструктивним вирішенням проблеми підвищення енергоефективного функціонування галузі є інноваційний шлях, який передбачає прискорене впровадження нових енергозберігаючих технологій на діючих хімічних виробництвах, що дозволить знизити, як валове, так і питоме енергоспоживання.

Разом з тим, проблема оптимізації енергоспоживання носить системний характер і повинна передбачати також комплекс адміністративних заходів щодо матеріального стимулювання персоналу за економію, поетапне зниження витратних норм для цехів та виробництв, відповідальність персоналу за допущену перевитрату та багато чого іншого. Досвід впровадження таких підходів уже мають деякі підприємства галузі (ВАТ "Сумихімпром", ЗАТ "Сєверодонецьке об'єднання "Азот", Черкаське ВАТ "Азот" та ін.).

Переорієнтація підприємств нафтохімічного комплексу на доступніші види сировини та альтернативні джерела енергії, а саме: більш широке використання продуктів переробки кам'яного, бурого вугілля і сланців, фракцій легких вуглеводів і супутнього нафтового газу, коксового газу та газів нафтопереробки, енергії високотемпературної плазми.

Як уже зазначалось вище, проблема підвищення енергоефективності хімічної промисловості є досить неоднозначною. Її необхідно розглядати, насамперед, у контексті зниження питомих витратних показників енергоспоживання. Зменшення валового енергоспоживання галузі в умовах існуючої товарної структури хімічного комплексу може носити лише частковий характер та реалізуватися у межах окремих виробництв та технологічних циклів.

У цілому скорочення обсягів енергоспоживання в хімічному комплексі включає два основні напрямки.

Перший напрямок - здійснення загальних енергозберігаючих заходів, спрямованих на скорочення обсягів використання різних видів енергоресурсів (тепло-, електро-, природного газу та ін.). Цей напрямок передбачає оптимізацію та дотримання норм технологічного режиму, забезпечення належного обліку та контролю за витратою палива і енергії, оснащення виробничих ділянок сучасними приладами та системами, оптимізацію схем паро- і водопостачання, покращання показників завантаження енергетичного і технологічного устаткування тощо.

Другий напрямок скорочення енергоспоживання - впровадження нових енергозберігаючих технологій у базових хімічних виробництвах. Це неминучий, хоча і досить витратний шлях, який вимагає значних разових капітальних вкладень. Нові технології на першому етапі спроможні значно знизити витрата енергоресурсів на одиницю товарної продукції. Хоча водночас за рахунок впровадження нового обладнання неминуче виростуть амортизаційні відрахування та експлуатаційні витрати і, отже, підвищиться собівартість продукції.

Необхідною базою для визначення оптимальних напрямків та прийняття рішень щодо конкретних шляхів підвищення ефективності енергоспоживання є оцінка реального рівня енерговитратності підприємства, яка може здійснюватися ним щодо своїх виробництв і служб самостійно, а також через механізм енергоаудиту.

Відповідно до Закону України "Про енергозбереження" енергоаудит - це технічна інспекція енергогенерування та енергоспоживання підприємства з метою визначення шляхів практичного скорочення енергоспоживання.

У хімічній галузі, як і в металургійній промисловості, проведення ефективного енергоаудиту є досить складним завданням, оскільки у названих галузях енергоаудит не може обмежуватися лише моніторингом енергетичними службами підприємств, а й додатково включає інспектування і технологічного устаткування, і основних виробництв з боку вповноважених установ і організацій, що мають відповідні дозволи та ліцензії.

Отже, енергоаудит хімічних підприємств повинен носити тільки комплексний характер. Однак далеко не всі підприємства та організації, що мають ліцензію на право проведення енергоаудиту (їх в Україні близько 200), мають відповідні знання та фахівців, професійна підготовка яких дозволяє здійснювати якісну технічну інспекцію загального та технологічного енергоспоживання на хімічному підприємстві. Це досить актуальна проблема для підприємств галузі, яка в умовах реалізації ефективного практичного енергоаудиту не вирішена.

У додатку 2 "План заходів з енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива на період до 2017 р. у хімічній галузі" надаються відомості про виконання енергозберігаючих заходів найбільш енергоємними підприємствами хімічної галузі в 2008-2017 рр. Також наведені новітні енергозберігаючі технології для підприємств хімічної галузі, впровадження яких значно зменшить споживання паливно-енергетичних ресурсів на виробництві.

Виконання цих заходів за період дії галузевої Програми дасть економію паливно-енергетичних ресурсі за роками періоду до 2017 р. у розмірі:

2008 р. - 0,370; 2009 р. - 1,378; 2010 р. - 1,614; 2011 р.- 1,787; 2012 р. - 1,874; 2015 р. - 2,050; 2017 р. - 2,783 млн. т у. п.

Інші підприємства хімічної галузі будуть проводити роботу з економії ПЕР згідно з щорічним Планом заходів з енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива.

Дуже важливою проблемою для хімічної галузі є вирішення питання ціни на природний газ. Слід чітко розуміти, що ціна природного газу має розглядатися в зіставленні зі світовими цінами на продукцію хімічних підприємств.

Пропонуємо уряду дозволити великим підприємствам, які використовують газ як сировину, самостійно закуповувати газ Російської Федерації. Підприємства знайдуть можливість закуповувати газ за тією ціною, яка забезпечить їх рентабельну роботу. Основною умовою є потреба, щоб уряд не допускав підвищення ціни газу в півтора рази при транспортуванні з Росії до прохідної хімічного комбінату.

4.4 Стратегія впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів в хімічному та нафтохімічному комплексі

В основу стратегії впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів у хімічному та нафтохімічному комплексі мають бути покладені основні ідеї, викладені в Концепції оновлення виробничих основних засобів в Україні, а саме:

- посилення стимулюючої функції держави із заохочення ділової активності підприємців у справі підвищення ефективності виробництва шляхом досягнення оптимальних пропорцій у засобах виробництва та вдосконалення структури виробництва;

- створення умов для прискореного інноваційного розвитку економіки;

- урахування структурних змін економіки, шляхом впровадження високотехнологічних, науково містких технологій, направлених на випуск конкурентоспроможної продукції та ефективного використання ПЕР;

- поглиблення процесів інтеграції у світове промислове виробництво та європейської інтеграції;

- створення умов для широкого залучення іноземних і внутрішніх інвестицій у різні сфери економіки;

- орієнтація переважно на власні сили;

- наявності на ринку високопродуктивних засобів виробництва для інноваційних технологій з ефективним використанням енергетичних, матеріальних і трудових ресурсів;

- впровадження, в першу чергу, енергозберігаючих технологій і нових видів техніки в технологічні процеси, які мають найбільш високий потенціал енергозбереження;

- продовження модернізації виробництва з метою зниження залежності від природного газу (використання концентрованих джерел електронагрівання - лазерного, плазмового тощо).

Програма виконуватиметься за допомогою організаційних, нормативно-правових, технічних та фінансово-економічних заходів, які дозволять господарюючим суб'єктам постійно здійснювати впровадження енергозберігаючих технологій і заходів.

Організаційні заходи:

- розробку на підприємствах планів впровадження енергозберігаючих технологій і заходів;

- запровадження статистичного спостереження та звітності з виконання заходів показників, які визначають енергоефективність використання ПЕР (щоквартальна форма 12-Е3);

- здійснення моніторингу та аналізу статистичної звітності Мінпромполітики та НАЕР (форма 12-Е3 та "Питомі витрати ПЕР при виробництві продукції підприємством");

- системне внесення змін та доповнень до діючої Програми енергозбереження у галузі відповідно до вимог ринку, пріоритетності енергозбереження та світових тенденцій розвитку технології виробництва;

- визначення на галузевому рівні планових обсягів показників енергоефективності підприємств, необхідних для виконання Програми.

Нормативно - правові заходи:

- впровадження індикативних показників енергоефективності по галузі (середньо галузеві показники енергоємності по окремим видам продукції, які не можна перевищувати);

- запровадження механізмів державного стимулювання процесу впровадження енергозберігаючих заходів на підприємстві;

- вдосконалення оподаткування доходів суб'єктів господарювання, в тому числі тих, що здійснюють енергозберігаючі заходи з високим економ ефектом на виробництві.

Технічні заходи включають механізми залучення виробників хімічної галузі до процесу впровадження енергозберігаючих заходів та ефективного використання енергетичних ресурсів і заміни застарілих та застосування прогресивних енергозберігаючих і екологічно безпечних технологій.

Заходи з інвестиційного забезпечення включають залучення фінансових ресурсів національних й іноземних банків для реалізації пріоритетних інвестиційних програм і проектів енергозбереження.

Хімічній галузі для адаптації до нових цін на газ і першочергові інвестиційні потреби необхідні фінансові ресурси обсягом 16-17 млрд грн. (на першочергові заходи з енергозбереження потрібно 3,7 млрд грн.), при чому в досить стислий період (3-5 років). Для того, щоб акумулювати такі фінансові кошти, галузі, навіть за нинішньої динаміки капіталовкладень, необхідно буде не менше 9-10 років.

За таких умов лише перехідний період та зважена внутрішня цінова політика на природний газ та інші енергоносії можуть оптимізувати процес накопичення необхідних коштів для прискореного технологічного оновлення (заміни) енергоємних виробництв.

Таким чином, аналіз процесу підвищення енергоефективності хімічного комплексу України ґрунтується на двох основних складових.

Перша - пошук шляхів та механізмів акумулювання внутрішніх фінансових ресурсів та збільшення зовнішніх фінансових запозичень для створення необхідної фінансово-інвестиційної бази для реалізації проектів технологічного та технічного оновлення галузі.

Друга - проведення моніторингу реального технологічного стану найбільш енергоємних секторів і виробництв хімічної галузі (в цілому та у розрізі кожного підприємства), реальна оцінка фактичного рівня енергоефективності даних виробництв на основі аналізу питомих показників енергоспоживання, у т.ч. у співставленні з аналогічними зарубіжними виробництвами, опрацювання можливих інноваційно-технологічних шляхів зниження рівня енерговитратності.

5.1 Сучасний стан та пріоритети енергоспоживання галузі

Легка та деревообробна галузі промисловості пов'язані з багатьма суміжними галузями та обслуговують увесь народногосподарчий комплекс країни: від космосу з високими технологіями до сільського господарства, а також задовольняють потреби суспільства в товарах широкого вжитку.

5.1.1 Легка промисловість

Легка промисловість України - багатогалузевий комплекс народного господарства, який включає 17 підгалузей, що виготовляють широкий спектр товарів, серед яких тканини усіх видів, швейний та трикотажний одяг, взуття, шкіргалантерея і шкіртовари, фурнітура, фарфоровий посуд та іграшки.

Вона займає свій, необхідний суспільству, сегмент вітчизняної промисловості, який становить біля 2,2% в річному ВВП. Підприємства легкої промисловості відносяться переважно до недержавної форми власності, до державної власності належить менше 1%.

У 2007 р. обсяг реалізованої продукції легкої промисловості склав 7,1 млрд. грн. Високий рівень і конкурентоспроможність галузей легкої промисловості підтверджуються значним зростанням експорту до країн Європи, СНД, США, Канади. У 2007 р. експорт товарів легкої промисловості досяг 1,4 млрд. дол. США, що на 14% більше, ніж за 2006 р.

Кількість об'єктів, що ведуть економічну діяльність, пов'язану з легкою промисловістю - більше 10 000, із них: у текстильній промисловості - 2500; у виробництві готового одягу та хутра - 6000; у виробництві шкіри та шкіряного взуття - 1500.

У галузі працює 4600 підприємств, з них понад 800 великих і середніх, на яких зайнято 147 000 працюючих, 6 галузевих науководослідних інститутів. Підприємства розташовані практично у всіх регіонах України, а найбільш потужні зосереджені у м. Києві та області, Львівській, Дніпропетровській, Харківській, Закарпатській областях (табл. 5.1).

