З метою вдосконалення надання соціальних послуг бездомним особам поза межами закладів для цієї категорії населення та відповідно до плану заходів щодо реалізації Концепції соціального захисту бездомних громадян до 2012 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 N 1402-р,

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо організації та проведення вуличної соціальної роботи з бездомними особам (далі - Рекомендації), що додаються.

2. Міністерству праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних державних адміністрацій, Головному управлінню соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації довести Рекомендації, затверджені пунктом 1 цього наказу, до відома керівників центрів обліку бездомних громадян, інших закладів соціального захисту для бездомних громадян для використання в роботі.

На жаль, сьогодні звичним атрибутом сучасного життя як великих, так і малих міст України стають люди, які сплять на вулиці, в під'їздах будинків, на горищах, у підвалах тощо.

Переживання втрати домівки неможливо порівняти ні з якими іншими втратами, навіть такими, як втрата майна та роботи. Для будь-якої нормальної людини, несхильної до дромоманії(1), пригнічений психологічний стан, пов'язаний з втратою даху над головою, прирівнюється до катастрофи, що знищує базові потреби.

(1) Дромоманія - (греч. ... "біг", греч. ... "сказ", "божевілля") нездоланне нападоподібне прагнення до безцільного блукання, зміни місць, бродяжництва.

Нестабільність, яка відчувається у ситуації бездомності, схожа на соціально-психологічний мораторій, в просторі якого індивід намагається боротись зі світом конфліктуючих цінностей та альтернатив, шукати рішення своїх проблем.

Закономірним висновком такого явища стало масове зниження соціального статусу різних соціальних груп, формування стійкого "соціального дна".

Ситуація особливо поглиблюється у кризових умовах. Опинившись на "соціальному дні", бездомні робляться практично жертвами особистісної деградації. Тобто, вони ще достатньо стійкі, щоб фізично та морально злидарювати, проте вже не мають достатньо сил для боротьби за краще існування.

Декілька років назад осіб без певного місця проживання затримувала міліція та направляла їх до приймальників-розподільників. Таким чином держава гарантувала людям, які опинились на вулиці, тимчасовий притулок, надавала можливість хоча б мінімальної, але цілеспрямованої допомоги, коли бездомні особи могли впоратись з низкою окремих, пов'язаних з втратою домівки, проблем самостійно.

Зараз статтю за бродяжництво відмінено і, як результат, маємо поширення такого шару населення як "вуличні бездомні".

Сьогодні для здійснення плідної соціальної роботи з бездомними особами, особливо тими, хто проживає "на вулиці" необхідне чітке усвідомлення характеристик цільової групи, виважений підбір соціальних працівників з відповідними фаховими якостями.

При розробці цих рекомендацій використано досвід практичної роботи та теоретичні надбання як вітчизняних, так і зарубіжних соціальних служб та дослідників, які працюють з бездомними громадянами.

1. Мета та завдання вуличної соціальної роботи у процесі реінтеграції бездомних осіб

Вулична соціальна робота - це мобільна форма надання соціальних послуг, що здійснюється групою фахівців поза межами закладів для бездомних громадян.

Вулиця - це те місце, де людина без даху над головою працює, харчується, спілкується, спить тощо. Її повсякденні потреби зумовлені бажанням вижити, тому всі її дії, перш за все, спрямовані на задоволення базових потреб - їжа, одяг, притулок, безпека тощо.

Вулична соціальна робота полягає у своєрідному посередництві між соціальними службами та бездомними особами.

Соціальний працівник, який працює на вулиці, набагато доступніший для бездомного, ніж той, хто працює у кабінеті. У цьому є головний позитив вуличної роботи - вона скорочує дистанцію між клієнтом та соціальним працівником, і в цьому ж її складність.

