Відповідно до пункту 11.4 Плану першочергових заходів Міністерства соціальної політики України у 2014 році, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 26.08.2014 № 587,

Затвердити Методичні рекомендації до корекційних програм для осіб, які вчиняють насильство в сім'ї, що додаються.

Насильство в сім'ї (далі - домашнє насильство) визнається однією з найважливіших та найпоширеніших проблем в усьому світі. Проблема домашнього насильства розглядається не як приватна проблема, а як проблема суспільна та комплексна, що потребує особливої уваги з боку держави, оскільки насильство призводить до руйнування базової ланки суспільства - сім'ї, втрати його жертвами гідності, безпеки, свободи самовизначення та, в деяких випадках, життя.

Жертвою такого насильства може бути людина будь-якого віку, статі, рівня освіти та соціального статусу. Однак найбільш вразливими до насильства в родині є жінки, діти та люди літнього віку.

Крім того, негативні наслідки домашнього насильства породжують низку соціальних проблем, зокрема: злочинність; дитячу безпритульність та бездоглядність; є однією з причин поширення соціального сирітства та торгівлі людьми. Діти, які виховуються в сім'ї з проблемою насильства, підсвідомо переймають модель насильницької поведінки та в більш зрілому віці виявляють агресію, є схильними до негативних проявів у дитячому та молодіжному середовищі.

Отже, домашнє насильство є серйозним порушенням прав людини, які держава має відстоювати і захищати.

Україна є однією з країн світу, в якій поняття корекційних програм для осіб, які вчинили домашнє насильство (далі - корекційні програми), та їх впровадження визначено на законодавчому рівні.

Зокрема, Законом України "Про попередження насильства в сім'ї" визначено поняття корекційної програми, відповідно до якого корекційна програма - це програма, спрямована на формування гуманістичних цінностей та ненасильницької поведінки в сім'ї особи, яка вчинила насильство.

Метою корекційної програми є допомога особі, яка вчинила насильство, в осмисленні власної насильницької поведінки, усвідомленні її витоків, проявів, наслідків для особистого життя та життя оточуючих, налагодженні гармонійного життя з родиною та в суспільстві, а також в усвідомленні того, що домашнє насильство - це порушення прав людини, яке карається відповідно до чинного законодавства.

Методичні рекомендації до корекційних програм для осіб, які вчиняють насильство в сім'ї (далі - методичні рекомендації), розроблені з урахуванням вимог нормативно-правового врегулювання щодо реалізації державної політики з питань попередження насильства в сім'ї та з метою побудови корекційних програм таким чином, щоб ефективно навчити учасників корекційної програми навичкам безконфліктного спілкування та відповідальності за свої вчинки і своє життя.

Корекційна програма має передбачати комплексний підхід і включати в себе методики проведення індивідуальної та групової роботи.

Увесь матеріал корекційної програми пропонується розділити на чотири блоки, які мають самостійне значення та завершену структуру, зокрема:

діагностичний блок, що містить алгоритм проведення діагностики причин насильницьких проявів та агресивної поведінки;

мотиваційне консультування, спрямоване на визначення рівня мотивації для проходження корекційної програми, формування або підвищення мотивації для зміни насильницької та агресивної поведінки;

індивідуальна робота, що включає методику проведення індивідуальних занять для корекції поведінки;

групові корекційні заняття.

Усі теми, передбачені як в індивідуальному, так і в груповому блоках, рекомендується викладати послідовно, з урахуванням потреб і особливостей конкретної особи чи групи осіб. Важливо, щоб їх зміст повністю розкривався в заняттях.

Після кожного заняття необхідно передбачити домашнє завдання для закріплення отриманих знань та навичок, а також обговорити його результати на початку наступної зустрічі.

Однак слід враховувати, що в одних випадках з одним учасником корекційної програми, після проходження ним діагностики та мотиваційного консультування з метою визначення рівня вмотивованості до участі у групі, може застосовуватися тільки індивідуальна робота, а в інших - йому може бути запропоновано відразу пройти групову роботу і цього буде достатньо для позитивної зміни його поведінки.

Ці дві форми роботи можуть впроваджуватися паралельно: учасник корекційної програми може відвідувати групу та, за бажанням, отримувати індивідуальні консультації.

Також наявний варіант, коли групова робота буде можливою тільки після проходження учасником корекційної програми індивідуальних сесій і підвищення його готовності та вмотивованості щодо участі у групі.

При прийнятті рішення щодо форми участі у корекційній програмі важливо враховувати потреби учасника корекційної програми, його готовність до участі у роботі групи та ті завдання, які будуть поставлені.

Принципи формування груп для тематичних занять, планування корекційної програми та її змістовне наповнення визначено в наказі Міністерства соціальної політики України від 08.05.2014 № 281 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації проходження корекційних програм особами, які вчиняють насильство в сім'ї".

2.1 Діагностичний блок

Психодіагностика є базовим кроком у роботі з учасником корекційної програми. Цей етап є визначальним для її змісту та акцентів програми.