Легка промисловість України складається із 17 підгалузей, має потужний виробничий потенціал, здатний задовольняти потребу суспільства у товарах широкого вжитку і промислового призначення.

У табл. 5.2 надані загальні відомості про підприємства легкої промисловості деревообробної, меблевої та целюлозно-паперової промисловості, які склалися за станом на 01.01.2008 р.

До основних галузей легкої промисловості відносять наступні.

1. Текстильна галузь включає 6 підгалузей - це бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна, текстильно-галантерейна. Основна продукція бавовняної підгалузі - тканини бавовняні, пряжа бавовняна для ткацького виробництва та для підприємств трикотажної промисловості, виробництво нетканих матеріалів типу тканин для швейної, взуттєвої промисловості та інших галузей народного господарства, вата медична й санітарно-гігієнічні вироби. Найбільші підприємства: ВАТ "Тернопільське об'єднання "Текстерно" (м. Тернопіль), ТОВ "ТК-Донбас", ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" (м. Херсон), ВАТ "Рівненська фабрика нетканих матеріалів" (м. Рівне), АТЗТ "Демітекс" (м. Полтава).

2. Шовкова підгалузь спеціалізується на випуску тканин шовкових і тканин технічного призначення. Основні підприємства: ЗАТ "Волинський шовковий комбінат" (м. Луцьк), АТЗТ "Черкаський шовковий комбінат" (м. Черкаси), ЗАТ "Київтехнофільтр" (м. Київ).

3. Лляна та конопледжутова підгалузі виробляють тканини лляні, а саме: тканини для постільної і столової білизни, платтянокостюмні, декоративні, меблеві та тканини технічного призначення, а також кручені вироби і канати, вірьовка, шпагат. Для виробництва льняних тканин підприємства використовують вітчизняну сировину - льоноволокно. Крім того, у виробництві застосовуються хімічні ниті, пряжа бавовняна, а також коноплеволокно при виробництві кручених виробів. Найбільші підприємства: ТОВ "Лінен Фореве (м. Рівне), ЗАТ "Житомирська мануфактура" (м. Житомир), АТ "Харківський канатний завод".

4. Вовняна підгалузь виробляє в широкому асортименті вовняні й напіввовняні камвольні та суконні тканини, пряжу вовняну та напіввовняну для підприємств трикотажної промисловості, неткані матеріали для швейної промисловості, валяне взуття і повсть, килими і килимові вироби. Сировиною для виробництва вовняних тканин є вовна. Крім того, у виробництві застосовуються хімічні волокна та ниті, пряжа бавовняна. Найпотужніші підприємства: ЗАТ "КСК "Чексіл" (м. Чернігів), ВАТ "Богуславська суконна фабрика" (Київська обл.), АТЗТ "Золоте Руно" (м. Донецьк), ТОВ "Сумикамволь" (м. Суми).

5. Трикотажна підгалузь завойовує все більше прихильників завдяки різноманітному асортименту, високій якості і гарному товарному вигляду продукції.

Вона має 4 основних самостійних, технологічно відокремлених виробництва:

- виробництво трикотажного полотна та трикотажних виробів (найбільші підприємства: ЗАТ "Луганська фірма "Лутри", ЗАТ "Роза", м Київ), фірма "Рута", м. Кременчук, ЗАТ фірма "Оветри" (м. Орджонікідзе), ЗАТ "Софія", м. Бровари Київської обл., КП "Киянка", м. Київ;

- виробництво панчішно-шкарпеткових виробів (ЗАТ "Україна", м. Житомир, ТОВ "Теркурій-2", м. Тернопіль;

- виробництво рукавичних виробів;

- виробництво хутра штучного (ДП "Роза-Хутро", м. Київ, ВАТ "Хутро" Закарпатської обл.

6. Текстильно-галантерейна підгалузь випускає тюлегардинні вироби, а також продукцію, що споживається суміжними галузями легкої промисловості: тасьми, стрічки - швейною, трикотажною, взуттєвою; погони, ремені плетені - оборонним комплексом, енергетичною, машинобудівною та сільськогосподарською галузями.

7. Швейна галузь найпотужніша з галузей легкої промисловості України за обсягами виробництва і включає дві головні підгалузі - з виробництва готового одягу з текстилю та одягу з хутра.

Швейні підприємства, спеціалізовані на виготовленні одягу з текстилю, здатні виготовляти продукцію високої якості та в широкому асортименті для всіх груп населення: пальта, куртки, костюми, сорочки, одяг спеціального призначення, одяг за замовленням силових структур, головні убори, корсетні вироби та інші. Особливістю роботи швейної галузі сьогодні є робота підприємств на умовах давальницької сировини, питома вага якої становить залежно від асортименту 80?90 відсотків загального обсягу виробництва. Основними замовниками продукції є фірми Німеччини, США, Канади, Франції, Італії, Голландії, Англії та інші.

Найпотужніші підприємства швейної галузі: АТВТ "Трембіта", м. Чернівці, ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика", ЗАТ "Санта-Україна", м. Первомайськ, ЗАТ ВТФ "Сіверянка", м. Чернігів, ВАТ "Володарка", м. Вінниця, ВАТ "Чернігівська швейна фабрика "Елегант", ВАТ "Швейна фабрика "ВОРОНІН", ЗАТ ШП "Юність", КАТЗТ "Каштан" (усі м. Київ), ЗАТ "Кремтекс", м. Кременчук, СП "Вайсе", м. Черкаси, ВАТ ВТШФ "Селена", м. Запоріжжя.

8. Підгалузь по виробництву одягу із хутра має потужній потенціал для переробки хутросировини та випуску конкурентноспроможних хутрових виробів на внутрішній і зовнішній ринки. Специфіка хутрових підприємств у тому, що вони переробляють сільськогосподарську хутросировину, яку закуповують в осінньозимовий період, коли якість її найбільш висока, тому продукція, виготовлена з хутросировини є сезонною. Виробничі потужності підприємств хутряної підгалузі спроможні переробляти 12 млн. штук шкурок кроля, нутрії, лисиці, норки та вівці і виготовляти хутрових виробів у кількості 5 млн. штук - пальта та півпальта з натурального хутра, головні убори та коміри для роздрібної торгівлі.

Найбільші підприємства: ВАТ "Хутрофірма Тисмениця" та СП "Тикаферлюкс", м. Тисмениця Івано-Франківської обл., ВАТ "Балтська хутрова фабрика", м. Балта Одеської обл., ВАТ "Українське хутро", м. Харків, АТЗТ "Хутростар", м. Жмеринка Вінницької обл., ПП "Ярославна", м. Вінниця.

9. Галузь по виробництву шкіри та взуття включає три головні підгалузі - це виробництво шкіри (натуральної та штучної), виробництво шкіргалантерейних і дорожніх виробів та виготовлення взуття.

Підприємства шкіряної підгалузі спроможні виробляти щорічно близько 2,0 млрд дм.кв. різноманітних товарів зі шкір: хромових, юхтових, жорстких, для виробництва взуття, шкіргалантерейних виробів, меблів, одягу. Технічний рівень підприємств шкіряної галузі досить високий. На них експлуатується обладнання провідних фірм Німеччини, Італії, Чехії. Найбільші підприємства з виробництва натуральних шкір: ЗАТ "Возко", м. Вознесенськ, ЗАТ "Чинбар", м. Київ, ВАТ "Світанок", м. Львів, ВАТ "Шкіркон", м. Костянтинівка Донецька обл., ТОВ "Слава", м. Васильків Київської обл.

10. На виробничих потужностях підприємств по виробництву штучних шкір виробляються синтетичні та штучні шкіри різноманітного призначення, плівкові та неткані матеріали, картон взуттєвий, лінолеумі, палітурні матеріали та гума для підошві та деталей взуття. Основні підприємства: ВАТ "Вінітекс", м. Тернопіль, ВАТ "Тореласт", м. Слов'янськ, ПП "Волвест-М", м. Луцьк, ЗАТ "Іскож-2000", м. Запоріжжя, ЗАТ "Вулкан-Правекс", м. Київ.

11. Технічний рівень підприємств взуттєвої підгалузі дозволяє виготовляти різноманітне конкурентноздатне взуття із натуральної та штучної шкіри, а також з верхом із текстильних матеріалів. Потенціал підгалузі дає можливість щорічно виготовляти 100-130 млн. пар взуття, у 2007 р. вироблено 21 млн. пар. Сировину та матеріали для виробництва взуття забезпечують вітчизняні підприємства. Найбільші підприємства: ВАТ "Прогрес", м. Львів, ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня", м. Чернігів, ТОВ "Таланпром", м. Ромни, взуттєва фірма "Аспект", м. Макіївка, ТОВ "Салама", м. Первомайськ, фірма "Акцент-ЛТД", м. Чернівці, ТОВ "НВФ Міда ЛТД", м. Запоріжжя.

12. На підприємствах шкіргалантерейної підгалузі виготовляється різноманітний асортимент виробів із натуральної та штучної шкіри, а також товари спортивного призначення. Основні підприємства: КП "КІКО", м. Київ, ТОВ "Шкіргалант", м. Вінниця, ТОВ "Імідж-Галант" та інші.

13. На підприємствах фурнітурної підгалузі зосереджено виробництво комплектуючих для взуття, ґудзиків, застібок та інше. Основні підприємства: КП "Молнія", смт. Баришівка Київської обл., ВАТ "Київське металофурнітурне підприємство "Текстемп", СП "Тема", м. Київ.

14. Підприємства фарфоро-фаянсової галузі з виробництва кухонного посуду та господарсько-побутових виробів: ЗАТ "Полонський фарфоровий завод", Хмельницька обл., ЗАТ "Сумський фарфоровий завод", м. Суми, ТОВ "Дружківський фарфоровий завод", Донецька обл.; ЗАТ "Кам'янобрідський фаянс", ТОВ "Баранівський фарфоровий завод", КП "Довбишський фарфоровий завод", КП "Городницький фарфоровий завод" (усі - Житомирська обл.).

Переважна більшість українських підприємств легкої промисловості виробляють добротну сучасну продукцію за помірними цінами. Нині серед підприємств є такі, які не тільки не втратили обсяги виробництва, а й успішно їх нарощують.

Виходячи з кон'юнктури світового та внутрішнього ринку пріоритетними виробництвами, які можуть сприяти досить швидкому підвищенню рівня промислово-технологічної переробки та посиленню конкурентоспроможності продукції в легкій промисловості є: поглиблена переробка льону, шкіряної сировини, швейне та трикотажне виробництво.

5.1.2 Деревообробна та меблева промисловість

Деревообробна та меблева промисловість України відноситься до галузей з відносно швидким обігом капіталу.

У галузі задіяні понад 6000 виробників, з яких 967 відносяться до великих та середніх. Практично всі підприємства галузі приватизовані. Загальна чисельність виробничо-промислового персоналу деревообробної та меблевої промисловості понад 110 000 осіб, з них понад 32 000 працює жінок.

Загальний обсяг реалізованої продукції у деревообробній та меблевій промисловості складає 7,5 млрд. грн. з темпом росту виробництва до 2006 р. 117,6%.

Деревообробна промисловість включає чотири основних підгалузі: плитне, фанерне, лісопильно-деревообробне та лісохімічне виробництва.

Найбільшими підприємствами з виробництва плитних матеріалів є: ТОВ "Кроно-Україна", ТОВ "Свиспан Лімітед", ТОВ "ЛК ІнтерплитНадвірна", КП "Калинівський ЕЗДМ", АТ "Аверс", ТОВ "Черкаський ДОК", ТОВ "Уніплит" та АТ "Фанплит".