Виходячи з основної мети вуличної соціальної роботи можна окреслити її завдання:

- виявлення та облік бездомних осіб;

- надання або організація надання невідкладної допомоги бездомним особам, які опинились у кризовій ситуації, силами патрульної бригади або із залученням відповідних служб міста;

- дослідження причин і умов, які спричинюють виникнення та поширення бездомності у даному регіоні;

- інформування бездомних осіб про можливість отримання послуг;

- сприяння формуванню позитивної громадської думки про бездомних осіб з метою уникнення стигматизації та дискримінації щодо цих осіб;

- розроблення плану заходів, спрямованого на профілактику бездомності та надання допомоги бездомним в їх реінтеграції.

Для вирішення цих завдань соціальні працівники:

- виявляють та відвідують найбільш вірогідні місця перебування (скупчення) бездомних осіб у районах, районах міст тощо;

- надають бездомним особам соціальні послуги (роздача гарячої їжі, гігієнічних наборів (мило, зубна паста і щітка, гігієнічні прокладки, гребінці), необхідний сезонний одяг, білизна тощо);

- співпрацюють з органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади - праці та соціального захисту населення, охорони здоров'я, внутрішніх справ, центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, об'єднаннями громадян, волонтерами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності стосовно надання бездомним особам комплексу необхідних послуг;

- здійснюють моніторинг наявності вільних місць у закладах для бездомних, що діють на території регіону (району, міста) для мотивування та направлення до них бездомних осіб;

- направляють інформацію про виявлених бездомних осіб до центрів (відділень) обліку бездомних громадян;

- сприяють поверненню в сім'ю або влаштуванню до закладів соціального захисту;

- підтримують зв'язок із клієнтами, які покинули вулицю;

- вживають профілактичних заходів щодо запобігання поширенню соціально небезпечних захворювань;

- проводять інформаційно-роз'яснювальну роботу з бездомними особами щодо можливості отримання ними допомоги;

- розповсюджують рекламно-пропагандистську продукцію з адресами закладів, установ, організацій, пунктів тощо, де бездомні особи зможуть отримати послуги;

- проводять інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення щодо недопущення дискримінації та стигматизації стосовно бездомних осіб та можливості надання допомоги цій категорії населення;

- аналізують основні причини бездомності; визначають цільові групи бездомних осіб, їх основні проблемні питання та потреби;

- ведуть звітну документацію з метою оцінки ефективності роботи.

2. Принципи вуличної соціальної роботи

Важливо враховувати те, що вуличний соціальний працівник працює відразу на декількох рівнях:

- з людиною (бездомною особою);

- з оточенням, в якому ця людина знаходиться (товариством бездомних, з його цінностями та внутрішньою культурою);

- з суспільством у цілому (соціальними службами, представниками влади тощо).

Діяльність соціальних працівників здійснюється відповідно до принципів поваги прав і свобод людини, законності, справедливості, гуманізму, рівності громадян.

Крім того, при роботі з вуличними бездомними соціальні працівники повинні керуватися наступними принципами:

- з оточенням, в якому ця людина знаходиться (товариством бездомних, з його цінностями та принцип дотримання інтересів клієнта та принцип добровільності). Принцип добровільності базується на простій думці: насильно повернути людину до нормального життя неможливо. Для цього потрібно її бажання. Це означає, що для того, щоб розпочати надання допомоги соціальному працівнику необхідно встановити з кожним клієнтом вербальний контакт, що визначає участь у реінтеграції вуличного бездомного кожної із сторін - соціального працівника та бездомного. Без згоди бездомного на співробітництво соціальний працівник обмежується лише функціями спостерігача. Соціальний працівник має право активно втрутитись в ситуацію без згоди клієнта лише у тому випадку, коли існує наявна загроза життю та здоров'ю людини;

- з оточенням, в якому ця людина знаходиться (товариством бездомних, з його цінностями та принцип прийняття). Спершу слід повністю відмовитись від оцінок вчинків бездомного. Варто зазначити, що всі його вчинки зумовлені, перш за все, прагненням вижити в складних умовах, тому ми не маємо права його засуджувати за це. Після встановлення довірливих відносин можна висловлювати свою думку про ті, чи інші вчинки клієнта, але при цьому завжди робити знижку на ті умови, в яких він живе;