При визначенні особливостей учасника корекційної програми рекомендовано керуватися пунктом 3 наказу Міністерства соціальної політики України від 08.05.2014 № 281 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації проходження корекційних програм особами, які вчиняють насильство в сім'ї", яким визначено основні показники, що повинні враховуватися при проведенні діагностичного блоку, та шляхи отримання інформації про учасника корекційної програми.

При цьому слід враховувати, що переважна більшість учасників корекційної програми вважають себе жертвами і розглядають свою насильницьку поведінку як відповідь за власні "страждання" та намагаються перекласти відповідальність за таку поведінку на інших.

Також рекомендовано враховувати, що для учасників корекційної програми характерна неадекватна самооцінка та велика потреба у владі. Контролюючи іншого члена сім'ї, вони намагаються підтримувати свою самооцінку на певному рівні. Для них також характерні нерозвинені комунікативні здібності.

Важливо звертати увагу, що більшість чоловіків, які є домашніми кривдниками, мають консервативні установки щодо статевої ролі, згідно з якими основні риси характеру чоловіка включають: незалежність, агресивність, домінантність і контроль. Усі ці особливості складаються на основі отриманого в минулому досвіду стосунків між батьками.

Крім того, погано уявляючи, що таке стриманість і самоконтроль, учасникам корекційної програми важко розв'язувати складні проблеми шляхом спілкування, оскільки вони не визнають відповідальності за свої дії, перекладаючи її на будь-які зовнішні чинники.

Щоб зняти з себе відповідальність за скоєне, в якості причини або чинника, що спровокував насильство, учасники корекційної програми найчастіше згадують дії або бездіяльність жертви насильства. Іноді насильство представляють навіть як крайній засіб, прикрий крок, що може захистити від словесної або фізичної образи з боку іншого члена родини.

Звинувачення іншого члена родини у провокуванні насильницької поведінки може стати настільки звичним для особи, що в неї зникають докори сумління та почуття провини.

Характерним для учасників корекційної програми також є применшення своєї жорстокої поведінки, заниження її масштабів, частоти, серйозності, впливу та наслідків.

У деяких випадках особа, яка упродовж багатьох років систематично ображає матір/батька своїх дітей, може стверджувати, що є хорошим батьком/хорошою матір'ю, і не визнає наслідків для них такої поведінки. Або виключає з опису своєї поведінки окремі дії, оскільки вони не входять до її власного визначення насильства або жорстокого поводження.

Деякі учасники корекційної програми могли відчувати на собі жорстоке ставлення в дитинстві, що завдавало шкоди їх почуттю власної гідності та здатності налагоджувати особисті стосунки в подальшому житті.

Нерідко насильницький метод розв'язання проблем отримують у спадок хлопчики. А сім'я та суспільство підтримують традиційну суспільну думку про право чоловіка на примус і контроль над своєю дружиною, у тому числі із застосуванням сили.

Під час першої зустрічі важливо з'ясувати, чи зловживає учасник корекційної програми алкоголем або наркотиками, оскільки якщо це чоловіки, то вони часто мають проблеми зі зловживанням алкоголем і наркотиками, можливий кримінальний досвід, а також досвід насильницької поведінки як у стосунках з близькими людьми, так і поза ними.

Ті учасники корекційних програм, які зловживають психоактивними речовинами, намагаються списати на них свою агресивну поведінку, оскільки вони послаблюють спроможність людини до самоконтролю і можуть стати чинником, який підвищує ступінь жорстокості насильницьких дій та вірогідність застосування більш значної сили, ніж у тверезому стані.

Окрім того, на етапі первинної діагностики спеціалісту важливо визначити, чи не є порушення поведінки учасника корекційної програми ознакою психічного захворювання.

При визначенні психічних порушень рекомендовано враховувати такі ознаки:

неадекватність реакцій на процеси, явища, події, ситуації;

галюцинації, порушення свідомості;

неможливість усвідомлення того, що відбувається;

зникнення здатності свідомо керувати собою, своїми вчинками, пам'яттю, увагою, думками, поведінкою, виходячи з реальних потреб, бажань, мотивів, життєвих цінностей, моралі;

наявність неадекватної реакції на події, факти, ситуації, речі, людей і на самого себе.

Таких осіб пропонується направити для обстеження та подальшого лікування до лікаря-психіатра. Якщо учасник корекційної програми не погоджується звертатися до психіатра, спеціаліст може порадити звернутися до психіатра особам, які проживають спільно з ним.

Результати психодіагностики, як правило, інтерпретуються не окремо, а разом з іншими даними про клієнта.

2.2. Мотиваційне консультування

Для ефективності результатів упровадження корекційної програми важливим є визначення готовності її учасника до осмислення власної насильницької поведінки, відповідальності за свої вчинки, своє життя та життя оточуючих, а також готовності до безконфліктного спілкування в майбутньому.