Найбільшими підприємствами з виробництва фанери клеєної, лущеного шпона та гнуто-клеєних деталей є: ТОВ "Одек-Україна", ТОВ "Костопільський фанерний завод", АТ "Фанплит", ТОВ "Уніплит", ТОВ "Черкаський ДОК" та ТОВ "Язьм".

Найбільшими виробниками меблів в Україні є: ЗАТ "Новий Стиль", ТОВ "Гербор-Холдинг", ТОВ "Модерн-Експо", ТОВ "Ено Меблі Лтд", ТОВ "АртМеталФурнітура меблі", ТОВ "БРВ-Україна", ТОВ ВТФ "Велам", ТОВ "Фабрика "Класум" та ряд інших.

У целюлозно-паперовій промисловості всі підприємства відносяться до приватної форми власності.

Основна специфіка підприємств галузі - виробництво паперу і картону з макулатури.

Найбільшими виробниками паперу є: ТОВ "Дніпропетровська ПФ", ВАТ "Київський КПК", ВАТ "Малинська ПФ" та ВАТ "Жидачівський ЦПК".

Основними виробниками картону є: ВАТ "Рубіжанський КТК", ВАТ "Ізмаїльський ЦКК", ВАТ "Жидачівський ЦПК" та ВАТ "Київський КПК".

Найбільш енергоємними галузями є плитне виробництво, фанерне виробництво та виробництво паперу та картону.

5.2 Напрями та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у легкої та деревообробної промисловості

Підприємства легкої та деревообробної промисловості дотримуються загальнодержавної стратегії, направленої на зменшення ресурсо- та енергоємності продукції промислового виробництва.

Найбільш енергоємними галузями є плитне виробництво, фанерне виробництво та виробництво паперу та картону, шкіри, текстильне виробництво, трикотажне виробництво, фарфоро-фаянсове виробництво.

Виходячи з кон'юнктури світового та внутрішнього ринку пріоритетними виробництвами, які можуть сприяти досить швидкому підвищенню рівня промислово-технологічної переробки та посиленню конкурентоспроможності продукції в легкій промисловості є: поглиблена переробка льону, шкіряної сировини, швейне та трикотажне виробництво.

Стратегії зменшення енергоємності дотримуються і підприємства легкої та деревообробної промисловості. Оскільки всі підприємства працюють в умовах постійного підвищення цін на природний газ та електроенергію, то головним їх завданням є:

- економія та підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів;

- технічне і технологічне переоснащення застарілого виробництва.

Питома вага паливно-енергетичних ресурсів в собівартості одиниці продукції становить від 4 до 20%, а в фарфоро-фаянсовому виробництві - від 18 до 30%.

Найбільш енергоємними в легкій промисловості є: виробництво шкіри, текстильне виробництво, трикотажне виробництво, фарфоро-фаянсове виробництво.

Напрями та головні завдання підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у легкій та деревообробній галузях розроблені відповідно до мети та основних завдань програми з визначенням термінів виконання по роках, які зазначені в Заходах з енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива на 2008-2017 рр. у галузях легкої та деревообробної промисловості, та є невід'ємним додатком до Галузевої Програми.

Основні напрями:

- впровадження нових енергозберігаючих технологій, модернізація та удосконалення існуючих технологій;

- впровадження нового енергозберігаючого та енергоефективного обладнання;

- впровадження альтернативних видів палива;

- скорочення втрат енергоресурсів;

- підвищення якості продукції, вдосконалення та скорочення втрат сировини та матеріалів.

Оскільки всі підприємства працюють в умовах постійного підвищення цін на природний газ та електроенергію, то головними їх завданнями є - економія енергоресурсів, підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, зменшення втрат теплової, електричної енергії та води. Підприємства легкої та деревообробної промисловості підтримують енергетичну стратегію держави, направлену на щорічне поступове зменшення енергоємності виробництв.

Підприємства легкої та деревообробної промисловості в умовах ринкової економіки для підвищення конкурентноздатності продукції та розширення ринків збуту, зниження собівартості продукції зацікавлені у впровадженні інноваційних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій.

В умовах лібералізації ринків та збільшення обсягів імпорту вітчизняним виробникам доводиться конкурувати на рівних з продукцією високорозвинених постіндустріальних країн, отже нагальною є потреба підвищення технологічного рівня виробництва та застосування інноваційних механізмів розвитку для формування конкурентних переваг.

Більше половини виробничих потужностей легкої та деревообробної галузей морально та фізично застарілі, тому потребують вкладення значних інвестицій. Згідно з Концепцією Державної програми розвитку промисловості України до 2011 року інвестиції в легку промисловість ( 95%) планується залучити з недержавних джерел: власних коштів підприємств, кредитних коштів, іноземних інвестицій, тому державна промислова політика повинна бути направлена на створення сприятливого інвестиційного клімату.

Головні завдання підвищення енергоефективності в галузях легкої та деревообробної промисловості з розбивкою по роках об'єднують заходи, що заплановані підприємствами та галузевими науково-дослідними інститутами, та наведені в заходах легкої та деревообробної промисловості, що додаються до Галузевої програми.

Очікувана економія паливно-енергетичних ресурсів від втілення заходів складе 18-23% від загального обсягу паливно-енергетичних ресурсів, що використовуються.

Фінансування Програми здійснюється за рахунок:

- коштів державного бюджету;

- власних коштів підприємств та організацій гірничо-металургійного, машинобудівного, хімічного та нафтохімічного комплексів України;

- інших джерел.

Прогнозні обсяги та джерела фінансування за галузями.

А) Гірничо-металургійний комплекс.

Загальний осяг коштів на фінансування Програми становить 61321,49 млн. грн. Основну частину обсягу фінансування Програми складають інвестиції - 58222,75 млн. грн., частка держбюджету складає 525,5 млн. грн. Ці гроші в основному передбачені на виконання НДДКР.

Б) Машинобудівний комплекс.

Загальний обсяг коштів на фінансування Програми становить 29835,287 млн. грн., у тому числі на НДДКР потрібно 5831,675 млн.грн.

Виконання НДДКР потребує 1272,86 млн. грн. з державного бюджету. 5021,521 млн. грн. повинні надаватися як кошти замовника, 22025,47 млн. грн. - власні інвестиції підприємств та 25,203 млн. грн. - кредитні кошти банків.

В) Хімічний та нафтохімічний комплекс.

Загальний осяг коштів на фінансування Програми становить 5,716 млн. грн., у тому числі на НДДКР потрібно 152,162 млн. грн., власні інвестиції становлять 1875,348 млн. грн.

Виконання НДДКР потребує 512,466 млн. грн. з державного бюджету.

При цьому 1613,61 млн. грн. повинні надаватися як довгострокові кредити, 1397,344 млн. грн. - власні інвестиції підприємств та 1,615 кошти замовника млн. грн.

Обґрунтування фактичного обсягу фінансування за рахунок коштів державного бюджету здійснюється Мінпромполітики і враховується у проектах Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік в установленому порядку.

Запровадження механізмів залучення вітчизняних виробників засобів виробництва до процесу оновлення та технічного переозброєння виробництв на новітній технологічній базі, заміни застарілих технологій та застосування прогресивних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій.

Залучення фінансових ресурсів національних і іноземних банків для реалізації пріоритетних інвестиційних програм і проектів. Розширення форм інвестування, зокрема, надання кредитів виробникам, пряме інвестування у створення нових виробництв, придбання нових виробництв з додатковим інвестуванням.

Забезпечення економічної привабливості проектів з переозброєння виробництва шляхом спрямування частини отриманого інвестиційного прибутку на подальший розвиток цього виробництва.

Стимулювання реалізації інвестиційних проектів, які здатні забезпечити прийнятні строки окупності та розв'язання проблем розвитку за рахунок самофінансування. Створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій в довгострокові проекти технологічне оновлення та переозброєння виробництва.

Запровадження спеціальних форм комерційного інвестування та кредитування процесу наповнення ринку високопродуктивними засобами виробництва.

Усе це дасть змогу створити умови для прискореного розвитку виробничої сфери у майбутньому і водночас досягти показників ефективності виробництва України, наближених до показників країн ЄС.

Відповідальним за виконання Програми є Мінпромполітики. Міністерство протягом I кварталу року, що настає за звітним періодом, подає НАЕР України звіт про стан її виконання.

Програма базується на положеннях Концепції Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. N 947-р, Концепції розвитку гірничометалургійного комплексу до 2010 р., схваленої Постановою Верховної Ради України від 17 жовтня 1995 р. N 385/95-ВР, відповідає Державній програмі розвитку промисловості на 2003-2011 рр., схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. N 1174, та Програмі діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не для політиків", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р. N 14. Програма розроблена з урахуванням положень Законів України "Про енергозбереження" від 1 липня 1994 р. N 74/94-ВР, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів з енергозбереження" від 16 березня 2007 р. N 760-V, Постанов Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. N 786 "Про порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві" та від 9 січня 1996 р. N 20, інших нормативно-правових документів.

Розробка галузевої програми виконувалась на основі методологічного забезпечення, викладеного в документі "Методика розробки регіональних та галузевих програм енергоефективності та енергозбереження", розробником якої є НАЕР.

Закон України "Про енергозбереження" визначає правові, економічні, соціальні та екологічні основи енергозбереження для всіх підприємств, об'єднань та організацій, розташованих на території України, а також для громадян, що працюють в Україні.

Метою законодавства про енергозбереження є регулювання відносин між господарськими об'єктами, а також між державою і юридичними та фізичними особами у сфері енергозбереження, пов'язаної з видобуванням, переробкою, транспортуванням, зберіганням, виробленням та використанням паливно-енергетичних ресурсів, забезпеченням зацікавленості підприємств, організацій та громадян в енергозбереженні, впровадженні енергозберігаючих технологій, розробці і виробництві менш енергоємних машин та технологічного обладнання, закріплення відповідальності юридичних та фізичних осіб у сфері енергозбереження.

Створення нормативно-правової бази, удосконалення законодавства, розроблення відповідних стандартів, нормативів і технічних регламентів, необхідних для впровадження дієвого механізму реалізації державної політики у сфері енергоефективності та енергозбереження та адаптація національного законодавства у сфері енергоефективності та енергозбереження до законодавства ЄС дасть можливість створити умови для зниження енергоємності ВВП до рівня розвинутих держав світу.

Запровадження механізмів державного стимулювання процесу оновлення та переозброєння виробничих основних засобів через розробку нових або внесення відповідних змін до діючих нормативно-правових актів:

- податкового та митно-тарифного регулювання ввезення в Україну новітніх видів обладнання, призначеного для техніко-технологічного переозброєння виробництв;

- удосконалення оподаткування доходів суб'єктів господарювання, в тому числі тих, що здійснюють технічне переозброєння або реорганізацію виробництва на новітній технологічній базі.

Головним для успішного вирішення проблеми науково-технічного забезпечення Програми є ефективна підтримка галузевої науки, її відродження, включаючи якісні зміни та розвиток галузевої науки з урахуванням суттєвих змін та вимог до неї.

За галузями, що розглянуто у Програми, пропонується здійснити низку наступних заходів, виконання яких забезпечить суттєве зниження споживання енергетичних ресурсів різних видів та джерел походження (постачання).

А) Гірничо-металургійний комплекс.

Перспективним напрямом підвищення конкурентноздатності металургійної продукції є здійснення модернізації та технічного переоснащення ГМК на основі передових досягнень вітчизняної та світової науки, залучення науково-технічного потенціалу України (Національна академія наук України, науково-дослідні та проектно-конструкторські інститути ГМК та суміжних галузей) до вирішення проблем економії матеріально-технічних і енергетичних ресурсів, розроблення та запровадження принципово нових технологічних процесів, обладнання, матеріалів і джерел енергії.