- з оточенням, в якому ця людина знаходиться (товариством бездомних, з його цінностями та принцип довіри). Принцип довіри до клієнта передбачає відмову від підозри стосовно інформації, що надає клієнт під час спілкування. З часом у вуличного соціального працівника сформується реальний стан щодо кожного клієнта, бо вуличний бездомний, відчуваючи повну довіру до соціального працівника, сам відкриває секрети та надає правдиву інформацію. Разом з тим, в процесі аналітичної обробки отриманої інформації, кожен її фрагмент, епізод повинен бути досконально перевірений;

- з оточенням, в якому ця людина знаходиться (товариством бездомних, з його цінностями та принцип єдиної команди). Вулична соціальна робота - це командна робота. Вуличні бездомні постійно змінюють своє місце перебування і тісна взаємодія всіх вуличних соціальних працівників дозволить тримати в полі зору всіх бездомних;

- з оточенням, в якому ця людина знаходиться (товариством бездомних, з його цінностями та принцип відкритості). Люди досить вразливі, тому необхідно бути вкрай відвертим при спілкуванні з бездомними.

3. Визначення цільової групи. Формування груп

Умовно можна виділити декілька груп бездомних осіб, на які спрямована вулична робота, зокрема:

4. Портрет бездомної особи. Життя вуличних бездомних. Місця скупчення. Засоби для існування

Чітких властивостей, притаманних усім бездомним особам, немає. Вони є такими ж громадянами, як і решта людей, у повному спектрі відмінностей. Кожна людина - це індивідуальність, яка обирає власний спосіб життя.

Як відрізнити бездомну особу від інших оточуючих осіб? Існують певні типові ознаки, притаманні особам, які перебувають на вулиці.

Всіх бездомних, що перебувають на вулиці, поєднує відсутність житла або місця для нічлігу, місця, де вони могли б відпочивати, стежити за собою, нормально харчуватися.

Часто бездомні особи неголені, особливо взимку, що пов'язано із відсутністю води та гігієнічних засобів, а взимку ще й відсутністю відкритих водоймищ.

Тому перша ознака:

- Неохайний, втомлений вигляд.

Крім того, багато з цих людей вживають алкогольні напої. В окремих випадках саме це було причиною втрати житла, проте в більшості випадків до алкоголізму призводить бездомний спосіб життя. Тому у більшості бездомних наявні ознаки тривалого вживання алкоголю.

Спосіб життя бездомних, а саме постійне пересування у пошуках засобів для існування, акумулювання при цьому всіх своїх пожитків при собі, надає можливість відрізнити його від оточуючих за такою ознакою, як:

- Наявність великих сумок та пакунків неохайного вигляду.

- Травми (синці, подряпини, гематоми) та видимі шкірні захворювання.

Крім зовнішніх ознак можна виділити низку поведінкових аспектів, таких як:

- обстеження смітників;

- відпочинок у кущах і парках у межах міста;

- нічний або денний відпочинок на вокзалах.

Окрім того, бездомну особу можна впізнати ще за такими ознаками:

- уповільненість рухів під час виконання різних дій.

Бездомні прокидаються досить рано (між 5 - 6 годинами ранку), оскільки їм потрібно якнайшвидше звільнити місця свого нічлігу (горища, підвали, під'їзди), щоб уникнути зайвого конфлікту із мешканцями будинків та мати можливість повернутись на це місце вночі.

Приблизно з 8 до 13 години найбільш перспективний час для заробітку - збору вторинних матеріалів, допомоги на будівництві або у сезонних сільськогосподарських роботах. У цей час багато бездомних знаходяться у багатолюдних місцях (переважно на продуктових ринках міста), де, по-перше, є можливість швидко підзаробити (на розвантаженні продуктів тощо), по-друге, можна знайти їжу (продуктові залишки, прострочені продукти тощо).

