Міністерство промислової політики України розглянуло <...> листа <...> щодо застосування законодавства у сфері поводження з відходами та в межах компетенції інформує про наступне.

1. Відносини, які пов'язані з утворенням, збиранням, заготівлею, перевезенням, зберіганням, обробленням (переробленням), утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів, що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, вивозяться з неї, а також з перевезенням, обробленням та утилізацією відходів, що ввозяться в Україну як вторинна сировина, встановлення збору за забруднення навколишнього природного середовища, регулюються законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" та "Про відходи" і іншими нормативно-правовими актами. На хімічні джерела струму згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про хімічні джерела струму" дія Закону України "Про відходи" не поширюється, але й не виводить відпрацьовані акумулятори із категорії "відходи" і це, на наш погляд, спроба побудувати для поводження з хімічними джерелами струму протягом усього їх життєвого циклу окремий організаційно-економічний механізм, що повинен був забезпечити максимальний рівень їх утилізації.

Разом з тим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. N 1120 "Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів" відпрацьовані батареї свинцевих акумуляторів, цілі чи розламані (коди А1160 У31 АА170)" відносяться до Жовтого переліку небезпечних відходів. Зазначена постанова та класифікація розроблені на виконання міжнародної Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням. Тому вважаємо, що відпрацьовані акумулятори належать до категорії "відходи" і на них розповсюджується дія усіх нормативно-правових актів.

При розміщенні небезпечних відходів на території суб'єкта господарювання, згідно зі статтею 34 Закону України "Про відходи" та пункту 39 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" окрім відповідної плати за розміщення відходів, необхідно ще й отримати ліцензію на поводження з небезпечними відходами.

2. Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 N 303: "Суми збору, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів <...> виходячи з фактичних обсягів <...> розміщення відходів <...>". На відходи, які не належать на праві власності даному суб'єкту, не потрібно нараховувати і сплачувати збір за розміщення відходів. Тобто, якщо підприємство (суб'єкт господарювання) не розміщує на своїй території відходи, а передає їх згідно з укладеним договорам спеціалізованим підприємствам, то збір за забруднення навколишнього природного середовища не сплачується.

3-4. Абзацом першим пункту 7.2 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища в якості базового податкового (звітного) періоду сплати збору за розміщення відходів визначено календарний квартал. Згідно з абзацом другим пункту 7.2 цієї Інструкції визначено, що: "Податкові розрахунки збору подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації платника (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби)". Вищевикладене свідчить про те, що суб'єкт господарювання, який має у власності відходи, повинен не пізніше 40 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу подати розрахунок збору за розміщення відходів, де вказати відходи, на які є договори щодо їх утилізації, однак, але фактично не передані, та сплатити цей збір за місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби) протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкового розрахунку збору, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (пункт 7.3 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища).

Цей обов'язок у суб'єкта господарювання не виникає у випадку, коли у нього припинено право власності на ці відходи до дати подання розрахунку збору.

5. Нормативи збору обчислюються згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 N 303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" відповідно до класу небезпеки даного типу відходів (рівня небезпечності відходів), характеру місця розміщення відходів (коефіцієнти 1 або 3), (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі (коефіцієнти 1 або 3).

6. Пунктом "т" статті 17 Закону України "Про відходи" суб'єктів господарювання зобов'язано виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством, до якого відносяться: Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 N 303; Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.98 N 1218; Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затверджена спільним наказом Мінекобезпеки та Державної податкової адміністрації від 19.07.99 N 162/379. Якщо підприємство не діяло за вимогами Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.98 N 1218, та здійснювало свою господарчу діяльність, у т.ч. утворення та розміщення відходів без затверджених лімітів, в цьому випадку, окрім сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища у п'ятикратному розмірі, особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність (стаття 42 Закону України "Про відходи"). Клас небезпеки відходів встановлюється органами МОЗ за погодженням органів Мінприроди.

Щодо автомобільних акумуляторів та шин, то ця проблема взагалі не повинна виникати, оскільки для зазначених відходів в Україні існують відповідні технології утилізації. Тому згідно з пунктом "д" статті 17 Закону України "Про відходи" суб'єкти господарської діяльності зобов'язані "забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки", і згідно із пунктом "і" статті 42 мають передавати їх тільки організаціям, що мають відповідні ліцензії.