Галузева Програма передбачає такі пріоритети наукових досліджень, техніко-економічних обґрунтувань і проектно-конструкторських розробок:

- створення ресурсозберігаючих технологій розробки вітчизняних рудних родовищ з високим ступенем вилучення запасів надр та комплексним їх використанням;

- розроблення нових видів і технологій підготовки залізорудної металургійної сировини, підвищення її якості, збільшення вмісту заліза та оптимізація хімічного складу шихтових матеріалів для доменного виробництва;

- розширення складових енергетичного балансу металургійних підприємств за рахунок розроблення нових технологічних процесів одержання коксу, більш ефективного використання вугілля, що коксується, та енергетичного вугілля, коксового, доменного та конвертерного газів;

- розроблення установок з використання надлишкового тиску колошникових газів;

- розроблення технології та установок з використання тепла димових газів повітронагрівачів;

- удосконалення та розроблення нових технологій та обладнання доменного виробництва, спрямованих на економію коксу та природного газу, зокрема, використання пиловугільного палива, безконусних завантажувальних апаратів, засобів автоматизованого контролю та управління процесами, програм раціонального використання матеріальних і енергетичних ресурсів, розроблення ефективних процесів малококсового та безкоксового виробництва первинного металу;

- розроблення технології та установок з використання конвертерного газу при відведенні його без допалювання;

- розроблення технології та установок з використання тепла відхідних газів електросталеплавильних печей;

- розроблення наскрізних технологій виплавки та обробки сталі в заданому інтервалі хімічного складу, створення нових металевих матеріалів з максимально високими технологічними та експлуатаційними властивостями;

- розроблення та впровадження державних стандартних зразків хімічного складу чорних та кольорових металів, сировини, феросплавів та сплавів;

- розроблення устаткування та технології для безперервного лиття тонких слябів на основі використання проривних вітчизняних розробок, удосконаленої МБЛЗ для лиття блюмів і балочних заготовок, низькочастотної віброобробки безперервно-литих заготовок;

- удосконалення процесів безперервного розливу металів, зокрема, за рахунок розроблення багатофункціонального магнітодинамічного проміжного ковша для МБЛЗ, устаткування для плазмово-вакуумної обробки сталі у проміжному ковші та обладнання його високоефективними перегородками, пристроями динамічної дії на розплав і керамічними фільтраційними вставками; освоєння технології газоімпульсного перемішування сталі в кристалізаторі; створення теоретичних основ, технології та устаткування для "м'якого" обтискування заготовок; розроблення шлакоутворюючих сумішей для захисту меніску металу в кристалізаторі та вітчизняного устаткування і технології виробництва гільз кристалізаторів для сортових МБЛЗ; удосконалення обладнання та технології водоповітряного охолодження безперервно-литих заготовок у зоні вторинного охолодження;

- розроблення конструкції машини напівбезперервного лиття заготовок для виробництва зливків зі спеціальних сталей та сплавів;

- розроблення системи комп'ютерного управління процесом безперервного розливу сталі;

- модернізація процесів позапічної обробки металів, зокрема, за рахунок вдосконалення установок "піч-ківш" з суміщеним пневматичним і електромагнітним перемішуванням металу, розроблення електродугових нагрівачів на постійному струмі та плазмотронів для установок "піч-ківш", розроблення технологій підвищення якості сталі у вакууматорах циркуляційного типу сумісного з газокисневим рафінуванням, обробленням порошковими реагентами та комплексними лігатурами;

- створення ливарно-прокатних модулів для виробництва гарячекатаного листа на основі вітчизняних розробок, удосконалення форми поперечного перетину заготовок у процесі "МБЛЗ - прокатний стан";

- розроблення та використання нових технологічних схем прокатки та термомеханічної обробки, що передбачають комплексне управління температурно-деформаційними та швидкісними параметрами виробництва на всіх стадіях процесу;

- удосконалення установок з використання тепла димових газів нагрівальних печей прокатних станів;

- розроблення нових ресурсозберігаючих та енергозберігаючих технологій виробництва труб з цирконію, титану та корозійностійкої сталі довжиною до 25 м на високопродуктивних поточних лініях, виробництва труб з нових малонікелевих хромомарганцевих марок сталі, з чавуну з кулястим графітом, технології виробництва на станах холодної розкатки тонкостінних заготовок для виготовлення полегшених автомобільних балонів, удосконалення технології виробництва труб з нових марок сталі підвищеної корозійної стійкості, розроблення методів контролю якості труб відповідно до вимог міжнародних стандартів;

- розроблення та освоєння засобів автоматизованого контролю та управління технологічними процесами виплавки чавуну, сталі та прокату, що дозволить створити нові важелі управління технологічними процесами, структурою та якістю металу, зменшити енерговитрати;

- створення технологій та обладнання з використання вторинних ресурсів і відходів виробництва для зменшення енергетичних витрат і поліпшення екологічного стану в металургійному виробництві; розроблення та дослідження можливості використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії;

- розроблення та удосконалення технологій виробництва кольорових металів і сплавів, у т.ч. з брухту та відходів;

- розроблення прогнозів розвитку світової металургії та ГМК України;

- розроблення заходів і систем управління промисловою безпекою виробництва та охорони праці.

Завдання та заходи щодо виконання Програми наведено у додатку 2.

Б) Машинобудівний комплекс.

Перспективним напрямом підвищення конкурентноздатності машинобудівної продукції є здійснення модернізації та технічного переоснащення машинобудування на основі передових досягнень вітчизняної та світової науки, залучення науково-технічного потенціалу України (Національна академія наук України, науково-дослідні та проектно-конструкторські інститути машинобудування та суміжних галузей) до вирішення проблем економії матеріально-технічних і енергетичних ресурсів, розроблення та запровадження принципово нових технологічних процесів, обладнання, матеріалів і джерел енергії.

Програма передбачає такі пріоритети наукових досліджень, техніко-економічних обґрунтувань і проектно-конструкторських розробок:

- створення та широке впровадження високоефективних систем управління процесом спалювання газового палива в промислових печах з регулюванням його калорійності та контролю за складом продуктів горіння;

- створення дослідного зразка вітроенергетичної установки потужністю до 3 кВт як нетрадиційних джерел енергозбереження;

- розробка хімічних акумуляторів теплової енергії;

- впровадження інноваційного проекту "Організація в Україні гнучкого автоматизованого виробництва електронних виробів";

- впровадження нової технології фарбування у вагоноскладальних цехах без використання пари;

- розробка та освоєння виробництва енергозберігаючих автоматизованих комплексів сушки продуктів на основі інфрачервоних та вакуум імпульсивних технологій;

- реконструкція газової печі з встановленням регулятора тепла димових газів;

- впровадження систем безперервного контролю питомих витрат палива на виробництво теплової енергії на водогрійних котлах КВГМ-50 та ПТВМ-50;

- розробка технологій та дослідного зразка обладнання для зміцнення металу шляхом каталітичного низькотемпературного бездеформаційного азотування;

- розробка та виробництво електричних печей вирощування зливків монокристалічного та мультикристалічного терміну для виготовлення перетворювачів сонячної енергії на електричну;

- розробка та виробництво енергоефективного термічного обладнання для машинобудування та металургії;

- розробка та виробництво енергоефективного та термічного обладнання для керамічних виробів;

- реконструкція термічних і сушильних печей із застосуванням волокнистої ізоляції, енергоефективних пальників та АСУТП;

- розроблення вимірювача кисню у вихідних газах котлоагрегатів з високотемпературним датчиком 151ЕХ-ВТ;

- розроблення стаціонарного вимірювача кисню для котлів малої потужності 151ЕХ10;

- розробка автоматизованої енергозберігаючої системи контролю і регулювання температури заготовок у промислових нагрівальних печах;

- розробка когенераційних установок для забезпечення теплової та електричної енергії;

- розробка, виготовлення та впровадження систем керування контролю за технологічними процесами теплових електростанцій і експлуатаційна документація;

- розробка, виготовлення та впровадження промислових печей для машинобудування, металургії, керамічної, хімічної та інших виробництв;

- розробка автоматичних станцій збору та повернення конденсату;

- розробка теплообмінників для систем повернення теплової енергії з димових труб котелень, мартенів, ТЕЦ;

- впровадження теплогенератора НОМ-3, працюючого на відходах деревини;

- заміна газових котлів на котли на біомасі;

- розробка технологій та обладнання для утилізації гарячих відходів деревообробної та сільськогосподарських галузей господарства;

- виробництво енергії із біомаси та твердих відходів;

- виробництво високотехнологічних кремнієвих пластин для виготовлення перетворювачів сонячної енергії в електричну;

- розробка та виготовлення автономних когенераційних біоенергоцентрів на базі газових мотор-генераторів з використанням біогазу для одержання електричної та теплової енергії.

Повний перелік заходів та енергозберігаючих технологій приведено в Додатку 2. "План заходів з енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива на період до 2017 р. в машинобудівній галузі".

В) Хімічний та нафтохімічний комплекс.

Перспективним напрямом підвищення конкурентноздатності хімічної та нафтохімічної продукції є здійснення модернізації та технічного переоснащення галузі на основі передових досягнень вітчизняної та світової науки, залучення науково-технічного потенціалу України (Національна академія наук України, науково-дослідні та проектно-конструкторські інститути хімічної та нафтохімічної та суміжних галузей) до вирішення проблем економії матеріально-технічних і енергетичних ресурсів, розроблення та запровадження принципово нових технологічних процесів, обладнання, матеріалів і джерел енергії.

Програма передбачає такі пріоритети наукових досліджень, техніко-економічних обґрунтувань і проектно-конструкторських розробок:

- розробка та впровадження системи контролю вмісту вологи в плаві аміачної селітри;

- розробка та впровадження системи контролю вмісту вологи в плаві карбаміду;

- впровадження установки виділення водню із продувочних газів виробництва аміаку;

- впровадження установки дегідратації синтез-газу у виробництві аміаку;

- переведення агрегатів аміаку на роботу по інтеграційній схемі для сумісного виробництва аміаку та ментолу;

- проведення НДР з розробкою вихідних даних для повної або часткової модернізації агрегатів аміаку в діапазоні від 200 до 450 тис. т/рік зі зниженням енергоємності виробництва;

- розробка установки по знешкоджуванню висококалорійних і токсичних відходів за енергозберігаючою технологією аерозольного каталізу;

- установка підготовки шихти з безперервним перемішуванням її компонентів під час завантаження у піч для содової промисловості;

- розробка та впровадження автоматичної системи відбору суспензії в серії карбонізаційних колон содового виробництва;

- впровадження АСУ підготовкою газових потоків, що подаються у відділення карбонізації для содового виробництва;

- впровадження системи автоматичного контролю вмісту аміаку в дистилерній рідині з застосуванням промислового датчика;

- впровадження нової модернізованої карбонізаційної колони для содового виробництва;

- впровадження енергозберігаючої безвідходної технології отримання соди кальцинованої циклічним способом;

- впровадження паротурбінної установки з генератором 20 МВт замість редукційно-охолоджувальних установок у сірчанокислотному виробництві;

- впровадження енергетичного менеджменту (інвестиційний проект);

- розробка енергозберігаючої технології виготовлення технічних тканин з полімерним маслобензостійким покриттям;

- розробка енерго- та екологічно чистої технології адсорбуючого еластомерного матеріалу, здатного утилізувати та знешкоджувати нафтопродукти на поверхні водоймищ;

- проведення НДР з розробкою вихідних даних на проектування установки по переробці низькокалорійних відходів вуглезбагачення в паливний або синтез ний газ;

- проведення НДР з розробкою вітчизняної технології отримання моторного палива при переробці вугілля;

- створення виробництва біодизелю зі соняшникової олії потужністю 35 тис. т/рік;

- отримання газу метан шляхом каталітичного перетворення вуглекислого газу потужністю 2 млн. м.куб./добу;

- отримання синтез-газу за технологією газифікації вугілля з продуктивністю 100 000 нм.куб./год.;

- розробка установки знешкодження шлакових низькокалорійних відходів вуглезбагачувальних фабрик з одержанням вторинних енергоресурсів (НДР і робочий проект);

- розробка технології та нормативної документації одержання біоетанолу для використання в якості дизельного палива;

- використання теплового потенціалу вихідних газів прожарювальних та сушильних печей у цехах з виробництва двоокису титану, мінеральних добрив, гранульованого суперфосфату.