Час для можливого заробітку триває не більше шести годин на день. У бездомного досить багато вільного часу, який не вимагає жодних обов'язкових дій. Більшу частину вільного часу бездомний приділяє пошуку їжі.

Після 5 - 6 години вечора кількість бездомних на вулицях міста зменшується.

Має певні особливості організація життя бездомних осіб на вулиці в різні пори року. У холодний період бездомні більшість часу приділяють пошуку теплого нічлігу і намагаються якомога менше часу перебувати на вулиці. Більш жвавого характеру життя бездомної людини набуває у літній період. У цей час підвищуються доходи, що пов'язано із характером сезонних сільськогосподарських робіт, можливістю заробити на будівельних майданчиках, збором склотари тощо. У цей час нічліг бездомного стає більш безпечним, оскільки можна знаходитись у безлюдних місцях - ночувати у лісі, полі, в парках і садах. У літній період бездомному також простіше дотримуватись гігієнічних норм, оскільки з'являється можливість користуватися відкритими водоймами.

5. Виявлення бездомних осіб. Перший контакт. Надання соціальних послуг

Основним завданням вуличної соціальної роботи є виявлення та облік бездомних осіб.

Крім того, виявлення бездомних проводиться фахівцями центрів обліку та інших закладів для бездомних (будинків нічного перебування, центрів реінтеграції), працівниками органів праці та соціального захисту населення, внутрішніх справ, охорони здоров'я, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, представниками об'єднань громадян, підприємствами, установами, організаціями, благодійними організаціями та фізичними особами.

Зрозуміло, що результатом виявлення має стати організація надання соціальних послуг, що неможливо зробити без спілкування та встановлення контакту з виявленою особою.

Особи, які довгий час живуть на вулиці, на контакт йдуть неохоче.

Для першого контакту необхідно враховувати такі важливі характеристики, як:

- зовнішній вигляд бездомного;

- стать особи (чоловіки йдуть на контакт більш охоче, жінки недовірливі та надають перевагу жінкам);

- емоційний стан людини.

Якщо особа знаходиться у стані посттравматичного стресу, вона зазвичай замкнута, недовірлива та потребує екстреної психологічної допомоги.

Найкращим періодом для налагодження контакту вважається час, коли бездомні відпочивають. Саме у період відпочинку краще говорити з потенційними клієнтами про їх рід занять, запропонувати їжу (але ні в якому разі не пропонувати грошей!).

Поступово можна переговорити про справжній стан справ, дізнатись про місця ночівлі, причини потрапляння на вулицю, потреби та проблемні питання (медична допомога, допомога у відновленні документів тощо).

Тобто, перш за все необхідно з'ясувати інформацію, що допоможе визначити вид необхідних послуг. Головне - не робити це нав'язливо, повчально, різко, не "давити" на клієнта, поважати його думку, навіть неправильну. Має сенс спробувати поспілкуватись якщо не індивідуально з кожним, то хоча б з найменшою кількістю людей одночасно, спробувати розділити групу людей (тому краще проводити рейди не одноосібно). Позитивним для встановлення контакту є посилання на спільних знайомих з числа вуличних бездомних.

На початку бесіди рекомендується привітатися з людиною, потім поцікавитися його справами, причинами бездомності, місцями його перебування. Потім можна відрекомендуватися. Якщо відрекомендуватися відразу, то співрозмовник, ще до початку бесіди, виробить стратегію ведення розмови, з метою витягу максимальної вигоди для себе. Далі необхідно пояснити мотиви своїх дій та суть діяльності соціальної служби. Мова та спілкування в цілому повинні бути рівними, ненав'язливими, у міру інтонованими; вираз обличчя спокійний, доброзичливий. Варто скористатись методом активного слухання. Особлива увага до співрозмовника дозволить вчасно вловити роздратування та стомлення, що виникає у бездомного від спілкування. Зовнішній вигляд не повинен бути яскравим, прикрашеним ювелірними виробами тощо.