Повний перелік заходів та енергозберігаючих технологій приведено в Додатку 2. "План заходів з енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива на 2008-2027 роки в хімічній і нафтохімічній галузі".

Г) Легка та деревообробна галузі:

Перспективним напрямом, який вплине на підвищення конкурентноздатності продукції та розширення обсягів виробництва є здійснення модернізації та технічного переоснащення галузі, впровадження наукоємних новітніх технологій безпосередньо в технологічні та суміжні процеси, які забезпечують виробничу діяльність, залучення галузевих науково-дослідних інститутів до вирішення проблем економії матеріальних та енергетичних ресурсів, розроблення нових технологій та матеріалів, а також нових альтернативних джерел енергії для легкої та інших галузей.

Програма передбачає такі пріоритетні наукові розробки:

2.5. Розробка енергозберігаючих технологій і децентралізація систем теплопостачання на підприємствах легкої промисловості.

2.6. Розробка та впровадження енергозберігаючої технології реновації мереж трубопровідного транспорту.

2.7. Розробка текстильних матеріалів з направленою теплопровідністю та технології їх виготовлення.

2.8. Розробка асортименту теплоізоляційних текстильних матеріалів.

2.9. Розробка технології виготовлення геотекстильних матеріалів з відходів хімічних виробництв.

2.10. Розробка та впровадження технології виготовлення сучасного вогнетриву із самов'язного карбіду кремнію.

2.11. Розробка наукових основ одержання геотермальної енергії з відпрацьованих шахтами гірничих масивів.

2.12. Підвищення ефективності вітроенергетичних установок (ВЕУ), що розміщуються на штучних насипах типу природних та шлакових відвалів.

Впровадження вітчизняних альтернативних природному газу видів технологічного палива шляхом виконання науково-дослідних робіт:

2.12.1. Розробка і впровадження у виробництво сучасних вітчизняних технологій і устаткування для випалювання кераміки в регульованих газових середовищах з використанням принципово нових енергоносіїв, зокрема пиловугільного палива;

2.12.2. Розробка комплексних проектів виробництва паливних гранул, сировиною для яких є відходи обробки деревини;

2.12.3. Розробка комплексних проектів виробництв з переробки відходів бавовняної, лляної та інших галузей легкої промисловості на сировину для альтернативного палива.

9.1 Загальні положення

Основною перевагою використання альтернативних і відновлюваних джерел енергії (АДЕ) та видів палива є їх невичерпність та екологічна чистота, що сприяє поліпшенню екологічного стану і не призводить до зміни енергетичного балансу на планеті. Ці основні якості обумовили бурхливий розвиток відновлюваної енергетики в світі і є основою для досить оптимістичних прогнозів щодо обсягів їх освоєння на подальшу перспективу.

На даний час доля альтернативних джерел енергії та видів палива в світових обсягах енергоспоживання становить 14%. Країни ЄС планують до 2010 р. збільшення долі АДЕ з 6% до 10-12%. Системні дослідження, виконані під егідою ООН, показують, що частка відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в світовому балансі споживання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) у 2050 р. може досягти 50%.

У світі вартість електроенергії від альтернативних і відновлюваних джерел енергії виробленої на різних видах електростанцій, знаходиться в середньому на рівні традиційних електростанцій за виключенням фотоенергетики, де вартість електроенергії 4?5 разів вища. Спостерігається стійке зниження вартості електроенергії від альтернативних джерел енергії, в тому числі і на фотоелементах.

Проблемою скорочення споживання природного газу стала не тільки безпрецедентною життєвою необхідністю для України, а й глобальною проблемою для багатьох країн світу.

Енергетичною стратегією України на період до 2030 року передбачено досягти у 2030 році заміщення традиційних енергоносіїв в обсягах понад 57 млн. т у.п. за умови інвестиційних вкладень обсягом 60,4 млрд. грн. Частка альтернативних джерел енергії в загальному паливно-енергетичному балансі має зрости до 19% у 2030 році.

Одним з перспективних напрямів розвитку альтернативних видів палива в світі визначено виробництво синтетичного газу, передусім з бурого вугілля, торфу, тирси та інших видів вуглеводневої сировини.

Цей шлях визнано пріоритетним і в Європі. Прийнята Комісією ЄС "Зелена книга" орієнтує країни ЄС на використання біопалива на рівні 10% від паливно-енергетичного балансу. В Україні його використання складає лише 0,7%.

На даний час Україна має свою унікальну технологію виробництва синтетичного газу, якою зацікавились Німеччина, Японія та інші країни.

При цьому, доведено, що собівартість використання синтетичного газу суттєво нижча в порівнянні із ціною на природний газ.

Розрахунки показують, що виробництво синтетичного газу, навіть за оптимістичним сценарієм, може сягнути у 2008 р. - 1 млрд. м.куб., у 2009 р. - 3 млрд. м.куб., у 2010 р. - 7 млрд. м.куб., у 2011 р. - 10 млрд. м. куб.

Технічно можливо до 2030 р. досягти річного виробництва синтетичного газу в Україні на рівні 40 млрд. м куб., що є еквівалентом 25 млрд. м.куб. природного газу. Досягнення цього показника в значній мірі сприятиме зменшенню щорічного споживання природного газу до 49 млрд. м. куб., як це і визначено Енергетичною стратегією держави.

Загальний річний технічно досяжний енергетичний потенціал відновлюваних джерел енергії України в перерахунку на умовне паливо становить близько 79 млн. т у.п., або 34,8% від обсягів споживання первинних енергоносіїв у 2005 р., в тому числі 63 млн. т у.п. - за рахунок освоєння АДЕ, 16 млн. т у.п. - за рахунок використання позабалансових (вторинних) джерел енергії.

На даний час, незважаючи на значний потенціал, їх частка в енергетичному балансі країни становить 7,2%

На період 2006-2010 рр. Енергетичною стратегією України (табл. 9.1) передбачено зростання використання альтернативних джерел енергії з 15,51 у 2005 р. до 19,83 млн. т у.п. у 2010 р. Тобто частка альтернативних джерел енергії у паливно-енергетичному балансі України за цей період має бути збільшеною на 4,32 млн. т у.п., в тому числі в 2007 р. на 1,1 млн. т у.п., що еквівалентно майже 1 млрд. м. куб. природного газу.

9.2 Перспективи розвитку сонячної енергетики

Останнім часом економіка України, яка має стійку позитивну динаміку розвитку,зіткнулася з проявами гострої енергетичної кризи.

Причинами цього є певні прорахунки в пріоритетах та перспективах розвитку енергетичної галузі держави, її залежність від зовнішніх чинників, насамперед, практично монопольного надходження традиційних енергоносіїв з Росії, зростання цін на світовому ринку, обмеженість природних енергетичних ресурсів у земних надрах (за розрахунками експертів їх вистачить: нафти на 43 роки; газу на 56 років; урану на 30 років; вугілля на 170 років).

До внутрішніх чинників, які сприятимуть подальшим проявам енергетичної кризи можна віднести: відсутність ефективних практичних дій та державної підтримки заходів енергозбереження у виробництві і комунальній сфері, не сприйняття в Україні світових тенденцій та пріоритетів розвитку альтернативної енергетики й інфраструктури її забезпечення, поспішна переорієнтація на стрімке нарощування потужностей українських АЕС без огляду на не до кінця з'ясовані наслідки чорнобильської техногенної катастрофи.

Європейська комісія з енергетики за отриманими аналітичними даними попереджає, що при нинішніх темпах зростання світових енерговитрат у 2050 р. можлива світова екологічна катастрофа. Тому більшість країн світу відмовилась від будівництва АЕС через їх небезпечність, неможливість створення повного технологічного циклу промислового збагачення урану, виготовлення ТВЕЛів, не бажаність утилізації відпрацьованого ядерного палива на території своїх держав, втрати технологічної незалежності, зниження ризику і наслідків техногенного тероризму, економічного і політичного тиску.

З огляду на вище означене, одним із стратегічних шляхів розв'язання проблемних питань у енергозабезпеченні України може стати використання нетрадиційних відновлюваних джерел, насамперед, енергії Сонця. Встановлено, що розвитку енергетики на основі випромінювання Сонця сьогодні приділяється найбільше уваги завдяки її найбільшій екологічній безпеці та невичерпності запасів.

Людство в рік добуває й споживає кількість енергії рівну енергії, що посилає Сонце на Землю протягом 1 години, тобто 1/10000 частину. Існує багато технологій перетворення сонячної (або обумовленою Сонцем) енергії в зручний для людини вигляд. Але найбільш перспективним є пряме перетворення енергії Сонця в електричну енергію.

Враховуючи масштабність завдання - забезпечення людства енергією - серйозно можуть розглядатися тільки фотоперетворювачі на основі кремнію (фотовольтаїка). Кремній найпоширеніший в земній корі твердий елемент і його запасів вистачить для вирішення поставленого завдання. Не зважаючи на те, що технологія отримання кремнію сонячної якості ще достатньо дорога і нездійснена у надвеликих обсягах виробництва, на сьогодні це найдинамічніша галузь, що розвивається, в світі. Досить зазначити, що з 1997 р. по теперішній час щорічні темпи зростання ринку фотовольтаїки перевищували 35%. Темпи розвитку фотовольтаїки у Німеччині ще вищі.

При таких темпах зростання світова спільнота зіткнулася цього року з гострим дефіцитом полікристалічного кремнію (початкової сировини для виробництва фотоперетворювачів) і зараз приймає відчайдушні спроби надолужити упущене. За експертними оцінками дефіцит спостерігатиметься ще 2-3 роки. На цьому етапі Україна могла б почати рух у напряму розвитку потужностей полікремнієвого виробництва, щоб увійти в загальносвітовий процес. Відставання ще не дуже велике. Світове виробництво кремнієвих перетворювачів сонячної енергії у 2005 р. досягло 1,4 ГВт.

Вартість 1 кВт*год. сонячної енергії на відміну від традиційних джерел (нафта, газ, вугілля) знизилася з 20 дол. США в 1975 році до 0,4-0,7 дол. США в 2000 р. Тенденції зниження до 2010 р. - до 0,05-0,1 дол. США за 1 кВт*год. за умов насичення світового ринку відповідною сировиною. До 2020 р. сонячна енергетика стане переважною.

Всі високорозвинені країни прагнуть мати свої виробництва спеціального технологічного обладнання (СТО), надчистих функціональних матеріалів та сировинної бази для їх отримання, тому що вони носять стратегічний та фундаментальних характер.

Україна входить у першу п'ятірку держав світу (Україна, США, Японія, Німеччина, Китай), що володіють самим потужним науковим і виробничим потенціалом для створення й випуску необхідного обладнання та устаткування, здатного вийти на світовий ринок із тривалою експортною перспективою.

Наша країна має також технології й досвід промислового отримання полікремнію - сировини для монокристалічного кремнію, попит на якій у світі на сьогодні необмежений, а вартісні показники наближаються до 100 дол. США за 1кг.

До 2020 р. тільки для задоволення потреб сонячної енергетики у світі необхідно буде виробляти 500 тис. т на суму $75,0 млрд. дол. США (у цінах 2006 р.) монокристалічного кремнію на рік. Зараз виробляється близько 25 тис. т, з них в Україні - більше 2,5 тис. т. Для цього знадобиться додатково до 50 тис. ростових установок на суму близько 25 млрд. дол. США. Машинобудівна галузь України може брати активну участь у нарощуванні виробництва цього устаткування, а також полікремнію й самого монокристалічного кремнію.