Під час бесіди можна декілька разів спитати про деталі, що вас цікавлять, користуючись різною побудовою питання. Рекомендується одразу дізнатись, чого людина хоче та яким чином вона бачить вирішення своєї проблеми.

У випадку звернення людини за допомогою необхідно чітко усвідомлювати власні можливості та можливості соціальної служби.

Категорично не рекомендуються повчальні інтонації в спілкуванні, висловлювання зверхньої позиції, категоричних суджень з будь-якого приводу.

Не рекомендується надавати можливість вживання ненормативної лексики під час розмови, передавати ініціативу співрозмовнику, інакше є ризик змарнувати час.

Рекомендується вести розмову до моменту отримання повної відповіді на поставлене запитання чи до повного з'ясування ситуації, під час бесіди з декількома співрозмовниками спостерігати за своїми речами та майном.

Досвід роботи "обличчям до обличчя" з бездомними у їх середовищі є дуже цінним моментом у процесі реінтеграції. Навіть ті люди, які не планують працювати безпосередньо з вуличними бездомними, отримають багатий досвід, проводячи деякий час у їх середовищі. Ні статистичні, ні описові дані не можуть замінити безпосередній контакт.

Перший контакт з бездомними може бути шокуючим. Бездомні можуть справити досить непристойне враження, а їх дії можуть здатись загрозливими. Також є загроза зараження на шкірні та інші небезпечні хвороби. Можна стикнутись з відвертою грубістю з боку бездомних. Вони вміло використовують контакт із співчуваючими людьми, щоб придбати для себе будь-що корисне - гроші, одяг, продукти, сигарети тощо.

На перший контакт з вуличними соціальними працівниками бездомні скоріше за все підуть з недовірою. Одним з варіантів може бути така форма: соціальний працівник представляється та розповідає безпосередньо про свою роботу, про те, що він робить і навіщо. Перший контакт зазвичай не повинен бути тривалим.

Не слід одразу ставити досить багато запитань. Іноді невчасно поставлене запитання може перекреслити усі зусилля зі збору необхідної інформації.

Уся робота з бездомними повинна бути побудована на розумінні їх психології. Не слід починати роботу, будуючи абстрактні припущення про бездомних, з якими ви збираєтесь працювати. Зазвичай реальність виявляється дещо іншою, ніж ви уявляли, і це може зробити ваші зусилля марними.

Як зазначалось вище, для визначення необхідних видів послуг, соціальний працівник повинен отримати максимум інформації про бездомну особу.

Одним з методів отримання такої інформації може бути анкетування. Анкета первинного тестування (додаток 1) є одним з елементів отримання та систематизації матеріалу про осіб, які мешкають на вулиці. Під час роботи з анкетою необхідно не забувати про деякі моменти: об'єм анкети повинен містити лише найнеобхідніші та найважливіші запитання - максимум одна сторінка, з наступним внесенням отриманої інформації до єдиного реєстру бездомних осіб.

Спілкуючись з бездомними, можна отримати досить суперечливу інформацію, тому не слід сприймати усі слова на віру. Достовірною інформація може вважатись лише після перевірки (за необхідності). Заповнювати анкету необхідно в присутності людини та надати їй можливість розписатися в анкеті - так вона зможе перевірити написане, і не буде відчувати, що принижуються її гідність та права.

Після закінчення бесіди необхідно попрощатися та поінформувати про часи прийому, коли бездомний зможе прийти та отримати консультацію з будь-яких питань, надати власну візитку або візитку закладу для бездомних.

Встановивши довірливі відносини з людьми, вуличні соціальні працівники пропонують їм наступні послуги:

- інформаційні послуги: де бездомний може отримати тимчасовий притулок, іншу допомогу, як зменшити ризик від застосування наркотиків, алкоголю тощо;