Розгортання серійного виробництва СТО на основі перспективних вітчизняних розробок, а так само і широкомасштабного виробництва в Україні функціональних матеріалів, у найближчому майбутньому стане основою для розвитку електроніки, сонячної енергетики, нових видів транспорту та систем освітлення на основі альтернативних джерел енергії, всіх високотехнологічних галузей економіки й забезпечення життєдіяльності населення, вагомим джерелом надходження валютних коштів.

Основним розробником устаткування для виробництва монокристалічного кремнію (а в перспективі і для отримання полікремнію) в Україні є ДП ЦКБМ "Донець", м. Луганськ, яке, маючи досвід супроводження та серійного виробництва здатне забезпечити значне нарощування необхідного СТО на машинобудівних підприємствах, насамперед, недовантажених потужностей Луганської та Донецької областей.

Створені нині фотоелектричні перетворювачі сонячної енергії у електричну (ФЕП), модулі та сонячні електростанції (СФЕС) у країнах ЄС мають загальну потужність понад 1,1 тис. МВт електроенергії.

Сонячна енергетика впевнено завойовує стійкі позиції у світі. Майже кожна країна ЄС має національну програму розвитку сонячної енергетики. Німеччина, наприклад, вирізняється найбільшим обсягом фінансування НДДКР у галузі фотоенергетики, а програма "Сонячний пфеніг" забезпечує доплату споживачам одного пфеніга за кожну використану ними кВт*год. сонячної енергії.

В Італії під орудою Національної комісії з ядерної та альтернативних джерел енергії (ENEA) працює програма зі здешевлення розробки сонячних елементів та обладнання. Важливість розвитку фотоенергетики відчула навіть така "не електронна" країна, як Португалія. Вона прийняла програму розвитку альтернативних джерел електроенергії, яка передбачає створення сонячних електростанцій, потужність яких складе 44% нинішніх витрат електроенергії у країні.

В цілому ЄС передбачає до 2010 р. збільшити частку фотоенергетики у загальному енергобалансі до 1,5 млн кВт.

Промислове виробництво в Україні ФЕП, модулів та сонячних електростанцій збільшилось за останні три роки у чотири рази. У 2005 р. ВАТ "Квазар", м. Київ вироблено сонячно-енергетичних потужностей, здатних генерувати 24 МВт, з них встановлено в Україні 150 кВт. Українськими підприємствами здійснюється технічна допомога у реалізації проектів розвитку сонячної енергетики багатьох країн світу.

У цьому напрямку зараз іде вся світова енергетика. Країни ЄС та усі розвинуті світові держави планують у першій половині XXI століття збільшити частку відновлюваних джерел енергії до 50% у загальних витратах електроенергії.

Ще в 1997 р. Європарламент поставив мету (White Parer for а Community Strategy and Action Plan, COM (97) 599 final 26/11/1997) встановити до 2010 р. 3 ГВт сонячних модулів. За станом на 2005 р. встановлено, що поставлена мета буде перевищена як мінімум в 1,5 рази (Refocus Weekly, Paris, France, April 27, 2005).

Іншим документом (Green Paper, COM(2000), 469 final, 26 July 2000) намічено мету отримувати 12% енергії з поновлюваних джерел. Ще одним важливим документом є Директива ЄС прийнята в 2001 р. (The Directive on Electricity Production from Renewable Energy Sources, 200I/77/EC). Відповідно до цього документа, 25 держав членів Євросоюзу в 2010 р. повинні виробляти 21% електроенергії, що споживається, з поновлюваних джерел. 29 вересня 2005 р. Європарламент намітив нову мету для членів Євросоюзу - до 2020 року 20% всієї енергії, що споживається (електро+теплова), повинно вироблятися з поновлюваних джерел. Один з останніх документів Євросоюзу (Green Paper, COM(2005), 265 final, 22 June 2005) закликає до жорсткої економії енергоресурсів і має заголовок "Енергоефективність, або виробляти більше, споживаючи менше". Україна, яка обрала шлях євроінтеграції, повинна вже сьогодні готуватися до здійснення необхідних заходів та виконання приписів Євросоюзу, також, і у технологічній сфері.

Таким чином, потенційний ринок для експорту вихідних матеріалів, фотоперетворювачів та сонячних електростанцій практично необмежений. Єдиним фактором, який обмежує його бурхливе зростання , є вартість сонячної енергетики. Тому розвинуті країни світу вкладають великі кошти у проведення наукових робіт зі зниження витрат на виробництво усіх складових технологічного циклу створення сонячних електростанцій, починаючи з вихідних матеріалів (наприклад, США вкладає щорічно у наукові роботи у цій галузі 40-60 млн. дол.).

В Україні історично створені сприятливі умови для розвитку сонячної енергетики:

- кліматичні умови;

- діючі виробництва з випуску понад 10% світових обсягів монокристалічного кремнію для фотоелектричних перетворювачів, за попередні роки виготовлено біля 100 МВт ФЕПів і встановлено 2 МВт автономних сонячних станцій на їх основі з ККД 14-16% (відповідає світовому рівню);

- не завантажені потужності кількох виробничих об'єднань мікроелектроніки колишнього МЕП СРСР, на яких було задіяне понад 70 тис. працівників, де за створеними на них технологіями можна випускати ФЕПи та сонячні станції різної потужності для внутрішнього споживання та на експорт.

Нарощування потужностей вимагатиме відновлення та нарощування вітчизняного виробництва сировинної складової - полікремнію.

Враховуючи те, що для забезпечення стрімкого нарощування випуску в Україні монокристалічного кремнію необхідно не тільки відновити раніш існуючі потужні підприємства з повним циклом виробництва сировини - полікристалічного кремнію (м. Запоріжжя та сел. Донське Донецької області), але й розглянути можливість будівництва нових виробництв, насамперед, у м. Калуші Івано-Франківської області, де є виробництво надчистого хлору - однієї з найважливіших складових традиційної у світі та застосованої в Україні трихлорсиланової технології (сіменс-процес).

Зважаючи на високий рівень багаторічних досліджень вітчизняної науково-дослідної і промислової бази для подальшого розвитку та масового виробництва сонячних фотоелементів і електростанцій на їх основі, Україна має унікальну можливість реалізувати науково-технічний прорив і завоювати чільну нішу світового розподілу праці у одній із найперспективніших та інвестиційно-привабливих галузей промисловості.

Беручи до уваги важливість питань, що розглядаються, Міністерством промислової політики протягом 2006 р. за ініціативою Управління радіоелектронної промисловості та приладобудування двічі подавалися Кабінету Міністрів України пропозиції надання доручення зацікавленим міністерствам та відомствам щодо розробки концепції державної програми розвитку сонячної енергетики в Україні. Програма повинна була передбачати і розвиток необхідної машинобудівної та сировинної бази.

Зазначені пропозиції знайшли відображення у постанові КМУ від 03.10.2006 р. N 1376 "Про роботу центральних органів виконавчої влади із забезпечення економічного і соціального розвитку регіонів ...", а саме:

"...з урахуванням інвестиційних програм об'єднань вітчизняних товаровиробників до 1 квітня 2007 р.:

- передбачити організацію виробництва на промислових підприємствах устаткування, матеріалів та комплектувальних виробів для альтернативної енергетики".

Законом України "Про альтернативні джерела енергії" від 20 лютого 2003 р. N 555-IV визначено, що державне управління у сфері альтернативних джерел енергії передбачає розробку і реалізацію загальнодержавних, галузевих і місцевих програм та завдань з метою нарощування обсягів виробництва і споживання частки енергії, отриманої з альтернативних джерел.

Вимога щодо необхідності розробки і реалізації Програми державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел електроенергії міститься також у затвердженому Указом Президента України від 27 грудня 2005 р. N 1863 "Плані заходів щодо забезпечення енергетичної безпеки України".

Для створення передумов нарощування існуючих потужностей зі створення фотоелектричних перетворювачів для сонячної енергетики на основі використання напівпровідникового кремнію, на який на світовому ринку склався значний стійкій попит, в Україні доцільно відновити промислове виробництво необхідної сировини - полікристалічного кремнію, що надасть нашій країні реальні економічні важелі впливу при здійсненні державної зовнішньої політики.

Реалізація цих проектів надасть відчутний поштовх до налагодження випуску на підприємствах машинобудівного комплексу України сучасної техніки, матеріалів та комплектуючих для альтернативної енергетики та нарощування обсягів виробництва і споживання енергії, отриманої із альтернативних джерел, зменшення енергетичної залежності нашої держави від енергоносіїв, які імпортуються, що забезпечить прискорення євроінтеграційних процесів та гармонізацію державних заходів з реформування енергетичної галузі України у відповідності до директив ЄС в частині створення підґрунтя для нарощування обсягів використання альтернативних джерел енергії, створення нових робочих місць.

Розгортання на основі перспективних вітчизняних розробок серійного виробництва СТО та широкомасштабного виробництва в Україні функціональних матеріалів (кремній та ін.) у найближчому майбутньому стане основою для розвитку електроніки, сонячної енергетики, нових видів транспорту на основі альтернативних джерел енергії, усіх високотехнологічних галузей економіки і забезпечення життєдіяльності населення.

У зв'язку з зазначеним, пропозиції ВАТ ДММК ім. Ілліча" щодо розконсервації та відновлення потужностей хіміко-металургійної заводу з виробництва полікремнію у с. Донське, які знаходяться у користуванні комбінату відповідно до договору з ФДМУ від 23.12.1999 р., є нагальним і економічно перспективним.

На сьогодні найбільші вітчизняні виробники монокристалічного кремнію - ВАТ "Квазар" та ТОВ "Пілар", м. Київ, які створили ці виробництва за роки незалежної України і забезпечують майже 10% світового обсягу виробництва (2,5 тис./рік), вимушені імпортувати полікремній (Киргизія, Китай, Японія, США та ін.), а іноді працювати і за давальницькою схемою. Нарощування обсягів виробництва стримується значним подорожчанням полікремнію у зв'язку із стрімким розвитком сонячної енергетики у світі.

Відновлення та нарощування виробництва полікремнію в Україні потребує всебічної державної і медіа підтримки, оскільки має пріоритетний галузеутворюючий стратегічний характер на довгострокову, у тому числі і експортну, перспективу, позитивні соціальні та політичні наслідки. Крім того, враховуючи стійкий попит на цей вид високотехнологічної сировини, залежність від неї всесвітніх темпів розвитку високих технологій, у нашої країни з'явиться реальна можливість для створення економічних важелів впливу при здійсненні державної зовнішньої політики.

9.3 Вторинні (позабалансові) джерела енергоресурсів

За галузями, що розглянуто у Програми, пропонуються наступні перспективні напрямки, що спрямовані на використання вторинних енергоресурсів, альтернативних джерел енергоносіїв, загальне зниження споживання енергетичних ресурсів різних видів та джерел походження (постачання).

А) Гірничо-металургійний комплекс.

Для ГМК України найбільш перспективним є використання вторинних енергоресурсів, насамперед доменного, конвертерного газів та газів при виробництві феросплавів. На цей час, як свідчать результати досліджень, до 90% доменного газу використовується в якості палива, що забезпечує біля 20% загального обсягу спожитих ПЕР. Перспективним напрямком є використання коксового газу у охолоджувачах конверторних газів або у когенераційних установках для вироблення пари та електроенергії. Ферогази слід використовувати для підігріву шихти та також для виробництва пари та електроенергії. Такі роботи передбачені на металургійних та феросплавних підприємствах.

Б) Хімічний та нафтохімічний комплекс.

Для підприємств хімічної промисловості рекомендується для впровадження на виробництві такі альтернативні види палива:

Відхідний газ виробництва вуглецю.

Побічним продуктом виробництва вуглецю є газ, що відходить з апаратів. Цей газ містить пил вуглецю і 40% (об.) водню. Теплота згоряння вхідного газу невелика і складає всього 1,7 МДж/м.куб., а тому його використовують в суміші з природним газом для виробництва теплової енергії.

Метановоднева фракція, що утворюється при виробництві етилену.

Піролітичне дегідрування (відняття водню) етан-пропанової суміші, виділеної з попутних нафтових газів, як бачимо, окрім продуктивного етилену, утворюються також водень і метан. Після відокремлення цільового компоненту етилену, утворюється відхідний газ, що являє собою метановодневу суміш, яку утилізують на підприємстві.

Абгаз.

Абгаз утворюється при виробництві стиролу, дивінілу зі спирту та бутану, ізопрену з ізопентану та ізобутилену.

Водень, який одержують в результаті виробництва цих продуктів, може бути використаний як вторинний енергоносій.

При виготовленні ізопрену утворюються рідкі побічні продукти процесу використовуються на виробництві для власних потреб.

Газ, що утворюється при виробництві формаліну.

Побічні продукти містять горючий газ СО і, крім того, метан. Ці горючі гази також утилізують на підприємстві.

Багатий газ.

Багатим газом називають коксовий збагачений паливний газ, побічний продукт при розділенні коксового газу методом глибокого охолодження для одержання водню. Цей висококалорійний газ (ГОСТ 8331-57) повертають на коксохімзавод для спалювання.

Танкові та продувні гази.

Так називають гази, що вміщують аміак і є побічні продукти синтезу аміаку чи карбаміду. Склад цих газів наведений у табл. 9.2.

Танкові та продувні гази завдяки високому вмісту аміаку і водню утилізують у виробництві аміачної селітри. Однак така утилізація має і негативні сторони: додаткова завантаженість на абсорбцію, підвищений вміст аміаку на викиді, негативний вплив на технологічний режим.

Ретурні гази.

Для зниження собівартості виробництва азотних добрив необхідно використовувати відхідні промислові гази, що містять аміак. При утилізації ліквідується процес безпредметної витрати у величезних кількостях як насиченої водяної пари, так і природного газу, відкриває широкий шлях до використання газів, що відходять після процесу абсорбції аміаку, таких як топкові гази високої калорійності, які легко можуть бути використані у котельних установках або у двигунах внутрішнього згоряння.

Окис-вуглецева фракція.

Окис-вуглецевою фракцією у виробництві аміаку називають гази, які утворюються після очищення азотводневої суміші від окису вуглецю.

Цей газ і є окис-вуглецевою фракцію. Вона повертається на конверсію оксиду вуглецю для одержання водню або використовується в органічних синтезах, наприклад, добавляється в газ, що направляють на синтез метанолу. Також виділяються метан і аргон. Цю газова суміш утилізують на підприємстві.

Танкові та продувні гази метанолу.

При виробництві метанолу в циркуляційної системі утворюються та накопичуються домішки, які і називаються продувними і утилізують на підприємстві. Крім того, із сепаратора високого тиску виділяються розчинені гази, в тому числі метан, диоксид вуглецю та дим - етиловий ефір (побічний продукт реакції). Ці гази називаються танковими і також утилізують.

Енергомашинобудівний комплекс України має потужну науково-виробничу базу, що здатна зробити значний внесок у поліпшення економічної ситуації в країні та має можливість провести технічне переозброєння і модернізацію практично усього обладнання теплових, атомних і гідравлічних електростанцій відповідно до Енергетичної стратегії України шляхом виготовлення сучасного енергоефективного устаткування.

10.1 Турбінобудування

Виробничі потужності ВАТ "Турбоатом" дозволяють виготовляти щорічно парові та газові турбіни загальною потужністю 8 млн. кВт і 2 млн. кВт гідравлічних турбін. Виробництво турбін здійснюється по замкненому циклу: від проектно-конструкторських і науково-дослідних робіт до виготовлення, складання, випробування турбін перед відвантаженням та сервісного обслуговування у замовників.

Для потреб теплової енергетики ВАТ "Турбоатом" розроблені проекти модернізації турбоустановок К-160-130, К-200-130, виробництва ЛМЗ (Росія), К-300-240, що дозволяють встановити на наявних фундаментах турбінні вузли нової конструкції, розроблені з урахуванням останніх досягнень турбобудування, які забезпечують істотне підвищення показників турбоустановок: потужності, надійності, маневреності та економічності, краще відповідатимуть умовам виробництва електроенергії та тепла.

Для вітчизняної атомної енергетики підприємство готове виготовляти парові турбіни потужністю до 1100 кВт, а також розробити та освоїти виробництво нових сучасних високоефективних турбін потужністю до 1600 кВт.

Світовий досвід вказує на зростання попиту на газові турбіни для потреб енергетики. Парогазові установки забезпечують підвищення ефективності теплових електростанцій та зниження негативного впливу на навколишнє середовище. На ВАТ "Турбоатом" підготовлена до виробництва парогазова установка ПГУ-345 потужністю 345 МВт, що складається з двох газотурбінних установок ГТЕ -115, двох котлів-утилізаторів і однієї парової турбіни К-120-7,5. Гази кожної газової турбіни ГТЕ-115 подаються у свій котелутилізатор. Установка за технічним рівнем відповідає всім сучасним вимогам до такого обладнання.

Є позитивний досвід впровадження таких установок. Газотурбінні установки потужністю 45 МВт виробництва ВАТ "Турбоатом" успішно експлуатуються на Якутській ТЕС.

На ВАТ "Сумське МНВО ім. М.В.Фрунзе" створена, пройшла випробування та виготовлена енергетична газотурбінна установка ЕГТУ-16 електричною потужністю 16 МВт і тепловою потужністю 25 МВт. Теплова енергія на установці виробляється шляхом утилізації тепла вихлопних газів газотурбінного приводу генератора за допомогою водогрійного котла-утилізатора власного виробництва. Котел-утилізатор розрахований на безпосередній підігрів мережної води.

Подальшим етапом вдосконалення енергетичної установки ЕГТУ-16 є розробка парогазової установки ПГУ-20, призначеної для роботи в базовому, напівпіковому і піковому режимах. Установка комплектується паровим котлом та паротурбінним модулем, призначеним для виробітку електроенергії.

Енергетичні газотурбінні установки малої потужності мають переваги порівняно з традиційними паросиловими електростанціями: невеликі капіталовкладення, менші питомі витрати палива, короткі терміни введення в дію, невеликі будівельні майданчики, хороші екологічні показники. Установки можуть бути упроваджені на малих та середніх промислових підприємствах, ТЕЦ, комунальних котельнях, а також в регіонах країн, де склалася несприятлива ситуація у зв'язку з віддаленістю від основних джерел енергопостачання.

Для розвитку "малої" теплової енергетики ВАТ "Турбоатом" розроблено та освоєно виробництво турбін потужністю 5, 6 та 12 МВт з протитиском, турбін типу ПТ потужністю 12-35 МВт з регульованими відборами пара. Ця техніка може використовуватись на підприємствах металургійної, хімічної та харчової промисловості як при будівництві нових ТЕЦ, так і для заміни відпрацьованих свій ресурс турбін Калузького заводу на діючих ТЕЦ без зміни фундаменту. Турбіни можуть встановлюватись як з генераторами ВО "Електроважмаш" (м. Харків), так і з генераторами заводу "Привод" (м. Лисьва, Пермської обл.). Турбіни обладнані необхідним комплектом допоміжного обладнання, а також сучасним програмно-технічним комплексом контролю, регулювання та захисту, який забезпечує оптимальні режими експлуатації, автоматичний запуск та зупинок. Установка таких парових турбін на підприємствах дозволить, разом з постачанням споживачів парою, забезпечити вироблення власної електроенергії, що дасть можливість підприємствам зменшити залежність від централізованої енергосистеми.

Для різних галузей промисловості, котельні установки яких виробляють сухий насичений пар або пар з тиском 13 атм та температурою 200 гpад.С, призначена серія турбін з діапазоном протитиску 3-8 атм при потужності 0,8-4,0 МВт.

Зазначені вище турбіни можуть використовуватися в когенераційних схемах виробництва тепла та електроенергії.

Із вдалих прикладів оновлення парових турбін малої потужності у 2007 р. є виконання ВАТ "Турбоатом" контрактів з поставки турбіни ПТ-20 для Харківської ТЕС-3 і турбіни ПТ-35 для ВАТ "Запоріжсталь".

ВАТ "Турбоатом" взяв участь у реалізації першого етапу реабілітації станцій Дніпровського каскаду, на якому було реконструйовано 18 агрегатів. Виконання плану практично підтвердило ефективність реабілітації ГЕС. Подовжено строк служби турбін до 3040 років, збільшено гарантійний міжремонтний період до 5-7 років, поліпшено енергокавітаційні показники (потужність - до 10% , ККД - до 4-7%), збільшено встановлену потужність на 97 400 кВт.

В даний час ВАТ "Турбоатом" разом з іншими машинобудівними підприємствами продовжує виготовлення гідротурбін для Каховської, Дніпродзержинської, Канівської, Київської та Кременчуцькій ГЕС в межах реалізації другого етапу реконструкції ГЕС Дніпровського каскаду.

На сьогодні в Україні 150 мікро ГЕС, з яких 49 діючих потужністю 94 МВт, з річним виробітком електроенергії 80 млн кВт*год. Більшість станцій були збудовані на початку 50-х років, а деякі ще з кінця 30-х років, і фізично, морально застарілі.

В умовах дефіциту енергоносіїв в Україні застосування енергії малих річок стає усе більш актуальним питанням. На сьогодні потенціал великих рік майже використаний. Подальший розвиток гідроенергетики в Україні можливий за рахунок малих рік. Їх потенціал в 4 рази більший в порівнянні до потенціалу великих рік.

ВАТ "Турбоатом" освоєно обладнання для типоряду мікро-, мініта малих ГЕС потужністю від 5 до 6500 кВт. Обладнання розроблено з урахуванням вимог тривалої експлуатації без ремонтних робіт, екологічно чисті.

ВАТ "Турбоатом" має технічні рішення і виробничі можливості щодо постачання гідротурбінного обладнання для використання на водосховищах та міських водоочисних спорудах для вироблення електроенергії за рахунок води, що скидається, об'єктах водопроводу (для вироблення електроенергії за рахунок надлишкового напору, що спрацьовується вхолосту). Вироблена електроенергія може передаватись в промислову мережу.

10.2 Насособудування

Україна має розвинуте виробництво насосів для енергетики, яке зосереджено у м. Суми. Основними виробниками насосного обладнання є сумські заводи "Насосенергомаш" і НВО ім. М.В.Фрунзе, які плідно співпрацюють з головною проектною організацією галузі ВАТ "ВНДІАЕН". Науково-промисловий потенціал цих підприємств дозволяє розробити, випробувати і налагодити серійне виробництво насосів, необхідних для задоволення потреб широкого кола вітчизняних та іноземних споживачів.

На атомних електростанціях з реакторами ВВЕР у складі турбоживильних агрегатів ПТА 3750-100 були встановлені передвключені насоси ПТА 3800-20. Для підвищення надійності роботи цих насосів у ВНДІАЕН розроблена технічна документація, а Сумським заводом "Насосенергомаш" освоєний серійний випуск насосів ПТА 3800-20-1.

Для заміни працюючих маслонасосів ЦНСМ 38-132 виробництва Ясногорського машзаводу (Росія) на АЕС і ТЕС в системах водневого охолоджування генераторів, у ВНІІАЕН розроблено технічна документація та освоєно ("Насосенергомаш") виробництво насосів ЦНМ 45-160. Успішна експлуатація на Ігналінській, Запорізькій та Південно-Українській АЕС підтвердила високі експлуатаційні якості і надійність розроблених насосів: низький рівень вібрації; відсутність протікання масла через кінцеві ущільнення; скорочення експлуатаційних витрат на обслуговування та ін.

Фахівцями ВНДІАЕН та ВАТ "Насосенергомаш" створено живильний насос нового покоління ПЕ 780-185 для блоків теплових електростанцій розроблений ВНДІАЕН відрізняється високою економічністю, конкурентоспроможністю та відповідає сучасним вимогам до обладнання, призначений для заміни насосів типу ПЕ 380 і ПЕ 580 випуску 60-х років. Відмітними особливостями насоса є: економічна проточна частина; зменшена кількість ступенів; застосування пружно-пластинчатої муфти, що не потребує мастила та ін.

На ТЕС з блоками потужністю 200-225 МВт використовуються конденсатні насоси Кс 80-155-2. Вони також використовуються в блоках малої потужності для відкачування конденсату з конденсаторів турбіни. ВНДІАЕН виконана модернізація цього насоса, особливостями якої є: корпусні деталі виготовлені з вуглецевої стали; робочі торцеві поверхні мають зносостійке наплавлення; відсутність виносних підшипників кочення; понижене енергоспоживання та ін.

Розроблено та освоєно виробництво сполучних пружних муфт, основними перевагами яких є: практично необмежений ресурс; мінімальні витрати на обслуговування та ін.

10.3 Генераторобудування

Провідним підприємством, що проектує та виготовляє генератори, є ДП "Електроважмаш", який виготовляє турбогенератори різних потужностей для ТЕС, ТЕЦ, АЕС, ГЕС, малих ГЕС, ТЕЦ металургійних і цукрових заводів, різних галузей промисловості. Усі генератори, які зараз проектуються, створюються з максимально можливим ступенем уніфікації для скорочення циклу підготовки виробництва, створення однотипного обладнання та скорочення кількості необхідних запасних частин та інструменту у споживача.

"Електроважмаш" виготовляє турбогенератори з повним повітряним та водневим охолоджуванням різноманітних типів та потужностей: турбогенератори асинхронні, гідрогенератори синхронні вертикальні, вертикальні гідрогенератори-двигуни гідрогенератори горизонтальні капсульні.

Основним напрямком в розвитку виробництва турбогенераторів є створення надійних пожежовибухобезпечних турбогенераторів типу ТА потужністю 120-320 МВт і турбогенераторів потужністю 2,5-40 МВт з повітряно-водяним охолоджуванням. Надалі на базі турбогенераторів серії ТА планується створення турбогенераторів серії ТАП того ж діапазону потужностей, але з поздовжньо-поперечним збудженням, що дозволить значно підвищити якість електроенергії, що виробляється, значно розширити діапазон допустимих навантажень.

Інший напрямок - це створення гідрогенераторів-двигунів із змінною частотою обертання (типу АСМ). За рахунок несинхронної керованої частоти обертання можна підвищити ККД гідроагрегату на 10%.

10.4 Трансформаторобудування

Вітчизняне трансформаторобудування має великий досвід у розробці та виробництві трансформаторів різних класів напруги. Основними виконавцями цих завдань мають бути Всеукраїнський інститут трансформаторобудування (ВІТ), м. Запоріжжя, АТ "Рівненський завод високовольтної апаратури", ВАТ "Запоріжтрансформатор".

ВАТ "ЗЗВА" (м. Запоріжжя) освоєно виробництво електрогазових вимірювальних трансформаторів струму на напругу до 330 кВ, які виключають можливість вибуху під час внутрішнього пробою.

10.5 Мала (комунальна) теплоенергетика

Децентралізовані джерела теплопостачання в комунальній енергетиці України є досить значними споживачами палива. Зокрема, опалювальні котельні малої потужності (до 20 МВт) в Україні використовують біля 30 млн. т умовного палива. Таку ж кількість палива споживає населення для опалення та побутових потреб, що складає разом 20% від загальної потреби в країні.

При цьому в громадському секторі експлуатується біля 85 тис. опалювальних котлів, з яких порядку 90% складають котли застарілих конструкцій з ККД не більше ніж 60-75%. Із 9,9 млн. житлових будинків присадибного типу тільки 10% мають водяне опалення і 2-3% - гаряче водопостачання.

За оцінками фахівців перевитрати палива досягають 25%, тобто близько 15 млн т умовного палива та вони можуть бути суттєво скорочені за рахунок впровадження сучасних систем та економічного обладнання.

Котельні установки систем централізованого теплопостачання мають різну потужність, тип та технічні дані установленого устаткування. У сільських районах потужність котелень становить 0,7-2,0 МВт, а в містах сягає сотень МВт. Основними видами палива, що використовується в котельнях є природний газ, вугілля та мазут. Місцеве паливо практично не використовується. Середні питомі витрати умовного палива на виробництво теплоти в котельнях України на початок XXI-го сторіччя становили 172 г/кВт*год.

За останні роки в Україні почало опановуватися виробництво опалювального обладнання різної потужності, здатних використовувати у якості палива природний газ, мазут, дизельне паливо. Зокрема, котли потужністю до 3 МВт виготовляються більш ніж на 15 підприємствах, малометражні котли (для індивідуальних користувачів) - більш ніж на 50 підприємствах.

Такі підприємства, як ВАТ "Азовмаш", м. Маріуполь і ВАТ "Теком", м. Монастирище виготовляють транспортабельні і стаціонарні котельні установки потужністю до 2 МВт, призначених для виробництва пари, опалення та гарячої води.

Бердичівський завод "Прогрес" освоїв виробництво опалювальних котлів потужністю до 3,6 МВт та в даний час впроваджує у виробництво котли потужністю до 9 МВт.

ВАТ "Первомайськдизельмаш" виготовляє когенераційні установки потужністю до 800 кВт, призначені для одержання електроенергії, гарячої води та опалення. В якості палива вони можуть використовувати природний газ, дизельне паливо, попутний нафтовий газ, шахтний метан або біогаз.

10.6 Обладнання для вугільної галузі

Машинобудівні підприємства виготовлюється великий ряд сучасної техніки для потреб вугільної галузі - добувні і прохідницькі комбайни, навантажувальні машини, установки бурильні, лебідки, машини підйомні шахтні, електровози рудникові контактні, бурошнекові машини та збагачувальне обладнання. Підприємства мають достатній науково-технічний потенціал для продовження робіт з створення нового сучасного обладнання для потреби вугільної галузі.

Потужності машинобудівних підприємств ЗАТ "Новокраматорський машинобудівний завод", ВАТ "Ясинуватський машинобудівний завод", ВАТ "Криворіжгірмаш", ВАТ "Луганський машинобудівний завод", ВАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря", ДП "Завод ім. Малишева" та ряду інших мають можливість забезпечити повну потребу вугільної галузі у вищенаведеній техніці.

Виконання енергозберігаючих заходів Програми, що розроблено, за стратегічними напрямами буде сприяти створенню сучасних, високопродуктивних, підприємств, з економним використанням енергоресурсів і здатністю ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки.

Впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів в галузі забезпечить ефективне виробництво високотехнологічної, конкурентноспроможної вітчизняної продукції, поліпшення якості життя громадян, надасть належну відповідь викликам сучасності.{F10}

Згідно Програмі можна виділити наступні основні шляхи енергозбереження, що забезпечать суттєве поліпшення стану справ в Україні з використанням енергетичних ресурсів:

Дотримання існуючих норм та нормативів споживання енергоресурсів у виробництві.

Оптимізація витрат енергоресурсів на вироблення продукції у галузях на основі розробки прогресивних норм та нормативів.

"Мала" реконструкція/модернізація існуючих виробництв на окремих енергетичних об'єктах підприємств.

Докорінна реконструкція/модернізація основного технологічного та енергетичного устаткування й обладнання підприємств.

Впровадження нових енергозберігаючих технологічних процесів і устаткування й обладнання підприємств.

Найширше застосування устаткування з утилізації вторинних енергоресурсів.

Поступова заміна традиційних видів енергоресурсів з альтернативних та відновлюваних джерел енергоресурсів.

Доведення до необхідного технічного рівня існуючих розробок устаткування, обладнання, пристроїв та приладів, необхідних задля впровадження енергозберігаючих технологій.

Галузі, задля яких розроблена Програма, утворюють ядро української економіки, і відповідно використовують більшу частку енергоресурсів країни.

А) Гірничо-металургійний комплекс.

Для здійснення Програми запропоновано 227 енергозберігаючих заходів по усім підгалузям ГМК України.

Досягнення зазначених цілей дасть змогу:

- одержати вагомі результати в економії паливно-енергетичних ресурсів, досягнути до 2017 р. скорочення у розмірі 9,24 млн т у.п. на рік, що складає 19,0% від загальної кількості ПЕР, спожитих у 2007 р. Крім того, суттєво, більш ніж на 50% скоротити споживання природного газу;

- наблизити економіку України до світових нормативів споживання, насамперед, ЄС;

- створити матеріальну основу для впровадження альтернативних та відновлювальних джерел енергії.

Б) Машинобудівний комплекс.

Для здійснення Програми запропоновано 264 енергозберігаючих заходів по усім підгалузям машинобудівного комплексу України.

Досягнення зазначених цілей дасть змогу:

- одержати вагомі результати в економії паливно-енергетичних ресурсів по машинобудівній галузі до 2017 р. у розмірі 1,85 млн т у.п. на рік, що складає 39,9% від загальної кількості ПЕР, спожитих у 2007 р.;

- наблизити економіку України до світових нормативів споживання, насамперед, ЄС;

- створити матеріальну основу для впровадження альтернативних та відновлювальних джерел енергії.

В) Хімічний та нафтохімічний комплекс.

Для здійснення Програми запропоновано 212 енергозберігаючих заходів по усім підгалузям хімічного та нафтохімічного комплексу України.

Досягнення зазначених цілей дасть змогу:

- одержати вагомі результати в економії паливно-енергетичних ресурсів, досягнути по хімічній галузі до 2017 р. скорочення у розмірі 1,6 млн. т у.п. на рік, що складає 12,8% від загальної кількості ПЕР, спожитих у 2007 р.;

- наблизити економіку України до світових нормативів споживання паливно-енергетичних ресурсів;

- створити матеріальну основу для впровадження альтернативних та відновлювальних джерел енергії.

Г) Легка та деревообробна промисловість.

Для здійснення Програми запропоновано 34 енергозберігаючих заходів по усім підгалузям легкої та деревообробної промисловості України.

Досягнення зазначених цілей дасть змогу:

- одержати вагомі результати в економії паливно-енергетичних ресурсів к 2017 р., яка складе 18-23% від загального обсягу паливно-енергетичних ресурсів, що використовувалися у 2007 р.;

- наблизити економіку підгалузі до світових нормативів споживання паливно-енергетичних ресурсів за рахунок впровадження нових енергозберігаючих технологій та енергоефективного обладнання;

- створити матеріальну основу для впровадження альтернативних та відновлювальних джерел енергії.

Доопрацьована редакція "Галузевої програми енергоефективності та енергозбереження у ГМК, хімічному та нафтохімічному комплексі, машинобудування, легкої та деревообробної промисловості надана на розгляд Мінпромполітики.

1. Концепція Програми схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. N 947-р.

2. Програма затверджена: Постановою Кабінету Міністрів України

від ________ 200__ р. N________ .

3. Державний замовник-координатор: Міністерство промислової політики України.

4. Керівник Програми: заступник Міністра промислової політики України Грищенко С.Г., доктор техн. наук, професор.

5. Виконавці завдань і заходів Програми: виробничі підприємства всіх форм власності, об'єднання, асоціації, організації, наукові установи, профспілки гірничо-металургійного комплексу.

6. Строк виконання: 2008-2017 роки.

7. Прогнозні обсяги та джерела фінансування: